Людини і громадянина

П л а н

1. Поняття прав і свобод людини і громадянина, їх історичний розвиток.

2. Види прав, свобод людини і громадянина.

3. Обов’язки людини і громадянина: поняття та види.

4. Правовий статус особи.

5. Загальні і спеціальні гарантії прав і свобод людини і громадянина в демократичній правовій державі.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Бородін І. Права та свободи громадян, їх класифікація, гарантії реалізації // Право України. – 2001. – № 12. – С.32-34.

Дашковська О.Р. Жінка як суб’єкт права в аспекті гендерної рівності: Моногр. – Х.: Право, 2005. – 224 с.

Коцюба О. Правологія – наука третього тисячоліття або новітня ідеологія прав, свобод і обов’язків людини // Право України. – 2003. – № 8. – С.100-104.

Кузьменко П. Поняття, основні риси та класифікація обмежень особистих конституційних прав і свобод людини // Підприємництво, госп-во і право. – 2003. – № 6. – С. 40-43.

Лещина И.Ю. Международные механизмы защиты прав человека. – Х.: Фолио, 2001. – 110 с.

Рабіновіч П.М. Раданович Н.М. Європейська конвенція з прав людини: проблеми національної імплементації (загальнотеоретичні аспекти). – Л.: Астрон, 2002. – 192 с.

Шевчук С.В. Порівняльне прецедентне право з прав людини – К.: Реферат, 2002. – 344 с.

Т е м а 10. Громадянське суспільство і держава

П л а н

1. Концепція громадянського суспільства: становлення та формування.

2. Поняття та ознаки громадянського суспільства.

3. Громадянське суспільство і держава.

4. Політичні інститути громадянського суспільства. Держава в політичній системі суспільства.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Борденюк В. Деякі аспекти співвідношення місцевого самоврядування, держави і громадянського суспільства в Україні // Право України. – 2001. – № 12. – С. 24-27.

Петришин О. Громадянське суспільство – підґрунтя формування правової держави в Україні // Вісн. АПрН України. – 2003. – № 2-3 (33-34). – С. 142-161.

Сироїд О. Громадянин wersus держава: історико-право-вий аспект природи взаємовідносин // Укр. право. – 2003. – № 1. – С.62-82.

Тодика Ю. Конституційні засади формування громадянського суспільства в Україні // Там же. – 2003. – № 1 (32). – С. 34-44.

Третяк С.М. Формування поняття “громадянське суспільство” в західній та українській політико-правовій думці // Правова держава: Щорічник наук. праць Ін-ту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2002. – Вип. 13. – С. 488-495.

Т е м а 11. Демократична держава

П л а н

1. Демократія як форма реалізації народовладдя.

2. Форми й інститути демократії як форми реалізації державної влади.

3. Принципи демократії – основа організації і функціонування держави.

4. Вплив функцій демократії на здійснення державної влади.

5. Методи здійснення влади в демократичній державі.

6. Демократія і самоврядування.

7. Шляхи розбудови демократичної держави і Україні.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Захаров А.С. Принцип системності організації державної влади та його роль у функціонуванні сучасних демократій // Бюл. Міністерства юстиції України. – 2003. – № 11. – С. 77-85.

Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: Проблеми теорії і практики: Моногр. / За ред. Погоріл-ка В.Ф. – К.: Ін-т держави і права НАН України, 2001. – 356 с.

Срипнюк О. Демократія як механізм державного управ-ління // Вісн. АПрН України. – 2006. – № 3(46). – C.3-7.

Трансформації демократії та пошук стратегії суспільно-політичного розвитку України: Моногр. / Паламарчук В.М., Литвиненко О.В., Янішевський С.О. – К.: НІСД, 2003. – 120 с.

Шаповал В. Безпосередня демократія і представницька демократія у взаємозв`язках // Право України. – 2004. – № 8. – С. 8-12.

Шипілов Л. Про деякі питання теорії народовладдя // Вісн. АПрН України. – 2001. – № 4 (27). – С. 224-231.

Т е м а 12. Правова держава

П л а н

1. Концепція правової держави: історія виникнення та розвитку.

2. Поняття та ознаки правової держави. Соціальна держава.

3. Верховенство права і законність.

4. Поняття правопорядку.

5. Шляхи формування соціальної, правової держави в Україні.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Крисюк Ю. Соціальний і правовий порядок як реалізація ідеї права // Право України. – 2004. – № 8. – С. 25-29.

Магновський І. Демократична, соціальна, правова держава і громадянське суспільство: єдність та обумовленість // Там же. – 2005.– № 7. – C. 25-29

Скрипнюк О. Соціальна, правова держава в Україні. Проблеми теорії і практики. – К.: 2000. – 600 с.

Петришин О.В. Конституційний принцип верховенства права: у пошуках змісту // Теоретичні та практичні проблеми реалізації Конституції України: Тези доп. та наук. повідомл. учасн. Всеукр. наук.-практ. конф. (29-30 черв. 2006 р.). – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – C.53-61.

Ткаченко В.Д. Функціональне призначення законності // Вісн. АПрН України. – 1996. – № 3 (6). – С. 24-30.

Футей Б.А. Становлення правової держави: Україна 1991-2001 рр. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 288 с.

Т е м а 13. Правова система суспільства

П л а н

1. Поняття та структура правової системи.

2. Правові системи сучасності та їх класифікації.

3. Становлення і розвиток правової системи в Україні.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Зайчук О.В., Оніщенко Н.М. Правові системи сучасності та тенденції їх розвитку // Право України. – 2002. – № 11. – С.85-88.

Клименко О. Формування українського права та його взаємодія з іншими правовими системами // Право України. – 2001. – № 9. – С.85-88.

Лук’янов Д.В. Поняття і характерні риси мусульманського права // Пробл. законності. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – Вип. 81. – С. 3-8.

Мірошниченко М. Методологічні передумови класифікації правової системи України // Право України. – 2003. – № 11. – С.33-36.

Оніщенко Н.М., Зайчук О.В., Журавський В.С., Копиленко А.Л. Правові системи сучасності. Глобалізація, демократизм, розвиток. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 295 с.

Ющик О.І. Галузі та інститути правової системи (міфи і реальність): Критичний нарис. – К.: Оріани, 2002. – 110 с.

Р о з д і л ІІ. ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ ПРАВА

Т е м а 14. Поняття права

П л а н

1. Головні підходи до праворозуміння.

2. Поняття та ознаки права.

3. Цінність права.

4.Функції права.

5. Право і справедливість.

6. Наступність у праві.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Бурлай Є. До питання про функції права // Вісн. АПрН України. – 2005. – № 3 (42). – C.31-42.

Петришин О.В. Право як соціальне явище: з точки зору юриста / Трансформація політики в право: різні традиції та досвід. Матеріали міжнарод. наук. конференції (9-12 листопада 2005 р., Харків – Київ). – Х.: Право, 2006. – С. 27-44.

Христова Г.О. Зміст і форма в праві: питання співвідношення і взаємовпливу // Вісн. АПрН України. – 2002. – № 3 (30). – С. 180-188.

Цвік М.В. Про сучасне праворозуміння // Там же. – 2001. – № 4 (27). – с. 3-13.

Цимбалюк М. Цивілізаційна цінність права у демократичному суспільстві // Право України. – 2003. – № 2 . – С. 65-69.

Ющик О.І. До проблеми монізму і дуалізму праворозуміння // Правова держава. Щорічник наук. праць Ін-ту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К.: 2003. – Вип.14. – С.78-89.

Т е м а 15. Формування права

П л а н

1. Етапи процесу правоутворення.

2. Функції, принципи й види правозакріплення.

3. Стадії створення нормативно-правових актів.

4. Законодавча техніка: поняття і види.

5.Систематизація законодавства.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Заєць А.П. Законодавча діяльність: деякі питання методології, теорії і практики // Укр. право. – 1995. – № 1. – С.35-43.

Коростей В. Проблеми правотворчості в Україні // Право України. – 2004. – № 3. – С.121-124.

