11. Словник основних економічних термінів

Акція – емісійний цінний папір, що засвідчує відносини співволодіння і закріплює право власника на: отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивіденду; участь в управлінні акціонерним товариством; частину майна в разі ліквідації акціонерного товариства.

Амортизація – поступове перенесення вартості основного капіталу на продукт, що виробляється, з метою його повного відновлення.

Банкрутство – неспроможність боржника задовольнити вимоги кредиторів та виконати зобов’язання зі сплати платежів.

Беззбитковість – межа між прибутками та збитками фірми, рівність валового доходу та валових витрат.

Безробіття – соціально-економічна ситуація в суспільстві, коли частина економічно активного населення не має можливості працювати через те, що пропозиція праці перевищує попит на працю.

Біржа фондова – особлива інституційно організована частина ринку цінних паперів, де обертаються цінні папери високої якості, а операції здійснюються професійними учасниками ринку.

Бюджет державний – річний план (баланс) державних витрат і джерел їх фінансового покриття, затверджений у законодавчому порядку.

Бюджетна лінія – лінія, яка показує різні комбінації двох товарів, які споживач може придбати за даного рівня доходу і цін за умов повного використання наявних доходів.

Бюджетна система – сукупність усіх бюджетів країни в їх взаємодії.

Валовий внутрішній продукт – ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених на території країни за певний період.

Валовий національний продукт – ринкова вартість усіх товарів і послуг кінцевого споживання, вироблених як у країні, так і за її межами національними підприємствами за певний період.

Валюта – будь-який товар, здатний виконувати функцію засобу обігу в міжнародних розрахунках.

Вартість (мінова вартість) – кількісна властивість товару, що виражає його здатність обмінюватися у певних пропорціях на інший товар.

Вексель – цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання або наказ третій особі сплатити після настання строку визначену суму векселедержателю.

Виробництво – процес взаємодії людей, у якому вони, впливаючи на природу, створюють матеріальні і нематеріальні блага, необхідні для забезпечення свого існування та розвитку.

Виробнича функція – кількісна залежність між обсягом продукції і застосовуваними для його виробництва факторами.

Витрати альтернативні – витрати, які характеризують цінність втрачених можливостей, тобто ту кількість товару, від якої доведеться відмовитися, щоб отримати додаткову кількість іншого товару.

Витрати валові – сукупність постійних, перемінних, постійно-перемінних витрат фірми.

Витрати внутрішні (неявні) – витрати на власні ресурси підприємця, що самостійно використовуються фірмою; неоплачувані витрати, вартість яких вимірюється відносно доходів, що їх могла б отримати фірма від передачі власних ресурсів підприємця альтернативним користувачам.

Витрати граничні – додаткові витрати фірми на виробництво додаткової одиниці продукції.

Витрати економічні – витрати, які фірма повинна зробити, або доходи, які вона змушена забезпечити постачальникам ресурсів, щоб дістати можливість використовувати ресурси у своїх виробничих цілях і не допустити використання їх в альтернативних виробництвах.

Витрати зовнішні (явні) – витрати на залучення ресурсів, що не належать фірмі, сплачуються і враховуються у бухгалтерському обліку.

Витрати обігу – витрати фірми, пов’язані з реалізацією продукції.

Витрати перемінні – витрати фірми у короткостроковому періоді, розмір яких залежить від зміни обсягу виробництва.

Витрати постійні – витрати фірми у короткостроковому періоді, розмір яких не залежить від зміни обсягу виробництва.

Витрати середні – витрати фірми на одиницю виробленої продукції.

Витрати трансакційні – витрати, які здійснюються

при формуванні та передачі прав власності (на отримання інформації, специфікації прав власності, прийняття рішень, проведення переговорів, контроль за діями контрагентів, захист контрактів).

Відтворення – постійне і безперервне повторення та відновлення процесу суспільного виробництва.

Власність – суспільні відносини, що визначають спосіб привласнення різних речей, можливість отримання вигоди від користування ними.

Гроші – особливий товар, що виконує роль загального еквіваленту та має функції: міри вартості; засобу обігу; засобу накопичення та збереження; засобу платежу; світових грошей.

Грошова маса країни – сукупний обсяг купівельних і платіжних коштів, що обслуговують господарський оборот і належать приватним особам, фірмам і державі. Для її вимірювання обчислюють грошові агрегати: М0, М1, М2, М3 і L.

Грошова система – форма організації грошового обігу, що визначає рух грошей між агентами економічних відносин.

Дефляція – 1) процес зменшення рівня інфляції шляхом обмеження зростання грошової маси в обігу, рівня заробітної плати, платоспроможності попиту; 2) зменшення грошової маси шляхом вилучення з обігу надлишкових паперових грошей.

