97). Валютні ринки. Валютний курс.

Валютний ринок (лат. valeo — коштую) — система міжнародних валютних відносин з приводу організації та купівлі-продажу національних й іноземних валют для забезпечення міжнародних платежів.

Основними суб'єктами цих відносин є: фізичні та юридичні особи, зайняті зовнішньоекономічною діяльністю; некомерційні банківські установи, які здійснюють валютне обслуговування зовнішніх зв'язків; посередники (окремі брокери, брокерські фірми), які за свої операції отримують комісійну винагороду; державні установи (насамперед, центральні банки та державні скарбниці окремих країн).

Серед суб'єктів валютного ринку провідна роль належить транснаціональним банкам, які здійснюють готівкові та безготівкові міжбанківські операції. Тому ці банки мають вирішальний вплив на валютні курси, масштаби валютного обігу.

Об'єктами валютного ринку є не лише національні грошові одиниці, а й цінні папери, платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви тощо) в іноземній валюті.

До найбільших валютних ринків світу належать валютні центри Нью-Йорка, Лондона, Парижа, Цюріха, Франкфурта-на-Майні, Сан-Франциско, Токіо, Мілана, Сінгапуру, Гонконгу та ін.

Сутність валютного ринку та його структура повніше виявляються в його якісних ознаках:

1) функціонування ринку на засадах конкуренції, на яку, у свою чергу, впливають попит і пропозиція на інші валюти (національні, колективні тощо), прагнення привласнити максимальний дохід;

2) органічне доповнення конкуренції національним та наднаціональним регулюванням. Переважаючою стороною в цій своєрідній єдності протилежностей є наднаціональне регулювання. Більше того, сама конкуренція у процесі взаємодії цих сторін (їх взаємопроникнення, взаємопереходу, взаємозаперечення) стає все більш регульованою.

Валютний курс — ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн.

Сутність валютного курсу повніше (комплексно) розкривають виконувані ним функції:

— порівняння національних цін на товари, послуги, робочу силу з відповідними цінами інших країн та світовими цінами;

— порівняння витрат виробництва, продуктивності праці, торговельних і платіжних балансів тощо;

— певний перерозподіл національного доходу між країнами, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність.

На валютний курс впливає чимало факторів: стан платіжного балансу, рівень інфляції, співвідношення між попитом і пропозицією кожної валюти, міграція капіталів між країнами, політична стабільність, економічна кон'юнктура, стійкість валюти і довір'я до неї та ін.

Валютний курс відчутно впливає на зовнішньоекономічну діяльність країни, на вибір структури виробництва і споживання, на конкурентоспроможність товарів і послуг на світовому ринку, темпи економічного зростання тощо.

Занижений валютний курс порівняно з купівельною спроможністю валюти зумовлює зниження внутрішніх цін країни нижче від світових. Це підвищує конкурентоспроможність товарів на світовому ринку, дає змогу експортерам продукції продавати її за цінами, нижчими від світових, розширювати експорт товарів і послуг і за тих самих світових цін отримувати при обміні іноземної валюти більше національної валюти, а отже, розширювати обсяги виробництва. Такий курс сприяє припливу капіталу, підвищує вигідність його реінвестиції, але зменшує вигідність його вивезення. Водночас такий курс спричиняє подорожчання ввезення товарів та імпорт інфляції, збільшує зовнішні борги в іноземній валюті, скорочує їх у національній валюті.

Отже, занижений валютний курс з погляду еквівалентності міжнародного економічного обміну має негативні наслідки для країни, оскільки вона змушена більше вивозити на одиницю імпорту товарів і послуг.

Завищений валютний курс спричиняє підвищення внутрішніх цін вище за світові, зниження конкурентоспроможності товарів і послуг та ефективність експорту (його скорочення і зменшення дохідності). При цьому відбуваються здешевлення імпорту товарів і послуг, зростання його ефективності, що може призвести до скорочення національного виробництва. Крім того, спостерігається відплив капіталу, збільшуються прибутки від іноземних капіталовкладень, зменшується їх реінвестування, зростає реальний зовнішній борг тощо. Такий курс вигідний переважно для тих країн, які відносно невелику частку створених товарів і послуг експортують на зовнішні ринки та істотно не впливають на внутрішню економіку.

Валютний курс є важливою складовою валютної політики.

Валютна політика — сукупність заходів (економічних, політичних, правових, організаційних), які здійснюють державні органи, центральні банки та міжнародні валютно-фінансові організації у сфері валютних відносин

За термінами проведення розрізняють поточну та довготермінову валютну політику.

Поточна валютна політика — це повсякденне оперативне регулювання діяльності валютного ринку, її метою є забезпечення нормального функціонування валютної системи (національної та міжнародної), підтримання рівноваги платіжних балансів.

Довготермінова валютна політика передбачає довготермінові структурні заходи у поступовій зміні валютного механізму. Її найважливішими методами є міждержавні переговори й угоди у межах МВФ, на регіональному рівні (наприклад, у межах ЄС) та проведення валютних реформ.

98). Міжнародний кредит.

Міжнародний кредит – це форма руху позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, де кредиторами і позичальниками виступають суб’єкти різних країн. Суб’єктами цих відносин виступають приватні фірми, комерційні банки, кредитні організації, нефінансові заклади, держави та державні органи, а також регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути.

