Тема 9. Становлення неокласичної економічної теорії

А.Маршалл - основоположник неокласичної теорії.

Економічне учення Дж.Б.Кларка.

Неокласичні теорії добробуту.

Ідея маржиналізму були сприйняті далеко не усіма вченими. Вплив класичної школи політичної економії залишався досить сильним. Суперечки між класичною та маржинальною школою зростали, як і низка нерозв’язаних проблем. Виникла потреба в теорії, яка б змогла примирити, об’єднати, синтезувати позиції класиків і маржиналістів. Це завдання розв’язала неокласична економічна теорія.

Термін «неокласична теорія» належить американському ученому Т. Веблену, який відзначив, що представники нового напряму економічної науки успадкували основні принципи та ідеї класичної школи.

Дійсно, неокласики дотримувалися принципу «чистої» теорії без суб’єктивізму та психологізму; принципу економічного лібералізму; ідеї саморегульованої та рівноважної економіки.

Однак, нова теорія формувалася за принципово відмінних умов господарювання, на значно ширшій і досконалішій економічній базі наукових знань, що й зумовили цілу низку відмінностей між класичною і неокласичною школами.

По-перше, предметом у політичній економії у класиків є з’ясування універсальних законів економічного розвитку. Неокласики вважають, що економічна теорія – це наука про оптимальне використання обмежених ресурсів для задоволення людських потреб.

По-друге, класики, використовуючи причинно-наслідковий аналіз, прагнули з’ясувати сутність економічних явищ. Неокласики ж, використовуючи функціональний аналіз, досліджують взаємозалежності економічних категорій.

По-третє, класична теорія націлена на динамічні процеси, а неокласична на статичні.

По-четверте, головна мета економічних досліджень класиків – проблеми зростання суспільного багатства. Неокласики концентрують головну увагу на дослідженнях поведінки окремих господарюючих суб’єктів, які прагнуть максимізувати власний зиск.

По-п’яте, для класичної школи характерний витратний принцип визначення ціни. У неокласиків ціна визначається взаємодією попиту та пропозиції.

По-шосте, класики сферу виробництва визнавали первинною стосовно сфери обігу. Неокласики поєднали сфери виробництва і обігу в об’єкт цілісного аналізу.

Таким чином, неокласична економічна теорія, поєднавши існуючі традиції наукових досліджень, стала наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. своєрідним компромісом між різними напрямками економічної науки.