3. Економічна думка Стародавнього Риму.

Економічна думка стародавнього Риму відображала період розпаду рабовласницького суспільства. За цих умов у давньоримських мислителів на передній план виходять практичні проблеми, пов’язані з раціоналізацією організації великого рабовласницького господарства, веденням сільського господарства, земельною власністю.

Захисником староримських форм рабовласництва був Катон Старший (234 – 149 рр. до н.е.). Його трактат “Землеробство” присвячений узагальненню досвіду та практичним рекомендаціям щодо ведення натурального рабовласницького господарства з певною ринковою організацією. Він радить купувати лише те, чого не можна виробити у власному маєтку, а продавати тільки надлишки. Для підвищення дохідності він розробив критерії вибору землі для організації господарства (гарний клімат, близькість до міста, зручні засоби сполучення), рекомендації по визначенню структури сільськогосподарських угідь, які можна розглядати як шкалу дохідності галузей сільського господарства.

Виняткову увагу Катон приділяє організації праці рабів. Він рекомендував тримати їх у строгості, карати за найменші провини. Кожен раб повинен виконувати встановлений обсяг роботи. Безпосередній контроль за працею рабів здійснював раб-наглядач, але, на думку Катона, “хазяїнове око” є найважливішим фактором організації праці в маєтку.

Брати Гракхи – Тіберій (162 – 133 рр. до н.е.) і Гай (153 – 121 до н.е.) подолати економічну і політичну кризу Римської держави прагнули шляхом проведення аграрної реформи. Вони запропонували вилучити частину землі у великих землевласників, оскільки право розпорядження цими земельними фондами збереглося за державою, і роздати дрібними ділянками малоземельним і безземельним громадянам. Реформою передбачалося, що глава родини міг мати не більше 500 югерів землі (125 га). На кожного дорослого сина добавлялося ще 250 югерів, але загалом розмір ділянки однієї сім’ї не міг перевищувати 1000 югерів. Вилучені у великих землевласників землі розподілялися по 30 югерів і роздавалися бідним громадянам у вічне і невідчужуване орендне користування. Реформа була спрямована на обмеження неефективного великого землеволодіння знаті, яка нещадно експлуатувала працю рабів, і відродження вільного селянства та підвищення боєздатності римської армії. Також передбачалося, що реформа зможе відвернути повстання рабів. Частково цей проект було здійснено, але у боротьбі з великими рабовласниками Гракхи загинули.

Учений – енциклопедист Варрон (116 – 127 рр. до н.е.) в трактаті “Про сільське господарство” обґрунтовує ідею про те, що зміцнити рабовласницькі латифундії можна за рахунок їх дохідності, яка визначається агрокультурою маєтку, властивостями ґрунту, місцезнаходженням, його ринковою орієнтацією. Він доводить необхідність “великого союзу” між землеробством і скотарством, прибутковість якого тоді була досить високою. До рабів Варрон відносився як типовий представник свого часу, але рекомендував використовувати гнучкі методи примусу до праці, заохочувати рабів матеріально і морально. Відзначаючи низьку продуктивність праці рабів, він радить використовувати працю найманих працівників.

Сільськогосподарською енциклопедією давнини називають дванадцяти-томну працю “Про сільське господарство” римського письменника і агронома Колумели (І ст. до н.е.). Він вважав, що “латифундії згубили Італію”, оскільки велике, але погано оброблене поле дає менше доходу, ніж маленька, але старанно оброблена ділянка. Колумела першим в історії античної думки поставив проблему інтенсивного розвитку рабовласницького господарства, рекомендуючи запровадити поділ праці, її спеціалізацію, використовувати кваліфіковану рабську працю. Він вважав, що треба використовувати всі можливі методи для перетворення рабів у ревних працівників: від в’язниці до обміну жартами з рабами і спільного обговорення нових робіт. Останнє можна розглядати як започаткування “теорії людських відносин”, яка стала досить поширеною у другій половині ХХ ст. Однак працю вільних виробників Колумела вважає продуктивнішою за рабську і тому радить переходити до системи колонату.

Підсумовуючи економічні думки староримських мислителів, слід зазначити, що основними у них були проблеми забезпечення ефективності господарювання та раціонального поєднання факторів виробництва, які є стержньовими в сучасному курсі “Мікроекономіки”.