Олійник А. Законодавчий процес – його основні риси і особливості // Там же. – 1998. – № 4. – С. 81-83.

Проблемы гармонизации законодательства Украины и стран Европы / Под. общ. ред. Е.Б. Кубко., В.В. Цветкова. – К.: Юринком Интер, 2003. – 583 с.

Систематизація законодавства України: проблеми та перспективи вдосконалення: Моногр. / Кер. авт. кол. В.Ф. Сіренко. – К.: Ін-т держ. і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 220 с.

Христова Г.О. До питання про зміст принципу остаточності рішень та висновків Конституційного Суду України в світлі конституційно-правової реформи // Вісн. Конституційного Суду України. – 2006. – № 4. – С. 49-56.

Т е м а 16. Джерела (форми) права

П л а н

1. Поняття форми права. Співвідношення форми і джерела права.

2. Правовий звичай як форма права.

3. Судовий прецедент і судова практика як джерело права.

4. Нормативно-правовий акт у системі форм права.

5. Нормативно-правовий договір.

6. Загальні принципи права, правова доктрина як джерело права.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Пархоменко Н.М. Договір у системі форм права України. – К.: Логос, 2000. – 244 с.

Пархоменко Н.М. “Правова форма” та “форма права”: основні аспекти співвідношення // Держава і право. Юрид. і політ. науки. – К.: Ін-т держ. і права ім.. В.М. Корецького НАН України, 2006. – Вип. 34. – C.13-17.

Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Джерела конституційного права України: поняття, види і система // Право України. – 2002. – № 3. – С. 8-16.

Шевчук С.В. Щодо обов’язковості рішень Конституційного Суду України у контексті доктрини судового прецеденту // Там же. – 2000. – № 2. – С.45-48.

Т е м а 17. Принципи права

П л а н

1. Поняття, риси і класифікація принципів, що діють у правовій системі.

2. Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права.

3. Загальні принципи.

4. Галузеві та міжгалузеві принципи права. Принципи правових інститутів.

5. Правові презумпції і аксіоми.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Колодій А.М. Принципи права України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 207 с.

Погребняк С.П. Втілення принципів права в юридичних актах // Вісн. АПрН України. – 2006. – № 2 (45). – С. 21-32.

Фулей Т. Загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права: деякі теоретичні аспекти // Право України. – 2003. – № 7. – С. 24-29.

Т е м а 18. Правова свідомість і правова культура

П л а н

1. Поняття, риси, структура та функції правосвідомості.

2. Види правосвідомості.

3. Правосвідомість і право. Роль правосвідомості в правотворчості і право реалізації.

4. Правова культура: поняття та структура.

5. Поняття й види деформації правосвідомості. Правовий нігілізм.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Менюк О. Правова культура в умовах розбудови незалежної України: поняття, структура. – Право України. – 2001. – № 4. – С. 21-23.

Тодика Ю.М. Конституционные основы формирования правовой культуры: Моногр. – Х.: Райдер, 2001. – 296 с.

Т е м а 19. Правове регулювання суспільних відносин

П л а н

1. Поняття правового регулювання.

2. Способи, методи та типи правового регулювання. Правовий режим.

3. Види правового регулювання.

4. Механізм правового регулювання: поняття, структура, стадії.

5. Ефективність правового регулювання.

6. Правові форми діяльності органів держави.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Кисель О.М. Функціональне призначення правового регулювання // Держава і право. Юрид. і політ. науки. – К.: Ін-т держ. і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – Вип.10. – С. 27-35.

Корчевна Л. До критики поняття “механізм правового регулювання” // Право України. – 2003. – № 1. – С.117-119.

Ручкин Е.Б. Соотношение понятий “предмет” и “сфера” правового регулирования // Пробл. законності. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1998. – Вип. 34. – С. 4-10.

Селіванов В., Діденко Н. Правова природа регулювання суспільних відносин // Право України. – 2000. – № 10. – С.10-20.

Тарахонич Т.І. Правове регулювання: теоретичні аспекти // Правова держава: Щорічник наук. праць Ін-ту держ. і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2001. – Вип. 12. – С. 76-81.

Т е м а 20. Право в системі соціальних норм

П л а н

1. Поняття, загальні риси і види соціальних норм.

2. Право і мораль.

3. Право і політичні норми.

4. Право і релігійні норми.

5. Право і звичай.

6. Корпоративні норми, їх особливості і взаємодія з правом.

7. Право і технічні норми.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Бачинин В.А. Морально-правовая философия. – Х.: Консул, 2000. – 208 с.

Бобнева М.И. Социальные нормы и регуляция поведения. – М.: Наука, 1978. – 312.

Нікітін А. Вплив аномії на нормативну поведінку суспільства // Право України. – 2003. – № 9 . – С. 44-47.

Ставицька О. Норма права в системі чинників регулювання соціальних конфліктів // Там же. – 2001. – № 10. – С. 13-15.

Т е м а 21. Норми права

П л а н

1. Поняття і ознаки норм права.

2. Структура норми права.

3. Спеціалізовані норми права: природа, особливості і значення в правовому регулюванні.

4. Види норм права.

5. Співвідношення норми права і статті нормативно-правового акта.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Колошин В. Логічна структура норм права (деякі практичні аспекти) // Право України. – 1995. – № 7 . – С. 44-46.

Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Поняття, ознаки, види і структура конституційно-правових норм // Там же. – 2001. – № 11. – С. 9-14.

Т е м а 22. Система права і система законодавства

П л а н

1. Поняття та риси системи права.

2. Структура системи права.

3. Публічне і приватне право.

4. Характеристика галузей вітчизняного права.

5. Співвідношення між нормами міжнародного і національного права

6. Поняття системи законодавства, її співвідношення з системою права.

7. Структура системи законодавства.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Заец А.П. Система советского законодательства: Проблемы согласованности. – К.: Наукова думка, 1987. – 99 с.

Лилак Д. Колізії наукових поглядів на поняття „законодавство” і практичну необхідність його нормавтиної легалізації // Право України. – 2001. – № 8 . – С. 48-51.

Оніщенко Н.М. Система права як юридична основа правової системи // Правова держава: Щорічник наук. праць Ін-ту держ. і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2002. – Вип. 13 – С. 39-47.

Харитонов Є., Харитонова О. До питання про значення дихотомії “приватне право – публічне право” // Вісн. АПрН України. – 2000. – № 2 (21). – С. 83-89.

Т е м а 23. Нормативно-правовий акт

П л а н

1. Поняття та класифікація нормативно-правових актів.

2. Поняття, ознаки, види законів.

3. Підзаконні нормативні правові акти.

4. Дія нормативно-правових актів у часі.

5. Дія нормативно-правових актів в просторі і за колом осіб.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Биля І.О. Преамбула як складова частина нормативного правового акту // Пробл. законності. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2001. – Вип. 47. – С. 13-18.

Косинський В. Законодавчий процес та процедура, їх ос-новні стадії та етапи // Право України. – 1999. – № 6. – С.26-31.

Погребняк С. Вимоги до нормативно-правових актів, що випливають з принципу правової визначеності // Вісн. АПрН України. – 2005. – № 3 (42). – С. 42-53.

Процюк І.В. Види законів в Україні // Пробл. законності. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2002. – Вип. 52. – С. 3-9.

Цвік М.В. Про систему юридичних актів // Вісн. АПрН України. – 2002. – № 4 (31). – С. 14-24.

Т е м а 24. Юридичні колізії

П л а н

1. Юридичні колізії та їх види. Причини існування юридичних колізій.

2. Поняття “колізія в законодавстві”.

3. Види колізій у законодавстві.

4. Основні правила подолання колізій у законодавстві.

5. Способи усунення колізій у законодавстві.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Копиленко О. Окремі колізії українського законодавства // Право України. – 2000. – № 12. – С.13-15.

Погребняк С. Про підходи до поняття колізій в юридичній науці // Вісн. АПрН України. – 1999. – № 4 (19). – С. 204-211.

