Економічна думка Стародавнього Сходу.

Економічної науки у стародавньому світі не було. Але у процесі добування засобів існування вже тоді у людей, а з виникненням держав і у правителів, виникають роздуми про сферу, яка сьогодні називається економікою.

Одні з перших відомих нам пам’яток економічної думки належать до епохи Стародавнього Єгипту. У них знайшли відображення численні питання організації й управління державним господарством, уявлення стародавніх єгиптян про власність, рабство, товарно-грошові відносини.

Найдавнішою із пам’яток економічної думки єгипетської цивілізації вважається “Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара” (XXII ст. до н.е.). Цей твір дає уявлення про політичні та економічні функції фараона – глави держави, про класовий характер староєгипетської влади, яка має вороже ставитися до незаможних та придушувати натовп, з одного боку, і возвеличувати вельмож, жерців – з іншого. Тоді вони будуть працювати задля царя як один загін і не буде серед них бунтарів.

У “Реченні Іпусера” (початок XVIII ст. до н.е.) обстоюється ідея централізму, єдності давньоєгипетської держави. Для держави великим лихом є порушення суворої регламентації господарства, брак контролю за діяльністю виробників, бездіяльність чиновників.

Одним з найдавніших центрів людської цивілізації була Месопотамія (Дворіччя). У державах цього регіону, на відміну від Стародавнього Єгипту, порівняно швидко розвивалися приватна власність, товарно-грошові відносини, посилювалося соціальне розшарування суспільства. Це зумовило необхідність державного регулювання соціально-економічних відносин за допомогою законодавства. Так, “Кодекс царя Хаммурапі” (Вавилон), датований XXVIII ст. до н.е., передбачає створення таких умов, за яких “сильний не пригнічував слабкого”, боргове рабство обмежувалося 3 роками, лихварська експлуатація обмежувалася 20% прибутку на позички, а також передбачалася відстрочка виплати боргу у випадку неврожаю без виплати додаткових процентів. Мудрість царя Хаммурапі проявилася в тому, що він перший із правителів стародавнього світу зрівняв силу царя з силою закону і визнав за підлеглими право самим турбуватися про своє життя.

Економічна думка Стародавньої Індії представлена релігійними буддійськими та брахманістськими трактатами.

Буддійське вчення проповідує відмову від власності, як необхідну умову досягнення кінцевого спасіння – нірвани. Рабство розглядається як перешкода до досягнення нірвани, а боргова кабала як страшне лихо.

Брахманізм ґрунтується на концепції трьох цілей життя людини – релігійного обов’язку, матеріальної вигоди та чуттєвої любові. Найвідомішими книжками про обов’язок (драхму) є «Закони Ману», про вигоду (артху) – «Артхашастра», про кохання (каму) – «Камасутра».

«Закони Ману» (близько ІІ ст. до н.е. – І ст. н.е.) – це збірка релігійних, моральних, політичних вказівок, що приписуються міфічному родоначальникові людей Ману. Тваринництво, землеробство, торгівля та лихварство є сферами діяльності (обов’язком) варни вайшя. Ремесло – доля варни шудра. Суспільним ідеалом був економічно незалежний господар. Господарська самостійність розглядається як одна з головних умов свободи та повноправності людини.

“ Артхашастра” (IV ст. до н.е.) у перекладі означає “учення про доходи”. Це трактат про мистецтво політики та управління державою. Його автором вважають Каутілья, радника царя Чандрагупти. У трактаті говориться, що державне багатство є результатом праці населення, і тому використовуватися воно має перш за все на державні потреби. Оскільки основою усіх справ держави є скарбниця, автор надає великого значення вирішенню фінансових проблем і розвиває ідею активного балансу державного бюджету – збільшенню доходів і зменшенню видатків. У трактаті знайшла відображення проблема вартості і ціни товарів. Каутілья вважає, що величина вартості речі визначається кількістю днів роботи. При цьому він розрізняє вартість і ринкову ціну, відзначаючи, що конкуруючий покупець збільшує ціну на товар, роблячи її вищою дійсної вартості. Виходячи з того, що ціна товару на ринку складається не тільки з витрат виробництва, але і прибутку торгівця, Каутілья пропонує обмежити частку торговця у ціні товару: 5% від ціни на місцеві товари і 10% на привізні з інших місць.

У Стародавньому Китаї провідним напрямком економічної думки було конфуціанство. Конфуцій (Кун Фу-Дзи)(551 – 479 рр. до н.е.) – автор записаного його учнями збірника “Лунь юй” (“Бесіди і міркування”). Цей видатний китайський мислитель навчав словесно і не залишив нам ані рядка. Все відоме нам – це записи його учнів. Європейці ознайомилися з ученням Конфуція у XVII ст. завдяки місіонерам – єзуїтам, які побували тоді у Китаї.

Конфуцій розвивав висунуту вперше у Китаї теорію природного права – соціальну, моральну і юридичну Конфуцій філософію. Згідно теорії природного права, бог є лише першо-

причиною світу, але не втручається у явища суспільного життя, котре підпорядковане природним законам, які з’ясовуються розумом – даром божим – і охороняються цивільними законами, які утворюють природне право.

Конфуцій вважає природно виправданим існування різних форм власності: великої спільноти (колективної власності селянських общин), особистого володіння родової аристократії і неродовитих рабовласників. Пов’язуючи усі існуючі суперечності в імперії з особистою власністю, він все ж таки віддає їй перевагу. Тому Конфуцій виправдовує становий поділ суспільства, розглядаючи його як установлений Богом і природою. Але при цьому він закликає до морального удосконалення, досягнення природних правил про повагу до старших та про синівську шанобливість і дружбу між братами.

