Економічна та соціальна статистика

10. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ СТАТИСТИКИ

10.1. Система показників економічної та соціальної статистики

Статистика не може знати все, що б там не стверджували І. Ільф та В. Петров — автори славнозвісного роману «Дванадцять стільців». І річ тут не в тім, чи можна дістати вичерпну інформацію про будь-що чи ні. І не в тім, чи можна це «будь-що» виміряти. У цифрах і справді можна виразити все, але наскільки це розумно й потрібно, та й скільки коштуватиме(!)? А на наш погляд, ідея про те, що колись усе можна буде однозначно і завершено описати за допомогою статистичних показників, так само помилкова, як і думка про те, що колись настане кінець науки (мовляв, зрештою все вдасться пізнати, тобто природа видасть усі свої таємниці, і більше нічого не лишиться для вивчення).

Адже статистичні показники завжди описуватимуть соціальну реальність та економічний стан суспільства на базі знань про нього на певний момент часу, тобто згідно з визначеннями, поняттями та теорією, які безперервно змінюватимуться. Зокрема, поставити останню крапку в статистичних дослідженнях не доведеться ось чому.

• Концепції, на яких ґрунтується соціально-економічна статистика (такі, скажімо, як виробництво, майновий стан і т. ін.), є й досі предметом постійних дискусій.

• З усіх практичних статистичних проблем (наприклад, про звітні одиниці, класифікації, характерні особливості понять) ніколи не можна буде знайти завершені вирішення (ідеальні з теоретичного боку), а завжди доведеться задовольнятися лише прагматичними, тобто такими, що якнайповніше відповідають сього­денним потребам, і саме цим зумовлюється застосування кількох конкурентних методів дослідження з метою вибору найефективнішого.

• Не можна в розглядуваній сукупності явищ усе як завгодно об’єднувати та поділяти, не дбаючи про зміст здобуваних показників (деякі розрахунки легше виконувати на макро-, аніж на мікрорівні, але без мікророзрахунків не можна пояснити результати макроміркувань).

Наводячи наприкінці цього підрозділу перелік груп статистич­них показників, про які йтиметься далі, ми насамперед орієнтувалися на конкретних споживачів статистичної інформації про розвиток окремих складників країни як єдиної соціально-еконо­мічної системи, що діє в рамках міжнародної системи поділу праці (з огляду на різні рівні агрегування цих елементів).

Споживачів зазначеної статистичної інформації можна умовно поділити на дві групи.

1. Державні структури:

• міністерства, комітети, відомства, які відповідають за економічну політику (Мінфін, Мінекономіки) або розв’язують спеціальні економічні завдання (Мінсільгосп, Мінтранс);

• Національний банк України (для розробки монетарної політики);

• органи соціального страхування, соціального забезпечення та Мінпраці;

• державні та напівдержавні консультативні установи (Інститут стратегічних досліджень, РВПС, усілякі експертні ради);

• Держкомстат, який є не лише виробником, а й важливим споживачем статистичних даних для їх подальшого аналізу та розрахунків макропоказників;

2. Недержавні структури:

• комерційні організації, підприємства та установи (фінансові посередники, маркетингові фірми, експерти з інвестиційних проектів);

• громадські установи та організації (громадські та благодійні фонди);

• наука та освіта;

• приватні особи.

Узагальнивши інтереси зазначених структур до рівня абстрагування, притаманного соціально-економічній статистиці, можна насамперед виокремити такі питання (з виконанням розрахунків відповідних показників):

• опис структури й розвитку господарства країни та окремих його галузей;

• відбиття кон’юнктурних змін;

• характеристика безробіття та зайнятості;

• аналіз умов життя населення.

З огляду на сказане має йтися не просто про структуру показників, а про «інформаційну інфраструктуру», за допомогою якої і можна розв’язати сформульовані задачі. Такий підхід передбачає, що всебічна характеристика будь-якого соціально-економічного явища має подаватися лише за допомогою специфічних статистичних показників, тобто таких, що використовуються для вивчення лише цього конкретного явища. Поряд із цими показниками обчислюють і загальні показники, що придатні для використання в різних галузях, а також у різних розділах соціально-економічної статистики. Тобто, як бачимо, система показників соціально-економічної статистики є сукупністю специфічних та загальних показників, яка побудована в логічній послідовності і характеризується смисловою єдністю. Лише за допомогою такої системи можна вивчати закономірності суспільного виробництва, умови функціонування його елементів, сам процес і результати діяльності народного господарства як єдиного цілого та вплив цих результатів на рівень життя.

