60. Шляхи та проблеми створення ринкової інфрструктури в Україні.

Ринковій економіці необхідна інфраструктура - система взаємозалежних спеціалізованих організацій, система взаємозалежних потоків товарів, послуг, грошей, цінних паперів і робочої сили. Наприклад, на товарному

ринку діють товарні біржі, підприємства оптової і роздрібної торгівлі, фірми, що займаються посередницької діяльності, і т.п. Раніше відзначалося, що ринкова система потребуває в розвитій системі акумуляції заощаджень, ядром якої є фондові біржі і банки. Комерційні банки і фондові біржі мають загальне функціональне значення - акумулювати заощадження для наступного їхнього інвестування. Водночас вони різняться по цілі діяльності, характеру операцій і ризику. Біржа являє собою організований оптовий ринок. По типі біржового товару розрізняють товарні, фондові і валютні біржі. У сучасній економіці існують публічно-правові і державні біржі. Діяльність біржі регламентуються її статутом. На біржі діютьпосередники - брокери, що виконують доручення клієнтів, і ділери, щокупують і продають товари.

Біржа, як барометр, характеризує стан усього народного господарства,індикаторами якого є біржові курси (ринкові ціни). Вони формуються підвпливом попиту і пропозиції. Структура попиту на цінні папери багато в чому визначається загальноекономічними чинниками,динаміку який угада досить складно. Структура пропозиції цінних паперівзалежить від мікроекономічних чинників.

Шлях становлення ринкової інфраструктури в Україні складний не менше,чим підприємництва. У цій главі розглянуті основні складові РІ України і їхня діяльність до сьогоднішнього дня. Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну і науково-дослідну інфраструктури ринку. Зупинимося докладніше на кожному з видів.

До організаційно-технічної інфраструктури ринку ставляться товарнібіржі й аукціони, торгові доми і торговельні палати, холдингові іброкерські компанії, інформаційні центри і ярмарки, інжинерінгові фірми,

сервісні центри, пункти прокату і лізингу, державні інспекції,різноманітного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортнікомунікації і засоби оперативного зв'язку. Одні з цих заснувань покликанісприяти встановленню ділових контактів між підприємцями, надавати їмінформаційні, консультативні, розрахункові та інші послуги, інші беруть насебе функції загальної координації ринкових зв'язків, подають інтереси

своїх членів на регіональному, державному і міжнародному рівнях, треті (являють собою спеціальні державні органи регулювання ринкових відносин. Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворять банки, фондові і

валютні біржі, страхові й інвестиційні компанії, фонди профспілок і іншихгромадських організацій. Це всі ті, хто спроможний займатися і займається мобілізацією тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх у кредити,

а потім і в капіталовкладення. Науково-дослідна інфраструктура ринку містить у собі наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади.

Тепер роздивимося найважливіші елементи ринкової інфраструктури:біржа і науково-дослідні інститути. Фондова біржа ( заснування, організований ринок, на якому власникиздійснюють процес купівлі-продажу цінних паперів. Членами біржі єпереважно її фундатори ( окремі індивіди і кредитно-фінансові інститути.Купівля-продаж акцій на фондовій біржі здійснюється за допомогоюпосередників. Позитивними чортами фондової біржі є: акумулювання вільнихзасобів за рахунок випуску і продажі цінних паперів і їхній напрямок нарозвиток окремих підприємств, областей; міжгалузеве переливання капіталу,завдяки якому послабляються диспропорції в економіці; створення відповіднихпередумов для підприємницької діяльності; стабілізація заощаджень окремихпрошарків населення і їхнє відповідне зростання тощо. Біржа робочої сили ( заснування, що здійснюють посередницькі функції між робітниками і підприємцями, збирають і надають інформацію про наявність

вакансій, сприяють підготуванню і перепідготовці кадрів, створенню робочих місць, швидкому переміщенню робочої сили, забезпеченню ефективності зайнятості працездатного населення, частково регулюють процес зайнятості.

Біржа має свої відділення в містах, районах; їхнє завдання полягає в тому, щоб аналізувати, розробляти програми зайнятості, надавати консультації, здійснювати підготування, перепідготовку кадрів і працевлаштовувати їх.

Товарна біржа чинні ринки, де купівля-продаж товарів здійснюються на основі встановлених стандартів і зразків, що відповідають форм документів, який регламентуються номенклатура, обсяг, ціни, терміни і види постачання та інші умови. Товарні біржі поділяють на міжнародні і національні, універсальні і спеціалізовані.