Погребняк С. Роль принципу верховенства закону для подолання ієрархічних колізій // Там же. – 2000. – № 4 (23). – С.247-259.

Т е м а 25. Правові відносини

П л а н

1. Поняття і ознаки правових відносин.

2. Види правових відносин.

3. Суб’єкти правових відносин, їх види.

4. Суб’єктивні права, правомочність і юридичні обов’язки суб’єктів права.

5. Поняття і види об’єктів правових відносин.

6. Юридичні факти.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Гнатущенко Ю.В. Деякі аспекти генезису правовідносин// Держава і право. Юрид. і політ. науки. – К.: Ін-т держ. і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. – Вип. 31. – С. 58-65.

Гудима Д.А. Поняття “суб’єкт права”: до сучасних дискусій // Бюл. Міністерства юстиції України. – 2003. – № 10. – С. 40-53.

Єрмоленко В. Щодо відмінностей між об’єктом правовідносин і об’єктом права // Право України. – 2004. – № 1. – С. 136-139.

Завальний А. Юридичні факти: історичні та сучасні аспекти розуміння // Там же. – 2006. – № 1. – С. 113-116.

Т е м а 26. Правова поведінка

П л а н

1. Поняття і види правової поведінки.

2. Поняття і види правомірної поведінки.

3. Поняття “правопорушення”, його ознаки.

4. Юридичний склад правопорушення.

5. Об’єктивне протиправне діяння.

6. Види правопорушень.

7. Причини правопорушень у сучасному суспільстві та шляхи їх усунення.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Білозьоров Є. Юридична відповідальність як передумова правомірної поведінки особи: теоретичні аспекти // Право України. – 2006. – № 1. – С. 50-54.

Воронова И.В. Законоуважение как ценностная правовая категория гражданского общества и основа устойчивого правомерного поведения // Пробл. законності. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2002. – Вип. 56. – С. 3-9.

Кондрат С.С. Правомірна поведінка та правопорядок: взаємозв`язок та взаємо обумовленість // Держава і право. Юрид. і політ. науки. – К.: Ін-т держ. і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. – Вип.31. – C.35-38.

Тимошенко В.І. Правомірна поведінка особи як показник стабільності суспільства // Бюл. Міністерства юстиції України. – 2006. – № 11. – С. 42-49.

Т е м а 27. Юридична відповідальність

П л а н

1. Поняття юридичної відповідальності, її ознаки.

2. Підстави юридичної відповідальності.

3. Види юридичної відповідальності.

4. Цілі і функції юридичної відповідальності.

5. Принципи юридичної відповідальності.

6. Юридична відповідальність і державний примус.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Зелена О. Визначення підстав юридичної відповідальності: актуальні питання // Право України. – 2003. – № 4. – С.21-25.

Кінаш Я. Трансформація відповідальності у праві – реалізація принципу справедливості при застосуванні мір державного примусу // Там же. – 2004. – № 3. – С.103-106.

Хуторян Н.М. Поняття юридичної відповідальності в загальній теорії права // Держава і право. Юрид. і політ. науки. – К.: Ін-т держ. і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – Вип.11. – С. 340-357.

Т е м а 28. Правозастосування

П л а н

1. Поняття реалізації правових норм.

2. Застосування норм права як специфічна форма його реалізації.

3. Стадії застосування нормативних приписів.

4. Основні вимоги правильного застосування норм права.

5. Акти правозастосування, їх види.

6. Прогалини в праві і засоби їх подолання і усунення.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Гнатюк М.Д. Загальна характеристика застосування права як особливої форми його реалізації // Часопис Київського ун-ту права. – 2005. – № 4. – C. 47-52.

Рісний М. Проблеми розсуду у застосуванні національними держаними органами норм Конвенції // Право України. – 2000. – № 11. – С. 40-42.

Селівон М. Гармонізація положень національного законодавства з нормами міжнародного права та їх застосування в практиці Конституційного Суду України // Вісн. Конституційного Суду України. – 2003. – № 3. – С. 36-51.

Спасибо-Фатєєва І. “Трансцендентна судова мімікрія”, або про принципи права, аналогію закону та права у судовій практиці // Вісн. АПрН України. – 2003. – № 4 (35). – С. 137-148.

Т е м а 29. Тлумачення норм права

П л а н

1. Поняття тлумачення норм права.

2. Способи тлумачення норм права.

3. Офіційне і неофіційне тлумачення норм права.

4. Інтерпретаційні акти, їх види.

5. Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Власов Ю.Л. Тлумачення права в діяльності Верховної Ради України // Правова держава: Щорічник наук. праць Ін-ту держ. і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2002. – Вип. 13. – С. 91-96.

Рабінович П.М. Офіційно-нормативне тлумачення законодавства як інструмент адаптації правового регулювання до соціальних змін // Вісн. АПрН України. – 2002. – № 1 (28). – С. 23-35.

Сліденко І.Д. Тлумачення Конституції: питання теорії та практики в контексті світового досвіду. – Одеса: Фенікс, 2003. – 234 с.

Тацій В., Тодика Ю. Питання меж тлумачення Конституційним Судом Конституції та законів України // Вісн. АПрН України. – 2001. – № 4 (27). – С. 31-40.

Тодыка Ю.Н. Толкование Конституции и законов Украины: теория и практика: Моногр. – Х.: Факт, 2001. – 328 с.

Цвік М.В. Про офіційне тлумачення законів України // Вісн. АПрН України. – 1997. – № 4 (11). – С.51-60.

5. СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ

Автентичне тлумачення – це діяльність, спрямована на роз’яснення норм права тим органом, що видав таку норму (тобто це “авторське” офіційне тлумачення).

Авторитарний режим – це стан політичного життя суспільства, при якому державна влада здійснюється шляхом часткового чи повного відсторонення народу від влади, обмеження і порушення формально проголошених прав і свобод людини і громадянина.

Адекватне тлумачення – це діяльність з роз’яснення норми права; застосовується, коли фактичний зміст правової норми цілком співпадає з її буквальним офіційним (зовнішнім) виразом, тобто норму розуміють як таку, що повністю збігається із відповідним нормативно-правовим приписом (текстовою формою правової норми).

Адміністративна відповідальність – вид юридичної відповідальності, який полягає у застосуванні до правопорушника позбавлень майнового, організаційного та морального характеру, що передбачені адміністративним законом.

Акт застосування права – це такий правовий акт, у якому формально закріплюється рішення державного органу в конкретній юридичній справі.

Аналогія закону – це застосування норм, які регулюють відносини, подібні тим, що потребують урегулювання в рамках даної галузі права, за найсуттєвішими ознаками.

Аналогія права – це застосування до конкретних відносин загальних принципів і смислу законодавства у разі відсутності норм, що регулюють подібні за найсуттєвішими ознаками відносини.

Англо-американська правова сім’я – це сукупність правових систем, сформованих на основі англійського права, загальними рисами якої є: а) найбільш поширене джерело права – судовий прецедент; б) відсутність рецепції римського права; в) відсутність поділу на приватне та публічне; г) казуальний характер права.

Виконання норм права – форма реалізації зобов’язуючих правових норм, які покладають на особу юридичні обов’язки активного типу, з огляду на що ця форма завжди пов’язана з необхідністю здійснення певних дій, що становлять зміст відповідного обов’язку.

Використання норм права – форма реалізації уповноважуючих норм права, що характеризується використанням особою юридично визнаних за нею можливостей для задоволення її потреб та інтересів.

Внутрішні функції держави – основні напрями діяльності держави всередині країни. Вони чітко проявляються в таких сферах життя суспільства, як економічна, екологічна, соціальна тощо.

Вольовий характер права виявляється в тому, що воно регулює лише таку поведінку суб’єктів, яку вони здатні усвідомлювати, реалізуючи при цьому власне волевиявлення.

Галузеві науки – це юридичні науки, що вивчають теоретично-правову дійсність у межах певного предмета правого регулювання.

Галузеві принципи права – ті принципи, які підкреслюють особливості конкретної галузі права і нарівні з предметом і методом сприяють індивідуалізації галузі в загальній системі права як самостійної.