Джерелом багатства, за Конфуцієм, є праця і багатство правителя, засновується на багатстві народу.

Держава, на думку Конфуція, повністю копіює сім’ю: керівник – це батько народу, підлеглі – “його діти”. Він виховує їх, піклується, щоб у них були одяг і їжа. У сім’ї в результаті мистецтва керівника більш рівномірний розподіл багатства, досягається збалансованість доходів і витрат завдяки “власній” поміркованості.

Вчення Конфуція спрямоване на забезпечення стабільності існуючого ладу, зміцнення авторитету держави, широке використання з цією метою традиційних форм і звичаїв. Він закликав до зміцнення влади верховного правителя Китаю. Мабуть тому у 555 р. було видано імператорський указ про побудову у кожному місті храму на честь Конфуція.

Опонентами конфуціанства виступили легісти, ідеї котрих були відображені у колективній праці “Гуань–цзи” (IV ст. до н.е.).

Якщо Конфуцій стверджував, що тільки освічений правитель може найбільш справедливо розподілити створене в суспільстві багатство, то легісти вважали найбільш правильним правління країною за допомогою законів, правових норм. Один з представників легізму Лі Куй – перший міністр правителя царства Вей – склав “Зведення” усіх наявних до нього законів, в основу якого була покладена ідея державного регулювання хлібного ринку. Держава, як вважав Лі Куй, мусить регулювати ціни на зерно, закуповуючи його у врожайні роки і продаючи за твердими цінами з державних комор у роки стихійних лих та голоду.

У IV ст. до н.е. виникає даосизм, основоположником якого вважають Лао-цзи. Поняття “дао” (шлях, закон) тлумачиться як природний, закономірний рух і мінливість усього сутнього. Цей рух не допускає будь-якого зовнішнього втручання. Усе соціальне зло є наслідком порушення цього закону, заміни його “людським дао” через несправедливість правителів. Даосизм виступав проти соціальної нерівності людей, гноблення народу, накопичення вельможами багатства, розбою і чванства багатіїв.

З критикою конфуціанства виступили і представники школи моїстів, засновником якої був Мо Ді. У книжці “Мо-цзи” представники цієї школи відстоюють принципи природної рівності усіх людей, виступають проти станового поділу суспільства, засуджують рабство, паразитизм панівних станів. Шлях до вдосконалення громадського життя Мо Ді і його прихильники вбачали в утвердженні у відносинах між людьми принципів “загальної любові” і “взаємної вигоди”.

Гуманістична спрямованість характерна і для економічної думки П’ятикнижжя Мойсея та інших книг єврейської Біблії.

В основі закону Мойсея лежать справедливість і праведність. Справедливість означає визнання і недоторканість шести основних прав людини: на життя, власність, одяг, житло, працю, відпочинок. Праведність передбачає виконання людиною своїх обов’язків. По відношенню до ближнього це перш за все допомога бідним і хворим. У відношенні до земних благ праведність означає розуміння, що будь-яке з них довірене людині Богом. Ти не господар своєї власності, а управляєш нею за дорученням. Тим більше відноситься це до землі – вона уся належить Богу.

Заборонялося використовувати нужду ближнього для власного збагачення. Не можна було вимагати виплати боргу з лихвою (звідси – лихвар). Не можна затримувати оплату праці найманого робітника. Не можна обмірювати і обважувати.

Кожного сьомого року вимагалося прощати всі борги, відпускати на волю рабів, котрі продали себе у рабство через нужду. Якщо з вини господаря раб став калікою, він негайно повинен бути відпущений на волю. Субота була обов’язковим днем відпочинку для усіх, включаючи рабів і худобу.

Перед законом були рівні всі: вільний і раб, багатий і бідний. За майнові злочини не можна було карати смертельною карою. Син не відповідав за злочин батька.

Якщо людина, дотримуючись усіх заповідей досягала багатства, то це вважалося винагородою за богобоязненість. Багатство було знаком божого благословення.

Як бачимо, економічні думки П’ятикнижжя Мойсея суттєво відрізняються від економічних думок, що панували того часу у інших народів. Упевнитися у цьому можна, зіставивши їх з законами Хаммурапі. Відмінності господарської етики іудаїзму збереглися і через тисячу років, коли розквітла культура Стародавньої Греції.

У підсумку до вищесказаного слід зазначити, що, незважаючи на багату культуру народів Стародавнього Сходу, не вони започаткували зародки економічної науки. Розглянуті нами пам’ятки є джерелами відомостей про господарський побут стародавніх народів. Але у них відсутнє узагальнення практики, аналітичне обґрунтування економічних явищ. Останні ми знаходимо вперше у греків біля V ст. до н.е. – в епоху, коли грецькі колонії поширилися на усі береги Середземного моря і греки досягли вищого ступеня розвитку своєї торгівлі, ремесла, знань. Тоді ж з’являється між іншими філософськими ученнями і думки щодо розвитку землеробства, медицини, воєнного мистецтва і мистецтва управління своїм господарством. Саме греки першими спробували осмислити економічні явища і пояснити їх. Тому і вважається, що саме європейська цивілізація, а не єгипетська, індійська чи китайська, створили економічну науку.