94. Економічні погляди і.Вернадського.

Фундатор теорії потреб Іван Вернадський яскравою постаттю в історії економічної думки класичного напряму був Іван Вернадський, який "У політичній економії, - писав І. Вернадський, - немає, можливо, жодного предмета, пояснення якого було б таким важливим, як потреби.". І. Вернадський виклав свій погляд на стан вивчення потреб меркантилістами, фізіократами й А. Смітом, якому й віддав перевагу. На основі проведеного аналізу зробив висновок, що теорію потреб до нього ніхто не викладав ясно, чітко і яскраво. Важливою вимогою у з´ясуванні теорії потреб, на його думку, є включення в об´єкт аналізу суспільства і людини. Учений зробив усебічний аналіз національних, індивідуальних, регіональних та інших видів потреб, розкрив їх залежність й об´єктивний характер. Він довів, що суспільство повинно не протистояти, а сприяти задоволенню потреб. В інтерпретації потреб економіст відстоював принцип свободи, поглиблюючи класичну економічну теорію у сфері вивчення потреб. Праця І. Вернадського "Нарис теорії потреб" була співзвучна з програмними вимогами демократії, служила їй певною теоретичною опорою. Дотримуючись постулатів класичної школи в політичній економіці, І. Вернадський не в усьому був її прихильником. Наприклад, щодо інтерпретації праці він твердив, що в самій її ідеї закладена продуктивна сутність. "Непродуктивної праці нема", - писав він. З самого початку у науково-педагогічній творчості І. Вернадського провідними були політекономічні та статистичні дослідження. "Політична економія як наука, - писав І. Вернадський, - в даний момент свого розвитку є переважно теорія праці, або теорія цінності". Властивість речі задовольняти потребу І. Вернадський називав гідністю, що створюється працею. Задоволення потреби іншої особи або сприяння цьому називається послугою. Відношення між потребами при взаємному їх задоволенні утворює цінність. "Цінність, - твердив економіст, - це відношення між двома обмінюваними послугами. Тут мінова цінність або ціна полягає у вираженні цього відношення певними, визначеними предметами". У дусі класичної економічної школи І. Обмін, на його думку, - це сукупність попиту і пропозиції, заробіток залежить від співвідношення праці та капіталу. До речі, в зарплату він включав і ту частину, що йде на розвиток сім´ї, її духовність. Тому зарплата, писав І. Вернадський, визначається рівнем розвитку суспільства. "Володіння і праця становлять головну умову утворення цінностей і основу всякого правильного господарства, як система економічної діяльності". Отже, під господарством І. Вернадський розумів систему економічної діяльності, важливим рушієм якої є суперництво (конкуренція). Суперництво - це життєва основа економічного світу. І. Вернадський в поглядах на інші економічні категорії стояв на позиціях вільного підприємництва з усіма його вартісними, фінансовими і ринковими атрибутами. Він не відтворював механічно теорії економістів-класиків, бо дещо сприйняв і від їхніх наступників, але загалом належав до економістів школи А. Сміта - Д. Рікардо. У цьому переконує і нарис І. Вернадського з історії політичної економії. Висновок І. Вернадського з проведеного аналізу полягав у тому, що історію економічної науки треба розділити на період до А. Сміта і після нього. І. Вернадський виступив одним із найактивніших прихильників ліквідації кріпосного права.. I. Вернадський твердив, що праця є "головним і єдиним джерелом багатства". На його думку, праця - необхідна умова для того, щоб поєднати предмет з потребою. Завдяки праці виникають відносини людини до предметів і до людей. Він уважав, що вартість визначається працею, розрізняв вартість і споживну вартість. Учений не погоджувався із суб´єктивними визначеннями ціни і вартості. "Цінність, І. Вернадський обстоював передові найрозвиненіші форми промислового виробництва. Він розумів, що зростання машинного виробництва веде не до звуження, а до розширення ринку. В цьому була велика перевага українського економіста над численними його опонентами, які не бачили цієї залежності між зростанням машинного виробництва і розшир ринку.

