2. Теорії “економічної гармонії”.

Відхід від трудової теорії вартості був зумовлений і тим, що ряд учених поставили за мету відродити підірвану Д. Рікардо віру у гармонію інтересів суспільства, заснованого на вільній конкуренції.

Так, англійський учений іспанського походження Нассау Сеніор (1790-1864) у роботі “Нариси політичної економії”, що була видана 1836 р., розпрацював “теорію утримання”, яка потім була підхоплена багатьма економістами. Згідно з цією теорією, вартість визначається не працею, а витратами виробництва, які визначаються працею і капіталом. Праця тлумачиться не як виробнича діяльність, а як пожертва робітника (праця вимагає зусиль, напруження, відмови від спокою і розваг). Аналогічно трактується і капітал. За Сеніором, капітал виникає в результаті пожертви капіталіста, який, вкладаючи гроші у виробництво, утримується від непродуктивних витрат у даний час заради отримання прибутку в майбутньому. Винагородою за пожертви робітників і капіталістів є, на думку ученого, заробітна плата та прибуток.

На відміну від робітника, утримання для капіталіста поступово стає звичкою. “Скоро капіталіст починає відноситися до необхідності збільшення капіталу як до великої справи усього свого життя і вважає більшу частину отримуваного прибутку скоріше засобом для досягнення мети, ніж предметом насолоди”.

Вартість товару визначається витратами праці і капіталу за умов досконалої конкуренції. Якщо ж конкуренція не досконала, то утворюється певний надлишок, який Сеніор називає рентою. Рента, вважає він, виникає не тільки в результаті володіння родючішими землями, але може бути також результатом спадщини, видатного таланту. Цим самим Сеніор сприяв майбутнім дослідженням економічної ренти.

Н. Сеніор не поділяв поглядів Рікардо і Мальтуса щодо “залізного закону заробітної плати”. Рівень заробітної плати в країні залежить від ефективності виробництва. За високої ефективності висока заробітна плата не перешкоджає країні успішно конкурувати з іноземними виробниками.

На відміну від Мальтуса, Сеніор вважав, що зі зростанням рівня життя населення ріст його зменшується. Він першим серед економістів розділив споживацькі товари на предмети “необхідності, благопристойності і розкошу”. В міру економічного зростання розкіш для одного покоління стає благопристойністю для наступного, а для подальших поколінь – необхідністю. Бажання зберегти свій рівень життя, надії перейти до більш високого соціального стану – це такі ж сильні мотиви поведінки, як і прагнення до продовження роду. Тому “бажання поліпшити свої умови” автоматично обмежує ріст населення.

Апологетизм Н. Сеніора особливо чітко проявився у його теорії “останньої години”. Прагнучи обґрунтувати неможливість скорочення 11,5-годинного робочого дня до 10 годин, чого вимагали манчестерські робітники, він прагнув довести, що прибуток капіталіста створюється за останню годину робочого дня. Тому скорочення робочого дня викликало б зникнення прибутку, а разом з ним стимулів до розвитку виробництва.

Особливо ревно ідею “економічної гармонії” пропагував французький економіст Фредерік Бастіа (1801-1850). Ця ідея знайшла відображення і у його основній роботі, яка так і називалася “Економічні гармонії” (1850).

Теоретичні міркування Бастіа побудовані на твердженні, що основні економічні взаємозв’язки не можуть бути нічим іншим, як “взаємним обміном послуг”. В обміні приймають участь рівноправні учасники, а вартість є відношенням послуг, якими обмінюються учасники обміну. Поняття цінності, на думку Бастіа, вперше проявилося тоді,

Фредерік Бастіа “коли людина сказала своєму ближньому: зроби для мене це,

а я зроблю для тебе ось те”. Завдяки рівноцінному обміну відбувається узгодження інтересів у суспільстві.

Кожна людина може перебувати у відносинах рівноцінного обміну, довівши свою корисність і здатність своїми послугами задовольняти потреби інших. Участь у рівноцінному обміні капіталістів, землевласників та робітників уможливлюється гармонійним поєднанням їхніх послуг: послуг капіталіста – власника засобів виробництва, які він надає у користування; послуг робітника, котрий докладає зусиль до засобів виробництва. Інтереси усіх гармонійні, оскільки кожен зацікавлений у іншому.

Кількість наданих послуг визначає частку сукупного продукту, що розподіляється між учасниками виробництва. Кожен клас відшкодовує участь у виробництві у вигляді прибутку, ренти та заробітної плати. Оскільки розміри доходів визначаються величиною сукупного продукту, то усі класи зацікавлені у зростанні виробництва, що забезпечує його прогрес.