У І ст. н.е. у Римській імперії за умов глибокої економічної, політичної й моральної кризи виникає християнство. Воно увібрало в себе чимало елементів іудаїзму і античних філософських течій, зокрема гностиків і стоїків. Так, відомі представники школи стоїків Сенека (філософ, вихователь імператора Нерона), Епіктет (раб) і Марк Аврелій (імператор-філософ), відстоюючи ідею про природний стан і природне право, виступаючи проти свавільного людського законодавства і протиприродного життя у розкоші, задоволеннях і пригніченні слабких. Стоїки засуджували багатство як мету життя. Християнство, розвиваючись одночасно з цією філософією, дотримуючись таких же поглядів, тісніше примикало до дійсного життя. Воно грунтовніше займається основними питаннями економічного учення: власністю, багатством, працею.

Христос вважає багатство великою перепоною до спасіння душі. “Багатому важко увійти у Царство небесне”. “Якщо хочеш бути досконалим, продай твоє майно і роздай злидарям і ти отримаєш скарб на небі, потім прямуй за Мною”.

Тертулліан (біля 160 – 220), погляди якого стоять на висоті найбільш загальних принципів християнства, говорить: “Між нами усе спільне, за виключенням жінок”.

“Земля – пише св. Амвросій, - дана однаково у спільне володіння, як багатим, так і бідним. Чому ж ви, багаті, одні привласнили її собі всю у власність..? Природа створила спільне право. Приватне право виникло з насилля”.

Св. Климент відзначає, що “справедливість вимагає, щоб усе належало усім; приватна власність – продукт несправедливості”.

Від іудаїзму християнство сприйняло твердження про те, що праця є основним джерелом багатства.

Відомий християнський теолог Августин Блаженний (354 – 430) говорив, що Бог, створивши світ, звелів людині працювати, і посилався на слова апостола Павла: “Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть”. Фізичну працю Августин вважав такою ж почесною, як і працю розумову. Роботу коваля, будівельника, шевця він називав “чистим і чесним ремеслом”, а землеробство “найчистішим серед усіх мистецтв”. До торгівлі Августин відносився інакше, вважаючи, що метою купця є “дешево купити і дорого продати”. А за християнством праця визнається достойною похвали лише як страждання, як подавлення плоті, як спокутування гріха, але вона не повинна супроводжуватися навіть думкою про придбання, збагачення. Іоанн Златоуст вважав, що коли Христос вигнав торгівців з Храму, то жоден християнин не може бути купцем.

У ранньому християнстві гостро засуджується лихварство і стягнення процента за позичку. Василь Великий називав процент “породженням єхидни”. Церковні собори забороняли духовним особам займатися лихварством під загрозою негайного відлучення від церкви.

Багато дослідників вважають, що у ранньому християнському ученні містились ідеї, близькі до соціалістичних і навіть комуністичних. Дійсно, у “Діяннях святих апостолів” можна прочитати: “У багатьох віруючих було одне серце і одна душа; і ніхто нічого з маєтку свого не називав своїм, але все у них було спільним… Всі, хто володів землями чи будинками, продавали їх, приносили ціну проданого і клали до ніг Апостолів; і кожному давалося, хто у чому мав нужду”.

Французький учений А. Еспінас (1844 – 1922 рр.), аналізуючи ранньохристиянські учення, дійшов до висновку, що у них “частково здійснюється ідеал Платона. Виник християнський соціалізм, на ґрунті якого виріс соціалізм філософський, обидва коріняться в основних принципах християнства”.

Російський філософ М. Бердяєв писав: “Християнське учення засуджує багатство і багатих, заперечує власність, утверджує рівність усіх людей перед Богом. У Св. Василя Великого, і особливо у Св. Іоанна Златоуста, є такі різкі судження щодо соціальної неправди, пов’язаної з багатством і власністю, що перед ними бліднуть Прудон і Маркс. Златоуст був цілковитий комуніст, хоча це був, звичайно, комунізм не капіталістичної, не індустріальної епохи. З великою підставою можна сказати, що комунізм має християнські джерела”.