Інститути й організації, що утворюють науково-дослідну інфраструктуру, вивчають динаміку ринкової ситуації, займаються розробкою стратегії і тактики поводження підприємств на ринку, прогнозів для уряду і

підприємців, моделюванням наслідків тих або інших рішень, наданням консультацій, улагоджуванням конфліктів між партнерами, підготуванням економістів, менеджерів і фахівців із маркетингу. Важливим інструментом державного сприяння малим підприємствам у більшості промислово розвитих країн є система державних контрактів. Дана форма відношень держави і бізнесу дозволяє забезпечити останньому гарантований ринок збуту, прискорити процес накопичення капіталу, розширити виробничі потужності, зміцнити конкурентноздатність, модернізувати устаткування, залучити кваліфіковані кадри.

Достатньо широкий розвиток в останнє десятиліття одержали що організуються державними органами і приватними підприємствами спеціальні служби по наданню різноманітних консультаційних послуг малим компаніям.

У умовах сучасної нестабільної економічної ситуації вітчизняний малий бізнес потребуває в протектораті держави. На жаль, поки що ефективний механізм підтримки і стимулювання розвитку підприємництва в Україні ще не створений. Прийняті програми, закони, постанови мають здебільшого декларативний характер. Фінансова поміч, що надають Український фонд підтримки підприємництва, Державний фонд підтримки фермерських господарств і Державний інноваційний фонд, достатньо мізерна.

Найважливішим атрибутом ринкової системи господарювання є ринок. Його часто визначають як сферу обміну,у якій здійснються угоди купівлі і продажу товарів і послуг.Також можна виділити ще одне розуміння ринку – як форми організації і функціювання економічних зв’язків господарюючих суб’єктів,що грунтуються на принципах вільної купівлі-продажу,і як суспільної форми функціонування економіки,за якої забезпечується взаємодія виробництва і споживання,прямий і зворотній вплив на виробництва і споживання. Об’єктивними умовами інсування і функціонування ринку є товарне виробництво – основа ринкової економіки, суспільний поділ праці, економічна відокрлеменість виробників, базою якої є економічна конкуренція між відокремленими, самобутніми суб’єктами господарювання, існування відповідної структури та інфраструктури, стійкої фінансової і грошової систем, наявність правової бази, що сприяє створенню і постійному відновленню відповідного ринкового середовища і психологічного клімату. Щодо інфраструктури ринку, то її розглядають з різних точок зору, що пов’язано зі складною системою господарських відносин. Залежно від економічного призначення розрізняють ринок ресурсів, ринок продуктів ринок праці та ринок капіталів . Структура ринку з точки зору територіального підходу являє собою :внутрішній ринок – місцевий, регіональний, національний, зовнішній ринок –транснаціональний та світовий. З урахуванням конкретних видів товарів і послуг виділяють ринок спеціалізованих товарів та ринок спеціалізованих послуг . Свої функції ринок виконує через розгалужену інфраструктуру : товарні, фондові та валютні біржі, торгово – збутові фірми, банки тощо. Між ступенем розвитку ринку та його інфраструктурою існує пряма залежність – чим більше розвинута інфраструктура, тим розвинутіший ринок. Україні, в сучасних умовах, як і іншим постсоціалістичним країнам, що переходять до ринкової економіки, необхідне ринкове регулювання, в тому числі щодо ціноутворення. Умови розвитку ринкової інфраструктури і чинники, що впливають на її становлення в Україні, подібні з умовами і чинниками здійснення підприємницької діяльності як по утриманню, так і по наборі позитивних і негативних рис. Очевидно, що в умовах, що призводять західних спеціалістів у страхітливість і, на жаль, сприйманих українськими як щось належне і неминуче, по всіх законах ні підприємництво, ні ринкова інфраструктура працювати не може. Але до загального подиву, вони не тільки виживають, але і функціонують, не дивлячись на всі перешкоди. Це робить честь вітчизняним підприємцям, загартованим у важких умовах, але ніяк не може служити виправданням керівним органам. Так продовжуватися не може, якщо не почати терм мір, підприємництва або вимруть, цілком перейдуть у тінь.

61. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки. Форми і види підприємств.