Капіталістичне суспільство, на думку Ф. Бастіа, є “найбільш прекрасною, досконалою, міцною, всесвітньою і справедливою асоціацією”. І таким воно може бути лише за умов вільної конкуренції та вільної дії економічних законів. Будь-яке втручання держави в економічне життя є неприпустимим. Бастіа вважав, що “держава – це величезна фікція, за допомогою якої усі прагнуть жити за рахунок усіх”.

Ф. Бастіа важко назвати ученим. Він, скоріше, був талановитим публіцистом, який досить вдало використав ідеї Сея, Сеніора, Кері та ін. учених. Науковість його теорій заперечували Маркс, Бем-Баверк, Маршалл, Шумпетер, котрі вбачали у ньому лише адвоката існуючого ладу. Особливо апологетична спрямованість творчості Бастіа проявилася у сформульованому ним “законі розподілу при капіталізмі”, згідно з яким частка капіталістів у створеному продукті зменшується (зростаючи абсолютно), а частка робітників зростає і абсолютно, і відносно. Докази Бастіа були надто примітивними, а статистичні дані того часу, явно суперечили його теорії.

Однак слід віддати належне Ф. Бастіа в тому, що він значну увагу приділяв необхідності розвитку нематеріального виробництва з метою підвищення зайнятості і доходів, а також започаткував теорію примату споживання над виробництвом, споживача над виробником, яка пізніше стала однією з методологічних засад мікроекономічного аналізу.

Як і у Бастіа, теорія гармонії суспільних інтересів була домінуючою і у творчості засновника американської політекономії Генрі Чарльза Кері (1793-1879). Його творчість припадає на період бурхливого розвитку економіки США. Швидко зростало промислове виробництво, земля була родючою і в необмеженій кількості, зростало населення, а заробітна плата була досить високою. Разючий контраст між молодою американською економікою та занепалою економікою Європи наклав відбиток і на економічні погляди Кері. На відміну від песимістичних систем Рікардо і Мальтуса його теорія “світиться” оптимізмом.

Перу Г.Ч. Кері належить багато праць, але найвідомішими стали: “Принципи політичної економії” (1837), “Гармонія інтересів” (1850), “Принципи соціальної науки” (1865).

Визнаючи загалом принципи класичної політекономії, критично ставлячись до окремих з них, він створив досить оригінальну теорію, яка відображала особливості економічного розвитку США.

Основою методології Кері є ототожнення функціонування соціальних законів з законами природи. Саме останні (закони природи) забезпечують економічний прогрес. Тому політична економія повинна вивчати ставлення людини до природи, її поведінку, спрямовану на поліпшення свого добробуту. Усі економічні категорії, за Кері, відображають відносини людини з природою, а не відносини між людьми.

Так, вартість визначається двома факторами: природою та працею людини. Основою є витрати праці в процесі протистояння природі. Вартість збільшується чи зменшується, коли збільшується чи зменшується опір природи. Влада людей над природою зростає із зростанням їхнього єднання, що призводить до зменшення вартості. Таким чином, вартість, за Кері, залежить від зусиль усього суспільства, вимірюється суспільними витратами.

Якщо згідно з постулатами класичної школи вартість є результатом економічного протистояння, конкуренції господарюючих суб’єктів, а добробут людини є її приватною справою, то Кері вважає, що процес виробництва вимагає тісного єднання людей і не індивідуальний, а суспільний інтерес має бути визначальним. Праця та інтереси кожного мають бути підкорені загальній меті – розвитку суспільного виробництва, примноженню багатства суспільства, яке є основою для зростання добробуту кожного його члена. Отже, завдяки пріоритету суспільних інтересів та продуктивній силі єдності суспільства, стверджує Кері, в капіталістичному суспільстві існує “найповніша гармонія всіх істинних і справжніх інтересів”.

Однією із складових гармонії є розроблена Кері теорія заробітної плати. На думку ученого, різні заробітні плати прямо пропорційні продуктивності національного робочого дня. Із зростанням продуктивності праці зростає заробітна плата і, як наслідок, становище робітників та капіталістів поступово зближується, суперечності між ними зникають. Ця теорія увійшла у економічну науку під назвою продуктивної теорії заробітної плати і поділяється багатьма сучасними західними ученими.

У своїх працях Кері звертається і до аналізу проблем міжнародної торгівлі. Високо цінуючи теорію Сміта, він був прихильником не фритредерства, а протекціонізму. “Гармонію інтересів” він залишає для окремої нації, а між державами визнає конкуренцію та протиборство. За цих умов держава, проводячи політику протекціонізму, повинна зберегти внутрішній ринок для вітчизняного виробника, не допустити промислової залежності країни, її перетворення на постачальника сировини для розквіту якоїсь іншої нації. Така політика найкраще відповідала інтересам молодого американського підприємництва.