89). Світове господарство:поняття та етапи його розвитку.

Світове господарство — сукупність національних господарств та економічних взаємозв'язків між ними, або сукупність економічних відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях і підпорядковуються дії відповідних законів. Основою розвитку світового господарства був світовий ринок, який зародився ще в XVI ст. у період великих географічних відкриттів.

У світовому господарстві існує різноманітність країн за рівнем економічного розвитку, належності до певних соціальних, політичних систем, різних регіональних організацій.

Основою розвитку світового господарства був світовий ринок, який зародився ще в XVI ст. у період великих географічних відкриттів.

Світовий ринок — сукупність сучасних національних ринків окремих країн у їх взаємодії, пов'язаних міжнародними економічними відносинами та наднаціональним регулюванням.

На його основі в XVII ст. почав формуватися міжнародний поділ праці, для якого формою реалізації були торговельні угоди між країнами. Комплексна дія цих процесів зумовила виникнення й розвиток світового господарства.

За сучасних умов світове господарство дедалі більше набуває ознак цілісності. Цей процес об'єктивно спричинений дією певних факторів:

— прагненням народів світу вижити за умов нарощування ядерних потенціалів і загрози можливої ядерної війни, політикою мирного співіснування;

— розгортанням НТР. Нині жодна країна світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому держави повинні об'єднувати свої зусилля у цій сфері, що сприятиме встановленню тісних економічних і науково-технічних зв'язків між ними, формуванню стійких структур у світовому господарстві;

— інтернаціоналізацією господарського життя, міжнародним поділом праці. Країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати виробничі процеси на рівні світових стандартів, випускати високоякісну продукцію, використовуючи процеси спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, продуктивність праці, зекономити паливно-енергетичні, сировинні ресурси, раціонально використовувати робочу силу. Все це також сприяє налагодженню постійних економічних зв'язків між країнами-партнерами у міжнародній сфері;

— необхідністю об'єднання зусиль країн для розв'язання глобальних проблем (екологічних, продовольчих тощо).

Характерною ознакою світового господарства є зближення між підприємствами різних країн, самими країнами. Це виявляється у функціонуванні процесів спеціалізації та кооперування виробництва, створенні міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств тощо.

При цьому виникають міжнародні економічні відносини у кожній із сфер суспільного виробництва (безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні). Вони спочатку є похідними від національних, отримують від них головний імпульс розвитку й водночас активно впливають на розвиток національного господарства і на певному етапі глобалізації економіки стануть домінуючими.

Сукупність економічних відносин світового господарства виявляється в системі властивих йому економічних інтересів: інтересів окремих держав, національних підприємств, об'єднань тощо, міжнародних економічних організацій та інтересів інтеграційних угруповань, таких, наприклад, як Європейський союз.

Розв'язання суперечностей, що виникають між економічними інтересами партнерів у межах світового господарства, відбувається через погодження їх економічних інтересів, пошук та реалізацію оптимальних форм, принципів, методів їх існування, знаходження компромісів та особливостей дії нетрадиційних законів в інтернаціональній формі.

Отже, світове господарство слід розглядати як цілісну і взаємозалежну систему національних господарств, які взаємодіють на основі спільних економічних інтересів, потреб та цілей.

Процес утворення світового господарства не завершився, він триватиме ще певний час. Це зумовлює характер дії економічних законів світового господарства: усі вони розвиваються і функціонують як закони-тенденції. Це означає, що одна із сторін названої суперечності (національного та інтернаціонального) на певному проміжку часу може переважати, що, у свою чергу, залежить від сили впливу певної сукупності різних факторів, які є основою розвитку кожної зі сторін суперечності.

Основними суб'єктами світового господарства є національні держави, ТНК і міжнародні економічні організації та інститути.

Транснаціональні корпорації (ТНК) — наймогутніші монополії, що діють у міжнародному масштабі й на основі монополізації значної частини світового промислового виробництва, об'єктів інтелектуальної власності, торгівлі привласнюють найвищі (транснаціональні) прибутки.

ТНК є міжнародними за характером своєї діяльності та національними щодо контролю за ними й утворюються на основі транснаціоналізації (просування за межі своєї країни) своєї підприємницької діяльності. На початку XXI ст. вони контролювали до 40% промислового виробництва світу, понад 50% світової торгівлі, майже 80% патентів на нову техніку і технологію, використовували понад 20% світової робочої сили. Домінуючу роль у цих процесах відіграть приблизно 50 наймогутніших ТНК. Вони посилюють свою могутність за рахунок прямих інвестицій у їх закордонні філіали й підприємства. Так, якщо в 1960 р. налічувалося приблизно 35 тис. ТНК, то на початку XXI ст. — до 63 тис. та 690 тис. філіалів. Крім них, існує невелика кількість міжнаціональних компаній, які виникають на основі міжнародних договорів між компаніями різних країн і є міжнародними за складом капіталу, масштабами своєї діяльності й контролю за нею.

У науковій літературі до законів, які визначають розвиток сучасного світового господарства, відносять: закон вартості, закон конкуренції, закон зростання продуктивності праці, закон попиту і пропозиції, а також закон інтернаціоналізації виробництва.

На сьогоднішній день можна виділити 4 етапи становлення світового господарства: На першому етапі створюються передумови для формування світового господарства у вигляді світового ринку. Тому його можна назвати підготовчим. Він охоплює період від виникнення суспільного поділу праці (V-IV тисячоліття до н. е.) до становлення великої машинної індустрії у виробництві (середина XIX ст.). Поява суспільного поділу праці породжує передумови для виникнення місцевого ринку, який з часом трансформується регіональний та регіонально-світовий.

На другому етапі (середина XIX - початок XX ст.) світове господарство набуває рис світового капіталістичного господарства, тобто об’єднує країни капіталістичної системи. Проте єдність соціально-економічної системи не означала рівноправності. Світове господарство на даному етапі складалося з двох підсистем: ринкового господарства індустріальне розвинутих країн і малорозвинутого ринкового і доринкового господарства колоніальних і залежних країн. Між ними склалася система нерівноправного міжнародної поділу праці.

Третій етап (з 20-х - до 90-х pp. XX ст.) починається з відокремлення ні капіталістичної системи світового господарства Радянського Союзу, а п другої світової війни ряду країн Східної Європи, Азії, Америки. Найважливішою характерною рисою цього етапу є те, що капіталістична система господарювання перестала бути всесвітньою. Поруч з нею виникла нова, соціалістична система світового господарства.

Структура сучасного світового господарства включає дві складові частини по перше, всі національні господарства, яких сьогодні налічується понад 190; по-друге — міжнародні економічні зв’язки (відносини) між країнами-партнерами. У структуру світового господарства входять світові ринки товарів і послуг капіталів, робочої сили, міжнародна валютна система, міжнародна кредитно-фінансова система, сфера обміну в області науки, техніки й інформації, міжнародний туризм та ін.

Базилевич.

Світове господарство — внутрішньо суперечлива єдність національних економік, пов'язаних міжнародним поділом праці, торговельно-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв'язками.

Етапи розвитку світового господарства:

I — кінець XIX — початок 20-х років XX ст.;

II — друга третина 20-х років — кінець 80-х років XX ст.;

III — кінець 80-х — початок 90-х років XX ст. і продовжується нині.

Світове господарство характеризується:

— зростанням інтернаціоналізації економіки на основі поглиблення міжнародного поділу праці;

— створенням багатогранної системи міжнародних економічних відносин;

— формуванням міжнаціональних механізмів регулювання економічних взаємовідносин між країнами.