100.Міжнародні валютно-фінансові організації. Регіональні валютно-кредитні установи.

Міжнародні та регіональні валютно-фінансові організації – це установи, які створені на базі багатосторонніх валютних відносин між державами. Найважливішу роль серед них відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Останній сьогодні є головною установою Світового банку.

Міжнародний валютний фонд було створено з метою регулювання валютних відносин між країнами-членами. МВФ відіграє двояку роль: з одного боку, стежить за виконанням своїми членами визначених правил поведінки в галузі валютно-фінансових відносин, а з іншого – надає ресурси для фінансування дефіцитів платіжних балансів тим країнам, які цього потребують. При наданні кредитів МВФ ставить перед країнами-боржниками деякі політичні та економічні умови. Цей порядок називається принципом обумовленості. Як правило, програми перебудови економіки країн-членів включають заходи, що належать до сфери бюджетно-податкової, кредитно-грошової політики, цінового механізму, зовнішньої торгівлі, міжнародних кредитних та валютно-розрахункових відносин. Вони пов’язані із зменшенням державних витрат, підвищенням податків і ставки позикового відсотку, зміною валютного курсу тощо. Капітал МВФ створюється з квот-внесків країн-членів. На базі квоти визначається розмір внеску до статутного капіталу, кількість голосів, які одержує країна, ліміт використання кредитних ресурсів фонду. Розмір квоти для кожної країни визначається залежно від економічного потенціалу та місця країни у світовій економіці. Своєрідність операцій МВФ зводиться до того, що країни-члени одержують фінансові ресурси у межах своєї квоти у формі купівлі валюти іншого члена за свою національну строком на 3–5 років. Наприкінці фінансового року, або через певний строк країна зобов’язана викупити ту кількість валюти, яка нагромаджена Фондом понад її квоту.

До складу Світового банку входять чотири пов’язані між собою міжнародні фінансово-кредитні інститути: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороннє агенство по гарантованим інвестиціям. МБРР надає довгострокові позики країнам-членам та гарантує кредити, які надані цим країнам приватними банками та іншими кредиторами на двосторонній основі. Право брати участь у діяльності банку мають тільки члени МВФ. Право голосу в органах МБРР визначається розміром внеску до його капіталу. Певна частина кредитів Банку надається на розвиток малорентабельних галузей з високим строком окупності витрат, куди приватний капітал не вкладається: інфраструктура, сільське господарство. Але без розвитку цих галузей неможливе економічне будівництво у країнах, що розвиваються. МБРР бере плату за кредити на рівні ринкових умов.

У 1991 р. почав свою діяльність новий банк – Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), засновниками якого стали 40 країн. ЄБРР сприяє тим країнам Центральної та Східної Європи, де відбувається розвиток ринкової економіки. Кредити надаються передусім приватному сектору. Рада ЄБРР може обмежувати доступ країн Центральної та Східної Європи до ресурсів банку у тому випадку, якщо політика відповідної країни суперечить цілям його створення.

Фінансову підтримку економічних реформ у країнах Центральної та Східної Європи банк здійснює шляхом надання прямих кредитів, інвестування у акціонерний капітал підприємств приватного та державного секторів, гарантування розміщення цінних паперів, полегшення доступу приватних підприємств до внутрішніх та міжнародних ринків капіталу шляхом надання гарантій, фінансових консультацій, позик і технічної допомоги для реконструкції та розвитку інфраструктури, необхідної приватному сектору для переходу до ринкової економіки.

На сьогодні основними міжнародними організаціями, з якими активно співпрацює Україна, є Міжнародний валютний фонд, Світовий та Європейський банки реконструкції і розвитку.

Але цілий ряд причин обумовлює неефективне використання позичених коштів в Україні.

Серед них: • низький рейтинг інвестиційної привабливості української економіки; • економічні та політичні ризики, на які іноземні інвестори звертають велику увагу; • нерозробленість відповідного законодавства; • невизначеність пріоритетів ринкової трансформації економіки; • низький рівень розвитку валютного ринку; • практична відсутність, у багатьох випадках, гарантій повернення кредитів; • низький рівень розвитку виробничої і соціальної інфраструктур, інформаційно-комунікаційних систем.