При цьому система статистичних показників виконує, у свою чергу, пізнавальну, стимулювальну та керівну функції. Пізнавальна функція дозволяє встановлювати тенденції розвитку соціально-економічного явища, що аналізується, спонукає розглядати його у взаємозв’язку з іншими явищами або елементами цього явища. Стимулювальна функція дає змогу правильно відбити зміст та узагальнити об’єктивні властивості явищ, що вельми важливо для країни з перехідною економікою, яка обрала інтенсивний шлях розвитку, спрямований на становлення ринкових відносин, удосконалення управління господарюванням. Керівна функція полягає у виробленні обґрунтованих рішень щодо розглядуваного явища, і це закріплює за статистикою роль активного учасника, а не стороннього спостерігача в будь-якій сфері від- творення.

Отже, умовно інформаційні потреби країни можуть бути задоволені за допомогою таких груп показників.

А. Потреби щодо даних про населення.

1. Показники чисельності населення (чисельність та структура населення, сімей, домогосподарств, прогнози чисельності).

2. Рух населення (народження, шлюби, розлучення, смерть, міграція).

Б. Потреби щодо даних про економіку.

1. Економічні одиниці (підприємства; групування за розмірами, галузями, регіонами, формами власності і т. ін.).

2. Ресурси (трудові, матеріальні, фінансові).

3. Виробництво (витрати; виробнича діяльність та її результати; випуск продукції).

4. Розподіл та перерозподіл доходів (доходи від діяльності, податки, внески, соціальні виплати).

5. Використання матеріальних благ (проміжне споживання, капітальні вкладення, кінцеве споживання, зовнішнє торговельне сальдо).

6. Фінансові показники (заробітна плата, ціни та їх динаміка, індекси цін та зарплати).

В. Інші потреби суспільства щодо інформації.

1. Вимір якості життя окремих осіб (здоров’я, освіта, професія, житло й умови життя та ступінь задоволення ними).

2. Вимір якості життя суспільства (культура — відвідування музеїв, театрів, бібліотек; злочинність, навколишнє середовище тощо).

Методики розрахунку та аналізу наведених показників доклад­но розглядатимуться далі. Тут ми лише коротко спинимося на значенні кожної групи показників для статистичного аналізу стану й розвитку суспільств, а також зв’язку між ними.

Виробничі сили відіграють провідну роль у суспільному виробництві, а люди, що мають здатність і навички до праці, є першим і основним елементом виробничих сил. Тому вихідними в системі показників соціально-економічної статистики мають бути показники чисельності, складу та відтворення трудових ресурсів та населення. Другий елемент виробничих сил — це засоби виробництва, у складі яких вирізняють засоби праці та предмети праці. Обсяг і склад нагромаджених засобів виробництва, а також природних ресурсів становлять наступний підрозділ системи показників. Виробничі сили є потенційними ресурсами, завдяки використанню яких створюється суспільний продукт. Участь елементів виробничих сил у процесі виробництва мають характе­ризувати показники використання та руху основних засобів, оборотних засобів та робочої сили. Розмір створеної при цьому продукції описують узагальнюючі показники продукції.

Стадію розподілу суспільного продукту відбивають показники, що характеризують як сам процес руху зазначеного продукту, так і фактори, що його визначають. Розподіл здійснюється в галузях сфери обігу, тому наступна підсистема має включати статистичні показники перевезень і торгівлі. Але для забезпечення безперервності процесу відтворення необхідно розглянути не лише розподіл споживних вартостей, а й самі вартості. Тобто важ­ливе значення тут має аналіз вартісних показників продукції. Це потребує розгляду собівартості продукції та системи цін, показників фінансової діяльності підприємства, а також функціонування фінансової системи країни в цілому.

