2. Теоретичні проблеми “Капіталу” к. Маркса.

“Капітал” К. Маркса складається з чотирьох томів. Перший том був опублікований у 1867 р. Предметом його дослідження є процес виробництва капіталу.

Ключовою проблемою першого тому “Капітала” є проблема виробництва додаткової вартості як основи розвитку і виразника взаємо-відносин двох основних класів: найманих робітників і капіталістів.

Маркс починає дослідження не з багатства, як надто загальної категорії, притаманної будь-якій формі господарювання, а з товару - елементарної клітинки капіталістичного виробництва. Товар має дві властивості: споживчу вартість, тобто він здатний задовольняти потреби людей, і вартість – здатність обмінюватися на інші товари. В основі цієї двоєдиної якості лежить висунуте Марксом положення про двоїстий характер праці. В умовах товарного виробництва праця виробників є, з одного боку, конкретною працею, яка створює споживчу вартість, а з іншого – абстрактною, яка створює вартість. Положення про двоїстий характер праці Маркс вважав найважливішим теоретичним відкриттям, зробленим ним у процесі праці над “Капіталом”.

Завершивши аналіз товару, Маркс переходить до ґрунтовного аналізу форми вартості і її розвитку. Дослідження форм вартості, починаючи з простої і закінчуючи грошовою, мало важливе значення для з’ясування не тільки сутності, але і походження грошей. Гроші виходять з товарної форми, а за певних умов перетворюються в капітал. Вперше в економічну науку вводиться нова категорія – “товар – робоча сила”. Застосування цієї категорії дозволило відповісти на питання: як відбувається обмін праці на капітал. К. Маркс доводить, що обмінюється на капітал не праця, а робоча сила. Цей обмін відбувається без порушення закону вартості, тобто шляхом обміну еквівалентів.

Капіталіст, наймаючи робочу силу, оплачує її здатність до праці і набуває права примусити робітника працювати понад той час, який необхідний робітникові для забезпечення мінімуму життєвих засобів. Робоча сила має властивість створювати товар, вартість якого вище вартості самої робочої сили, тобто того, що необхідно для підтримки життя робітника і його сім’ї. В результаті створюється різниця між вартістю, створеною працею виробника, і вартістю робочої сили – заробітною платою, яку оплачує капіталіст як ціну товару робоча сила. Ця різниця і являє собою додаткову вартість, яка є метою капіталістичного виробництва. На її основі Маркс показує непримиренність інтересів робітничого класу і буржуазії, доводить, що основою існування буржуазії є експлуатація найманої праці.

Важливе місце у першому томі “Капіталу” займає учення про капітал. К. Маркс досліджує капітал не як річ, а як абстрактну економічну категорію, котра виражає суспільне відношення – відношення експлуатації найманих працівників власниками засобів виробництва. Поділивши капітал на постійний і змінний, він доводить, що засоби виробництва (постійний капітал) нової вартості створювати не можуть і не створюють. Їхня вартість переноситься на новий продукт тільки завдяки живій конкретній праці. Цим вони відрізняються від робочої сили (змінного капіталу), споживання якої в процесі виробництва відтворює вартість самої робочої сили і створює додаткову вартість.

Характеризуючи структуру капіталу, Маркс виділив вартісну, технічну і органічну будову капіталу. Органічна будова капіталу являє собою вартісне співвідношення між постійним і змінним капіталом. Через це поняття він переходить до норми експлуатації, яка визначається як відношення між додатковою вартістю і змінним капіталом. Аналізуючи способи збільшення додаткової вартості, Маркс поділяє її на абсолютну і відносну, з’ясовує їхню єдність і розбіжність, підкреслює зростання значення відносної додаткової вартості.

Висвітливши проблеми виробництва додаткової вартості, К. Маркс з’ясовує суть і форми заробітної плати, показує, як маскується процес експлуатації. Заробітна плата, за Марксом, є перетвореною формою вартості або ціни робочої сили. Людям лише здається, що зарплата є оплатою праці. Боротьба за заробітну плату є одним із проявів того протистояння, яке становить основу капіталістичних виробничих відносин.

Окремі розділи 1-го тому присвячені процесу капіталістичного нагромадження, тобто перетворенню додаткової вартості у капітал. Розглядається вплив, який зростання капіталу має на становище робітничого класу. Маркс вважає, що концентрація і централізація капіталу призводить до росту органічної будови капіталу. Це значить, що змінна частина капіталу зростає повільніше порівняно з постійною. Тому потреба капіталу в робочих руках зростає повільніше, ніж зростає капітал в цілому. Створюється відносно надлишкове населення – надлишкове порівняно з потребою капіталістів у робітниках. Існування відносного перенаселення – важливий фактор погіршення становища пролетаріату, дії загального закону капіталістичного нагромадження. Підсумовуючи свої дослідження, К. Маркс формулює історичну тенденцію капіталістичного нагромадження. Вона полягає в тому, що у надрах капіталізму створюються і посилюються об’єктивні і суб’єктивні умови його загибелі.