Галузь права – це відносно самостійна цілісна система норм, що регулює певну область якісно однорідних суспільних відносин та характеризується специфічними методами, юридичним режимом правового регулювання.

Гарантії законності і правопорядку – це сукупність об’єктивних і суб’єктивних умов та спеціальних засобів (заходів), спрямованих на забезпечення та охорону (захист) режиму законності і правопорядку.

Гарантії прав і свобод людини і громадянина – це система передумов, які забезпечують практичну реалізацію прав і свобод людини і громадянина.

Гіпотеза норми права – елемент норми права, що вказує на життєві обставини, за наявності та/або відсутності яких реалізується правило поведінки (диспозиція).

Граматичний (мовний, текстовий) спосіб тлумачення норм права – це сукупність прийомів, що базуються на даних граматики, лексики, філологічних наук, які використовує інтерпретатор з метою встановлення дійсного змісту правових норм і досліджує цей зміст з точки зору їх текстової форми.

Громадська організація – це об’єднання громадян для задоволення й захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Громадянське суспільство – це сукупність добровільно сформованих громадських інститутів, які діють на самоврядних засадах у межах Конституції та законів, за посередництвом яких індивіди вільно реалізують свої основні природні права і свободи.

Групова правосвідомість – це система поглядів, уявлень, почуттів з приводу права, яка існує на рівні різних соціальних груп (політичних партій, громадських об’єднань, профспілкових організацій тощо), верств населення, класів, на процес формування якої впливає спільність інтересів, традицій, умов життя.

Демократичний режим – це стан політичного життя суспільства, за якого державна влада здійснюється на основі принципів широкої і реальної участі громадян та їх об’єднань у формуванні державної політики, утворенні і діяльності державних органів, дотримання прав і свобод людини.

Демократія – це форма держави, заснована на здійсненні народовладдя шляхом забезпечення широких прав і свобод громадян і їх участі у формуванні і функціонуванні апарату політичної влади й контролю за його діяльністю.

Держава – це територіальна організація політичної влади, що існує на певній соціальній базі, виступає як офіційний представник цього суспільства і забезпечує за допомогою спеціального апарату реалізацію своєї політики.

Державна служба – це професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах, установах підприємствах щодо практичного виконання їх завдань і функцій, отримують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Державний апарат – це сукупність державних органів, їх ланок і підрозділів, уповноважених здійснювати державну владу та управління, які спираються у своїй діяльності на можливість застосування примусу.

Державний орган – це структурно виокремлений, внутрішньо організований колектив державних службовців, наділений встановленою законодавством компетенцією для виконання певних владно-управлінських функцій і завдань держави.

Державний суверенітет – це верховенство, самостійність, повнота й неподільність державної влади в межах території і незалежність та рівноправність держави у відносинах з іншими державами.

Державно-правовий режим – це система прийомів, методів і способів здійснення державної влади.

Джерело права – 1) фактори, які обумовлюють виникнення, розвиток, зміст права; 2) сукупність юридичних ідей, поглядів, теорій, під впливом яких утворюється і функціонує право; 3) зовнішня форма вираження та існування права.

Диспозитивна норма права – норма права, що діє лише тоді, коли суб’єкти суспільних відносин своєю угодою не встановили інших умов поведінки.

Диспозитивний метод правового регулювання – метод, який характеризується тим, що сторони вільні самостійно приймати рішення щодо участі в правовідносинах, мають змогу відступати від описаних у правових нормах моделей поведінки, встановлювати для себе безпосередньо не передбачені юридичними приписами права та обов’язки.

Диспозиція норми права – елемент норми права, що вказує на правило поведінки, якому повинні підкорятися учасники правовідносин.

Дисциплінарна відповідальність – це вид юридичної відповідальності, що передбачає обов’язок особи, яка вчинила дисциплінарний проступок, зазнати стягнення, що передбачене нормами трудового права або відповідними статутами.

Дія нормативного акта за колом осіб – поширення нормативного акта на певні категорії суб’єктів права: на всіх суб’єктів права незалежно від їх статусу (загальна дія); на суб’єктів, які мають особливий правовий і соціальний статус (спеціальна дія); на обмежене коло суб’єктів, щодо яких встановлені винятки з загальних правил (виняткова дія).

Дія нормативного акта за часом – дія, яка характеризується моментом набуття актом чинності, моментом зупинення його дії та напрямом темпоральної дії нормативного акта.

Дія нормативного акта у просторі – поширення нормативного акта в межах території держави (територіальний принцип) або поза її межами (екстериторіальний принцип).

Дозвіл – це спосіб правового регулювання, який полягає в наданні особі суб’єктивного юридичного права, тобто можливості самостійно приймати рішення щодо реалізації передбачених правовими нормами варіантів власної поведінки.

Доктринальне (наукове) тлумачення норм права – це тлумачення норм, яке здійснюється науковцями – окремими фахівцями-правознавцями, науковими та дослідницькими установами – у науково-практичних коментарях до законодавства, у працях учених-юристів.

Дотримання норм права – форма реалізації забороняючих правових норм, якими встановлюються юридичні обов’язки пасивного типу, ця форма полягає у відмові соціальних суб’єктів від юридично заборонених видів поведінки.

Економічна наука – наука про господарство, відносини між людьми, а також людьми і навколишнім середовищем, що виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання продуктів, благ, послуг.

Економічні права людини – це можливості людини реалізувати свої здібності і здобувати засоби до існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ.

Забезпеченість можливістю державного примусу – гарантування того, що в разі порушення правових норм держава неминуче застосує до правопорушника примусові санкції.

Заборона – це спосіб правового регулювання, який полягає у покладенні на учасників суспільних відносин юридичних обов’язків пасивного типу (спрямованих на утримання від деяких форм поведінки).

Загальнонаукові методи – це методи наукового пізнання, розроблені суспільними та технічними науками і які використовуються теорією держави і права.

Загальнодозвільний тип правового регулювання – тип правової регламентації суспільних відносин, за якого діє юридична формула: дозволено все, крім того, що заборонено законом.

Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права – це принципи, що визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (політичним, економічним, соціальним, моральним тощо), є універсальним критерієм становлення національних правових систем.

Загальнообов’язковість права – вимога того, що всі громадяни, їх об’єднання, посадові та службові особи органів державної влади і місцевого самоврядування, держава загалом повинні обов’язково дотримуватися норм права.

Загальні принципи – принципи, які визначають якісні особливості всіх правових норм національної правової системи, незалежно від специфіки регульованих ними суспільних відносин.

Закон – нормативний акт вищої юридичної сили, прийнятий в особливому порядку парламентом або безпосередньо народом, який визначає відправні засади правового регулювання суспільних відносин.

Законність – режим правомірної діяльності органів держави, який знаходить свій вияв у прийнятті правових законів і підзаконних нормативно-правових актів, а також у їх неухильному виконанні, додержанні, точному і однаковому виконанні й правильному застосуванні всіма органами держави, посадовими особами, громадянами та їх об’єднаннями.

Застосування права – правова форма діяльності уповноважених на те органів держави і посадових осіб з реалізації приписів норм матеріального права щодо конкретних життєвих випадків шляхом винесення індивідуально-конкретних рішень.

Звичайний закон – нормативний акт, який приймається на основі і на виконання Конституції більшістю від конституційного складу Верховної Ради України і визначає основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері.

Змістовна колізія норм права – колізія, що виникає внаслідок часткового збігу обсягів регулювання кількох норм права.

Зобов’язання – це спосіб правового регулювання, який полягає в покладенні на учасників суспільних відносин суб’єктивних юридичних обов’язків активного типу (таких, що спонукають до дій, приписаних нормами права).

Зовнішні функції держави – основні напрями діяльності держави поза її межами, що характеризують її роль на міжнародній арені в галузі встановлення і підтримання відносин з іншими державами (захист країни, забезпечення інтеграції у світову економіку, підтримка світового порядку тощо).

Ієрархічна колізія – колізія, що виникає внаслідок регулювання одних фактичних відносин нормами права, що мають різну юридичну силу.

