1. Економічна думка арабського Середньовіччя .

Доба Середньовіччя починається після падіння Римської імперії (V ст.) і триває до ХVII ст. Розрізняють раннє (V-Х ст.), класичне ( ХІ-ХV ст.) і пізнє ( ХVІ-ХVІІ ст. ) Середньовіччя.

Економічні думки доби Середньовіччя формувалися перш за все під впливом релігійних віроучень. Великий вплив на розвиток економічної думки Близького Сходу справив іслам. Засновником ісламу став купець із Мекки Мухаммед, котрий написав Коран (від араб. “алькорані” - читання вголос, “повчання” ).

Іслам закликав усіх мусульман до братства, що слугувало ідеологічною основою утворення у кінці VІ – на поч. VІІ ст. на Аравійському півострові єдиної держави. Пророк Мухаммед проголошував , що мусульманин не може бути рабом мусульманина і тому повинен бути звільнений з рабства без викупу. Однак, соціальна нерівність визнається. Коран учить, що коли б Бог не утримував одних людей над іншими, “ то земля б розладналась “. Він наставляє простих людей , щоб вони не “ гнівились би на землі”, і закликав “ працювати тут, щоб отримати нагороду потім”, “ у садах вічності”.

Мухаммед проповідує дух покірності, милосердя. Він закликає уникати “гріховного марнотратства, щоб не залишитися збіднілим “. Пророком був створений фонд підтримки бідних, який формувався з милостині (2-3 % від майна, що передавалося у спадщину) і п’ятої частини воєнної здобичі.

Багато економічних ідей міститься у працях відомого арабського мислителя Ібн-Хальдуна (1332 - 1406). У роботі “ Теорія суспільного прогресу “він захищає станову диференціацію суспільства, еволюцію якого він ділив на “ примітивність” і “ цивілізацію”. Матеріальною основою зміни цих етапів він вважав створення надлишкового продукту. З привласненням цього продукту пов’язане панування одних людей над іншими. Перехід до цивілізації він пояснював розвитком ремесла, торгівлі, усіх галузей економіки.

Перехід до цивілізації з її можливостями надлишкового виробництва матеріальних благ на думку вченого означає, що настане загальна соціальна і майнова рівність і відпаде потреба в поділі суспільства на стани за майновою ознакою.

За Ібн-Хальдуном, багатство держави у наявності вироблених товарів. В продуктах міститься “праця, яка проявляється як вартість”.

Забезпеченість людей матеріальними благами залежить передусім від заселеності міста. Якщо місто росте, то у ньому буде вдосталь і предметів першої необхідності, і предметів розкошу.

Як і Каутілья свого часу, Ібн-Хальдун відрізняє вартість від ціни. Ціни на товари широкого вжитку, на його думку, знижуються завдяки розвитку землеробства і участі у ньому всіх жителів, а на предмети розкошу – зростають через підвищення попиту на них.

Занепад міста, навпаки, зумовлює нестачу і дороговизну всіх без винятку матеріальних благ.

Розквіт будь-якого міста Ібн-Хальдун пов’язував з рівнем податків. “Найдієвіший спосіб досягнення розквіту суспільного життя – це зменшення розміру податків”, - вважає мислитель.

Гроші – найважливіший елемент господарського життя, їх роль мають виконувати золото і срібло. Вони є відображенням кількісного вмісту людської праці “у всьому, що купується”, цінності будь-якого рухомого майна. Гроші, на думку вченого, є також” основою придбання, нагромадження і скарбу”.

Прибуток промисловця і землевласника Ібн-Хальдун пояснював тим, що багаті “наймають кого-небудь” і ці люди “не отримують чого-небудь рівноцінного своїй праці”.

“Вартість праці”, тобто заробітна плата залежить від кількості праці людини, “її місця серед інших “праць”, “потреби людей в ній”.