10. Роль матеріального виробництва

У визначенні суспільства як системи важ­ливу роль відіграє аналіз людської діяль­ності як суспільного виробництва. Понят­тя суспільного виробництва створене для визначення самої суті соці­ального. Як спосіб суспільної життєдіяльності, суспільне виробниц­тво має складну структуру. В широкому розумінні, суспільне виробництво охоплює усі сфери суспільної праці і суспільної трудо­вої діяльності: матеріальне виробництво, що забезпечує людей мате­ріальними засобами життя, сферу послуг, у тому числі охорона здо­ров'я і соціальне забезпечення, виробництво духовних цінностей (духовне виробництво), діяльність соціальних інститутів, що забез­печують виховання та освіту, підготовку до самостійної життєдіяль­ності, коротше, весь процес соціалізації людини. Суспільне виробництво з самого початку має соціальний характер, формується зусиллями всіх людей у конкретно-історичних умовах і здій­снюється за законами людського єднання, тобто за законами соціуму. Дальше осмислення суспільства як системи зв'язане з аналізом її цементуючого ядра - способу виробництва. Спосіб суспільного ви­робництва - це спосіб створення і відтво­рення суспільної людини (індивіда) і людського суспільства, соціуму. За структурою - це система взаємодіючих елементів матеріального (тех­нологічного та економічного) і духовного суспільного способу вироб­ництва, їх єдність. Не зводячи всіх основних причин існування сус­пільства до матеріального виробництва, соціальна філософія вважає безсумнівним: матеріальне виробництво - системотворчий компонент соціуму, що інтегрує всі його компоненти в цілісність. Суспільство не може існувати без виробництва матеріальних благ, засобів існування людей, що здійснюється певним способом. На відміну від політичної економії, що вивчає економіку, до того ж у всіх її властивостях та відносинах, соціальна філософія використовує поняття спосіб ви­робництва і його складові - продуктивні сили та виробничі відно­сини - для дослідження суспільства і підходить до способу вироб­ництва як до загальносоціально-філософського поняття, що виражає взаємозв'язок внутрішніх елементів. Інакше кажучи, соціальна філосо­фія виражає світоглядну природу поняття способу виробництва, його складових та його методологічну роль у пізнанні суспільства як систе­ми. У такому аспекті спосіб матеріального виробництва виражає суть суспільного виробництва і його роль у розвитку суспільства. Здійснюючи процес виробництва, люди змінюють навколишню при­роду і разом з тим змінюють свою власну природу, формуються як соціальні істоти. Виробляючи певним способом матеріальні блага, люди виробляють відповідний уклад свого життя, оскільки спосіб вироб­ництва є певний вид життєдіяльності індивідів, їх певний спосіб жит­тя. Вироблений у соціумі спосіб виробництва (поряд з природними умовами) забезпечує не лише соціальні умови життєдіяльності сус­пільства, але й соціальний спосіб життя й діяльності конкретного індивіда. Кожний індивід засвоює соціальний досвід, мову, культуру і відповідно з ними здійснює працю. Ось чому, навіть працюючи на­одинці, індивід діє як істота суспільна. Ніхто не вільний від тієї систе­ми суспільного виробництва, що індивід застає при народженні, оскільки у суспільному виробництві формується суспільство, тобто сама люди­на в її суспільних відносинах. Відомий соціолог Еміль Дюркгейм під­креслює, що суспільна праця забезпечує єдність суспільства, є джере­лом соціального зв'язку людей, джерелом життя і багатства людини.

11. Виробництво та його основні фактори.

Виробництво-це не лише процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людини, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

Виробництво як процес суспільної праці складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну, споживання. Процес виробництва-це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку. Останній може бути як еволюційним, так і стрибкоподібним. Розподіл включає в себе: розподіл ресурсів, розподіл предметів споживання, розподіл доходів. Обмін – відносини, завдяки яким товари та послуги рухаються від виробників до споживачів. Споживання – використання створених благ, реалізація їх корисності. Буває виробниче і особисте. Виробництво поділяється:1) матеріальне (промисловість, будівництво, с/г), 2) сферу послуг: а) виробництво матеріальних послуг (транспорт, зв’язок), б) нематеріальні послуги (банківська і фінансова діяльність), 3) виробництво нематеріальних благ (мистецтво тощо). Виробництво поділяється на: первинне -грунтується на безпосередньому привласненні того, що дає природа (мисливство, рибальство), вторинне – грунтується на первинному, є похідною від нього: обробна промисловість, будівництво. Третинне – створення різноманітних послуг. Фактори виробництва

Ресурс Фактор ДоходиПриродні Земля Рента

Фінансові Капітал %Матеріальні Праця Зарплата

Людські Підприєм. діяльн. Підпр. ДоходЗемля – мати багатства (Петті). Земля як фактор виробництва має такий економічний зміст: 1. Є операційним базисом виробництва. 2. Є сховищем природних ресурсів.3. Є природною основою с/г (як предмет і засіб). 4. Є різною за родючістю. Капітал – це майно або засіб виробництва, що належить підприємцям або іншим власникам, і використовується в процесі створення товарів і послуг. Капітал існує в продуктивній формі, коли його власники одержавили доход від користування і володіння своїм майном. Праця – це інтелектуальна або фізична діяльність, направлена на виготовлення благ та надання послуг. Праця – це діюча робоча сила. Підприємницька діяльність передбачає використання ініціативи, новаторства і ризику в організації виробництва. Земля і капітал – матеріальні фактори виробництва. Підприємницька діяльність і праця – особливі фактори виробництва. Всі фактори є взаємозамінюючими, що зумовлено різними причинами, але головними є обмеженість ресурсів, ефективність їх використання. Висновок: фактори мають спільну рису: рідкісні або маються в обмеженій кількості. Характерною особливістю факторів виробництва є їх взаємозалежність і взаємодоповнюваність. Лише в єдності і взаємодії капітал, праця і земля стають діючими факторами виробництва життєвих благ, реальною виробничою силою суспільства. Як домогтися найкращої комбінації ефективного використання факторів виробництва. З цією метою використовується виробнича функція, яка відбиває кількісну залежність між отриманим обсягом виробництва і використовуваними факторами виробництва. Перший варіант цієї функції був розроблений П. Дугласом І Коббом , в якій розглядається залежність обсягів виробництва лише від двох факторів – капіталу і праці, абстрагуючись від інших. Ця функція може бути виражена наступною формулою: , де Q – обсяг виробництва; K – капітал; L – праця.Це статистична модель, вона не відбиває змін, що відбуваються у сфері виробництва в часі, у тому числі технічний прогрес, удосконалення організації праці й виробництва, якісні зміни у сфері використання робочої сили, підприємницької діяльності та ін.Виробничу функцію можна перетворити на динамічну модель і виразити формулою: , де E – підприємницька здібність; T – фактор часу з урахуванням технічного прогресу. У теорії і практиці використовуються й інші моделі виробничої функції