Другий том “Капіталу” був опублікований Ф. Енгельсом у 1885 р. уже після смерті К. Маркса. Він присвячений дослідженню процесу обігу капіталу. На відміну від своїх попередників Маркс по-новому розглядає проблему обігу капіталу. Меркантилісти звели кругооборот капіталу до грошової його форми. Фізіократи, Сміт і Рікардо розглядали кругообіг капіталу у продуктивній формі. Маркс виходить з єдності усіх трьох форм капіталу – грошової, продуктивної і товарної, розглядаючи їх кругообіг і досліджуючи різні стадії, через які проходить капітал у своєму русі.

За Марксом, будь-який капітал у своєму русі проходить три стадії. На першій стадії гроші перетворюються в елементи продуктивного капіталу – засоби виробництва і робочу силу. На другій стадії здійснюється процес виробництва, створюється новий товар. На третій стадії відбувається реалізація товару, його перетворення у гроші.

Загальний рух капіталу підпорядкований одній меті – виробництву додаткової вартості. Цю мету прямо відображено в процесі обміну, а її суть розкривається в процесі виробництва. Єдність процесу виробництва та процесу обігу забезпечує зростання вартості.

Відповідно трьом стадіям руху капітал виступає у грошовій, продуктивній і товарній формах. Він не тільки послідовно набуває і скидає ці різні форми, але й у кожен даний момент знаходиться одночасно в усіх трьох формах.

Послідовну заміну форм від грошової через товарну та продуктивну знову до товарної та грошової Маркс називає кругообігом капіталу.

Поряд з кругообігом капіталу Маркс досліджує і обіг капіталу: кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як періодичний процес. Автор використовує нові категорії : час виробництва і робочий період. Час обороту капіталу складається з часу виробництва і часу обігу. Швидкість обороту вимірюється кількістю оборотів за певний проміжок часу. Чим швидше обертається змінний капітал, тим більше він приносить додаткової вартості.

К. Маркс у цьому томі поглиблює учення про основний і оборотний капітал. Його попередники за основу поділу капіталу на основний і оборотний взяли довговічність кожної з частин капіталу. Для Маркса ж вихідним пунктом цього поділу є двоїстий характер праці. Він дозволяє зрозуміти процес перенесення вартості із засобів виробництва на продукт праці. Це перенесення здійснюється конкретною працею. Але вартість складових елементів капіталу (сировини, палива, машин, споруд і т.п.) переноситься на продукт по-різному. Вартість одних повністю переноситься за один виробничий цикл – це оборотний капітал. Вартість інших – лише частково, в міру їхнього зносу. Це основний капітал. Цей процес відбувається тільки у виробництві. Саме тут утворюється вартість. Тому поділ капіталу на основний і оборотний характерний лише виробничому капіталу.

У 20 і 21 розділах другого тому “Капіталу” Маркс досліджує відтворення і оборот усього суспільного капіталу і економічні кризи надвиробництва. Він критично розглядає погляди на ці проблеми фізіократів, А. Сміта, представників пізньої класики. Маркс високо оцінив спробу Кене змалювати загальну картину відтворення і обігу суспільного продукту. Він доводить, що помилкою Сміта було зведення всього суспільного продукту лише до нової створеної вартості (чистого продукту, чи національного доходу), що призвело до ігнорування фактора виробничого споживання. На думку Маркса, саме цей вид споживання відіграє вирішальну роль у формуванні пропорцій суспільного відтворення.

Теорія суспільного відтворення К. Маркса ґрунтується на поділі усього суспільного виробництва і суспільного продукту на два великих підрозділи : виробництво засобів виробництва (I підрозділ) і виробництво предметів споживання (II підрозділ). На основі такого поділу суспільного виробництва та формули вартості продукту (c+v+m), Маркс створив свої схеми простого і розширеного відтворення. На основі аналізу цих схем досліджується процес обміну продуктами праці як у межах кожного підрозділу, так і між ними, який має сприяти відшкодуванню спожитих факторів виробництва в натуральному та вартісному виразі. За простого відтворення всі обмінювані частини мають бути тотожними. За розширеного відтворення, яке відбувається через капіталізацію частки додаткової вартості, ці співвідношення можна математично виразити нерівностями, оскільки суспільство створює більше засобів виробництва, ніж потрібно для заміщення зношених.