Завершальна стадія відтворення суспільного продукту — стадія споживання — не менш важлива, ніж дві попередні, оскільки виробництво існує не задля виробництва, а з метою задоволення потреб населення. На цьому етапі статистичного аналізу необхідно визначити всі фактори, що формують попит населення на торговельні послуги, тобто визначити показники доходів населення та заробітної плати, торговельного й побутового обслуговування, рівня та структури споживання населенням матеріальних благ і послуг. Крім того, з огляду на потребу додержувати принципів розширеного відтворення за допомогою показників національного доходу визначають ту його частину, що має бути спрямована на задоволення потреб населення. Розмір цієї частини залежить від темпів розвитку суспільного виробництва, які, у свою чергу, зумовлюються ефективністю функціонування народного господарства.

10.2. Класифікації та групування в економічній і соціальній статистиці

Статистичні показники, як відомо, об’єктивно характеризують явище (об’єкт), що вивчається, лише в тому разі, коли сукупність, з якої здобуто інформацію, є статистично однорідною. Щодо однорідності за кількісною ознакою існують статистичні критерії для виокремлення однорідних сукупностей. Інша річ — якісна ознака. Формування однорідних сукупностей за якісною ознакою потребує попереднього погодження щодо елементів, які будуть віднесені до того чи іншого класу (групи), щоб будь-хто однозначно міг виконати цю роботу чи зрозуміти результати групування. Для цього розробляють класифікацію про віднесення одиниць спостереження до певних класів. На відміну від групувань класифікації передбачають більш повний, розширений поділ сукупності об’єктів, складання переліку, що розглядається як статистичний стандарт і здебільшого затверджується центральним статистичним відомством.

Орієнтація України на ринкові принципи побудови економіки та інтеграцію у світову економічну систему спонукали відмовитись від статистичних класифікацій радянських часів, що були придатні до планової економіки, і розгорнути роботи, спрямовані на перехід до міжнародних статистичних класифікацій, що віддзеркалюють організацію економіки за ринковими принципами.

Виконання значної частини Державної програми переходу на міжнародну систему обліку і статистики забезпечило умови для розроблення, впровадження та використання в Україні статис­тичних класифікацій, що гармонізовані (узгодженні методологічно і за кодами) з відповідними міжнародними та європейськими класифікаціями.

Перелік класифікацій та класифікаторів, які розроблено в Україні, наведено в табл. 10.1. Серед них ті, що ґрунтуються на базі міжнародних аналогів: Класифікація видів економічної діяль­ності, Державний класифікатор продукції та послуг, Класифікатор держав світу, Класифікатор валют, Класифікація професій, Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності, Класифікатор систем позначень одиниць вимірювання та обліку.

Таблиця 10.1

Закінчення табл. 10.1

Серед них центральними статистичними класифікаціями вважаються класифікації видів діяльності, продукції та товарів зовнішньоекономічної діяльності. Міжнародні їх аналоги такі:

• Міжнародна стандартна галузева класифікація всіх видів економічної діяльності ООН (Іnternational Standard Industrial Classification of all economic activities-ISIC, Rev. 3);

• Класифікація основної продукції ООН (Central Product Classification — CPC);

• Гармонізована система опису та кодування товарів ООН (Harmonized Commodity Description and Coding System — HS);

• Міжнародна стандартна торговельна класифікація ООН (Standard Industrial Trade Classification — SITC, Rev. 3);

• Статистична класифікація економічної діяльності в Європейському Співтоваристві (Statistical Classification of Economic Activities in the European Community — NACE, Rev.1);

• Класифікація продукції за видами діяльності Європейського Союзу (Classification of Products according to their Activities — CPA);

• Класифікатор видів продукції Європейського Союзу (PRODCOM);

• Комбінована номенклатура Європейського Союзу (Combined Nomenclature — CN).

Зауважимо, що перелічені статистичні класифікації Європейського Союзу методологічно побудовані на класифікаціях ООН. Схему гармонізації міжнародних, європейських і національних класифікацій подано на рис. 10.1.