Підприємство – первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на основі самостійності самоокупності. Як самостійні господарські одиниці підприємства користуються правами юридичної особи, тобто мають право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами.

Формування ринкової структури економіки приводить до появи різноманітних форм сучасних підприємств. Їх можна класифікувати за різними критеріями: 1. формами власності; 2. формами організації; 3. розмірами; 4. сферами діяльності.

Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів:Індивідуальне, засноване на особистій власності, де використовується виключно особиста праця, самостійно здійснюється виробництво, весь дохід належить виробнику.

Сімейне, засноване на власності та праці членів однієї сім’ї;

Приватне, засноване на власності окремого громадянина з правом наймання робочої сили;

Колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу або іншого статутного виробництва, громадської та релігійної організації;

Державне, засноване на загальнодержавній власності;

Комунальне, засноване на власності адміністративно-територіадьних одиниць;

Спільне, засноване на об’єднанні підприємств різних форм власності;

Орендне – підприємства різних форм власності, що їх держава на певних умовах і на певний час передає в користування трудовим колективам. є робочий період, тобто кількість робочих днів, яка витрачається на виробництво готового продукту, коли предмети праці підлягають безпосередній обробці.

На відміну від часу виробництва час обігу – це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері обігу.

Він включає в себе час купівлі засобів виробництва і робочої сили та час реалізації вироблених товарів. Головні фактори, що визначають час обігу такі: віддаленість ринків збуту від місця виробництва, місткість ринку, а також відстань підприємств від джерел сировини і палива. Ось чому важливим засобом скорочення часу обігу є розвиток транспорту і засобів зв’язку.

62. Форми підприємств Організаційно-правові форми суб'єктів господарювання залежать насамперед від форм власності - державної, приватної, колективної та змішаної. Відповідно до цього існують приватні, державні та колективні або спільні підприємства. Останні створюються шляхом об'єднання майна, що перебуває у власності фізичних та юридичних осіб. Залежно від форми організації господарської діяльності розрізняють підприємства та об'єднання.Об'єднання - це єдиний виробничо-господарський комплекс взаємозв'язаних спеціалізованих суб'єктів господарювання , створений на основі технологічної єдності процесів виробництва, однорідності продукції, що випускається, територіальній компактності об'єднуваних суб'єктів господарювання, розвитку спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва та централізації управління. Розрізняють два типи таких об'єднань:1 тип об'єднаньмає договірну форму. Його основою є міжфірмова угода. У договірних об'єднаннях (господарських товариствах) сторони не створюють нової юридичної одиниці спільного володіння та не здійснюють перерозподілу акцій існуючих підприємств. 2 тип об'єднаньмає форму спільного підприємства. У такому випадку об'єднання кількох підприємств веде до появи нового суб'єкта господарювання. Право власності на створюваному об'єднанні поділяється між учасниками відповідно до вкладеного капіталу.Прикладом договірного об'єднання може бути консорціум, акціонерне то­вариство, корпорація.Підприємницька діяльність сфери малого бізнесу реалізується у двох формах: індивідуальна підприємницька діяльність без утворення юридичної особи і приватне підприємство.Індивідуальне підприємство грунтується на праві власності однієї особи або сім'ї, котрі отримують весь дохід і несуть увесь ризик від бізнесу. Власник індивідуального підприємства несе відповідальність щодо зобов'язань підприємства в межах, визначених його статутом.Просте товариство створюється внаслідок угоди учасників про об'єднання їхнього майна та особистої участі в його діяльності. У такому випадку товариство не є юридичною особою і має форму угоди про спільну діяльність, згідно з якою члени не відповідають за борги один перед одним, але несуть солідарну відповідальність за борги товариства усім майном, що йому належить. Повним товариством визнається таке, у якому всі учасники здійснюють статутну діяльність у межах однієї фірми та несуть необмежену відповідальність за спільні борги. Характерною особливістю є те, що кожний учасник повинен особисто працювати в товаристві, у зв'язку з чим робота в інших товариствах стає неможливою. Командйтне товариство це організація, що складається з одного або кількох учасників, які відповідають усім своїм майном і одного або кількох членів, відповідальність яких обмежується їхніми внесками — паями. їх називають пайовиками, або вкладниками. Товариство з обмеженою відповідальністює формою спільної діяльності, яка передбачає наявність статутного капіталу, розділеного на частки, розмір яких визначається засновницькими документами. У товаристві з обмеженою відповідальністю право володіння частками статутного капіталу кожним партнером підтверджується спеціальним свідоцтвом, яке не є цінним папером, на відміну від акцій акціонерного товариства.

