logo
ShPORI_EKONOM_TEOR

86).Структура економічного суверенітету України та шляхи його досягнення.

Сутність категорії «економічний суверенітет». В економічній літературі найважливішою ознакою цієї категорії називали самостійне управління економікою, або її визначення через національні інтереси. Однак ці ознаки є другорядними або похідними від наявності в руках суверенної держави, нації або народу (залежно від існування відповідних форм суверенітету) власності на все національне багатство, в тому числі природні ресурси, землю тощо. При цьому економічний суверенітет органічно пов'язується з такою ознакою державного суверенітету, як верховенство держави на своїй території.

Економічний суверенітет України — власність українського народу на своє національне багатство, на основі якої уповноважені ним органи влади самостійно здійснюють регулювання економіки та зовнішньоекономічної діяльності в інтересах всього населення.

З'ясування структури економічного суверенітету необхідно органічно пов'язувати зі структурою економічної системи, всього суспільного способу виробнидтва.

Економічну систему формують: система продуктивних сил, система техніко-економічних відносин, система організаційно-економічних відносин, система відносин економічної власності, господарський механізм. Перші два елементи в їх діалектичній єдності та взаємодії формують технологічний спосіб виробництва; перший і четвертий елементи утворюють суспільний спосіб виробництва. До складу господарського механізму входять не лише базисні складові суспільно-економічної формації, а й окремі ланки надбудовних відносин, зокрема юридичних, політичних.

Структура суверенітету України загалом, а отже, економічна безпека, залежить від структури суспільно-економічної формації. Оскільки до останньої належать як названі складові базисних відносин, так і найважливіші елементи надбудовних відносин (зокрема, соціальні, правові, політичні, національні, культурні, ідеологічні), то перед Україною стоїть завдання домогтися суверенітету в кожній з підсистем у надбудовних відносинах. Відсутність хоча б одного елементу суверенітету в усій суспільно-економічній формації робить Україну частково залежною від трансформованих структур командно-адміністративної системи колишнього Радянського Союзу, міжнародних фінансово-кредитних організацій, що негативно позначається на формуванні суверенітету загалом. Тому найважливішими складовими економічного суверенітету України є її незалежність у формуванні та розвитку технологічного способу виробництва, організаційно-економічних відносин, відносин економічної власності та адекватного їм господарського механізму. Матеріально-речова основа економічного суверенітету — незалежність країни у створенні свого технологічного способу виробництва.Після проголошення державного суверенітету України серйозною загрозою у цій сфері є відплив талановитих учених за кордон, перехід у комерційні структури, поглиблення кризи у сфері науки й освіти та ін.

Суверенітет України у формуванні техніко-економічних відносин передбачає незалежність при встановленні раціональної структури господарських зв'язків між підприємствами (об'єднаннями) різних країн (поставок за кооперацією та ін.), міжгалузевої структури тощо.

Оскільки державний, народний та національний суверенітети належать також до сфери надбудовних відносин, які розвиваються за власними внутрішніми законами і залежать від базисних відносин лише в остаточному підсумку, то було б помилкою ставити у пряму однолінійну залежність тенденцію до утворення моноетнічних та поліетнічних держав і формування замкнутих національних економік, з одного боку, й переростання світовими інтеграційними процесами меж державних суверенітетів і зростання відкритості економіки — з іншого. Такий зв'язок має опосередкований характер і визначається історичними умовами розвитку національної економіки, рівнем розвитку продуктивних сил, обсягом внутрішнього ринку, ступенем забезпеченості країни природними ресурсами, розвитком сфери послуг та іншими факторами. Однак заперечення наявності цього взаємозв'язку означало б ствердження цілковитої ізоляції базису від надбудови у межах суспільно-економічної формації, що суперечить практиці розвитку цивілізації.

Отже, один із важливих факторів досягнення економічного суверенітету України — подолання зазначених вище негативних явищ (низька конкурентоспроможність промисловості та сільського господарства України тощо), зростання ступеня відкритості економіки. Для цього необхідно здійснити комплекс тактичних і стратегічних заходів. Щодо стратегічних цілей, то, зокрема, слід домагатися поступової переорієнтації економіки України на ринки країн далекого зарубіжжя. Це, у свою чергу, передбачає інтенсивну структурну перебудову економіки, активне здійснення наукової, промислової та інших форм політики, стимулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємств, створення спільних підприємств тощо.

Для досягнення тактичних цілей слід розробити заходи щодо сприяння експорту, створення сприятливих фінансових умов для українських експортерів через запровадження ефективного митного контролю, формування ефективної банківської системи тощо. Відсутність належного митного контролю та раціонального валютного регулювання заподіює економіці України значних збитків.

Роль відносин власності та господарського механізму у формуванні економічного суверенітету. Третя важлива складова економічного суверенітету України, якщо виходити зі структури економічної системи, — її незалежність у формуванні та розвитку досконаліших економічних відносин власності.

Економічний суверенітет України у формуванні та розвитку господарського механізму передбачає можливість законодавчих органів і уряду України застосовувати всю сукупність правових, адміністративних та економічних важелів для регулювання сторін, елементів, складових розвитку суспільного способу виробництва, а також здійснення контролю за виконанням прийнятих рішень.

На сучасному етапі становлення економічного суверенітету Україні необхідно сформувати власний незалежний господарський механізм, оволодіти всім арсеналом державного регулювання економіки, запозичити передовий досвід країн Заходу в регулюванні цін, грошового обігу, здійсненні структурної політики тощо