58. Міжгалузева конкуренція

Міжгалузева конкуренція являє собою суперництво виробників різних галузей господарства за більш прибуткове застосування капіталу. Вона ведеться шляхом переливання капіталу з однієї галузі в іншу, з менш прибуткової у більш прибуткову. Міжгалузева конкуренція сприяє утворенню середньої норми прибутку, формуванню пропорцій суспільного виробництва, розвитку нових галузей, а також виникненню суперечності між виробниками різних галузей і виникненню економічних криз.

Міжгалузева конкуренція — конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства.Через різні умови виробництва підприємці за однакових витрат капіталу отримують неоднакову масу прибутку. Тому в епоху вільної конкуренції товаровиробники, які отримували меншу кількість прибутку, намагалися вкладати свої капітали в галузі, де прибуток був вищий. Якщо це відбувалося, то пропозиція товарів у галузях з низькими прибутками зменшувалася (що згодом зумовлювало зростання попиту на них), а в галузях з високими — збільшувалася пропозиція і зменшувався попит. Внаслідок цього ринкові ціни на товари, виготовлені в галузях, куди переливаються нові капітали, знижуються, а в інших (звідки відбувається відплив капіталів) — зростають і стають вищими від ринкової вартості. Коли кількість прибутків у різних галузях вирівнюється, переливання капіталів припиняється, і в кожній галузі на рівний капітал буде отримано рівний середній прибуток. Цей прибуток є елементом середніх ринкових цін, або цін виробництва. Отже, внаслідок міжгалузевої конкуренції єдина ринкова, або суспільна, вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо якої коливаються ринкові ціни.

Орієнтуючись при виборі рішення на мінімально можливий рівень витрат, фірма, як правило, розглядає цю задачу не як самоціль, а як засіб розв'язання загальнішої задачі - максимізації прибутку. Ця мета є головною для будь-якої фірми, навіть якщо вона не формулюється у вигляді провідного мотиву її діяльності. У ряді випадків фірми можуть ставити за мету не максимізацію прибутку, а якісь інші завдання, наприклад, збільшення обсягу продажів, досягнення суспільного визнання, і заради них жертвувати певною частиною прибутку, задовольнившись його скромнішим рівнем. Така мотивація поведінки ряду фірм здобула назву задовільної поведінки.Проте й у такому випадку не обійтися без прагнення до максимізації прибутку, принаймні, у довгостроковому періоді, бо тільки прагнення прибутку створить можливість раціонально розподілити ресурси, забезпечити високу ефективність, а отже, й мати змогу успішно реалізувати обрані цілі. Максимізація прибутку для фірми означає пошуки шляхів одержання найбільшого економічного прибутку, тобто різниці між загальним доходом і загальними витратами. Рт-TR-ТС,де Рт - загальний чи чистий економічний прибуток; TR - загальний дохід, який визначається як добуток кількості проданої продукції на її ціну; ТС ~ загальні витрати, що включають і прямі, і непрямі. Якщо випуск та реалізація будуть збільшуватися, то при незмінній ціні і загальний дохід, і загальні витрати зростатимуть: дохід - через зростання продаваної кількості, витрати - внаслідок дії закону спадної віддачі. Прибуток матиме місце доти, доки зростання доходу перевищуватиме зростання витрат, а його розміри будуть залежати від співвідношення цих величин. Тому для розв'язання проблеми максимізації прибутку важливо враховувати не загальні, а граничні значення розглянутих показників. Кількість, що додається до загального доходу кожною додатковою одиницею випуску, становить граничний дохід, а доза, на яку зростають загальні витрати при випуску кожної наступної одиниці продукції, - граничні витрати. Поки граничний дохід перевищує граничні витрати, фірма одержує максимізації прибутку прибуток і, отже, має підстави для збільшення випуску продукції. Але коли приріст доходу від останньої одиниці випуску зрівняється з приростом витрат на випуск цієї одиниці, зростання виробництва слід призупинити, бо додаток до прибутку стане дорівнювати нулю. Можна сформулювати загальне правило максимізації прибутку: фірма буде збільшувати випуск доти, доки додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції не зрівняються з граничним доходом від її продажу. Це називається правилом МС = MR. Різниця між МС і MR становитиме граничний прибуток (РМ), тобто прибуток, одержуваний фірмою від реалізації кожної додаткової одиниці випуску. Якщо MR>MC, показник РМ набуватиме позитивних значень, які свідчать про те, що кожна додаткова одиниця випуску додає певну дозу до загального прибутку. Коли MR і МС зрівняються, це означатиме, що РМ - 0, а загальний прибуток у цій точці досягне максимуму. Подальше нарощування випуску призводить до перевищення МС над MR, і РМ набуває негативних значень. Коли граничний прибуток стає від'ємним, фірма може збільшити свій загальний прибуток, скорочуючи рівень випуску продукції. Приймаючи рішення про вкладення капіталу і про обсяг випуску, фірма може орієнтуватися також на показник середнього прибутку, що виражає кількість прибутку, яка припадає на одиницю продукції (Pm)/Q Слід, проте, брати до уваги, що максимум середнього прибутку і максимум загального прибутку не збігаються.