Товариство з обмеженою відповідальністю для забезпечення управління виробничо-господарською діяльністю може найняти директора. Директор діє на основі контракту. Однією з найважливіших умов діяльності товариства є контроль за його роботою з боку власника.

Основою діяльності будь-якого товариства є письмова або усна угода між його членами. Для того щоб уникнути помилок та конфліктів у процесі спільної діяльності, необхідно, щоб угода була укладена в письмовій формі або у вигляді статуту.

Слово "кооперація" латинського походження, у дослівному перекладі воно означає "співробітництво". У Положенні про Міжнародний кооперативний альянс дається таке визначення кооперативу: "Будь-яка асоціація людей чи товариств має бути визнана як кооператив, якщо вона має на меті підвищення економічного чи соціального рівня життя своїх членів шляхом ведення підприємства, яке грунтується на взаємодопомозі".

Основна ідея кооперації — поєднання зусиль багатьох осіб чи їх товариств, спрямованих на досягнення спільної для них господарської мети. Саме ж об'єднання, яке створюється для досягнення такими спільними зусиллями загальної господарської мети, називається кооперативним об'єднанням. кооператив — це суспільна організація громадян, які добровільно об'єдналися для спільної господарської та іншої діяльності на основі належного їм на правах власності орендованого або наданого в безоплатне користування майна, самостійності, самоврядування і самофінансування,:а)грошових або матеріальних внесків членів кооперативу;б)доходів від виробничої діяльності;в)продажу акцій;г)державного майна, переданого в безоплатне користування;д)орендних відносин.За рахунок цих джерел створюється майновий фонд членів кооперативу, який охоплює вартість основних виробничих і оборотних фондів, цінні папери, акції, грошові кошти й відповідну частку в матеріальних цінностях інших підприємств і організацій. Члену кооперативу щорічно нараховується частина прибутку залежно від частки у пайовому фонді. Ці відносини регулюються статутом кооперативу.Для того, щоб організація могла називатися кооперативом, вона має вирізнятися низкою характерних ознак, які називаються організаційними принципами кооперації. Під останніми розуміють певні правила практичного й теоретичного характеру, якими керуються при створенні кооперативу. Основні з цих правил такі:1)Добровільність членства. Кооперативом не може називатися організація, вступ до якої диктується законом, розпорядженням влади, або пов'язаний із насильством тих чи інших осіб. Особи, які вступили в організацію, зберігають за собою право в будь-який час із неї вийти.2)Необмежена кількість членів. Комерційне підприємство, ставлячи своїм завданням одержання якомога більшого прибутку, прагне зосередити вигоди об'єднання в руках небагатьох осіб. Кооперація грунтується на співробітництві широких мас.3)Мирні цілі. Кооперація не може мати цілей, пов'язаних з будь- яким насильством, і використовувати насильницькі методи. Тому зграя злодіїв, наприклад, не може бути кооперативом.4)Матеріальна відповідальність. Вступаючи до кооперативної організації, кожний новий член стає одним з її повноправних господарів і несе за неї відповідальність. Одержуючи від своєї організації певні вигоди, член кооперативу бере на себе зазначений у статуті ризик.5)Самоврядування. Управління кооперативом здійснюється не кимось іззовні, а самими його членами, тобто відповідно до принципу самоврядування.6)Відмінне від комерційних підприємств значення капіталу. У комерційному підприємстві капітал та його приріст перетворюються у свого роду самоціль, оскільки метою підприємства є нагромадження капіталу та прибутків від нього. У кооперативі збільшення капіталу розглядається лише як засіб для досягнення спільної господарської мети.