91). Міжнародна торгівля.

Міжнародний поділ праці є основою міжнародних економічних відносин.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) — система техніно-економічних, організаційно-економічних і виробничих відносин (або економічної власності) між економічними суб'єктами різних країн з приводу організації руху товарів, робочої сили та інших об'єктів і привласнення отриманих при цьому результатів.

Основною формою МЕВ на сучасному етапі є міжнародна торгівля.

Міжнародна торгівля — торгівля між країнами, яку формують ввезення (імпорт) та вивезення (експорт) товарів і послуг, що підпорядковуються дії відповідних законів.

У межах закону випереджаючого зростання зовнішньої торгівлі діють такі закономірності:

— випереджаюче зростання торгівлі послугами порівняно з темпами міжнародної торгівлі

— випереджаюче зростання торгівлі готовими виробами порівняно з товарами паливно-сировинної групи, а в межах перших

— машинами й устаткуванням.

— поступове зростання торгівлі напівфабрикатами, окремими деталями, виробами для складання кінцевого продукту.

— збільшення у світовій торгівлі частки внутріфірмового обміну.

— випереджаючі темпи зростання міжнароднної торгівлі між розвинутими країнами світу.

— дія закону нерівномірності у сфері міжнародщої торгівлі.

— зростання в експорті розвинутих країн частки продукції, виробленої за допомогою інтелектуально та інформаційно насиченої праці (мікроелектроніки та ін.).

— посилення ролі державного та наддержавногго регулювання.

— поступова лібералізація міжнародної торгівллі.

Під дією названих закономірностей поступово зростає роль міжнародної торгівлі в національному відтворенні (матеріального продукту, робочої сили та економічнних відносин). Виявом цього є збільшення обсягів зовнішньої торгівлі щодо ВВП (обсягів внутрішнього виробництва), у найбільших країнах (США, Індія, Китай та ін.) цей показник наприкінці 90-х років становив від 20 до 30%, у середніх за розмірами (ФРН, Франція, Великобританія та ін.) — до 80%, а в невеликих (Бельгія, Швейцарія та ін.) — понад 150%. У середині 60-х років для великих країн він дорівнював лише 10—15%, для середніх — до 30%, а в 2010 р. передбачається зростання його для першої категорії країн до 35—40%.

Міжнародна торгівля послугами має специфічні особливості порівняно з торгівлею традиційними товарами:

1) наявність прямих контактів між виробниками послуг та їх споживачами (що вимагає присутності за кордоном виробників послуг або іноземних громадян у країні, де виробляють ці специфічні товари);

2) збільшення обсягів міжнародної торгівлі послугами порівняно зі зростанням зовнішньої торгівлі товарами (оскільки для успішної реалізації товарів, особливо складних, необхідно надавати все більшу кількість транспортних, інформаційних, консультаційних, післяпродажних та інших послуг);

3) більша захищеність сфери послуг від іноземної конкуренції з боку держави та наднаціональних органів (наприклад, НДДКР) тощо.

Основними видами послуг у світовій торгівлі є:

— послуги, пов'язані із зовнішньою торгівлею, тобто з їх транспортуванням, страхуванням;

— послуги, пов'язані з обміном технологією (торгівлею ліцензіями, ноу-хау, інжиніринговими, управлінськими послугами та ін.);

— обмін соціальними і культурними послугами, зокрема надання туристичних послуг;

— надання банківських послуг, зокрема здійснення міжнародних розрахунків, лізингових операцій та ін.;

— торгівля послугами, пов'язаними з міграцією робочої сили (виплатою і перерахуванням заробітної плати, соціальних виплат тощо).

Державне та наддержавне регулювання міжнародної торгівлі. Найзагальнішою метою державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є створення сприятливих умов для розширеного відтворення всередині країни, зокрема для привласнення національними та транснаціональними компаніями максимальних прибутків. У процесі реалізації цієї мети спостерігається суперечливе поєднання протекціонізму й лібералізму.

Протекціонізм — державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції та сприяння національним компаніям у проникненні на зовнішні ринки.

Саме державні структури повинні раціонально поєднувати політику протекціонізму і лібералізму.

Лібералізм — державна політика, спрямована на зниження митних тарифів та інших обмежень у зовнішній торгівлі.

Протекціонізм здійснюється через встановлення високих митних тарифів на товари, що ввозяться з-за кордону і нетарифні обмеження. Розвинуті країни використовують майже 800 видів нетарифних бар'єрів, за допомогою яких стримують імпорт понад 50% усіх товарів. Особливістю протекціоністської політики на сучасному етапі є впровадження колективного та селективного протекціонізму країнами-учасниками інтеграційних угруповань щодо третіх країн. Найбільшою мірою такий протекціонізм властивий країнам ЄС.

До нетарифних обмежень належать заходи:

— спрямовані на безпосереднє обмеження імпорту (його ліцензування і квотування, запровадження антидемпінгових і компенсаційних мит, імпортні депозити, компенсаційні збори, система мінімальних імпортних цін тощо);

— безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі (митні формальності, технічні стандарти і норми, санітарні й ветеринарні норми, екологічні стандарти та норми, вимоги до маркірування товарів, їх упаковки тощо);

— безпосередньо не спрямовані на обмеження імпорту чи стимулювання експорту, але дія яких забезпечує такий самий результат.