logo
ShPORI_EKONOM_TEOR

29. Кейнсіанська та неоліберальна концепції державного регу­лювання ринкової економіки.

Теоретичні засади державного регулювання ринкового господарства були закладенні відомим англійським економістом Дж. М. Кейнсом. Центральне місце в теорії кейнсіанства займає ідея щодо того, що ринкова система саморегулювання неспроможна забезпечити стабільність економічного зростання та вирішення цілого ряду соціальних проблем. Для встановлення стійкої рівноваги між сукупним попитом та сукупною товарною пропозицією необхідне державне регулювання на макроекономічному рівні. За допомогою бюджетних та фошово-кредитних важелів держава повинна впливати на сукупний попит (споживання, інвестиції, державні витрати). Суть впливу на сукупний попит полягає в тому, щоб обмежувати зростання попиту у разі піднесення економіки і в такий спосіб стримувати зростання цін і, навпаки, сприяти його зростанню на стадії економічного спаду.

Після Другої світової війни концепція управління ефективним попитом стала основою політики антициклічного регулювання ринкової економіки в усіх економічно розвинених країнах світу. За своїм змістом антициклічне регулювання мас переважно короткотерміновий характер. Воно спрямоване на зменшення глибини циклічних спадів у розвитку економіки та пом'якшення їх негативних соціальних наслідків, стабілізацію ринкової кон'юнктури і темпів економічного зростання. Довгострокове регулювання господарства ставить за мету забезпечити його соціально-економічний розвиток у більш віддаленій перспективі, тобто орієнтується на досягнення стратегічних цілей стабільного економічного зростання. Центральне місце у системі довгострокового регулювання займає вплив держави на обсяг і структуру інвестицій, рівень заощаджень та інше.

Послідовники доктрини Дж. М. Кейнса (С. Вайнтрауб, Е. Домар, Е. Хансен, Р. Харрод, Д. Хікс та інші) обгрунтували необхідність розробки довгострокової стратегії регулювання ринкової' економіки на основі державного планування. Вони грунтувалися на тому, що значні структурні зрушення в економіці розвинутих країн світу та розв'язання цілого ряду глобальних проблем людства можливе, на їхню думку, не на основі ринкового механізму регулювання, а тільки за допомогою методів державного програмування. Окрім цього, у практиці державного регулювання економіки широко використовується довго-, середньо- і короткотермінове планування, складання цільових комплексних програм та прогнозування на національному рівні.

Неолібералізм виник майже одночасно з кейнсіанством у 30-ті роки як самостійна система поглядів на проблему державного регулювання економіки. Неоліберальна концепція і в теоретичних розробках, і в практичному використанні грунтується на ідеї пріоритету умов для необмеженої вільної конкуренції завдяки визначеному втручанню держави в економічні процеси. Німецький дослідник А. Рюстов у 1932 p., вводячи поняття "ліберального інтервенціонізму", на противагу "абсолютній безсистемності" тодішньої соціально-економічної практики, розумів під цим терміном державне "втручання... не проти дії законів ринку, не для досягнення якогось нового стану, не для уповільнення, а для прискорення природного процесу розвитку." В цьому основний зміст неоліберальних концепцій ринкового господарства.

Принципи неолібералізму

Якщо кейнсіанство вважає найбільш важливим здійснення активного державного втручання в економіку, то неолібералізм таким вважає відносно пасивне державне регулювання. У кейнсіанських моделях перевага надається сукупності державних заходів, спрямованих на інвестування різних сфер економіки, розширення обсягів урядових замовлень, закупок, посилення податкової політики, крайні прояви яких призводять, як відомо із економічної історії, до дефіциту державного бюджету й інфляції.

Неоліберали виступають за лібералізацію економіки, використання принципів вільного ціноутворення, за провідну роль в економіці приватної власності і недержавних господарських структур. Вони ж вбачають суть регулювання економіки державою у функціях «нічного сторожа» або "спортивного судді". Представники неоліберальної концепції державного регулювання економіки, пам´ятаючи вислів Л. Ерхарда (1897 – 1977) про те, що "конкуренція – скрізь, де можливо, регулювання – там, де необхідно", довели правомірність обмеженого державного втручання в економічні процеси і широкого сприяння вільному і стабільному функціонуванню підприємців як умову усунення нерівноваги в економіці. У 30-ті роки для протидії кейнсіанським ідеям державного регулювання економіки, які обмежували вільну конкуренцію, в ряді країн були створені неоліберальні центри щодо вироблення альтернативних заходів державного втручання в економіку, які сприяли б відродженню і практичному застосуванню ідей економічного лібералізму.