Імперативна норма права – норма права, що містить категоричні приписи, які безпосередньо визначають поведінку суб’єктів суспільних відносин і не можуть бути замінені за власним розсудом таких осіб іншими умовами.

Імперативний метод правового регулювання – метод, який характеризується тим, що в правовому регулюванні надається перевага покладенню обов’язків, обмежується ініціатива суб’єктів права з уточнення положень юридичних приписів, а серед юридичних фактів, що обумовлюють виникнення правових відносин, переважають акти одностороннього волевиявлення.

Індивідуальна правосвідомість – це система особистих поглядів, уявлень, почуттів з приводу права, яка формується під впливом індивідуальних обставин життя, зовнішнього середовища і залежить від рівня правової освіти особи.

Індивідуальне правове регулювання – вид правового регулювання, що характеризується такими ознаками: а) реагування на конкретні соціальні факти та обставини, що виникають у сфері правового регулювання; б) спрямованість на юридичне опосередкування відносин між чітко визначеними особами; в) індивідуальні правові рішення формулюються лише для даного випадку і не є обов’язковими для інших аналогічних ситуацій.

Індивідуальні суб’єкти – громадяни, іноземці, особи без громадянства, особи з подвійним громадянством.

Інкорпорація нормативно-правових актів – впорядкування нормативно-правових актів без зміни їхнього змісту шляхом їх зведення в єдині друковані видання (збірники, зібрання, довідники, періодичні видання та ін.) за хронологією та/або тематикою.

Інститут демократії – це юридично оформлений самостійний структурний або функціональний елемент організації державної влади для вирішення певних завдань політичного життя.

Інститут права – це логічно замкнута, відокремлена система правових норм, які функціонують автономно та регулюють суспільні відносини конкретного виду.

Історико-теоретичні науки – це юридичні науки, що узагальнюють теоретичні уявлення про державно-правову дійсність, основні закономірності розвитку та функціонування держави і права.

Історичний спосіб тлумачення правових приписів – це прийом тлумачення, спрямований на встановлення змісту норми права, при якому обов’язково враховуються умови її виникнення, усі значущі факти, що пов’язані з історією виникнення досліджуваної норми.

Казуальне тлумачення – це тлумачення змісту нормативно-правового припису, результати якого набувають обов’язкового значення лише для даної справи (випадку).

Кодекс – єдиний, зведений, юридично й логічно цілісний, внутрішньо узгоджений нормативно-правовий акт, що забезпечує на науковій основі повне, узагальнене й системне регулювання відповідної галузі або підгалузі законодавства.

Кодифікація нормативно-правових актів – особлива змістовна форма систематизації законодавства, що здійснюється шляхом переробки та зведення в процесі нормотворення норм права, які містяться в різних нормативно-правових актах, у логічно узгоджену, побудовану на наукових принципах систему й створення на цій основі нового єдиного нормативно-правового акта.

Кодифікований закон – нормативний акт, затверджений законом, в якому узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин.

Колективні суб’єкти правовідносин – це об’єднання громадян, соціальні утворення, держава та її органи.

Колізійна норма права – різновид спеціалізованих норм права, що встановлює правила вибору норми права, яка підлягає застосуванню за наявності колізії у законодавстві.

Колізія у законодавстві – різновид юридичних колізій, що виникає за наявності розбіжності між нормами права, які закріплені в законодавстві та регулюють одні фактичні відносини.

Компетенція – це сукупність прав, обов’язків, повноважень і предметів відання органів держави, посадових осіб і організацій, що визначені Конституцією та іншими нормативними актами для вирішення завдань, що стоять перед ними.

Консолідація нормативно-правових актів – зведення кількох близьких за змістом нормативно-правових актів у єдиний новий нормативно-правовий акт без зміни їх змісту.

Конституційно-правова відповідальність – особливий вид юридичної відповідальності державних органів і посадових осіб, що встановлюється на основі конституційних норм і не передбачає репресивних заходів чи матеріальних позбавлень.

Конфедерація – це союз суверенних держав, створений для досягнення певних цілей і спільного здійснення певних напрямків державної діяльності при збереженні з інших питань повної самостійності.

Корпоративні норми – це норми, що розробляються об’єднаннями громадян, політичними партіями, громадськими організаціями, профспілками, фондами, рухами та іншими організованими спільностями з метою реалізації інтересів своїх членів.

Кримінальна відповідальність – це особливий вид юридичної відповідальності, що є наслідком вчинення злочину і полягає в негативних наслідках репресивного характеру, передбачених кримінальним законом.

Культурні (гуманітарні) права людини – це можливості збереження і розвитку національної самобутності; доступу до духовних здобутків людства, їх засвоєння, використання та участі у подальшому розвитку.

Легальне тлумачення – це роз’яснення, що походить від спеціально уповноваженого органу щодо нормативних актів, які видані іншими нормотворчими органами (таке тлумачення називають ще делегованим).

Логічний спосіб тлумачення правових приписів – це таке з’ясування, яке здійснюється з метою визначення дійсного змісту правової норми і базується на використанні законів і правил формальної логіки

Метод правового регулювання – це система засобів, прийомів, способів, за допомогою яких право впливає на суспільні відносини.

Методи здійснення функцій держави – це система прийомів, способів та засобів впливу держави за допомогою свого механізму на суспільні відносини.

Методологія теорії держави і права – вчення про методи теорії держави і права, що забезпечують об’єктивність, повноту і всебічність досліджень та за допомогою яких досягаються бажані наукові результати, а також система підходів, принципів, прийомів вивчення загальних і специфічних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування держави і права.

Механізм держави – це сукупність державних органів, установ, підприємств та інших державних інституцій, за посередництвом яких практично здійснюються завдання й функції держави.

Механізм правового регулювання – система послідовно організованих юридичних засобів, за допомогою яких досягаються цілі правового регулювання.

Міжгалузеві принципи – це принципи, що діють одночасно в кількох галузях права.

Монархія – це форма державного правління, за якої вища державна влада фактично або формально належить одній особі (монарху) і, як правило, передається у спадок представникам правлячої династії.

Мононорми первісного суспільств – це специфічні правила поведінки первісного суспільства, які ґрунтувалися на колективістських принципах, поєднували звичаї, традиції, обряди, норми первісної релігії і моралі, міфологію, закріплювали найраціональніші моделі поведінки, передавалися з покоління в покоління і виконувалися добровільно в силу звички.

Мораль – система життєвих принципів, поглядів, суджень, оцінки людей, а також відповідних їм норм поведінки, що відображають погляди, які склалися в суспільстві про добро і зло, борг, справедливість, гідність і безчестя, про похвальність і ганебність, про те, що схвалюється чи відкидається суспільством.

Наукова правосвідомість – це рівень правосвідомості, який передбачає не лише наявність юридичної освіти, але й уміння оперувати правовими категоріями, принципами, теоріями, концепціями, здійснювати широкі й глибокі узагальнення правового матеріалу.

Негативні права і свободи – це розуміння свободи як відсутності примусу та обмежень для її реалізації з боку будь-кого і, зокрема, держави.

Неофіційне тлумачення нормативно-правих приписів – це таке роз’яснення їх змісту, при якому результат тлумачення не має будь-якої обов’язкової сили.

Норма права – це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки суб’єктів суспільних відносин, яке забезпечується державою.

Нормативне правове регулювання – вид правового регулювання, що реалізується за допомогою норм права, та характеризується такими ознаками: а) поширення не на одну конкретну життєву ситуацію, а непередбачувану кількість випадків певного виду; б) адресування персонально невизначеному колу суб’єктів; в) встановлення нових загальних прав та обов’язків.

Нормативне тлумачення – це роз’яснення сенсу та змісту норми права, призначене для поширення його на невизначене коло осіб і випадків при вирішенні будь-яких юридичних справ, які регулюються нормами, що були предметом інтерпретації.

Нормативний договір – двостороння або багатостороння угода, внаслідок якої встановлюються, змінюються чи скасовуються норми права.

