92). Міжнародний рух капіталів.

Закономірності та особливості міжнародного руху капіталів за сучасних умов. Після розпаду колоніальної системи основна частина іноземних інвестицій спрямовується у високорозвинуті країни, що є ознакою посилення процесу інтернаціоналізації капіталу, дії закону інтернаціоналізації виробництва. Головний суб'єкт міжнародного руху капіталів — ТНК. З понад 3,5 трлн. дол. іноземних інвестицій у 2000 р. їхня частка становила понад 3 трлн. дол. Уперше на початку 70-х років загальний обсяг виробництва на зарубіжних філіалах ТНК перевищив експорт із країн, в яких розміщені ці корпорації. Значною мірою це зумовлено зростанням кількості філіалів, посиленням процесів спеціалізації та кооперування виробництва між ними. У середині 90-х років обсяг виробництва на зарубіжних філіалах ТНК перевищив масштаби міжнародної торгівлі. Ці процеси отримали назву «другої економіки» (тобто зарубіжне виробництво ТНК і масштаби його впливу на економіку).

У процесі руху міжнародного капіталу спостерігається дія таких основних закономірностей:

— прискорене зростання іноземних капіталовкладень.

— постійне зростання частки прямих інвестицій порівняно з портфельними.

— посилення процесів монополізації в експорті капіталу.

— посилення інтернаціоналізації власності.

— зростання обсягів прямих інвестицій у розвинуті країни і зменшення в країни, що розвиваються. Важливими елементами вивезення капіталу стає розміщення цінних паперів у міжнародних фінансових центрах та депозитно-позичкові операції транснаціональних банків (ТНБ), що здійснюються через їх численні закордонні відділення. Внутрішній оборот грошових ресурсів у каналах транснаціональної банківської системи сягає трильйонів доларів, більшу частину яких спрямовують на фінансування міжнародного товарообороту.

Частка вивезених недержавних форм капіталу становить нині до 60% всього вивезення капіталу, частка державного капіталу — 30% експорту капіталу, капіталу міжнародних фінансових організацій — до 10%. Переплетіння цих форм капіталу, особливо монополістичного і державного, означає, що за своїм характером капітал, який вивозять, має здебільшого державно-корпоративний, державно-транснаціональний характер.

Основною метою вивезення державного капіталу є створення сприятливіших умов для вивезення транснаціонального та інших видів недержавного капіталу, зокрема формування економічної інфраструктури. Важливою формою вивезення державного капіталу є державні гарантії для недержавних кредитів. Тому державному капіталу більше властива форма кредитів та субсидій.

Для міжнародних фінансово-кредитних організацій основною формою вивезення капіталу є надання кредитів. Завдяки цьому створюється вагомий стимул для експорту недержавних форм капіталу, що, зокрема, свідчить про відсутність ризику для іноземних інвестицій.

Після розпаду СРСР внаслідок капіталізації економіки більшість країн СНД стають об'єктами ввезення капіталу, з одного боку, і суб'єктами вивезення його тіньовими структурами — з іншого. Так, з України на початку 2003 р. було вивезено до 46 млрд. дол., з Росії — понад 160 млрд. дол. У 1996 р. в країни Центральної та Східної Європи було вивезено 32 млрд. дол., а експортували вони лише приблизно 1,5 млрд. дол. У 2000 р. в ці країни було вивезено приблизно 100 млрд. дол.

Міжнародний рух капіталу має неоднозначні наслідки для країн-експортерів і країн-імпортерів капіталу. Для країн, які вивозять капітал, позитивним є розширення ринків збуту для вітчизняних товарів і послуг, отримання прибутків від інвестицій, вплив на зовнішню та внутрішню політику країн-експортерів, вигоди від поглиблення процесу міжнародного поділу праці, можливість використання дешевших ринків робочої сили та ін. Негативні наслідки цього процесу — погіршення платіжного балансу (до моменту повернення в країни всіх або частини прибутків від експорту капіталу), звуження ринків праці та робочої сили в національній економіці, збереження або модифікація в необхідному напрямі економічної системи.

Позитивними наслідками міжнародного руху капіталу для країн-імпортерів є впровадження досконаліших техніки і технології, передових форм організації виробництва, зменшення безробіття, приплив іноземної валюти, прискорений розвиток існуючої економічної системи або її вдосконалення (у такий спосіб розвивалася економіка Сінгапура, Південної Кореї, Тайваню та інших нових індустріальних країн). Негативні наслідки цих процесів — поступова втрата контролю за частиною підприємств, галузей, посилення іноземного впливу у сфері військово-стратегічних та політичних інтересів.

Висновок:

Якщо капітал вивозять з розвинутішої до менш розвинутої капіталістичної країни, то цей процес супроводжується формуванням більш зрілих відносин капіталістичної власності (а отже, капіталу), більш досконалих форм виробничих відносин. У такий спосіб відбувається процес інтернаціоналізації капіталу (економічної власності, заснованої на експлуатації тощо), тобто капіталістичних виробничих відносин. Вивезення капіталу у докапіталістичні формації — загалом прогресивне явище.