Трудові відносини. Соціальне партнерство. Соціальний трипартизм.
Процес поєднання і функціонування факторів виробництва здійснюється передусім на рівні окремих підприємств (фірм), організацій, установ тощо. Тут відбувається включення індивідуального працівника до складу трудового колективу, де формується і відповідний рівень трудових відносин.
Сутність і структура трудових відносин
У системі трудових відносин потрібно розрізняти дві сторони: техніко-економічну та соціально-економічну.
Перша, техніко-економічна, пов’язана з використанням працівником речових факторів виробництва незалежно від того, чи є він їх власником чи ні. Головне в даному процесі — домогтися раціонального їх використання на своєму робочому місці. Подібний аспект розгляду трудових відносин, з точки зору політекономічного аналізу, можна залишити поки що поза увагою, оскільки вивчення його взагалі для студентів-економістів ще у перспективі.
Соціально-економічна сторона трудових відносин детермінується в першу чергу формою власності, на базі якої функціонує те чи інше підприємство. Так, на державних, колективних (кооперативних, частково акціонерних) підприємствах тощо безпосередні продуценти виступають також співвласниками підприємства і відповідно створеного продукту. Одночасно вони є і безпосередніми виробниками цього продукту.
Докорінно змінюється зміст трудових відносин, коли речові фактори виробництва перебувають у руках капіталістів (індивідуальних чи асоційованих). За таких умов поєднання найманого працівника з речовими факторами виробництва відбу-вається через купівлю та використання його робочої сили під контролем та управлінням капіталіста. Соціально-економіч-ний аспект трудових відносин і є об’єктом політекономічного аналізу.
Завдяки суспільному характеру виробництва процес праці здійснюється шляхом формування на підприємствах відповідних трудових колективів, які перебувають у відносній економічній відокремленості (самостійності). Наприклад, згідно із Законом України «Про підприємство», до трудового колективу входять усі працівники, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту), а також інших правових норм, що регулюють трудові відносини працівника і підприємства.
У політико-економічному розумінні трудові відносини — це багатоаспектна система взаємовідносин між роботодавцями і найманими працівниками, підприємствами (фірмами) та їх працівниками, державою і працездатним (у т. ч. й непрацездатним) населенням, а також громадськими організаціями (зокрема профспілками) і основними господарюючими суб’єктами — підприємцями (їх різними угрупованнями), державою. Вони фактично охоплюють усі соціально-економічні відносини, які виникають у процесі підготовки до праці, протягом усього періоду її здійснення, а також після завершення трудової діяльності. Ці відносини мають велике значення для функціонування підприємства, оскільки від них залежать рівень продуктивності праці як окремих працівників, так і трудового колективу в цілому, результативність використання капіталу, конкурентоспроможність господарюючого суб’єкта на ринку тощо.
Трудовий колектив — це суб’єкт економічних відносин (насамперед відносин власності), а також сукупний працівник, котрий забезпечує раціональне використання наявних факторів виробництва з метою створення і привласнення відповідної частки доходу. Трудові відносини, включаючи ринкові та неринкові фактори, впливають на кінцеву величину ціни робочої сили. Вони безпосередньо охоплюють проблеми умов праці та життя працюючих, якісні характеристики формування їх здатності до праці.
Соціальне партнерство – це такий тип і система відносин між працедавцями і найманими працівниками, при яких в рамках соціального миру відбувається узгодження їхніх найважливіших соціально-трудових інтересів.
На практиці соціальне партнерство виступає в якості альтернативи всякій диктатурі класу або особи і є цивілізованим (мирним) методом розв'язання соціальних конфліктів. Метод розв'язання соціальних конфліктів у межах соціального партнерства — компроміс, узгодження інтересів працедавців і найманих працівників шляхом мирних переговорів і взаємних поступок.
Словосполучення “соціальне” означає суспільне, тобто те, що відноситься до життя людей і їх відносин у суспільстві; “партнер” (від французького слова партія) — учасник спільної діяльності. Функціонування системи соціального партнерства здійснюється на тристоронній основі співпраці органів державної влади, підприємців і профспілок, яка спрямована на погодження інтересів і розв'язання проблем у соціально-трудовій діяльності людей [4].
Становлення системи соціального партнерства пройшло довгий і складний шлях. Коли робітники у капіталістичних країнах ще тільки почали об’єднуватись у професійні організації, вже тоді були започатковані перші спроби соціального партнерства у вигляді переговорів та консультацій між представниками найманих працівників і власників засобів виробництва. Перші колективні договори увійшли у практику наприкінці ХІХ ст. у Франції, Великобританії, Німеччині, тобто у найбільш розвинутих країнах Західної Європи.
