2. Економічна думка Середньовіччя у Західній Європі.

Доба раннього Середньовіччя у країнах Західної Європи характеризується переходом до феодального суспільства. Пам’яткою розпаду первіснообщинних відносин і виникнення феодалізму є “Салічна правда” (481 - 511) – запис давнього звичаєвого права, складений у Королівстві франків. У ньому було відбито економічний лад франків у період розпаду родових відносин і виникнення майнової нерівності, індивідуально – родинної власності, перетворення володіння на власність.

Інша пам’ятка західноєвропейської економічної думки раннього Середньовіччя “Капітулярій про вілли” Карла Великого, яка датується початком ІХ ст., засвідчує, що вся земля вотчини була у власності її володаря “вотчинника”, а більшість населення становили покріпачені селяни. Це свідчило про утвердження феодальних відносин. Господарство мало натуральний характер, король примушував продавати тільки надлишки, а купувати те, що не вироблялося у вотчині, стягувати оброки натурою і створювати продуктові запаси.

В добу класичного Середньовіччя економічна думка Західної Європи розвивалася під впливом канонічної доктрини, яка трактувала економічні проблеми з позицій античної традиції (погляди Аристотеля) і християнської ідеології (Августин Блаженний). Становлення канонічної доктрини пов’язане з ім’ям Болонського монаха Граціана, котрий склав у ХІІІ ст. “Зведення канонічного права”. Систематизоване тлумачення канонічної доктрини представлене у трактаті “Сума теології” Фоми Аквінського (Аквіната) (1225/26 - 1274), домініканського монаха, якого у

1323 році було канонізовано, а його учення 1879 р. було

Фома Аквінський проголошено єдиною істинною філософією католицизму.

Всі люди рівні між собою, повторює Фома слова Сенеки. Але, водночас, він визнає соціальну ієрархію, вважаючи, що “поділ людей за різними професіями зумовлений, по-перше, божою милістю, яка розподілила людей на стани ..., по-друге, природними причинами, які визначили те, що різні люди схильні до різних професій ”.

Відповідно до християнської доктрини Ф. Аквінський вважав працю невід’ємним обов’язком віруючого, однак фізична, тяжка праця - “рабське заняття”.

Він вважав, що усі речі належать богу, а людина ними може лише користуватися. Але, для ефективного задоволення особистих потреб приватна власність необхідна.

У поглядах на торгівлю Аквінат спирався на Аристотеля, відзначаючи два можливих типи обміну товарами : для власного споживання і для наживи. У першому випадку торгівля виправдана, у другому – заняття гріховне, ганебне. Але, якщо продавець поліпшив певну річ, витрачав кошти на збереження, транспортування речі, ризикував втратити товари, то тоді продавати товари дорожче не є гріхом. Тут ми вперше зустрічаємося з розумінням прибутку як винагороди за ризик, працю підприємця. Ці поняття займають чільне місце в сучасній економічній науці.

Основою обміну є рівність корисностей обмінюваних речей. Якщо в результаті обміну речі “дають користь одному за рахунок іншого”, то тоді умови обміну порушуються. “Справедливою ціною” є така ціна, яка відшкодовує витрати продавця і забезпечує йому дохід, необхідний для придбання такої суми засобів існування, котра відповідає його соціальному стану. “Справедлива ціна” – це ціна, яка забезпечує нормальний для даного стану дохід. Перевищувати цей рівень гріх.

Наслідуючи Аристотеля, Фома Аквінський вважав, що гроші виникли в результаті волевиявлення людей мати “найвірнішу міру” в “торгівлі й обороті”, тобто він визнавав необхідність грошей як міри вартості і засобу обігу. Але, “гроші не можуть породжувати гроші”, тобто процента. Стягнення процента він порівнював з бажанням продати і вино, і право пити (за окрему плату) це вино. Брати додаткову плату за користування грошима несправедливо, тобто гріховно.

Пізнє Середньовіччя характеризується такими процесами як Відродження і реформація. Обидва ці процеси були викликані кризою католицького християнства, відображали протест суспільної свідомості Європи проти католицької церкви.

Доба Відродження (Ренесансу) характеризується тим, що на відміну від раннього християнства, релігія вже сприймається багатьма людьми як джерело несвободи, пригніченості людського духу і розуму. Відмова від християнської традиції призводить до відродження культурних традицій античності. Це яскраво відображає творчість Леонардо, Мікеланджело, Рафаеля, Ботічеллі та ін. Формується новий стиль життя. У його центрі є людина, вільна від забобонів і нав’язаних з зовні уявлень. Звеличуються індивід, його внутрішній світ, його прагнення до щастя. Фактично людина заміняє Бога як об’єкт поклоніння і славлення. Така культура отримала назву гуманізму. Найвидатнішим представником гуманізму був Єразм Роттердамський (1469 - 1536). Через кілька століть ідеї гуманізму сприяли становленню культури Просвітительства, філософського і побутового атеїзму, філософського і економічного матеріалізму, наукового світогляду.

Мартін Лютер (1483 - 1546) в Німеччині, Жан Кальвін (1509 -1564) у Швейцарії виступили з ідеєю реформування християнства. Прибічників Реформації назвали протестантами (від слова “протест”).

Реформація і протестантське віроучення, зумовлені розвитком ремесла, промислів, торгівлі, лихварства, мали великий вплив на господарське життя Європи.