Нормативний правовий акт – офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими суб’єктами правотворчості у визначених законом порядку і формі, який містить юридичні норми.

Нормативність права – чітка визначеність правовими нормами прав і обов’язків суб’єктів.

Нормотворча техніка – це сукупність юридичних засобів і правил розробки, оформлення, опублікування і систематизації нормативних актів, що має на меті забезпечити максимально повну й точну відповідність форми нормативного акта його змісту.

Нормотворчість – це правова форма діяльності уповноважених державних органів, що спрямована на встановлення (санкціонування), зміну або припинення норм права шляхом видання нормативно-правових актів.

Об’єкт правовідносин – матеріальні або нематеріальні блага, заради одержання, передачі або використання яких виникають права й обов’язки учасників правовідносин.

Облік нормативно-правових актів – діяльність зі збору, фіксування в логічній послідовності й зберігання нормативно-правових актів, з підтримання їх у контрольному (актуальному) стані з урахуванням усіх змін та доповнень, а також зі створення спеціальних систем їх накопичення й пошуку.

Обмежувальне тлумачення – це такий вид тлумачення, який містить висновок щодо змісту і сенсу правової норми, коли цей зміст є вужчим за текст статті нормативно-правового акта.

Обов’язок людини і громадянина – це юридичне визнання необхідної поведінки людини, зумовлене потребами існування та розвитку інтересів людей, держави та суспільства.

Особистісні права людини – це можливості збереження і захисту морально-психологічної індивідуальності людини, її світогляду та духовності (зокрема, права на ім’я, честь і гідність, свободу сумління, переконань та їх прояву і поширення).

Офіційне тлумачення – це таке тлумачення, яке здійснюється спеціально уповноваженим компетентним державним органом, державним службовцем чи посадовою особою на підставі службового обов’язку, а результати роз’яснення набувають спеціальної юридичної форми та офіційного значення.

Охоронна норма права – норма права, що здійснює правове регулювання суспільних відносин шляхом встановлення складів правопорушень і закріплення санкцій.

Підзаконні нормативні юридичні акти – акти, які приймаються уповноваженими правотворчими суб’єктами на основі і на виконання законів і не повинні суперечити їм.

Побутова (емпірична) правосвідомість – це найпоширеніший рівень правової свідомості, який формується відповідно до набутої правової освіти на основі повсякденного досвіду людей у сфері правового регулювання.

Побутове (повсякденне) тлумачення – це вид неофіційного тлумачення, роз’яснення змісту норм права в повсякденному житті, побуті всіма особами, які не мають спеціальної юридичної освіти або певного досвіду юридичної діяльності.

Подолання колізій – вибір норми права, яка підлягає застосуванню за наявності колізії у законодавстві.

Позитивні права і свободи – це розуміння свободи, вираженої в праві, реалізація якої є неможливою без відповідного забезпечення діяльності з боку державних інституцій.

Політична партія – це об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають за головну мету участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування, а також представництво в їх складі.

Політична система суспільства (політична організація) – це взяті разом й у взаємодії держава як інститут управління та інші політичні організації, які беруть участь у формуванні та здійсненні політичної влади.

Політичні права людини – це можливості людини брати участь у державному і громадському житті, впливати на діяльність різноманітних державних органів, а також громадських об’єднань політичного спрямування.

Політологія – наука, яка вивчає об’єктивні закономірності виникнення й еволюції політичних інтересів, поглядів та теорій, закономірностей становлення, функціонування і змін політичної влади, політичних відносин та політичної діяльності, розвиток політичного процесу.

Поширювальне тлумачення – це такий вид тлумачення, відповідно до якого дійсний зміст певної норми права після застосування різних способів тлумачення виявився ширшим, ніж її буквальний текст, зовнішній мовний вираз.

Права і свободи людини і громадянина – це правові можливості (надбання), необхідні для існування і розвитку особи, які визнаються невід’ємними, мають бути загальними і рівними для кожного, забезпечуватися і захищатися державою в обсязі міжнародних стандартів.

Право – це заснована на уявленні про справедливість міра свободи й рівності, що відображає потреби суспільного розвитку, яка у своїй основі склалася в процесі повторювальних суспільних відносин, визнається й охороняється державою.

Правова демагогія – це вид деформації правосвідомості, який передбачає легковажне або свідоме здійснення такого впливу окремої особи або громадських організацій на свідомість людей, наслідком якого стає формування однобічного або викривленого уявлення про правову дійсність.

Правова держава – це організація політичної влади, діяльність якої заснована на визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини, верховенстві права і взаємній відповідальності особистості й держави.

Правова ідеологія – це сукупність ідей, принципів, теорій, концепцій, які в систематизованій формі відображають і оцінюють правову дійсність.

Правова культура – це якісний стан правового життя суспільства, який характеризується досягнутим рівнем розвитку правової системи: станом і рівнем правової свідомості, юридичної науки, системи законодавства, правозастосовної практики, законності і правопорядку, правової освіти, а також ступенем гарантованості основних прав і свобод людини.

Правова поведінка – це будь-яка юридично значуща поведінка суб’єктів права (індивідуальних чи колективних): вона передбачена нормами права і тягне за собою юридичну оцінку і юридичні наслідки (позитивні або негативні).

Правова психологія – це сукупність настроїв, почуттів, емоцій, переживань з приводу права, окремих правових явищ.

Правова система (національно-правова система) – це соціальна система, яка являє собою сукупність та взаємозв’язок усіх правових явищ, які існують у кожного державно-організованого суспільства. До структури правової системи належать: принципи та норми права, джерела права, правовідносини, право реалізація, правосвідомість, правова культура тощо.

Правова сім’я – це сукупність окремих правових систем, об’єднаних за певними критеріями (схожими рисами). Такими критеріями можуть бути найбільш поширені джерела права, спільність історичного формування, специфічність правосвідомості й правової культури та ін.

Правове регулювання – вплив за допомогою правових норм та інших юридичних засобів на поведінку людей з метою упорядкування, охорони та розвитку суспільних відносин.

Правовий дилетантизм – це вид деформації правосвідомості, який означає вільне поводження із законом (поверхове або неадекватне тлумачення правових норм, відсутність системного підходу при їх оцінці тощо) або з оцінкою юридичної ситуації, що в цілому обумовлено легковажним ставленням до права.

Правовий звичай – визнане державою правило поведінки, яке склалося внаслідок його фактичного одноманітного застосування протягом тривалого часу.

Правовий ідеалізм (романтизм) – це вид деформації правосвідомості, який характеризується таким станом правосвідомості громадян, зокрема посадових осіб державного апарату, за якого відбувається переоцінка реальних можливостей форм права впливати на суспільні відносини і процеси.

Правовий інфантилізм – це вид деформації правосвідомості, який проявляється у несформованості правових знань або їх недостатній глибині, однак при особистому переконанні в наявності належної юридичної підготовки.

Правовий нігілізм – це особливо небезпечна форма деформації правової свідомості, яка має широкий діапазон проявів: від скептичного ставлення до права, негативного ставлення до правових форм організації суспільних відносин, через заперечення соціальної цінності права і до свідомого ігнорування вимог закону.

Правовий порядок – це стан упорядкованості, урегульованості, організованості суспільних відносин, який утворюється, існує і функціонує внаслідок фактичної реалізації правових норм відповідно до принципу законності. Основою правопорядку є право, умовою його виникнення та функціонування – режим законності.

Правовий прецедент – рішення судових або інших державних органів по конкретній юридичній справі, що в майбутньому стає загальнообов’язковим правилом при вирішенні всіх аналогічних справ.

Правовий статус особи – це система її суб’єктивних юридичних прав та юридичних обов’язків.

Правові форми здійснення функцій держави – це система визначених законом (юридично оформлених) юридично значущих дій, які реалізуються у встановленому порядку уповноваженими суб’єктами та спрямовані на здійснення функцій держави.

