logo
ZMIST

113. Міжнародна валютно-фінансова система, етапи її розвитку. Європейська валютна система.

Світова валютнофінансова система — це історично сформований на базі розвитку товарного виробництва, грошового обігу і міжнародних економічних відносин порядок розрахунків між учасниками платіжного обороту з притаманною йому системою валютно-фінансових міжнародних установ (інституцій).

Кожна країна має свою грошову одиницю (валюту). У міжнародних розрахунках у розрізі світогосподарського товарообороту і кредиту, прямих зарубіжних інвестицій та інших міжнародних зв’язків постає необхідність в обміні грошей однієї країни на гроші іншої країни. На цьому підґрунті і виникають валютні відносини.

Складовими елементами світової валютної системи є: форми міжнародних засобів платежу (світові гроші); уніфікований режим валютних курсів; умови взаємної конвертованості валют; валютні ринки; міжнародне регулювання валютних обмежень; міжнародні валютно-фінансові організації.

Валютні відносини тісно пов’язані з внутрішніми грошовими відносинами. Тому еволюція світових грошей у специфічному вигляді повторює розвиток внутрішнього грошового обігу більшості країн.Історично першими виникли системи, в яких роль міжнародних грошей виконували благородні метали — золото і срібло, а пізніше — тільки золото. Такий механізм дістав назву золотого стандарту. Він проіснував у формі золотомонетного, золотозлиткового, золотодевізного стандартів*2 з різною масштабністю охоплення відносин на світовому ринку до кінця 70-х років. Згодом набула юридичної сили Ямайська угода (1978 р.), в якій були кодифіковані положення нової світової валютної системи. Проте процес «витіснення» золота з міжнародного грошового обігу відбувався протягом багатьох десятиріч і завершився з остаточним утвердженням грошової системи паперового типу. Нині функцію міжнародних засобів платежу виконують так звані резервні валюти, тобто валюти найбільш економічно розвинутих країн світу. Серед них провідну роль відіграють долар США, англійський фунт стерлінгів, німецька марка, японська єна та ін.  Європейська Валютна Система почала свою роботу у 1979 р. і замінила тогочасну "валютну змію". Її головною метою було забезпечення стабільності курсів валют держав-членів Співтовариства.    Європейська Валютна Система спиралася на три елементи:Європейська валютна одиниця - ЕКЮ Курсово-інтервенційний механізм Кредитний механізм  Головним елементом ЄВС була Європейська валютна одиниця (ЕКЮ). ЕКЮ було лише розрахунковою одиницею, воно не мало матеріальної форми (банкноти, монети).   Коридор коливань ринкових курсів між валютами країн Співтовариства був чітко визначений. Ці курси могли відхилятись до ±2,25% (або ±6% для слабих країн, наприклад, Іспанії та Португалії) від двосторонніх центральних курсів. Цей коридор в результаті численних криз та проблем, пов'язаних з утриманням коливань курсів валют у настільки вузьких межах був у 1993 році розширений до ±15%. Це мало запобігти відмові держав Співтовариства від участі у ЄВС.   Якщо досягалась нижня чи верхня межа коридору коливань курсів валют, центральні банки проводили інтервенції на валютних ринках. Якщо бракувало коштів на таку інтервенцію, то ці банки використовували взаємну кредитну допомогу. Європейський Фонд Валютної Співпраці виконував таку саму функцію, як і під час функціонування "валютної змії", тобто, надавав кредити центральним банкам країн, що належали до ЄВС.