6.2.1 Регулювання попиту на робочу силу

Індивідуальний попит (попит окремого роботодавця) зале­жить від таких факторів:

^ попиту на продукцію фірми, тому що робоча сила потрібна роботодавцю перш за все як виробничий ресурс для ство­рення нових товарів та послуг. Попит на робочу силу, інакше кажучи, е похідною від попиту на продукт фірми;

^ стану виробництва;

^ якості індивідуальної робочої сили (освіти; професіоналізму; продуктивності; винахідливості; універсальності; загальнолю­дських якостей: старанності, дисциплінованості, уважності, ретельності тощо).

Оскільки, як було вказано, попит на робочу силу е похідною від попиту на продукт фірми (який на конкурентному ринку в свою чергу залежить від ціни), можна зробити висновок, що він є також похідною від обсягів виробництва і загального фонду заробітної плати, який є в розпорядженні роботодавця. Чим ви­щий загальний розмір фонду заробітної плати, тим більше най­маних працівників може найняти роботодавець. І навпаки, чим вища середня заробітна плата одного працівника, тим менша їх кількість буде найнята.

Аналіз факторів, які впливають на величину попиту, дозво­ляє регулювати його. Можна виділити методи збільшення та методи скорочення попиту.

За умов появи значної кількості тимчасово незайнятих пра­цівників, які звільняються в основному з виробничої сфери вна­слідок структурної перебудови економіки, ліквідації збиткових підприємств, розширення приватних форм власності з'являєть­ся необхідність у стимулюванні попиту на робочу силу. Ос­таннє передбачає стимулювання створення робочих місць і роз­виток продуктивних сил та нестандартних форм зайнятості, прямі інвестиції в створення і реконструкцію робочих місць, створення тимчасових робочих місць тощо. Зокрема, державна програма сприяння зайнятості може включати такі заходи:

^ встановлення системи пільгового оподаткування та кредиту­вання для галузей і регіонів, де бажано збільшення попиту на робочу силу;

^встановлення юридичних обмежень зростання зайнятості (надання права учасникам трудової угоди уточняти графік робочого часу, надання можливості індивідуального регулю­вання робочого часу, ліквідація обмежень на кількість найма­них працівників);

^ відшкодування підприємству витрат, обумовлених пошуком, навчанням і наймом на роботу працівників;

^сприяння в забезпеченні підприємства матеріальними ресур­сами, гарантування збуту продукції тощо за умови збільшен­ня підприємством робочих місць;

^ прямі виплати підприємствам за кожного найнятого праців­ника;

^ створення умов економічної зацікавленості підприємств в за­безпеченні зайнятості інвалідів, молоді та інших груп населення, менш конкурентоздатних на ринку праці (встановлення пільг по виплатах в бюджет за використання робочої сили цих груп населення, дотації для створення спеціалізованих робочих місць та організації профнавчання і т.п.).

І навпаки, часто виникають економічні ситуації, для яких не­обхідно використати методи скорочення попиту на робочу си­лу, зокрема:

^ встановлення додаткових податків аа використання робочої сили;

^ жорстка Кредитна політика;

^ встановлення підприємству одноразових виплат в бюджет за наим працівників певної категорії;

^зниження інвестицій;

^скорочення або відміна гнучких форм зайнятості тощо.