Міжнародний кредит – це економічні відносини, які виникають між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики. Кредитні відносини складаються на принципах:

• повернення

• терміновості

• платності

• гарантованості

Основною сутнісною ознакою міжнародного кредиту є те, що він являє собою форму руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Рух цієї форми капіталу пов’язаний з наданням суб’єктам світового ринку валютних та кредитних ресурсів на умовах повернення, визначення строків, на які кредити надані, та виплати відповідної винагороди за позичку у формі відсотка.

На основі міжнародного кредиту сформувалися місткі міжнародні ринки позичкових ресурсів. Крім великих національних, міжнародних за своїм характером (наприклад, нью-йоркський, лондонський та ін.), виникли й досягли на сучасному етапі колосальних розмірів світовий ринок капіталів, ринок євровалют та єврокапіталів. Ключову роль на цьому ринку як суб’єкти міжнародних кредитних відносин відіграють міжнародні банківські консорціуми.

Операції на світовому ринку капіталів за своїм характером поділяють на комерційні – ті, що пов’язані із зовнішньою торгівлею, та фінансові (вивіз капіталу, погашення заборгованості та ін.).

Функції міжнародного кредиту:

• забезпечення перерозподілу між країнами фінансових і матеріальних ресурсів, що сприяє їх ефективному використанню

• збільшення нагромадження в межах всього світового господарства за рахунок використання тимчасово вільних грошових коштів одних країн для фінансування капіталовкладень в інших країнах

• прискорення реалізації товарів у світовому масштабі

У розвитку світового господарства міжнародний кредит відіграє важливу роль, сприяючи розвитку продуктивних сил та розширенню масштабів торгівлі. Водночас він може призводити і до негативних наслідків, викликаючи диспропорції в економіці країн-кредиторів. Надмірне залучення міжнародних кредитів та їх неефективне використання підриває платоспроможність позичальників внаслідок сплати величезних відсотків за кредит. Зовнішня заборгованість для багатьох країн стала причиною призупинення їх економічного зростання.

Фактори поширення кредитних відносин у міжнародній сфері:

• інтернаціоналізація виробництва і капіталу

• активізація міжнародних економічних зв’язків

• зміцнення позицій ТНК

• НТР, досягнення у сфері комунікаційних технологій

Форми міжнародного кредиту:

1. За цільовим призначенням:

   • Зв’язані кредити – надаються на конкретні цілі, обумовлені в кредитній угоді. Вони можуть бути:

     • комерційні – які надаються для закупівлі певних видів товарів і послуг;

     • інвестиційні – для будівництва конкретних об’єктів, погашення заборгованості, придбання цінних паперів;

     • проміжкові – для змішаних форм вивезення капіталів, товарів і послуг, наприклад, у вигляді виконання підрядних робіт (інжиніринг).

   • Фінансові кредити – це кредити, які не мають цільового призначення і можуть використовуватися позичальниками на будь-які цілі.

2. За загальними джерелами:

   • Внутрішні кредити – це кредити, що надаються національними суб’єктами для здійснення зовнішньоекономічної діяльності іншим національним суб’єктам.

   • Іноземні (зовнішні) кредити – це кредити, що надаються іноземними кредиторами національним позичальникам для здійснення зовнішньоекономічних операцій.

   • Змішані кредити – це кредити як внутрішнього, так і зовнішнього походження.

3. За формою кредитування:

   • Товарні кредити – міжнародні кредити, що надаються експортерами своїм покупцям у товарній формі з умовою майбутнього покриття платежем у грошовій чи іншій товарній формі.

   • Валютні (грошові) кредити – кредити, надані у грошовій формі: у національній або іноземній валюті.

4. За строками:

• Надстрокові – добові, тижневі, до трьох місяців.

• Короткострокові – до 1 року.

• Середньострокові – від 1 до 5 років.

• Довгострокові – понад 5-7 років.

5. За валютою позики:

• у валюті країни-позичальника;

• у валюті країни-кредитора;

• у валюті третьої країни;

• у міжнародній грошовій одиниці (СПЗ, ЕКЮ та ін.).

  6. За формою надання розрізняють:

• фінансові (готівкові) кредити – зараховуються на рахунок боржника та надходять в його розпорядження;

• акцептні кредити – застосовуються у формі акцепта тратти імпортером або банком;

• депозитні сертифікати – документи, які свідчать про вкладення грошових коштів, поміщення їх на депозитний рахунок у банк під оголошену ставку відсотка;

• облігаційні позики та ін.

7.За кредиторами:

• Приватні кредити – надаються приватними особами.

• Фірмові (комерційні) кредити – кредити, що надаються фірмами.

• Банківські кредити – кредити, які надаються банками, іноді посередниками (брокерами).

• Урядові (державні) кредити – кредити, надані урядовими установами від імені держави.

• Кредити міжнародних фінансово0кредитних організацій.

• Змішані кредити – в яких беруть участь приватні підприємства та держава, державні та міжнародні установи.

• Фірмовий (комерційний) кредит є однією з найстаріших форм зовнішньоторговельного кредиту. Він є позичкою, яка надається експортером однієї країни імпортеру іншої у вигляді відстрочки платежу, або, іншими словами, це не що інше, як комерційний кредит у зовнішній торгівлі. Фірмовий кредит, строки якого коливаються в межах від 1 до 7 років, має декілька різновидів: вексельний кредит; аванс покупця; кредит за відкритим рахунком. Частіше всього фірмові кредити реалізують з допомогою векселя або за відкритим рахунком.

• Вексельний кредит передбачає, що експортер укладає договір про продаж товару, а потім виставляє перевідний вексель на імпортера. Останній, одержавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає згоду на оплату в строк, який на ньому вказано.