Оскільки Класифікацію видів економічної діяльності (КВЕД) створено з повним додержанням методології NАCE (Rev. 1) без будь-яких змін у її структурі (рис. 10.2), Класифікація видів економічної діяльності України не потребує від національних статистичних органів для міжнародних організацій перехідних ключів для отримання інформації на рівні секцій, підсекцій, розділів та класів NACE (Rev. 1).

Фахівці, що розробляли КВЕД, не використали жодного з резервних кодів NACE (Rev. 1), а показали специфіку економіки країни на рівні підкласу — додаткового розряду. Деталізацію NACE (Rev. 1) на рівні підкласів виконано у співвідношенні 1 до 1,5 порівняно з класами (див. рис. 10.2).

Державний класифікатор продукції та послуг (ДКПП), який ґрунтується на засадах СРА, повністю гармонізований із цією класифікацією Європейського Союзу. Об’єктом класифікації в ДКПП є товари та послуги, що утворюються внаслідок усіх видів економічної діяльності.

Перші шість розрядів ДКПП повністю повторюють шість розрядів СРА. Для відображення специфіки економіки України ДКПП має ще два розряди (сьомий та восьмий). Групування за цими розрядами було розроблено з урахуванням класифікаційних значень угруповань, що складали попередній Загальносоюзний класифікатор продукції (ЗКП) колишнього Радянського Союзу.

Рис. 10.2. Порівняння класифікацій ISIC, NACE та КВЕД

Метою розробки Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності є створення національної багатоцільової товарної класифікації, що відповідає потребам статистичних служб, митних органів, зовнішньоекономічній діяльності. УКТЗЕД призначено для збору статистичних даних про зовнішньоекономічну діяльність, а також для проведення митного контролю. УКТЗЕД забезпечує виконання робіт при декларуванні, ліцензуванні та квотуванні; регулювання експорту й імпорту товарів державного значення; вивчення кон’юнктури ринку. Об’єктом класифікації в УКТЗЕД є всі товари, що перебувають в обігу в міжнародній торгівлі.

Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД) ґрунтується на восьми знаках CN з подальшою деталізацією специфіки національних товарів, які перетинають кордони України, на рівні 9-го та 10-го знаків.

Деякі інші національні класифікації побудовано на базі нових Державних класифікаторів. До них належать: Класифікація послуг зовнішньоекономічної діяльності та Класифікація видів науково-технічної діяльності, що ґрунтуються на Класифікації видів економічної діяльності. Слід також зазначити, що деякі з державних класифікаторів є суто національними і принципово не можуть базуватись на міжнародних стандартах. Прикладом такого класифікатора є Класифікатор об’єктів адміністративно-територіального устрою України. Деякі державні класифікатори притаманні перехідному періоду від планової до ринкової економіки і через це також не мають міжнародних аналогів. Прикладом такої класифікації є Класифікація основних фондів.

Перехід на міжнародні класифікації в Україні характеризується зміною методологічних засад, на яких ґрунтувалися старі і ґрунтуються нові національні класифікації.

Наприклад, найістотніші зміни методології, до яких вдалися при побудові КВЕД, такі:

• зміна принципу поділу галузей економіки на виробничу і невиробничу сфери на поділ підприємств і організацій за видами економічної діяльності — за ознакою видобувних, обробних та з надання послуг. Згідно з міжнародними стандартами підприємствами видобувних видів є сільське господарство, мисливство та лісове господарство, рибне господарство та власне добувна промисловість. До обробних підприємств включають підприємства обробної промисловості та виробництва електроенергії, газу та води. Підприємства решти видів діяльності — торгівлі, науки, охорони здоров’я, державного управління — вважаються такими, що надають послуги. Будівництво потрапляє на межу між обробними видами діяльності та видами діяльності з надання послуг, і тому його підприємства умовно віднесені до таких, що надають послуги;

• поява у КВЕД нових видів економічної діяльності, що вносять нові уявлення про поділ праці в суспільстві і відтворення ринкових відносин в економіці. Наприклад: операції з нерухомістю, здавання під найм, послуги юридичним особам, колективні, суспільні та особисті послуги, послуги домашніх слуг та екстериторіальна діяльність.

