70. Ринкова еволюція України після реформ 1848 та 1861 рр. У відображенні представників української економічної думки

Основна увага представників різних шкіл української еконо­мічної науки пореформеного періоду була зосереджена на питан­нях ринкового розвитку, зокрема перспектив народногосподарської еволюції, долі капіталізму в країні, подолання відставання соціально-економічному розвиткові від західних держав, індустріалізації виробництва тощо. Особливо гостро стояло аграрію питання, зокрема про «прусський» чи «американський» тип капіталістичного розвитку. Українські дослідники, враховуючи специфіку підлеглого становища України в складі двох імперій та особливості національ­ного розвитку, а також вивчаючи переваги ринкового господар­ства в країнах Західної Європи, намагалися використати і позитив­ний світовий досвід, і національні особливості становлення підприємницьких відносин. Але в цілому праці названих економістів були спрямовані, на­самперед, на дослідження українських реалій пореформеного розвитку. Українські дослідники висвітлювали національний ас­пект різноманітних проблем соціально-економічної еволюції країни (питання розвитку сільського господарства, внутрішньої та зовнішньої торгівлі, створення національного ринку, кустар­ного виробництва та кооперації, концентрації та монополізації виробництва, сутності криз та циклічності економічного розвитку географічного розміщення бюджетних доходів і витрат, питання соціально-класової структури суспільства тощо).

Особливе місце в дослідженні процесів генезису ринкового гос­подарства належить І. В. Вернадському. Його наукова діяльність припала на період феодальної кризи напередодні реформи 1861 р.під час становлення капіталістичних відносин у 70—80-х рр. ІX ст. Будучи послідовником класичної школи політичної економії та високо оцінюючи внесок А. Сміта і Д. Рікардо до скарбниці світової економічної теорії, І. В. Вернадський не тільки аналізував теоретичні постулати західноєвропейських економістів, а й намагався використати їх для дослідження російської дійсності та Критики феодально-кріпосницької системи. Він був упевнений, що феодальні відносини треба усувати як неефективні, як такі, котрі заважають становленню нових ринкових відносин.

Після селянської реформи вчений однозначно стає на позиції захисту підприємницьких відносин, які зароджуються, виступає прихильником великого виробництва й капіталу, вважаючи, що вони сприяють поділові праці та застосуванню в господарстві машин, які, у свою чергу, підвищують ефективність праці та суспільного виробництва в цілому.

71.Дослідження особливостей розвитку ринкового господарства України на зламі 19-20ст. Основною рисою економічного життя в пореформений період став бурхливий розвиток ринкового господарства. Реформи 1860—1870-х років відкрили широкий шлях новим соціально-економічним відносинам, дали можливість утвердитись їм як пануючій системі. Саме ці реформи дозволили зламати феодальні відносини, завершити промисловий переворот, сформувати ті соціальні групи, які притаманні ринковій економіці. Серед зубожілих селян формується ринок робочої сили, який забезпечує не лише сільське господарство наймитами, але й промисловість вільнонайманими робітниками, що сприяє розширенню внутрішнього ринку. На території України будівництво залізниць розпочинається відразу ж після відміни кріпацтва. Перші залізниці зв’язали Одесу з Києвом і проходили через головні хліборобні губернії — Київську, Подільську, Херсонську.Залізничне будівництво викликало величезний попит на продукцію важкої індустрії: потреба в рейках, паливі потягла за собою небачене зростання важкої промисловості в Україні. В Донбасі на основі надзвичайно багатих родовищ криворізької залізної руди та донецького кам’яного вугілля виросла потужна гірничо-металургійна база, яка швидко випередила старий гірничо-металургійний Урал. У Донбасі зосереджується до 70% всеросійського виробництва вугілля. З’являються центри сільськогосподарського машинобудування, металургійного виробництва. Розвиток ринкових відносин вимагав створення стабільної фінансово-кредитної системи, що передбачало проведення ряду реформ. В Україні функціонувало три контори Державного банку — в Києві, Харкові та Одесі, а також 24 його філії в інших містах У 1894 p. за участю міністра фінансів С. Ю. Вітте був розроблений та затверджений новий статут Державного банку, який значно розширював його функції. Перед банком було поставлене завдання сприяти через короткотермінові кредити вітчизняній торгівлі, промисловості та сільському господарству, полегшити грошовий обіг, зміцнити грошову та кредитну систему. В 1897 p. банку надано право здійснювати грошову емісію. Серед банків, які належали державі, варто назвати Селянський (заснований 1882 p.) та Дворянський (заснований 1885 p.). Державний селянський банк знаходився у віданні Міністерства фінансів і мав в Україні 9 філій.. В 1897 p. було прийнято закон «Про карбування та випуск в обіг золотих монет», відповідно до якого було випущено золоті монети номіналом 5 крб., 10 крб. (червінець), 7,5 крб. (напівімперіал) та 15 крб. (імперіал). Золотий карбованець дорівнював 9,774 г чистого золота. Грошова реформа 1895—1897 pp. мала прогресивне значення. Вона зміцнила фінансово-кредитну систему країни, сприяла розвитку економіки, розширенню торгівлі й зовнішньоекономічних зв’язків, посилила приплив вітчизняних та іноземних капіталів у економіку, і до кінця сторіччя Росія перетворилася з аграрної в аграрно-індустріальну державу із середнім рівнем розвитку. Фабричне виробництво було поширене перш за все в галузях видобувної промисловості та первинної переробки сировини (нафтодобувна, озокеритна, соледобувна, а також паперова, тютюнова, цегельна промисловість тощо). Досить велику роль відіграє іноземний капітал, за рахунок якого створюються великі підприємства; переважаючою була його роль і в оптовій торгівлі.