Прагнення до багатства визнається природним для людини. Людина має бути бережливою, розважливою, діяльною і чесною. Торгівля у будь-яких формах злом більше не вважається. Позичковий процент став вважатись нормальним явищем. Ціна встановлюється за взаємною згодою між покупцем і продавцем. Приватна власність священна і недоторкана, як і приватне життя людини і її особистість. Закони дозволяють кожній людині використовувати свої здібності і багатство так, як вона вважає за потрібне.

Протестантська господарська етика сприяла зародженню і формуванню нового господарського укладу, котрий одержав назву капіталізму. Швейцарія, Нідерланди, Англія, де перемогла Реформація, першими стали на шлях розвитку капіталізму, і до ХVІІІ ст. стали найбагатшими країнами Європи. А Італія, Іспанія, Австрія, Польща, де збереглося панування ортодоксальної католицької церкви, відставали у господарському розвитку і довго залишалися біднішими протестантських країн.

Отже, завдяки реформації ідеї хремастики отримують суспільне визнання. Однак, поряд з ідеями, що виправдовували і освячували багатство, у економічній думці пізнього Середньовіччя розвиваються уявлення староєврейських, старогрецьких та ранньохристиянських мислителів про гармонійне та справедливе суспільство. Це відображалося в ученні соціалістів-утопістів.

Першим і яскравим представником цього учення був Томас Мор (1478 - 1535), автор опублікованого у 1516 р. твору “Золота книга , настільки корисна, як і забавна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія”. Мабуть, ця книга була написана під впливом дружби Т. Мора з відомими гуманістами Єразмом Роттердамським та Петром Егідієм. Т. Мор - перший критик капіталізму. Він піддав критиці методи первісного нагромадження капіталу, розкрив основні соціально-економічні суперечності англійського суспільства: нерівність, зубожіння

робітників, жадність багатіїв.

Томас Мор Там, де панує приватна власність, де все міряють на

гроші, - вважає автор, - неможливо вести мову про народний добробут. Усі процвітаючі держави уявляються йому змовою багатіїв, які під іменем та вивіскою держави більш за все піклуються про свої власні інтереси.

Прикладом того, як можна поліпшити життя простого народу є таємничий острів Утопія. На цьому острові держава – єдиний господарський організм. Уся земля знаходиться у суспільній власності. Держава планує споживання продуктів. Вона веде облік усього створюваного і потреб в окремих районах, перерозподіляє продукти між ними. У разі необхідності переміщуються і працівники з одного району в інший.

Основною виробничою ланкою в Утопії є сім’я. Мешканці міст займаються не тільки ремеслом, але і землеробством. Щорічно кілька членів сім’ї переселяються до села, для участі у сільськогосподарських роботах. Праця обов’язкова для кожного. Від фізичної роботи звільняються тільки учені та посадові особи на період виконання ними суспільних обов’язків. На думку Мора, за загальної повинності праці 6-годинного робочого дня достатньо для задоволення потреб членів суспільства.

На острові Утопія багатство суспільства – умова багатства кожного його громадянина. Ніхто не знає ні в чому нужди, продукти розподіляються порівну, людям не треба думати про завтрашній день – до їхніх послуг безліч суспільних магазинів. Про немічних і хворих дбають не гірше, ніж про працюючих. Т. Мор у такому порядку вбачав найвищу людську справедливість.

Іншим видатним соціалістом – утопістом Середньовіччя був Томазо Кампанелла (1568 - 1639) - італійський революціонер, активний учасник боротьби за визволення Південної Італії від гніту іспанської монархії. Знаходячись у казематах католицької інквізиції, він написав знамениту роботу “Місто Сонця”, у якій пропонує новий, заснований на соціалістичних принципах устрій.

Приватної власності у місті сонця немає. Община зрівнює людей. Вони одночасно і багаті, і бідні. Багаті тому, що в них є все; бідні тому, що у них немає своєї власності. До праці залучаються усі громадяни. Споживання у “Соняч-

Томазо Кампанелла ній державі” буде суспільним, за безлічі матеріальних благ

зникне злиденність. Відносини між людьми засновані на принципах дружби, співробітництва та взаєморозуміння.

У мріях про соціалізм у Кампанелли було багато наївного і помилкового. Він передбачав державну регламентацію шлюбних відносин. Відтворення потомства відбувається за суворими правилами і точним розкладом, за чим слідкують лікар і астролог. Діти навчаються за одним підручником, у якому у короткій і доступній формі викладені усі науки. Опановуючи цей підручник, що називається “Мудрість”, учні до 10 років пізнають усі науки.

Але водночас, держава Кампанелли – це союз життєрадісних, патріотично налаштованих людей, котрі вдало поєднують фізичну і розумову працю, гармонійно розвивають свої фізичні і духовні здібності. Праця стає приємним, овіяним славою і пошаною заняттям, справою честі. Навчання поєднується з продуктивною працею. Ці думки були узяті на озброєння майбутніми поколіннями соціалістів.

Отже, в епоху пізнього Середньовіччя у відношенні до господарського життя формується два протилежних принципи, які досить чітко були сформульовані російським філософом М.А. Бердяєвим. Він писав: “Один принцип проголошує: у господарському житті переслідуй свій власний інтерес і це буде сприяти господарському розвитку цілого, це буде вигідно суспільству, нації, державі. Такою є буржуазна ідеологія господарства. Другий принцип проголошує: у господарському житті служи іншим, цілому і тоді отримаєш усе, що тобі потрібно для життя. Другий принцип утверджує комунізм і у цьому його правота. Достеменно зрозуміло, що другий принцип відношення до господарського життя більше відповідає християнству, ніж перший”.

Який з принципів найбільш придатний для задоволення потреб людей, покаже історія.