Картель — це договірна форма об'єднання суб'єктів господарювання, учасники якої укладають угоду про регулювання обсягів виробництва продукції, надання послуг або виконання робіт, про поділ ринків збуту та джерел сировини, наймання робочої сили, установлення рівня заробітної плати та соціальних гарантій для працюючих, про умови продажу та строки платежів тощо.Картель є типовою формою монополії, що існує в країнах з ринковою економікою у прихованому вигляді, незважаючи на антимонопольне законодавство. Учасники картелю зберігають господарську, комерційну, виробничу та юридичну самостійність. Картелі найчастіше створюються в межах однієї галузі. Вони можуть бути таких типів: внутрішні, експортні, імпортні, міжнародні.Внутрішні картелістворюються в межах національного ринку або його частини. До них входять як дрібні, так і великі підприємства.До складу експортних картеліввходять національні фірми-експор-тери.Імпортні картелістворюються фірмами, що переважно є великими імпортерами товарів, з метою протистояння постачальникам цих товарів.Міжнародні картелістворюються фірмами кількох країн, які здійснюють імпорт, експорт товарів або те й інше одночасно. Вони можуть орієнтуватися як на глобальний, так і на регіональний ринок.Унаслідок активної антимонопольної протидії урядів багатьох країн діяльності картелів з'явилися різновиди картельних союзів — конвенція, корнер, ринг, джентльменська угода тощо.Конвенція — один із видів міжнародного договору, згідно з яким установлюються взаємні права та обов'язки держави, норми загально­го характеру. Конвенції можуть укладатися, між фірмами різних країн. Трест — форма об'єднання суб'єктів господарювання, за якої всі підприємства, що об'єднуються, втрачають свою комерційну та виробничу самостійність, підпорядковуються єдиному органу управління. Ця форма об'єднання історично виникла в США у другій половині XIXст. і набула значного поширення.Юридично утворення тресту означає передання контролю над раніше незалежними підприємствами у формі контрольного пакета акцій або особливого довірчого сертифіката іншому суб'єкту господарської діяльності — засновнику тресту або групі засновників - так званій довірчій раді. При цьому може досягатися величезна концентрація капіталу, яка дає змогу проводити в межах об'єднаних у трест підприємств єдину економічну та технічну політику.Трест має деяку незавершеність процесу централізації капіталу. Вона виражається в тому, що загальний прибуток, отриманий трестом, розподіляється відповідно до пайової участі окремих підприємств — учасників тресту. Тобто централізовані фонди капітальних вкладень не ство- рюються. З цього погляду трест є попередником таких форм об'єднання підприємств, як концерн та холдингова компанія.Синдикат- це об'єднання суб'єктів господарювання, у якому розподіл замовлень на закупівлю сировини та реалізацію виготовленої продукції здійснюється через єдину мережу постачання та збуту. Отже, у синдикаті централізується уся комерційна діяльність учасників, включаючи визначення цін, обсягів поставок тощо. При цьому юридична та виробнича самостійність підприємств, що входять до синдикату, зберігається, а комерційна - втрачається.У нашій країні синдикати існували в роки непу. Це були об'єднання промислових трестів з метою централізації оптового збуту продукції, закупівлі сировини та планування торговельних операцій. У 30-ті роки синдикати були ліквідовані, а на їх основі створені промислові та виробничі об'єднання.