Правовідносини – це суспільні відносини, що охороняються державою, є юридичним вираженням фактичних суспільних відносин, де одна сторона на основі правових норм вимагає від іншої сторони виконання певних дій або утримання від них, а інша сторона повинна виконати ці вимоги.

Правозакріплення – це організаційно врегульована, особлива форма діяльності держави або безпосередньо народу, в результаті якої потреби суспільного розвитку й вимоги справедливості набувають правової форми, що знаходить свій вияв у певному джерелі права (нормативному акті, прецеденті, звичаї тощо).

Правомірна поведінка – це вольова поведінка суб`єкта права (діяльність або бездіяльність), яка відповідає приписам правових норм, не суперечить основним принципам права і гарантується державою.

Правосуб’єктність – це властивість суб’єкта правовідносин, яка виражається в сукупності правоздатності, дієздатності й деліктоздатності.

Правопорушення – це протиправне, винне, соціально шкідливе діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, яке тягне за собою юридично визначені негативні наслідки для правопорушника.

Правосвідомість – це сукупність суб’єктивних елементів правового регулювання: ідей, теорій, емоцій, почуттів та правових установок, за посередництвом яких відображається правова дійсність, формується ставлення до права та юридичної практики, ціннісна орієнтація щодо правової поведінки, бачення перспектив і напрямків розвитку правової системи.

Правоутворення – це досить тривалий процес формування юридичних норм, що починається з визнання державою певних суспільних відносин, усвідомлення необхідності їх правового регулювання, формального закріплення і державного захисту юридичних приписів.

Предмет правового регулювання – це урегульовані правом суспільні відносини, що володіють ознакою якісної однорідності та піддаються відносно самостійному правовому регулюванню.

Предмет теорії держави і права – питання, що мають найбільш загальне, провідне для інших правових наук значення, формулювання головних юридичних понять і їх ознак, встановлення найбільш загальних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування держави і права.

Приватне право – система норм права, предметом регулювання яких є сфера приватних, індивідуальних інтересів, де юридичний пріоритет належить волі приватних осіб, їх об’єднань, а регулювання будується на засадах координації, тобто за принципами юридичної рівності, автономії. (наприклад, норми цивільного, торгового, підприємницького права тощо).

Прикладні юридичні науки – це юридичні науки, які виникли на стику юридичної науки із іншими суспільними, технічними або природничими науками для дослідження окремих питань, що мають прикладне значення .

Принцип відповідальності за вину – принцип, який передбачає відповідальність особи тільки за наявності доведеної вини.

Принцип гарантованості прав і свобод громадян – принцип, що розкривається через реальне здійснення прав і свобод людини і громадянина і що забезпечується системою юридичних гарантій.

Принцип гуманізму – принцип закріплення у правових формах відносин між людиною, державою і суспільством на основі визнання самоцінності людської особистості, невід’ємності її прав і свобод, поважання її гідності, захисту від свавільного втручання у сферу особистого життя.

Принцип демократизму – принцип, який полягає в закріпленні в нормах правового становища людини, порядку участі народу у формуванні органів державної влади і контролі за їх діяльністю, у здійсненні правової політики, створенні й удосконаленні законодавства.

Принцип єдності прав і обов’язків суб’єктів права – принцип поєднання публічно-правових і приватноправових засад в праві з метою узгодження інтересів різних соціальних груп.

Принцип законності – це система вимог суворого і неухильного дотримання законів і підзаконних актів всіма суб’єктами суспільних відносин.

Принцип поділу влади – це вимога щодо розподілу державно-владних повноважень між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади з метою оптимізації їх діяльності й попередження можливості надмірної концентрації державної влади в одних руках.

Принцип поєднання динамізму і стабільності законодавства – це принцип, що полягає в адекватному відображенні в чинному законодавстві існуючих соціальних тенденцій та їх закріплення у правовій формі.

Принцип рівності – це рівність правового становища всіх перед законом, наявності рівних загальногромадянських прав і обов’язків, рівному захисті судом незалежно від національної, статевої, релігійної належності, походження, місця мешкання, посадового стану та інших обставин.

Принцип свободи – це можливість вибору особою варіанта поведінки, яка є абсолютним благом і може бути обмежена лише необхідністю забезпечити свободу інших осіб, що досягається шляхом встановлення певної міри свободи окремої особи.

Принцип справедливості – це принцип, який розглядається як спеціально-юридична категорія в масштабі відповідності, пропорційності, збалансованості і певної гармонійності між витратами, зусиллями, звершеннями людей і відповідною реакцією на це суспільства, вираженої у вигляді винагороди, заохочення чи осудження.

Принципи організації і функціонування механізму держави – це законодавчі вимоги, які покладено в основу формування, організації і функціонування механізму держави.

Прогалина в законодавстві – це пропуск у регулюванні певних відносин, тобто повна або часткова відсутність нормативного припису чи його неповнота.

Професійна правосвідомість – це рівень правосвідомості, який формується внаслідок отримання спеціальної професійної підготовки, а також під час роботи в юридичній сфері.

Професійне (компетентне) тлумачення – це тлумачення, яке здійснюють фахівці з вищою юридичною освітою в галузі держави і права – практичні працівники (судді, адвокати, прокурори, посадові особи державного апарату та ін.) для професійного використання його результатів у повсякденній діяльності в процесі застосування ними правових норм.

Публічне право – це система норм, предметом регулювання яких є сфера публічних (державних) інтересів, що характеризується пріоритетністю волі органів державної влади, котра у першу чергу спрямована на захист інтересів особи і населення країни в цілому (наприклад, норми конституційного, адміністративного, кримінального, фінансового, процесуального права тощо).

Реалізація норм права – процес їх фактичного втілення в суспільних відносинах через правомірну поведінку соціальних суб’єктів, що здійснюють належні їм суб’єктивні юридичні права й обов’язки.

Регулятивна норма права – норма права, що здійснює правове регулювання суспільних відносин шляхом наділення учасників цих відносин правами і покладанням на них юридичних обов’язків.

Релігійна правова сім’я – це сукупність правових систем мусульманського, індуського, іудейського та канонічного прав, загальними рисами якої є: а) нерозривний зв’язок з певною релігією; б) розгляд права як результату божественного одкровення; в) персональний характер дії права; г) визнання соціальної цінності права.

Республіка – це така форма правління, за якої вищі органи державної влади обираються безпосередньо народом або формуються виборними установами на певний строк.

Референдум – це народне голосування з питань загальнодержавного й місцевого значення, результати якого мають (порівняно зі звичайними законами) вищу юридичну силу і не потребують подальшого затвердження парламентом.

Романо-германська правова сім’я – це сукупність правових систем країн континентальної Європи та деяких інших, що мають подібні риси: а) побудовані на основі рецепції римського права; б) доктринальні основи права були розроблені в університетах; в) абстрактний характер норм права; г) основним джерелом права є нормативно-правові акти; д) кодифікований характер права; є) поділ права на публічне і приватне.

Самоврядування – різновид соціального управління (врядування), в основу якого покладене спільне вирішення учасниками суспільних відносин суспільних справ і яке поєднується зі спільною діяльністю у виконанні прийнятих рішень.

Санкція норми права – елемент норми права, що встановлює невигідні наслідки на випадок порушення правила, визначеного в диспозиції.

Система законодавства – це сукупність діючих у державі нормативно – правових актів, в яких відбиваються внутрішні змістовні та структурні характеристики права і яким притаманні єдність і внутрішня узгодженість.

Система права – це сукупність чинних норм права, якій властиві як єдність та узгодженість, так і диференціація (поділ) її на досить самостійні структурні утворення (норми, інститути, галузі права та ін.).

Систематизація нормативно-правових актів – діяльність із приведення нормативно-правових актів у впорядковану систему.

Систематичний спосіб тлумачення – це прийом тлумачення, який спрямований на встановлення змісту правової норми і полягає у використанні системного підходу до аналізу норм права, окремих нормативних приписів і законів в цілому.

Системність права – складне системне утворення. Норми права – це не проста сукупність, сума, а система, якій притаманні внутрішня узгодженість, упорядкованість, взаємозв’язки елементів.

