52. Система економічних поглядів к.Маркса

Марксова теорія є еволюційною у тому розумінні, в якому це не було притаманно жодній іншій ек.теорії: вона намагається розкрити механізм, який лише через своє власне функціонування і без допомоги зовнішніх факторів перетворює будь-який наявний стан суспільства в інший стан. Поділ суспільства на два антагоністичні класи (власників і позбавлених власності) і трактування класової боротьби як рушійної сили історії, засадної характеристики економічного розвитку, найвищим проявом якої є соціальна революція. Є багато висловлювань і велика кількість вчинків Маркса, які доводять, що зовсім не наукові погляди, а моральний порив, бажання допомогти пригнобленим, прагнення звільнити робітників, яких безсовісно експлуатували, схиляли його до соціалізму. Без сумніву, саме в цьому моральному запалі секрет впливу його учення. Наріжним каменем економічної теорії К. Маркса є учення про вартість і додаткову вартість. проаналізував дві основні властивості товару:споживчу вартість, пов’язану із корисністю речей, їх здатністю задовольняти людські потреби;мінову вартість, яка «має насамперед вигляд кількісного співвідношення, вигляд пропорції, в якій споживчі вартості одного роду обмінюються на споживчі вартості іншого роду». Абсолютизуючи роль праці як єдиного фактора вартості, К. Маркс стверджував, що всі товари як вартості є кристалізованою людською працею.Розвиваючи свої економічні міркування, К. Маркс зазначав, що за умов ринкової економіки обмін товарів здійснюється за законом вартості, тобто усі товари обмінюються на основі втіленої в них людської праці (суспільно необхідного робочого часу ввівши в науковий обіг нове поняття — товар «робоча сила». Він дотримувався думки, що капіталіст купує на ринку не працю,а здатність до праці -робочу силу.Як і будь-який товар робоча сила має дві властивості:вартість, яка «визначається робочим часом, необхідним для виробництва, і є еквівалентною вартості життєвих засобів, необхідних для того, щоб «виробити, розвинути, зберегти і увічнити робочу силу»; Вбачаючи сутність капіталістичної експлуатації в привласненні капіталістами неоплаченої (додаткової) праці робітників вчений ввів поняття норми додаткової вартості:Норма додаткової вартості = Додаткова праця*Необхідна праця*100%.При цьому він стверджував, що «норма додаткової вартості є точним вираженням експлуатації робочої сили капіталом, або робітника капіталістом».Значну увагу автор «Капіталу» приділив дослідженню функцій грошей. На думку вченого, гроші є:1) мірою вартості, Відтак ціну К. Маркс визначав як грошове вираження уречевленої в товарі праці;2)засобом обігу, оскільки вони виступають «як посередники у процесі обігу товарів».При цьому: засобом утворення скарбів, коли «товар продають не для того, щоб купити інші товари, а для того, щоб замінити товарну форму грошовою…».засобом платежу;світовими грошима.Аналізуючи гроші як кінцевий продукт розвитку простого товарного виробництва, К. Маркс водночас визначав їх як першу форму існування капіталу. К. Маркс визначив капітал як самозростаючу вартість, накопичення неоплаченої праці найманих робітників, підводячи читачів до висновку, що капітал є засобом експлуатації, встановлення влади капіталіста над робочою силою. Аналізуючи структуру капіталу, К. Маркс виокремив у його складі основний та оборотний капітал, постійний та змінний, застосовуваний та спожитий капітал. Відношення постійного капіталу (С) до змінного (V) вчений назвав органічною будовою капіталу, пов’язавши з нею динаміку зайнятості та рух норми прибутку. Досліджуючи капітал як безперервний рух вартості, К. Маркс увів в аналіз руху капіталу фактор часу, швидкості. Він відокремив засоби вир-цтва і гроші від капіталу і грош. капіталу, розмежував капітал-власність і капітал-функцію.Для хар-ки ек. поглядів К. Маркса важливе значення мають теорем. узагальнення, які вчений зробив у зв’язку з аналізом процесу нагромадження капіталу.«Застосування додаткової вартості як капіталу, або зворотне перетвор.додаткової вартості у капітал»4 вчений аналізував через призму закону тенденції середньої норми прибутку до зниження. При цьому норма прибутку трактувалася К. Марксом як зовнішня форма вияву норми додаткової вартості — відношення додаткової вартості до витрат виробництва (суми постійного і змінного капіталу). Узалежнюючи динаміку середньої норми прибутку від технічного прогресу, К. Маркс прийшов до висновку, згідно з яким гонитва за додатковим прибутком спонукає капіталістів до підвищення фондоозброєності праці. Відтак зростає органічна будова капіталу, що за умов незмінної норми додаткової вартості неминуче викликає зменшення середньої норми прибутку.