4. Організаційно-економічні особливості діяльності різних видів підприємств

Для забезпечення ефективного господарювання в ринкових умовах та управління підприємствами важливо чітко класифікувати їх за різними ознаками. В м’ясній та молочній промисловості підприємства поділяються таким чином (мал. 1.3).

за формою власності приватні

колективні

державні

комунальні

- за національною національні

належністю капіталу змішані ( спільні)

закордонні

-за обсягом діяльності великі

та чисельністю робітників середні

малі

мікропідприємства

-за правовим статусом та одноосібні

формою господарювання кооперативні

орендні

господарські товариства

-за технологічною (територіальною) головні

цілісністю і ступенем підпорядкування дочірні

асоційовані

філії

-за рівнем агрегування майна автономні підприємства

об’єднання підприємств

Мал. 1.3. Класифікація підприємств

Може бути класифікація підприємств і за іншими критеріями.

Різні види підприємств мають свої особливості економічної діяльності. Так, формування статутного фонду проводиться в державних підприємствах за рахунок коштів державного бюджету, у приватних – за рахунок власних коштів господаря, у колективних – шляхом об’єднання коштів декількох засновників. Сам механізм формування статутного фонду являє собою інвестування коштів та передання майна засновників, або розповсюдження акцій, або викуп підприємства трудовим колективом чи купівля підприємства новим засновником. Робітники підприємства можуть бути як найманими, так і співвласниками, або ж кредиторами. Стимулювання робітників ведеться на основі їх участі у прибутку. Та й сам порядок розподілу прибутку різний. Це може бути виплата дивідендів або нарахування на пайові внески чи утворення фонду участі в прибутку робітників.

Приватні підприємства належать окремим громадянам на правах приватної власності з правом найма робочої сили.

Колективне – грунтується на власності всього колективу або кооперативу.

Державні підприємства засновані на державній власності.

Комунальні підприємства засновані на власності територіальної громади.

Одноосібні підприємства є власністю однієї особи, яка несе повну відповідальність за свої зобов’язання майном свого підприємства. Перевагами цієї форми є те, що весь прибуток фірми належить власникові підприємства, витрати з організації виробництва невеликі, легко підтримується контакт з робітниками.

Недоліками є обмежені можливості розширювати виробництво, відповідальність за фінансовий стан підприємства своїм майном, необхідність бути компетентним у всіх питаннях виробництва та фінансування.

Кооперативні підприємства – це добровільне об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської діяльності. Члени виробничого кооперативу (не менше 3-х чоловік) об’єднують свої майнові і фінансові ресурси, беруть безпосередню участь у виробничий діяльності і мають право наймати робітників. У разі банкрутства кооператив несе відповідальність всім своїм майном.

Орендні підприємства створюються на основі угоди між державою і орендарями. Оренда полягає у тимчасовому платному користуванні майном для здійснення підприємницької діяльності.

Господарські товариства – з’єднання капіталів двох або більше господарюючих суб'єктів. Вони поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, командитні та акціонерні.

Повне товариство – таке, в якому всі учасники займаються підприємництвом і несуть солідарну відповідальність своїм майном за виконання зобов’язань.

Товариство з обмеженою відповідальністю – має статутний фонд, поділений на частини, розмір яких визначений в засновницьких документах. Відповідальність кожного учасника знаходиться в межах цього внеску.

Товариство з додатковою відповідальністю – це таке, учасники якого несуть відповідальність в межах своїх вкладів, а при їх недостатності – своїм майном в однаково для всіх кратному розмірі до внесків кожного.

Командитне – товариство, в якому є учасники з повною відповідальністю і декількома учасників (командистів), відповідальних тільки особистим внеском в майно товариства.

Перевагами партнерства є можливості постійно розширювати виробництво, залучати висококваліфікованих менеджерів, розширяти можливості кредитування. А до недоліків належить залежність юридичного існування від виходу партнерів, необмежена відповідальність всіх на випадок банкрутства, проблеми при переорієнтуванні на інший вид виробництва.

Згідно із законодавством України підприємства можуть об’єднуватись, створюючи добровільні (мал. 1.4) та інституціональні об’єднання підприємств.

Добровільні об’єднання підприємств

Асоціації

Картелі (синдикати)

Мал. 1.4. Форми добровільних об’єднань підприємств

Асоціації – створюються на договірній основі з метою постійної координації господарської діяльності. Вони мають права втручатись у виробничу й комерційну діяльність учасників об'єднання.

Корпорації – договірні об’єднання, які поєднують виробничі, наукові і комерційні інтереси з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного учасника.

Консорціуми – це тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети.

Концерни – об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, банку, транспорту, торгівлі, які формально самостійні, але фінансово контролюються групою підприємців, які управляють об’єднанням. Перевагами створення концернів є поліпшення напрямків господарсько- виробничої діяльності підприємств концерну, оптимальна внутрішня структура, оперативність горизонтальних зв’язків, саморозвиток, концентрація ресурсів, що дозволяє маневрувати ними.

Трести – монополістичне об’єднання підприємств, які раніше належали різним власникам, у єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства втрачають свою юридичну та господарську самостійність.

Картелі – договірне об’єднання підприємств однієї галузі для здійснення комерційної діяльності.

Холдингові компанії – специфічна форма об’єднання капіталів. Це інтегроване товариство, що не займається виробничою діяльністю безпосередньо, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств (учасників концерну) і здійснює контроль за їх діяльністю. Хоча об’єкти холдингу мають юридичну та господарську самостійність, основні питання вирішує холдинг.

Промислово-фінансові групи – це об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей, на чолі якого стоїть один або кілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств і координують усі сфери їх діяльності.

Започатковані в директивному порядку міністерствами та відомствами виробничі, науково-виробничі, виробничо-торгівельні та інші об’єднання мають назву інституціональних.