80). Формування податкової системи в Україні.

Податкова система, як було зазначено вище, - це сукупність установлених у країні податків. Саме діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків - це податкова політика держави, яка має певні принципи. Податкова політика спрямована на мобілізацію грошових доходів у бюджеті для того, щоб сформувати фінансову базу держави з одного боку, а також не збільшувати податковий прес для організацій та підприємств з метою підтримки зацікавленості останніх в отриманні прибутку.Податкова система — сукупність чинних у країні податків, форм, принципів та методів їхньої побудови, а також інститутів та організацій, що забезпечують вилученняїх, здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства.

Принципи оподаткування, що вперше були сформульовані А. Смітом у формі чотирьох положень, чотирьох основоположних, можна сказати, що стали класичними.

Сьогодні в Україні ці принципи розширені та доповнені у відповідності з вимогами сьогодення. Для України і для самих громадян дуже важливим є сам факт існування цих принципів, а також реальні результати від їх дії, такі, як створення сприятливого середовища для вітчизняних товаровиробників, для розвитку їх конкурентоспроможності; підлагоджена та компетентна робота податкових органів тощо.

До принципів побудови податкової системи України належать:

• стимулювання підприємницької діяльності й інвестиційної активності;

• обов’язковість;

• рівнозначність та пропорційність;

• рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

• соціальна справедливість;

• стабільність;

• економічне обґрунтування;

• рівномірність сплати;

• компетенція;

• єдиний підхід до розробки податкового законодавства;

• доступність та зрозумілість норм податкового законодавства;

• адміністративна спрощеність;

• економічна ефективність;

• гнучкість;

• інфляційна нейтральність.

Розглянемо деякі принципи більш детально для того, щоб зрозуміти основні напрямки податкової політики.

Принцип соціальної справедливості. Цей принцип базується на соціальних орієнтирах, які виступають первинним явищем по відношенню До податкової політики. Правильно встановлені соціальні орієнтири сприяють справедливій податковій політиці. Соціальними орієнтирами в даному випадку можуть бути фактори діяльності фізичних та юридичних осіб - доходи і споживання, майно і приріст грошового капіталу, ресурсна забезпеченість, видача вкладених коштів інше. Основна мета - створення податкової системи, яка б враховувала всі ці фактори.

Принцип рівнонапруженості. Рівнонапруженість означає поєднаність потенційних можливостей і досягнених результатів. Відносно до податкової політики, це означає, що зобов'язання перед державою для всіх платників здійснюється згідно з їхніми можливостями і результатами діяльності. Рівнонапруженість може досягатися різними способами: в одних випадках шляхом установлення єдиних для всіх платників ставок, в інших, навпаки, за допомогою їх диференціації. Головне - забезпечення рівних початкових умов для всіх платників податків.

Принцип економічної ефективності. Цей принцип базується на двох основних функціях податків: фіскальної і регулюючої, тобто на двох аспектах. Перший, відображаючий фіскальну функцію податків, полягає в ефективності їх стягнення: повноти, своєчасності, недопущенні ухилення від сплати податків, мінімальні затрати, пов'язані із мобілізуванням податків в бюджет.

Другий аспект відображає регулюючу функцію податків. Слід зазначити, що в деяких податках закладена регулююча дія, а деякі наділені нею посередньо, тому цей аспект першочергово стосується податків з чітко вираженою регулюючою дією. Але, навіть у цих податків не завжди регулююча функція діє автоматично. Саме тому податкова політика повинна забезпечити вплив податків на економічну справедливість. Інакше потрібно буде змінювати механізм стягнення податків, чи констатувати непридатність діючих податків.

Принцип стабільності означає те, що податкова політика повинна дотримуватись певних ознак, орієнтирів, які зазначені державою, а змінюватись - поступово, еволюційно. Це дає змогу, по-перше, суб'єктам фінансових відносин мати сталі інтереси, створювати певні перспективи в своїй діяльності. Постійно змінна податкова політика впливає на фінансову діяльність дуже погано, так як до змін, які можуть відбуватись, треба пристосовуватись. Тому, по-друге, стабільність податкової політики має велике значення для здійснення податкової роботи.

Гнучкість податкової політики відображається у двох формах: в здійсненні реформи (ця дія проводиться у випадку негайної необхідності), а також в поступовій зміні еволюційним шляхом (це більш розвинутий засіб реагування і більш ефективний).

Треба сказати, що принцип стабільності та гнучкості знаходяться в протилежних значеннях. Кожна країна повинна знаходити оптимальне співвідношення між ними. З одного боку, не існує ідеальної податкової системи для всіх країн, а з другого - не можна безперервно змінювати податкову політику. Знаходження золотої середини - ось головна мета.

На наш погляд дотримання і чітке виконання згаданих принципів призведе до ефективної роботи податкової системи України. Реалізація їх на практиці допоможе побудувати ефективну податкову систему.

Таким чином, податкова система вважається ефективною згідно виконання двох умов: коли фінансово забезпечується виконання функцій держави і коли достатньо виконується основні принципи оподаткування.

Податки — обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня платниками податків у порядку та на умовах, визначених законодавством.

Класифікація податків

Залежно від рівня державних структур:

— загальнодержавні (встановлюються державними органами влади вищого рівня);

— місцеві (встановлюються місцевими органами влади та управління).

За об'єктом оподаткування:

— податки на доходи фізичних і юридичних осіб (заробітну плату, прибуток, ренту тощо);

— податки на майно (сплачуються постійно впродовж усього часу перебування майна у власності);

— податки на споживання (сплачуються при використанні доходів).

За методом стягнення:

— розкладні — спочатку встановлюється обсяг податкових надходжень, необхідних для потреб держави, а потім цю суму розкладають на окремі частини за територіями і, нарешті, між окремими платниками;

— окладні — встановлюються спочатку податкові ставки, а далі — розмір податку для кожного платника.

Визначальним критерієм класифікації податків є форма оподаткування.

За цією ознакою розрізняють такі податки:

Прямі — вилучаються безпосередньо у власників майна, отримувачів доходу.

Непрямі (опосередковані) — вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів та послуг, тобто перекладаються на споживача і не залежать від рівня доходу.

Прямі податки, у свою чергу, набувають двох форм:

— реальні (земельний податок, домовий, на грошовий капітал і т. ін.);

— особисті — встановлюються для конкретного платника особисто (прибутковий податок з громадян, податок на прибуток корпорацій, на спадщину, на дарування, на приріст капіталу, на майно і т. ін.).

Непрямі податки поділяють на три групи:

фіскальні монополії,

акцизи,

мито.