95. Основні праці М. Зібера: "Основи політичної економії" (1873), "Життя і праці Д. Рікардо" (1874), "Девід Рікардо і Карл Маркс в їх суспільно-ек дослідженнях" (1885) та інші. Цінною є складена М. Зібером програма проведення статистичних досліджень, опублікована в 1875 р. під назвою "Досвід програми для збору статистико-економічних відомостей. Своє дослідження М. Зібер починає з розгляду вартості та її елементів, маючи на увазі передусім економістів англійської школи (А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. Мілль, Мак-Кулох). М. Зібер мав свій погляд на питання вартості й капіталу і всіляко його відстоював. Дослідник зауважив, що економісти нерідко різні явища розглядали без урахування їх відмінних якісних характеристик, і це призводило до вульгаризації у відображенні господарської діяльності. В останній вчений вимагав чітко розрізняти приватне і суспільне господарство. На думку Зібера, метод економічної науки має бути науковим, що вимагає дотримання відповідних правил і принципів. На основі проведеного аналізу різних поглядів на вартість вчений дійшов висновку, що "спеціально корисна праця є єдиним елементом споживної цінності, так само, як відділена від своїх спеціальностей загальнолюдська праця є єдиним елементом вартості й мінової вартості".

Отже, М. Зібер став на позицію трудової теорії вартості. Регулятором ек процесів і явищ М. Зібер вважав працю. Спираючись головним чином на матеріал першого тому "Капіталу", М. Зібер виклав його основні проблеми, а саме: теорію вартості та грошей, поняття про капітал, про виникнення і збереження капіталу, про причини прибутку з капіталу і вартість робочої сили, постійний та змінний капітал, про просту і складну суспільну кооперацію, машини і крупну промисловість, теорію нагромадження капіталу та капіталістичний закон народонаселення. Слід відзначити значне дослідження М. Зібера щодо проблеми закономірностей розвитку світової економіки — "Нариси первісної економічної культури"(1881). "Нариси..." М. Зібера є не тільки економічним дослідженням, вони дають широкий культурний спектр, що охоплює поступову зміну господарського побуту народів, серед яких окреме місце посідають і українці. М. Зібер відзначив в історії українського народу надзвичайно цікаву рису — зв´язок економічних прав особистості з характером праці, розподілом праці, господарськими обов´язками в сім´ї. Уявлення українців про працю і власність М. Зібер порівнював із ставленням до цих явищ інших народів. На цій підставі він зробив висновок, що "універсальність того способу бачення гідна всякого подиву".Стверджуючи загальні тенденції капіталістичної природи в економічному розвитку Росії, М. Зібер визначив її національні форми і особливості нагромадження капіталу.. Протидіяти негативним наслідкам капіталізму потрібно, але про повну його ліквідацію, поки він сам не вичерпає себе, не можна й думати, бо то все одно, що самого себе підняти за волосся. Видатний економіст торкався різних тем, заглянувши у процеси економічного розвитку багатьох країн світу. Це община і держава в Нідерландській Індії, питання в Ірландії, стан землеробства в Англії та інші. Насичені багатим фактологічним матеріалом, виконані на базі тогочасних досягнень економічної теорії та історії ці дослідження М. Зібера не втратили пізнавального і джерелознавчого значення і досі.

Наявні факти засвідчують помітний вплив М. Зібера на розвиток української економічної думки, персоніфікованої такими видатними особистостями, як І. Франко, С. Подолинський, М. Драгоманов, О. Терлецький та інші. Позитивно оцінював наукову творчість дослідника М. Туган-Барановський. Творчість ученого мала широкий міжнародний резонанс. Особливо плідним був вплив Зібера на російську економічну думку, яка шукала теоретичної опори в подоланні народницької ідеології.

Таким чином, М. Зібер залишався вірним класичній школі Сміта — Рікардо, на продовження традицій якої претендував К. Маркс та його прихильники. Не будучи послідовником марксизму в цілому, М. Зібер все ж чимало зусиль віддав засвоєнню та пропаганді його економічних доктрин. Його творчість була чи не останнім намаганням захистити, відстояти трудову теорію вартості в політичній економії на основі наукової аргументації.

