89. Заощадження та інвестиції. Роль інвестицій в економічному зростанні.

Поняття економічного зростання пов’язане з поняттям нагромадження. Норма нагромадження (Н)=Фонд чистого нагромадження (Ф)/НД*100% Роль інвестицій проявляються в темпах і масштабах економічного зростання: М(мультиплікатор)=дельтаНД (дельтаD)/дельта І (інвестиції). Процес нагромадження капіталу органічно пов'язаний з про­цесами заощадження та інвестування. Вони здійснюються як юридичними, так і фізичними особами з різних причин, незалеж­них одна від одної. Зокрема, заощадження роблять окремі особи, домашні госпо­дарства (сім'ї), де наміри можуть бути різними: бажання зібрати певну суму для майбутніх витрат (купити будинок, автомобіль тощо); прагнення забезпечити певний статок для дітей; потяг до влади, яку дає велике багатство; або просто індивід схильний за­ощаджувати «на чорний день» тощо. Але якими б не були мотиви різних осіб, що спонукають їх здійснювати заощадження, часто вони, як зазначає П. Самуельсон, мало пов'язані з можливостями інвестування, тобто «чистим капіталоутворенням». Інвестиції — це сукупність витрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі та сфери еконо­міки. Головною метою інвестування є одержання в перспективі більшого підприємницького доходу, прибутку, процента, ренти. Чисте інвестування має місце лише тоді, коли створюється новий реальний капітал. Це переважно характерно для промислових, будівельних і торговельних підприємств. Виокремлюють фінансові та реальні інвестиції. Фінансові ін­вестиції в основному складають вкладення в цінні папери (акції, облігації та ін.), що випускаються приватними компаніями або державою. Ці інвестиції лише частково спрямовуються на збіль­шення реального капіталу, а значна частина їх залишається не­продуктивним вкладенням капіталу.

Вкладення в основний капітал і на приріст матеріально-вироб­ничих запасів називають реальними інвестиціями. Однак за сучас­них умов зі збільшенням обсягу матеріально-речових елементів основного капіталу швидко зростають вкладення у розвиток ін­телектуального потенціалу (науку, освіту, підготовку кадрів, охо­рону здоров'я тощо), який стає дедалі активнішим елементом ви­робництва. Тому ці витрати, за своєю сутністю, є продуктивними. переджають по темпах зростання вкладення в основний капітал.

Особливістю сучасної підприємницької діяльності є те, що переважну більшість становлять приватні інвестиції. Держава також бере участь в інвестиційних процесах шляхом вкладення капіталу в державний сектор, як безпосередньо, так і надаючи кредити, субсидії тощо. Значна частка її інвестицій спрямовуєть­ся, в першу чергу, в галузі (сфери) соціально-виробничої інфра­структури, які необхідні для нормального суспільного відтворен­ня, — розвиток освіти, науки; системи транспорту та зв'язку;

охорони здоров'я населення; збереження навколишнього середо­вища.

90,92. Економічне зростання і економічні цикли. Теорії циклів: дискусійні проблеми. Сутність поняття «економічне зростання» можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний пе­ріод результатів виробництва (товарів, по-слуг) та його основних факторів, що знаходить свій вираз і в комплексному вдосконаленні соціально-економічних відносин у суспільстві. У західній літературі під цим терміном прийнято розуміти лише збільшення обсягів, товарів і послуг, створених за 'дний період. Виокремлюють два основних типи економічного зростання:екстенсивний та інтенсивний. Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично при збереженні незмінними Їх попере­дніх техніко-технологічних параметрів. Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціональнішого використання всього вироб­ничого потенціалу. Як відхилення від закономірного процесу економічного зрос­тання в окремі періоди для ряду країн може мати (і має) місце ре­гресивний тип розвитку, для якого характерне довготривале зниження обсягів суспільного виробництва. Зокрема, таке явище спостерігалось протягом 90-х років у всіх країнах СНД, у т. ч. в Україні. Щодо основних типів економічного зростання, то на практиці вони не існують в абсолютних формах. У реальному житті вони проявляються або як переважно екстенсивний, або як переважно інтенсивний тип економічного зростання. Функціонування ринкової економіки, як і будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Еконо­мічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про цик­лічний характер економічного розвитку. Циклічність — це об'єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, це закономірний рух від однієї макроекономічної рівно­ваги в масштабі економіки в цілому до іншої. За своїм змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору довготривалості виокремлюють кілька типів економічних циклів: короткі (2—3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40—60 років). Оскільки характерна риса циклічності — це рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвит­ку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки. У теорії цикл трактується як період розви­тку економіки від початку однієї кризи до наступної. Економічний цикл (у класич­ному трактуванні) включає такі фази: кри­зу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить своє ос­таточне відображення у новій кризі. Прояви економічних циклівможна побачити за рядом ознак — показників економічної акти­вності, основними з яких є: рівень завантаженості виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва; загальний рівень цін;

зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибут­ки та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції у нове будівництво тощо. Головне значення має фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У ній зосереджено основні ознаки й суперечності цикліч­ного процесу відтворення. Криза — це різке порушення існуючої рівноваги внаслідок диспропорцій, що зростають. Відбувається скорочення попиту на товари, а також виникає надлишок їх пропозиції. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва і росту безробіт­тя. Зниження платоспроможності населення ще більше усклад­нює збут. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається падіння рівнів заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Через «омертвіння» капіталу у вигляді нереалізованих товарів фірми відчувають брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит — ставка позичкового процен­та. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза завершується з початком депресії. Депресія — це фаза циклу, яка виявляється в застої виробниц­тва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, проте й не зменшується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається висо­ким, але стабільним. За умов скороченого виробництва ставка позичкового процента падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності. Пожвавлення розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного ско­рочення безробіття. Підприємці намагаються відновити прибут­ковість виробництва, нарощують інвестиції в нову, продуктивні­шу техніку, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Поступово °бсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня й еко-Чоміка вступає у фазу піднесення. Піднесення (зростання) — це така фаза циклу, коли обсяг ви-Робництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується за­йнятість, активізується попит на капітальні й споживчі блага, до­ходи та прибутки, зростають ціни й процентні ставки, жвавішає комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Таким чи­ном, розпочинається справжній економічний бум, швидке еконо­мічне зростання, яке, проте, вже закладає основу для наступної нової кризи, котра і завертатиме цикл.

Обґрунтування чотирифазної структури циклу було зроблено К. Марксом. Графічно це подано на рис. 4, де ОА — загальна лі­нія розвитку виробництва за значний період; Q — обсяг вироб­ництва; t — час; ВС — ламана лінія руху фаз циклу.

Органічна цілісність циклу виявляється в тому, що в кожній з його фаз формуються умови для переходу до іншої. При цьому такий перехід здійснюється в основному на засадах ринкових ре­гуляторів, отже, як правило, автоматично. Слід зазначити, що криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом і про­позицією на будь-який товар чи в окремій галузі тим, що вона виникає в класичному розумінні як загальне надвиробництво, яке супроводжується стрімким падінням цін, банкрутством банків і масовою зупинкою та розоренням підприємств, ростом безробіт­тя тощо. Слід розрізняти два типи криз: кризи надвиробництва і кризи недовиробництва. Так, останні були характерні у 90-х роках для всіх країн СНД, у т. ч. й України, де скорочення обсягу виро­бництва за ці роки становило понад 3/5.