Склад правопорушення – це сукупність передбачених законом об’єктивних і суб’єктивних ознак протиправного соціально шкідливого діяння, за вчинення якого винна особа несе юридичну відповідальність.

Соціальна влада – це організована сила, що забезпечує здатність певної особи або соціальної спільноти підкоряти своїй волі інших осіб за допомогою різних методів; це двосторонні відносини, де воля носія влади здійснюється через підлеглість підвладних.

Соціальна держава – це держава, яка визнає людину найвищою соціальною цінністю, надає соціальну допомогу індивідам, які потрапили у важку життєву ситуацію, з метою гарантування кожному гідного рівня життя, перерозподіляє економічні блага відповідно до принципу соціальної справедливості і своє призначення вбачає в забезпеченні громадянського миру й злагоди в суспільстві.

Соціальні норми – це правила поведінки загального характеру, які виявляють волю певної часті населення або всього суспільства і гарантуються різними засобами соціального впливу.

Соціологія – наука про суспільство як цілісну систему і окремі соціальні інститути, процеси, соціальні групи, відносини особи та суспільства, закономірності масової поведінки людей.

Спеціалізована норма права – норма права, що не містить правила поведінки і виконує специфічні (додаткові) функції у правовому регулюванні суспільних відносин.

Спеціально-наукові методи – це методи наукового пізнання, вироблені теорією держави і права для об’єктивного і повного вивчення державно-правової дійсності.

Спеціальнодозвільний тип правового регулювання – тип правової регламентації суспільних відносин, за якого діє юридична формула: заборонено все, крім того, що дозволено законом.

Способи виникнення держави – це форми, в яких відбувався перехід від первіснообщинної організації суспільства до державної і які зумовлювалися конкретними географічними, кліматичними, соціальними та іншими чинниками.

Способи виникнення права – це процес переходу від мононорм первісного суспільства до нових ефективніших засобів регулювання суспільних відносин, об’єктивно зумовлюваний появою відтворювальної економіки, змінами в системі суспільних відносин, необхідністю забезпечення еквівалентного обміну між товаровиробниками і узгодження суспільних інтересів в умовах соціальної диференціації.

Способи правового регулювання – сукупність засобів правового регулюючого впливу на поведінку людей, пов’язані з наділенням їх суб’єктивними юридичними правами або суб’єктивними юридичними обов’язками.

Структура норми права – це внутрішня побудова норми, її поділ на складові (елементи).

Суб’єкт правовідносин – це такий учасник суспільного життя, який виступає в якості носія юридичних прав і обов’язків.

Суб’єктивне право – це вид і міра можливої поведінки уповноваженої особи.

Субсидіарне застосування (міжгалузева аналогія) – застосування до конкретних відносин нормативного припису, який регулює подібні за суттєвими ознаками відносини в суміжних, споріднених галузях.

Суспільна правосвідомість – це система поглядів, уявлень, почуттів з приводу права, яка притаманна великим соціальним утворенням (населенню країни, окремого регіону, певному етносу).

Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення нормативно-правових актів – аналіз змісту правового припису шляхом виявлення й розкриття цілей, головної мети прийняття правової норми.

Темпоральна колізія – колізія, що виникає внаслідок видання в різний час з того самого питання кількох норм права.

Теорія держави і права – це система узагальнених знань про основні й загальні закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права, їх сутність і призначення в суспільстві. Це наука, що вивчає державу і право, державно-правові явища в їх взаємозв’язку та взаємодії.

Технічні норми – це правила, які визначають поведінку людей у зв’язку з використанням технічних і природних об’єктів, їх зміст обумовлений законами природознавства, досягнутим рівнем науки, техніки і культури.

Тлумачення норм права – це діяльність, спрямована на осмислення і роз’яснення норм права, яка здійснюється за допомогою сукупності прийомів та способів.

Тоталітарний режим – це різновид політичного режиму, що характеризується всеохоплюючим контролем держави над суспільством, наявністю єдиної загальнообов’язкової ідеології, репресивними методами здійснення державної влади, однопартійною політичною системою, масовими порушеннями прав людини.

Традиційна правова сім’я - це сукупність правових систем Далекого Сходу, Африки та деяких інших, об’єднаних за наступними рисами: а) провідним джерелом права є звичай; б) негативне ставлення до законодавства; в) ігнорування державних структур у процесі реалізації норм права; г) слабкий розвиток юридичної інфраструктури.

Унітарна держава – це єдина цілісна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, які не мають статусу державних утворень і не володіють суверенними правами.

Фактичний склад – сукупність юридичних фактів, розташованих у певній послідовності.

Федеративна держава – це складна союзна держава, що містить державні утворення (республіки, штати, землі, кантони тощо), які мають певну юридично визначену політичну самостійність.

Фізичні права людини – це можливості людини, необхідні для її фізичного існування, для задоволення біологічних, матеріальних потреб (зокрема, права на життя; фізичну недоторканність; вибір місця проживання; безпечне природне середовище; житло; належний рівень матеріального забезпечення; власність на предмети споживання; медичне обслуговування та інші види соціального забезпечення).

Філософія права – наука, яка займається дослідженням смислу права, його суті й поняття, підстав і місця у світі, його цінності і значимості, його ролі в житті людини, суспільства та держави, у долях народу та людства, а також узагальнюючих принципів існування, пізнання й перетворення правової дійсності.

Філософські методи (підходи) як основа методології теорії держави і права – це рівні опанування державно-правової дійсності.

Форма держави – це категорія правознавства, яка характеризує систему взятих в єдності способів організації державної влади, територіального устрою і методів та способів її здійснення.

Форма державного устрою – це елемент форми держави, який характеризує внутрішню структуру держави, спосіб її політичного та територіального поділу, що характеризує співвідношення держави як єдиного цілого з її складовими частинами, міру централізації та децентралізації державної влади.

Форма права – спосіб зовнішнього вираження і закріплення норм права.

Форма правління – це елемент форми держави, який характеризує способи формування вищих органів державної влади, їх компетенцію, структуру, принципи взаємовідносин і ступінь участі населення в їх формуванні.

Формальна визначеність права – офіційне закріплення норм права в законах та інших нормативних актах, їх підпорядкування однаковому тлумаченню і реалізації.

Формаційний підхід до типології держав – підхід, що базується на відповідних економічних чинниках, таких як стан розвитку виробничих відносин, спосіб виробництва, які, зрештою, визначають певний історичний тип держави.

Форми демократії – це зовнішні прояви демократії, що характеризують основні шляхи її здійснення.

Функції держави – це основні напрями її діяльності, які виражають її сутність і соціальне призначення в галузі управління справами суспільства.

Функції права – це головні напрями його впливу на суспільні відносини, що обумовлені соціальним призначенням права.

Функції правозакріплення – це основні напрямки діяльності компетентних органів із встановлення, зміни або відміни правових норм, створення й розвитку системи законодавства та інших форм права.

Функції теорії держави і права – це основні напрями її пізнавального впливу, в яких розкриваються суть, зміст, соціальне, наукове і навчальне призначення теорії держави і права.

Цивілізаційний підхід до типології держави – підхід, що ґрунтується на визначенні типу держави за рівнем розвитку матеріальної і духовної культури суспільства, в основу якого покладено духовно-моральні чинники.

Цивільно-правова відповідальність – це вид юридичної відповідальності, який полягає у позбавленні особи певних цивільних прав або накладенні на неї обов’язків матеріального характеру, на основі норм цивільного закону.

Юридична відповідальність – це вид та міра певних негативних юридично визначених наслідків, що примусово зазнає суб’єкт правопорушення за вчинене ним протиправне діяння.

Юридична колізія – розбіжність, що існує в межах правової системи.

Юридична наука – система знань про державно-правову дійсність, основу предмета якої становлять закономірності виникнення, розвитку та функціонування окремих державно-правових явищ суспільства.

Юридичний обов’язок – це вид і міра належної поведінки, яка встановлена законом.

Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, припинення або зміну правових відносин.