Консорціум — об'єднання суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм (підприємств, об'єднань, банків, організацій тощо) на основі тимчасової угоди щодо спільної діяльності з метою здійснення єдиного проекту або проведення великих фінансових операцій. Це одна з форм об'єднання виробничого та банківського капіталів. Консорціуми виникли у фінансово-кредитній сфері як договірні банківські об'єднання (національні й міжнародні). У країнах з розвинутою економікою консорціуми створюються як міжнародні об'єднання суб'єктів господарської діяльності для реалізації великих проектів у будівництві, для освоєння родовищ корисних копалин, розв'язання складних науково-технічних завдань. Учасниками консорціумів можуть бути як приватні, так і державні підприємства й організації. За умов високих темпів розвитку НТП консорціуми можуть створюватися в нових перспективних галузях не лише для об'єднання капіталів, а й для проведення спільних наукових досліджень.При утворенні консорціумів його учасники повністю зберігають свою самостійність. Але в тій частині спільної діяльності, яка стосується реалізації цілей консорціуму, вони підпорядковані спільно створеному органу управління.Консорціум є ефективним засобом вирішення великих народногосподарських завдань. Після виконання поставленого завдання консорціуми припиняють свою діяльність або перетворюються в інший вид договірного об'єднання. За межами консорціуму його учасники залишаються конкурентами.Концерн — найбільш поширена форма об'єднань, учасники якої (підприємства) мають обмежену самостійність, єдину власність, єдину систему управління та контролю.Концерн як самостійний суб'єкт господарювання має спеціальний апарат управління (дирекцію), якому підпорядковані всі підприємства, що входять до концерну. Інколи замість дирекції як керівний орган створюється спеціальне товариство — так звана холдинг-компанія, учасники якої володіють контрольним пакетом акцій різних підприємств -членів концерну. Корпорація — об'єднання підприємств, яке створюється з метою захисту їхніх конкретних інтересів. З позиції управлінської практики корпорація розглядається в двох аспектах. По-перше, як союз партнерів, створений для захисту конкретних привілеїв їх учасників, наприклад корпорація студентів, адвокатів. По-друге, під корпорацією розуміють акціонерні компанії. У корпорацію, як правило, входять промислові підприємства, будівельні та транспортні організації, виробничо-технічні об'єднання, проектно-конструкторські організації, науково-дослідні інститути, різні асоціації, концерни та інші суб'єкти господарювання. Холдинг — це компанія-власник, статутний капітал якої утворюють контрольні пакети акцій підприємств, що входять до неї. Ці підприємства називаються дочірніми. Чистий холдинг створюється для фінансового контролю та управління дочірніми підприємствами. Метою змішаного холдингу є відповідна статутна підприємницька діяльність -промислова, торговельна, транспортна, кредитно-фінансова тощо.Добре організований холдинг дає змогу проводити узгоджену єдину для всіх його учасників науково-технічну й економічну політику, надаючи дочірнім підприємствам широку самостійність у виробничо-господарській діяльності. При цьому дочірні підприємства особисто несуть відповідальність за результати своєї діяльності за усіма напрямками. Офшорні компанії створюються в так званих офшорних зонах. Ці зони деякі держави виділяють з метою залучення іноземних інвестицій та формування сприятливого підприємницького клімату. Франчайзна організація являє собою змішану форму об'єднань підприємств великого та малого підприємництва, що грунтується на франчайзі.Франчайза — це угода між великою корпорацією та мережею дрібних фірм або підприємців, згідно з якою франчайзер (як правило, велика компанія) бере зобов'язання постачати дрібним фірмам або підприємцям, котрі діють у межах визначеної території, свої товари, надавати послуги у сфері ведення бізнесу тощо. За це дрібна фірма або підприємець ) бере зобов'язання надати франчайзеру послуги у сфері реалізації його товарів, менеджменту, маркетингу з урахуванням місцевих умов, а також інвестувати в цю компанію частину свого капіталу.