Як механізм регулювання соціально-трудових відносин, система соціального партнерства почала розвиватися після Другої світової війни, остаточно утвердившись лише в 60-70-і роки ХХ століття. На сьогоднішній день найбільш розвинута система соціального партнерства існує в Німеччині, Австрії, Швеції. Меншою мірою вона розвинута в США і Японії. Системи соціального партнерства немає в слаборозвинених країнах. В практику регулювання соціально-трудових відносин в Україні термін “соціальне партнерство” увійшов з кінця 1991 року.
Головною функцією системи соціального партнерства є недопущення руйнівних страйків та створення умов для динамічного розвитку виробництва і забезпечення належного рівня доходів найманих працівників.
Основою соціального партнерства є принцип співробітництва між роботодавцями і найманими працівниками, який реалізується у формі ведення переговорів, укладенні колективних договорів, узгодженні проектів нормативно-правових актів, консультацій при прийнятті рішень між суб’єктами соціального партнерства на всіх рівнях (національному, регіональному, галузевому та місцевому рівнях).
До сфери соціального партнерства входять питання:
- досягнення консенсусу з питань забезпечення зайнятості;
- створення додаткових робочих місць;
- застосування найманої праці з дотриманням вимог техніки безпеки та вимог охорони здоров’я, питання оплати праці, прав працівників на своєчасне отримання заробітної плати;
- забезпечення нормального режиму праці і відпочинку;
- забезпечення права працівників на участь в управлінні працею на підприємстві.
Основними завданнями системи соціального партнерства в Україні можна вважати:
- подолання монополії у розподілі створеного продукту шляхом залучення всіх суб’єктів суспільних відносин до управління виробництвом;
- підвищення мотивації до праці з метою забезпечення високих кінцевих результатів роботи, що сприятиме зростанню рівня життя в країні;
- усунення чинників соціальної напруги у суспільстві і зменшення на цій основі негативних економічних наслідків.
Досвід зарубіжних країн свідчить, що ступінь розвиненості соціального партнерства залежить від ряду чинників, а саме:
1) ступеня демократизації управління виробництвом (тобто вирішення більшості соціально-трудових проблем колективами підприємств чи організацій, розширення прав областей, регіонів і міст);
2) рівня життя більшості населення і ступеня диференціації прибутків. Спостереження свідчать, що чим нижчий рівень життя і більша різниця в прибутках багатих і бідних верств населення, тим популярний заклик до скидання влади і перерозподілу власності з відповідними практичними діями. І навпаки, в країнах з високим рівнем життя і невисокою диференціацією доходів прагнення соціальних партнерів до соціального миру та стабільності у суспільстві збільшується. В більшості країн з розвинутою ринковою економікою різниця в прибутках (10/10%) найбідніших і найбагатших сімей не перевищують 1:9 раз. [2]. Основний прошарок суспільства складає середній клас, який має досить високий рівень життя і абсолютно не схильний до зміни суспільної системи, особливо до перерозподілу власності; психологічні передумови і культурні традиції в суспільстві сприяють орієнтації населення розвинутих країн на пошук соціальних компромісів, на раціональне розв'язання суспільних проблем.
Соціальне партнерство має стати, по-перше: елементом формування соціально відповідальної політики, яка визначатиме рівні форми відповідальності за невиконання умов домовленостей (наприклад, звільнення з посади, відшкодування матеріальних збитків); по-друге: принципом організації відносин власності, що за згодою з партнерами визначатиме рівні умови створення ринку праці, капіталу, засобів виробництва через узгодження політики податків, цін та ін. Соціальне партнерство, яке ґрунтуватиметься на відповідній законодавчій базі, чітко визначених принципах, збалансованості інтересів усіх суб’єктів партнерства, значно сприятиме економічному розвитку держави, досягненню соціальної злагоди у суспільстві.
Відомі дві моделі соціального партнерства — трипартизм і біпартизм. У тих країнах, де роль держави в регулюванні трудових відносин невелика (США, Канада, Великобританія), практикується двостороння співпраця між об'єднаннями роботодавців і організаціями трудящих. Держава може виступати в такій соціальній моделі в ролі арбітра або посередника при виникненні соціальних конфліктів. Найбільш поширений трипартизм — тристороння співпраця — у Франції, ФРН, Швеції, Австрії, при якому держава відіграє активну роль соціального партнера.
- Зародження економіко – теоретичних знань.
- 2). Предмет економічної теорії.
- 4). Методи дослідження економічної теорії.
- 5).Функції економічної теорії.
- 6). Економічні потреби та економічні інтереси суспільства.
- 9) Система виробничих(економічних)відносин.
- 10) Власність в економічній системі. Нові тенденції у розвитку відносин власності.
- 11). Типи економічних систем. Моделі ринкової економіки.