72.Розвиток світового капіталістичного господарства на поч.20 ст.й у період Першої світової війни.Становлення системи регульованого капіталізму.Як відомо, Перша світова війна стала безпосередньою причиною розвалу трьох багатонаціональних (Російської, Австро-Угорської та Оттоманської) та однієї мононаціональної (Німецької) імперій, що обумовило появу численних державних новоутворень, з яких не всі зуміли утвердитися на світовій геополітичній арені як самостійні держави. Наприкінці війни спробу відновити свою незалежність і державність зробила й Україна, землі якої були поділені між Російською та Австро-Угорською імперіями. Будучи членами різних антагоністичних воєнно-політичних угруповань, що протиборствували у війні, ці держави поступово втрачали свій воєнно-економічний та політичний потенціал. Російська імперія охоплювала більшу частину українських земель. Війна висунула колосальні вимоги до економіки країн, що воювали, та поставила на перший план питання переходу економіки на воєнні рейки.Війна спричинила значні зміни в економіці країни, змінилися співвідношення у темпах розвитку галузей народного господарства. Загальне зростання виробництва промислової продукції у роки війни відбувалося лише за рахунок виробництва вкрай необхідної воєнної продукції (якщо у 1913 р. вважати промислове виробництво за 100 %, то у 1917 р. воно складало майже 170 %), у той час як виробництво продукції інших галузей скорочувалося (до 54 % у 1917 р.). Війна визначила найголовніші проблеми економіки: транспорт, паливо, продовольство, трудові ресурси, фінанси. Ці ж проблеми стали основними і для українських губерній. Заліниці перевозили більшу частину вантажів. Початок війни не означав припинення залізничного будівництва, у 1916 р. здано до експлуатації більше 4000 км залізничних шляхів, але переважно на сході. У той же час значна частина залізниць залишилася на окупованій території, змінюється і напрямок вантажопотоків. Залізниці України були запружені воєнними перевезеннями, не вистачало локомотивів і вагонів, а для ремонту наявного складу бракувало кваліфікованих робітників, які були мобілізовані до діючої армії. Робота транспорту безпосередньо була пов’язана із проблемою палива, а видобуток вугілля у Донбасі вже у 1916 р. починає знижуватися (за три місяці 1916 р. видобуток вугілля зменшився на 17 %). Замінники ж вугілля (торф, дрова) також вимагали доставки до залізниць, але не вистачало коней та фуражу для них. Через нестачу палива наприкінці 1916 р. почали закриватися заводи, деякі підприємства працювали не на повну потужність.Надзвичайно напружений стан склався з продовольчим постачанням армії та промислових центрів. Варто зазначити, що хліб у країні був, у зв’язку з припиненням його експорту навіть спостерігались деякі надлишки в руках безпосередніх виробників, але постачання його у великі міста та промислові центри значно зменшилося. Причиною цього були не лише транспортні незгоди, але й надзвичайно невигідна кон’юнктура. Уряд був змушений піти на адміністративні заходи: у грудні 1916 р. було запроваджено обов’язкове постачання хліба державі за твердими цінами. У той же час сільське господарство опинилося у надзвичайно тяжких умовах: не вистачало найнеобхіднішого реманенту, а його виробництво у 1917 р. майже зовсім припинилося, скоротившись по імперії до 2,1 % від довоєнного рівня. Імпорт через Чорне та Балтійське моря також став майже неможливим (у війну вступила Туреччина на боці Троїстого союзу, а Прибалтика була окупована німцями), можна було використовувати лише порти Архангельськ та Владивосток. Власне, можна сказати, що Російська імперія опинилася у стані блокади.Скочувалися і податкові надходження: поземельний, з нерухомості, з промисловості та ін. Внутрішні та зовнішні позички складали на 1 серпня 1917 р. більше 409 млрд крб. Усе це обумовило зростаючу інфляцію (до лютого 1917 р. карбованець дорівнював 27 довоєнним копійкам, а ціни на споживчі товари зросли у 4—5 разів), різке падіння споживання, перш за все серед робітників. Унаслідок Першої світової війни було підірвано сільське господарство, зруйновано залізниці. Справжнім лихом стала постійна нестача найнеобхіднішого, до того ж Польська ліквідаційна комісія проголосила економічну блокаду Галичини. Уряд змушений був піти на монополізацію продажу збіжжя, хліба, деяких інших сільськогосподарських продуктів; запроваджувалися заходи проти спекуляції та спроби регуляції розподілу продуктів харчування. Після певної підготовки було проведено грошову реформу, відповідно до якої з 4 квітня запроваджувалася національна валюта — гривня та карбованець.