6.2 Гнучкі ринки праці та гнучкі форми зайнятості

Головною рисою сучасного етапу економічного розвит­ку є те, що обсяги виробництва зростають набагато швидше, ніж кількість робочих місць. А оскільки чисельність населення планети і зокрема чисельність його трудоактивної частини зростає, то відповідно збільшується розривів між потребою в робочій силі та її пропозицією. Водночас спостерігається загальна криза існуючої системи робочих місць, системи, що зорієнтована на жорсткий режим роботи і масове виробництво. В надрах цієї системи вже народилась і розвивається нова сис­тема робочих місць, яка зорієнтована, на поєднання різних форм зайнятості та оплати праці. Пошук шляхів вирішення проблем зайнятості поза традиційною матеріальною підтримкою безробітних і сприянням професійній підготовці та перепідготовці працівників для повернення їх на виробництво, в індустріальних країнах призвів до створення так званих гнучких ринків праці.

Що ж являє собою гнучкий ринок праці Це інститут надання будь-яких форм реалізації трудової активності, що передбачяають вихід за межі нормальної тривалості робочого дня (тижня) і цілорічної зайнятості, їх поява, однак, не викликана виключно прагненням запобігання масовому безробіттю, а має більш глибокі причини.

Структурні зрушення в економіці, скорочення питомої ваги зайнятих в промисловості і збільшення частки зайнятих у сфері обслуговування з її можливостями організації нестандар­тних форм зайнятості і нестандартних робочих місць, вже зга­дувана реформа системи робочих місць, непреривне оновлення матеріальної бази виробництва, постійні коливання обсягу та структури попиту на товари та послуги змінили потреби підприємств у кількості та якості робочої сили, що ними вико­ристовується. Важливу роль відіграв і соціальний чинник -жорстка регламентація умов праці, що закріплені колективними договорами, не тільки стала перешкодою гнучкості вироб­ництва; потреби виробників у режимах робочого часу, дифе­ренційовані за віком та статтю, зумовлюють різну орієнтацію трудоактивного населення. Розширенню масштабів застосуван­ня гнучких форм зайнятості сприяє також необхідність періодичного оновлення знань, професійної перепідготовки.

У плані розв'язання проблем безробіття гнучкі форми зайнятості дають можливість:

скоротити загальну чисельність незайнятого насе­лення, надаючи роботу на умовах, прийнятних для окремих ка­тегорій громадян: жінок, молоді, людей похилого віку тощо;

збільшити (чи принаймні зберегти при скороченні обсягів виробництва) кількість зайнятих без збільшення кількості робочих місць за рахунок поділу їх між працюючими і скорочення робочого часу;

розширити можливості працевлаштування без­робітних.

Таким чином, гнучкі форми зайнятості дозволяють суспільству на макрорівні знизити гостроту проблем безробіття, надаючи можливість найбільш уразливим верствам населення одержувати доход, підтримувати рівень своєї кваліфікації та працездатності, зберігати соціальний статус. Підприємству на мікрорівні вони дозволяють маніпулювати обсягом робочої си­ли, що використовується, не створюючи соціальної напруги внаслідок звільнення працівників при змінах потреб виробниц­тва в робочій силі.

Тобто гнучкі форми зайнятості стають своєрідним буфе­ром між повною зайнятістю та безробіттям. Унаслідок цього з'являються "кадрове ядро підприємства" та "периферійна ро­боча сила", що має обмежені гарантії зайнятості та взагалі соціального захисту, цьому сприяють також розбіжності в юри­дичному оформленні найму працівників за загальними і гнуч­кими формами зайнятості, Найм на роботу, умови і оплата праці регулюються, як правило, або колективними договорами, або індивідуальними контрактами із взаємними обов'язками сторін. При необхідності одна з них може запропонувати дострокове припинення договору, що у випадку непогодження другої сторони підлягає розгляду комісії по трудових конфліктах. Оскільки і колективні договори, і індивідуальні контракти передбачають звужені права "периферійної робочої сили", природно, що комісії легше погоджуються на звільнен­ня саме цієї робочої сили.

З другої половини 70-х рр. процес розвитку гнучких ринків праці в економічно розвинутих країнах підтримується державними програмами та окремими заходами, спрямованими на скорочення сфери стандартних умов найму і режимів робо­чого часу за рахунок стимулювання більш гнучких форм. До та­ких заходив належать: законодавче зменшення обсягів дозволе­них понаднормативних робіт; скорочення тривалості робочого тижня; поширення гнучкого пенсійного віку, зокрема надання можливості виходу на пенсії раніше загального пенсійного віку з одержанням частини пенсії; субсидії підприємствам, які ви­користовують нові форми зайнятості; сгимулювання самозайнятості”.

Під гнучкими формами зайнятості розуміються такі:

зайнятість, яка пов'язана зі специфічним соціаль­ним статусом працюючих (самозайняті, допомагаючі члени родини тощо);

*зайнятістьна на роботах з нестандартними робочими місцями та рорганізацією праці(надомна праця,робота за викликами тощо);

*зайнятість за несткандартними організаційними формами(нестандартний робочий день або тиждень, строковіконтракти та ін.)