63. АТ

Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості. Акціонерне товариство є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. Його власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частика розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга — це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. функції власності та контролю поділені між акціонерами і менеджерами. Засновниками та учасниками акціонерного товариства є фізичні та юридичні особи, які згідно зі статтею 2 Закону ”Про підприємництво” та іншими законодавчими актами можуть бути суб’єктами підприємницької діяльності. За способом функціонування акцій закон розрізняє відкриті та закриті акціонерні товариства. На сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні надзвичайно актуальними для акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та ба жалючих залучати інвестиційні ресурси та підвищити свою конкурентоспроможність, стають питання вмілого та грамотного управління підприємством. Саме компетентність у справах корпоративного управління та глибоке розуміння його найважливіших принципів є одним із головних питань для вітчизняних акціонерних товариств та економіки в цілому. Якщо правове становище інших господарських товариств визначається передусім законами України "Про господарські товариства", "Про власність", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", то діяльність АТ у зв’язку з наявністю у них акцій регулюється ще й законами України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні". Позитивні та негативні риси акціонерних товариств. Акціонерні товариства набули значної популярності завдяки своїм позитивним рисам. Однак цим товариствам притаманно чимало негативних рис, що зумовлює необхідність державного регулювання з метою зменшення небезпечних для суспільства проявів таких рис. До позитивних рис АТ належать: - легкість створення значного за розмірами капіталу; - обмеженість ризику акціонера розміром сплачених за акції коштів, що сприяє залученню значної кількості учасників (акціонерів) та концентрації великих капіталів; - стабільність майнової бази AT, оскільки на неї, як правило, не впливає вихід акціонера з AT (це відбувається шляхом відчуження акцій іншим особам, що не веде до зменшення майнової бази товариства); - необов’язковість персональної участі акціонерів у діяльності AT, що полегшує участь у ньому і відповідно – залучає нових акціонерів і їх кошти; - можливість залучення до участі у відкритих AT широких верств населення і відповідно – розподілу прибутку AT між ними; - можливість застосування в різних сферах народного господарства (банківська, страхова, інвестиційна діяльність, промисловість, сільське господарство, транспорт тощо) та в усіх секторах економіки – державному, комунальному, приватному, а також створення змішаних AT; - використання форми AT у процесі роздержавлення і приватизації; - можливість здійснення контролю над AT завдяки володінню контрольним пакетом акцій (для стратегічного інвестора), не витрачаючи кошти на придбання всіх акцій товариства. Негативні риси AT: - складність і тривалість (особливо для відкритих акціонерних товариств) створення; - значні вимоги до мінімального розміру статутного фонду та складність зміни цього фонду; - ігнорування інтересів меншості; - можливість формування виконавчого органу з найманих працівників і необов’язковість персональної участі в них акціонерів зумовлює відчуження останніх від управління AT; - складність управління AT і контролю за його виконавчим органом з боку акціонерів, що викликано наявністю системи органів: загальних зборів акціонерів, правління, спостережної ради, ревізійної комісії; - можливість зловживань з боку засновників у зв’язку з легкістю акумулювання коштів; - тяжіння до монополізму; - можливість здійснення контролю над AT завдяки володінню контрольним пакетом акцій, якщо такий контроль здійснюється на шкоду AT та його акціонерам; - значний ступінь державного регулювання діяльності товариства. В залежності від способу створення та порядку відчуження акцій акціонерні товариства традиційно поділяють на два основні види – відкриті акціонерні товариства (ВАТ) та закриті акціонерні товариства (ЗАТ), кожен з яких має свої особливості. Зокрема, ВАТ і ЗАТ відрізняються: - порядком розміщення акцій (у ВАТ – шляхом підписки і вільної купівлі-продажу на фондовому ринку, в ЗАТ – розміщенням серед засновників); - порядком руху учасників (у ВАТ він вільний, у ЗАТ – дещо обмежений, оскільки акції такого товариства не продаються/купуються на біржі); - видами акцій, що випускаються цими товариствами (ВАТ може випускати як іменні акції, так і акції на пред’явника, а ЗАТ – лише іменні); - порядком створення (у ВАТ він досить складний, що пов’язано з розміщенням акцій серед заздалегідь невизначеного кола осіб шляхом підписки, а, отже, і наявністю етапів, не притаманних ЗАТ: реєстрації інформації про акції (що публікується), оголошення про підписку, процедури підписки, вирішення на установчих зборах питань, пов’язаних з результатами підписки); - кількістю акцій, що розподіляються між засновниками: при створенні ЗАТ між засновниками останнього розподіляються усі оголошені до емісії акції, а засновники ВАТ повинні підписатися і протягом 2 років з моменту державної реєстрації бути держателями щонайменше 25% акцій товариства; - мінімальним розміром оплати акцій на момент скликання установчих зборів (у ВАТ він має бути не меншим за 30%, а в ЗАТ – 50% номінальної вартості акцій); - переліком обов’язкових для розгляду на установчих зборах питань (у ВАТ він більш значний, що пов’язане з результатами підписки на акції ВАТ); обсягом обов’язків і відповідальністю засновників: у засновників ВАТ вони більш значні, що пов’язано з підпискою на акції (обов’язок повернути особам, що підписалися на акції, сплачені ними суми, якщо заснування ВАТ не відбулося).

64. Капітал у сфері торгівлі.

У результаті суспільного поділу праці торгівля починає відігравати самостійну функцію життєзабезпечення суспільства через надання певних послуг споживчого і виробничого характеру, що потребує певних ресурсів. Це формує торгівлю як самостійну сферу підприємницької діяльності.

Капітал як ресурс набуває форми торгового капіталу, якщо він забезпечує рух продукту від виробника до споживача. Функцією торгового капіталу є обслуговування процесу купівлі і продажу товарів. Торговий капітал історично передує капіталістичному способу виробництва. Торговий капітал мав прогресивне значення в докапіталістичних формаціях. Він був ланкою, що забезпечувала економічний зв’язок між виробниками і споживачами. Торговий капітал розкладав натуральне господарство феодального суспільства, прискорював перетворення натурального господарства в товарне, активно сприяв розвитку ринку. Також концентрував грошові ресурси в руках приватних осіб і цим готував одну з умов виникнення промислового капіталу.