Побудова NACE докорінно змінює уявлення ЗКГНГ (Загальносоюзний класифікатор галузей народного господарства, що використовувався в колишньому Радянському Союзі), тому навіть ті поняття, які збігаються за назвою у цих двох класифікаціях (наприклад, промисловість, сільське господарство, торгівля тощо), не можуть бути отримані простим підрахунком підсумків, оскільки різняться за змістом.

Вибір та реалізація на практиці в Україні методологічних принципів побудови міжнародних центральних статистичних класифікацій забезпечує:

• можливість зіставлення національної статистичної інформації з міжнародною;

• складання міжгалузевого балансу виробництва та розподілу товарів і послуг відповідно до системи національних рахунків;

• проведення статистичних обстежень економічної діяльності та продукції на макро- і мікрорівнях;

• застосування статистичних одиниць, що використовуються в Європейському Союзі.

Поділ одиниць спостереження, які вивчаються офіційною статистикою в країні, згідно з класифікаціями є головними, але не єдиними групуваннями, що використовуються в соціально-еконо­мічній статистиці.

Для характеристики розвитку суспільства необхідно також використовувати групування статистичних показників за такими ознаками, як форми власності; економічне призначення продукції; форми підпорядкування; економічні райони та територіально-виробничі комплекси. У свою чергу, статистичні показники окремих груп мають свої особ­ливості, і групування за деякими ознаками має бути використане лише щодо цих показників. Наприклад, у статистиці населення вивчають групування населення за суспільними групами, джерелами існування, рівнем освіти та іншими ознаками.

Головне, що досягається за допомогою групувань у соціально-економічній статистиці, — це розрахунок та аналіз структури господарства, тобто співвідношення між соціальними та економічними процесами. Залежно від мети дослідження ці співвідношення, наведені здебільшого в процентах, мають бути розглянуті за різними групами. Проте, як наголошувалося раніше, найчастіше вив­чають соціальну, галузеву та територіальну структуру господарства.

Зокрема, групування за галузями використовується для характеристики процесів виробництва та балансу між ресурсами і використанням продуктів та послуг. Галузь визначають як групу одиниць з однорідним виробництвом згідно з прийнятою класифікацією продуктів і послуг. Цим підкреслюються техніко-економічні аспекти виробничих відносин незалежно від інституціонального статусу одиниць (самостійні підприємства або їхні підрозділи). На практиці більшість одиниць здійснюють різні види діяльності.

У цьому разі виокремлюються основна діяльність, а також побічна, яка стосується інших галузей. Допоміжна діяльність не відокремлюється від основної або побічної (управління, постачання та збут, зберігання, ремонт і т. ін.).

В результаті побудови та аналізу групувань отримують інформацію, необхідну для складання та аналізу національних рахунків.

Докладно систему національних рахунків (СНР) буде розглянуто в наступному підрозділі. Але оскільки за визначенням СНР являє собою погоджену систему збирання, опису та взаємо­зв’язку потоків статистичної інформації, яка характеризує всі сторони економічного життя країни, вона базується на стандартних групуваннях, що стосуються:

• інституціональних одиниць та секторів;

• операцій та інших потоків;

• активів і зобов’язань;

• видів діяльності, організацій, продуктів.

Групування за секторами мають на меті дослідження доходів та видатків, фінансових активів і пасивів.

Економічні операції в СНР поділяються на три основні групи.

1. Операції з продуктами та послугами. Їх відносять до виробництва у відповідних галузях; ураховуються операції з продуктами та послугами, що вироблені як у звітному, так і в попередніх періодах.

2. Розподільні операції. До них належать операції, мета яких — розподіл і перерозподіл доданої вартості, створеної виробниками, а також перерозподіл заощаджень.

3. Фінансові операції. Вони стосуються зміни фінансових активів та пасивів у різних секторах економіки.

Для порівняльного аналізу зовнішньої торгівлі різних країн застосовується Міжнародна стандартна торговельна класифікація ООН (МСТК), яка групує товари за ступенем їх обробки, призначенням та іншими ознаками.