- 12) Технологічні можливості суспільства.
- 13). Форми економічних зв'язків і виробництва.
- 14). Еволюція форм вартості.
- 16). Гроші. Становлення і еволюція грошових відносин.
- 17). Сутність ринку та умови його функціонування.
- 19). Ринкова інфраструктура:зміст та елементи.
- Ринкова інфраструктура:
- 21). Попит і його детермінанти.
- 22). Пропозиція та її детермінанти.
- 23). Рівноважна ціна.
- 25. Суперечності ринкової економіки.
- 26. Державне регулювання ринкової економіки: необхідність і суть.
- 27. Економічні функції держави.
- 28. Методи державного регулювання ринкової економіки.
- 29. Кейнсіанська та неоліберальна концепції державного регулювання ринкової економіки.
- 30. Зміст перехідної економіки: загальне й особливе
- 31. Необхідність та форми роздержавлення економіки.
- 32. Соціальні наслідки роздержавлення та приватизації.
- 33. Демонополізація економіки.
- 34. Основні концепції реформування економіки України.
- 35. Домогосподарство як економічний суб'єкт господарювання.
- 36. Доходи та витрати домогосподарств, їхня структура.
- 37. Домогосподарство і ринок
- 38. Ринок праці та його специфіка
- 39. Суть та функції заробітної плати.
- 40. Організація заробітної плати.
- Трудові відносини. Соціальне партнерство. Соціальний трипартизм.
- 42. Суть та види витрат виробництва
- 43. Витрати виробництва у короткостроковому періоді. См.44
- 44. Витрати виробництва у довгостроковому періоді.
- 45. Прибуток: суть, види та функції.
- 46. Ціна: суть та теорії. Загальні принципи ціноутворення.
- 47. Вплив ринку на ціну.
- 48. Види цін та їх класифікація.
- 49. Методи ціноутворення
- 50. Аграрні відносини, їхня специфіка.
- 51. Рентні відносини. Земельна рента.
- 52. Агропромисловий комплекс: сутність, структура та функції
- 53. Аграрна реформа в Україні.
- 54. Національна економіка: сутність та особливості формування.
- Національний (суспільний) продукт, його натурально-речовий та вартісний склад.
- 56. Валовий внутрішній продукт та методи його обчислення.
- Система національних рахунків.
- 58. Визначення сукупного попиту та його детермінанти.
- 59. Сукупна пропозиція та її детермінанти.
- 60. Споживання та заощадження.
- 61. Інвестиції, їхня сутність. Детермінанти інвестицій.
- Макроекономічна рівновага: реальний обсяг виробництва та рівня цін.
- 63. Теорія мультиплікатора.
- Циклічність розвитку економіки. Теорії циклів.
- Безробіття: сутність, причини, типи і види, наслідки.
- 66. Особливості безробіття в Україні та методи його регулювання.
- 67.Інфляція: поняття, причини, вимірювання, види, наслідки
- 68. Регулювання інфляції. Крива Філіпса.
- 69. Інфляція в Україні: особливості та методи регулювання.
- 70. Грошові системи та їх еволюція.
- 71. Суть попиту на гроші, його компоненти.
- 72. Пропозиція грошей. Компоненти пропозиції грошей.
- 73. Ринок грошей. Суть і види кредиту.
- 74. Банки і банківська система.
- 75. Ринок цінних паперів.
- 76. Кредитно-грошова система.
- 77. Сутність фінансів та фінансова система.
- 78. Державний бюджет. Бюджетна система.
- 79) Податкова система та податкова політика.
- 80). Формування податкової системи в Україні.
- 81). Економічне зростання та його типи.
- 82). Поняття соціального прогресу та його напрями.
- 83). Рівень життя та його показники.
- 84). Соціальний захист населення.
- 85). Сутність економічного суверенітету та його види.
- 86).Структура економічного суверенітету України та шляхи його досягнення.
- 87). Концептуальні засади економічної безпеки.
- 88). Стратегія економічної безпеки.
- 89). Світове господарство:поняття та етапи його розвитку.
- 90). Міжнародний поділ праці.
- 91). Міжнародна торгівля.
- 92). Міжнародний рух капіталів.
- 93). Міжнародна міграція робочої сили.
- 94). Міжнародні науково-технічні зв'язки.
- 95). Спільне підприємництво:сучасні форми.
- 96). Еволюція світових валютно-фінансових систем.
- 97). Валютні ринки. Валютний курс.
- 99). Системи регулюваннягрошово-валютних відносин.
- 100.Міжнародні валютно-фінансові організації. Регіональні валютно-кредитні установи.
- 101). Причини виникнення та сутність глобальних проблем.
- 102).Шляхи трансформації суспільства: сутність та історичний аспект. Глобалізація.