Схеми відтворення Маркса відображають теоретичну можливість безперервного ходу відтворення суспільного капіталу і реалізації суспільного продукту. Однак, вважав Маркс, це суто теоретична можливість, оскільки суперечності капіталізму є постійним джерелом виробничих криз.

Третій том “Капіталу” був надрукований у 1894 р. Він присвячений процесу капіталістичного виробництва в цілому, тобто у єдності процесу виробництва і обігу. В ньому розкриваються поверхові явища капіталістичної дійсності. При наближенні до поверхні явищ абстрактні категорії набувають перетворену форму. Так, додаткова вартість виступає у перетвореній формі прибутку, а норма додаткової вартості виступає у перетвореній формі норми прибутку. Маркс ґрунтовно аналізує перетворення прибутку в середній прибуток. Він є результатом перерозподілу прибутку між різними галузями виробництва. Утворення середнього прибутку перетворює вартість у ціну виробництва, яка включає в себе витрати виробництва і середній прибуток. Учення про ціну виробництва Маркс використав для обґрунтування теорії класової боротьби: він стверджував, що експлуатація робітничого класу здійснюється не кожним окремо взятим капіталістом, а всіма ними разом, оскільки вони спільно перерозподіляють додаткову вартість і зацікавлені у зростанні її маси. Окремі розділи праці присвячені обґрунтуванню закону тенденції норми прибутку до зниження. В міру зростання капіталу частка змінного капіталу, котра створює додаткову вартість, відносно скорочується. Це приводить до скорочення норми додаткової вартості, а також і норми прибутку. Зубожіння робітничого класу і зниження прибутковості капіталовкладень роблять капіталістичну систему господарювання безперспективною.

Центральною проблемою цього тому є розподіл додаткової вартості між різними групами капіталістів. За Марксом, додаткова вартість виступає у чотирьох конкретних формах : 1) підприємницького доходу; 2) торгового прибутку; 3) процента; 4) ренти. Він доводить, що всі доходи у капіталістичному суспільстві мають своїм джерелом додаткову вартість, вони суть перетворені форми додаткової вартості.

Аналізуючи земельну ренту, Маркс використовує учення про вартість і ціну виробництва. Д. Рікардо дослідив тільки диференційну ренту. Маркс обґрунтовує учення про абсолютну ренту. Він показує, що і гірші ділянки землі приносять їхнім власникам ренту. Причиною абсолютної ренти є приватна власність на землю. В результаті сільськогосподарські продукти продаються за їхньою вартістю. Різниця між вартістю і суспільною ціною виробництва утворює абсолютну ренту.

Характеризуючи розвиток капіталістичної земельної ренти, Маркс доводить, що рента не є даром природи, як трактували її фізіократи і навіть А. Сміт, а являє собою продукт людської праці, надприбуток, який утворюється у сільському господарстві в результаті додаткової праці сільськогосподарських робітників.

Таким чином, К. Маркс доводить, що джерелом усіх доходів капіталістичного суспільства є праця. Приватна власність зумовлює існування експлуатації найманої праці і визначає пропорції розподілу її результату (додаткової вартості) відповідно до розмірів цієї власності.

Четвертий том “Капіталу”, підготовлений К. Каутським, вийшов у світ у 1905-1910 рр. під назвою “Теорії додаткової вартості”. У цьому томі К. Маркс, оцінюючи підходи різних шкіл і економістів до проблеми додаткової вартості, дає цілісну картину розвитку економічної теорії від її зародження до моменту написання рукопису 1861-1863 рр.

4-й том “Капіталу” складається з трьох частин. У першій – автор досліджує теорії меркантилістів, фізіократів і А. Сміта; у другій – аналізується теорія Д. Рікардо; у третій частині показана еволюція політекономії.

“Теорії додаткової вартості” Маркса вважають першим дослідженням з історії економічної думки. Водночас у цій роботі автор розглядає цілий ряд проблем : природу капіталу, продуктивної праці, прибутку, ціни виробництва, абсолютної та диференційної ренти, відтворення і економічних криз і т.п. Причому, деякі з цих проблем розглядаються тут більш ґрунтовно, ніж у інших томах “Капіталу”.

Таким чином, „Капітал”, задуманий Марксом в якості економічного обґрунтування революційної теорії, став надзвичайно глибоким економічним дослідженням. Однак, варто зазначити, що учений ставив за мету не просте дослідження законів виробництва, розподілу та обміну матеріальних благ, а з’ясування законів розвитку людського суспільства. На відміну від представників класичної політичної економії, які вважали капіталістичний спосіб виробництва вічним і незмінним, К. Маркс вказував на його минущий характер. Головною метою його економічного дослідження було обґрунтування неминучості і закономірності загибелі капіталізму і заміни його соціалізмом.