96. "Основи політичної економії" Миколи Бунґе Одним з фундаторів Київської політекономічної школи був професор Київського університету Микола Бунґе. Свої економічні погляди науковець чітко виклав уже під час дискусій з приводу ліквідації кріпацтва, ставши на позиції приватної ініціативи. Він радив розвивати "суперництво і дух заповзятливості, щоб розв´язати дію природним законам". Відстоюючи ринкове функціонування економіки, стверджував: "економічний успіх можливий лише, якщо надати промисловості приватної діяльності. Державі належить вища діяльність, піклування про загальне благо, а не займатися приватним господарством". економічний поступ залежить від "переходу общинної власності в повну приватну власність і від надання всім галузям промисловості приватної діяльності". Деякі фрагменти своїх міркувань і поглядів науковець намагався системно викласти в посібнику "Основи політичної економії" (1870 p.), який започаткував Київську школу в політичній економії. У задоволенні людських потреб беруть участь "дві продуктивні сили" - природа і праця. "Природа надає у розпорядження людини дарові матеріали і дарові сили; праця, використовувана у виробництві, вимагає напруги м´язів, розумового уявлення, затрати часу і сили, тому (за винятком особистої залежності) вона не може бути даровою, і засоби, у виробництві котрих бере участь людина, мають цінність". З працею пов´язаний і капітал, який має властивості "самостійної продуктивної сили". Це означає, що "три продуктивні сили - природа, праця і капітал діють у господарському ладі, що представляє сукупну діяльність виробників, між котрими розподілені сили і заняття на задоволення потреб". Функціонування господарського ладу вимагає певної форми розподілу виробленої продукції та задоволення потреб, засобом чого служить обмін, у якому визначається цінність благ. "Ціна встановлюється в обміні суперництвом або співвідношенням між попитом покупців і пропозицією продавців. Сила попиту залежить від нагальності потреби, засобів і міркувань покупців; сила пропозиції - від достатку виробництва і розрахунків продавців". Суперництво продавців і покупців, за твердженням М. Бунґе, було рушієм господарських успіхів суспільства, сприяло справедливій винагороді перших і других відповідно до їхніх виробничих затрат. Зрозуміло, що так може відбуватися тоді, коли конкуренція ґрунтується на вільному переміщенні праці й капіталу. Винагорода виробників у процесі суперництва становить їх дохід у формі зарплати, земельної ренти і прибутку."Послідовний ряд господарських явищ, починаючи з потреб і закінчуючи їх задоволенням, - писав М. Бунґе, - вичерпує зміст політичної економії і представляє з достатньою ясністю, що ця наука не може обмежуватися ні вивченням багатства, незалежно від суспільно-економічних відносин, ні вивченням останніх, незалежно від засобів, що служать для задоволення потреб". Політична економія охоплює широкий спектр взаємовідносин, а не тільки їх технічний бік. Вона розширює межі технічних та комерційних відносин коштом правових, політичних та ін. Завдання політичної економії полягає у вивченні суспільного боку господарських явищ і законів, котрим ці явища підлягають.Однак пізнати ці закони нелегко, і тому виникали різні напрями економічної думки, які критично проаналізував М. Бунґе і дійшов висновку, що в основах політичної економії потрібно розглянути: потреби; засоби для задоволення потреб; виробництво і виробничі сили; розподіл та поєднання занять і праці; обмін, цінність і ціну; доходи; власність і споживання. В основу господарського і суспільного поступу М. Бунґе поклав потреби, які становлять вихідний пункт політико-економічних досліджень. Якщо в "Основах політичної економії" М. Бунґе надто скупо виклав своє ставлення до різних течій в економічній науці, то відхід від трудової теорії і смітіанської традиції він задемонстрував вельми чітко. Ще відвертіше про це він заявив значно пізніше у "Нарисах політико-економічної літератури". А. Сміт, писав М. Бунґе, у своїй вітчизні і у всій освіченій Європі утворив цілу школу економістів, пройнятих його вченням. Однак смітіанці прийшли до суперечливого висновку, згідно з яким "людина, яка виховує тварин, продуктивна, а яка виховує людей, - непродуктивна, навіть ототожнювали саму людину з багатством". Це дотепне зауваження вчений спрямував і проти марксистської трудової теорії, в засадах якої не може бути місця ні для свободи, ні для рівності, ні для братерства. Характеризуючи "Капітал" К. Маркса, М. Бунґе зробив такий висновок: "Як сама теорія Маркса, так і практичні висновки, до котрих вона приводить, нічого не дають". Отже, М. Бунґе був за вільну госп діяльність. Це відповідало настроям епохи, що характеризувалася розвитком товарно-грошових відносин і підприємництва.