Дивіденд – частина прибутку акціонерного товариства, що виплачується на одну акцію.

Дисконтування – приведення майбутніх економічних показників (капіталу, доходу, витрат) до сьогоднішньої вартості.

Домогосподарство – економічний суб’єкт, який складається з однієї чи більше осіб, об’єднаних спільним бюджетом та місцем проживання, і є власником ресурсів, якими забезпечує економіку та використовує отримані за них гроші для купівлі товарів та послуг.

Дохід – певна кількість грошових коштів та інших благ, отриманих фірмою за певний період часу в результаті її діяльності як організаційної одиниці бізнесу.

Дохід валовий – виручка від реалізації продукції, яка вимірюється як добуток ціни одиниці і кількості продукції.

Дохід граничний – додатковий дохід, що є результатом виробництва і продажу додаткової одиниці продукції.

Дохід середній – дохід, отриманий на одиницю виробленої продукції.

Економіка – сфера господарської діяльності, де створюються необхідні для людей блага (продукти, послуги).

Економічна безпека держави – такий стан економіки та інститутів влади, за якого забезпечується гарантований захист національних інтересів, гармонійний і самодостатній економічний розвиток.

Економічна глобалізація – етап розвитку світового господарства, який характеризується інтенсифікацією міжнародних зв’язків, перетворенням національних господарств на складову частину світового відтворювального процесу.

Економічна категорія – абстрактне логічне поняття, яке відображає певні умови або сторони економічного явища.

Економічна поведінка суб’єктів – сукупність вчинків та дій, спрямованих на задоволення потреб в економічних благах.

Економічна система – сукупність взаємопов’язаних і певним чином упорядкованих елементів економіки.

Економічна теорія – теоретична наука або навчальна дисципліна, яка вивчає економічні відносини між людьми, що виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживанні економічних благ. Ці економічні відносини регулюються об’єктивними економічними законами та реалізуються через економічну поведінку суб’єктів, які приймають рішення в умовах необмежених потреб і обмежених ресурсів.

Економічне зростання – збільшення обсягу виробництва товарів і послуг за певний період.

Економічний закон – загальні, об’єктивні, необхідні, сталі причинно-наслідкові зв’язки між економічними процесами та явищами.

Економічні блага – засоби, за допомогою яких люди задовольняють свої потреби.

Економічні відносини – сукупність організаційно-економічних та соціально-економічних відносин між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва.

Економічні потреби – нужди або умови, без задоволення яких неможливе існування людини та суспільства.

Еластичність попиту – ступінь зміни рівня попиту внаслідок зміни одного із чинників, що його визначає.

Еластичність пропозиції – ступінь зміни рівня пропозиції внаслідок зміни одного із чинників, що його визначає.

Емісія – встановлена законодавством послідовність дій щодо випуску і розміщення емісійних цінних паперів або грошей.

Ефекти зовнішні (екстерналії) – витрати або вигоди від ринкових трансакцій осіб, які не є безпосередніми учасниками трансакцій.

Ефективність економічна – співвідношення між результатами виробництва та витратами ресурсів, використаних у процесі виробництва.

Закон вартості – вимагає, щоб товари обмінювалися на основі еквівалентності вартості товарів; діє через стихійне відхилення цін від рівня вартості.

Закон грошового обігу – кількість грошей, необхідних для обігу, дорівнює співвідношенню між загальною вартістю товарів, поставлених на ринок, і швидкістю обігу грошей (М= РQ:V).

Закон Енгеля – закон, згідно з яким із зростанням реальних доходів споживання вторинних благ зростає швидше, ніж товарів першої необхідності.

Закон попиту – відбиває зворотний зв’язок між цінами та попитом, тобто зростання цін (за інших рівних умов) зменшує рівень попиту, і навпаки.

Закон пропозиції – відбиває прямий зв’язок між цінами і пропозицією, тобто зростання цін (за інших рівних умов) підвищує пропозицію, і навпаки.

Закон спадної граничної корисності – закон, згідно з яким додаткова корисність від споживання кожної наступної одиниці блага зменшується.

Заощадження – частина доходу домогосподарства, яка не витрачається на споживання.

Заробітна плата – винагорода, яку за трудовим договором підприємець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Заробітна плата відрядна – розраховується в залежності від кількості виробленої працівником продукції і використовується для оплати праці робітників на виробництві.

Заробітна плата мінімальна – законодавчо встановлений розмір зарплати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт).

Заробітна плата номінальна – сума грошей, або грошова заробітна плата, яку працівник отримує за свою працю протягом певного часу.

Заробітна плата почасова – залежить від тривалості відпрацьованого часу і практикується для оплати праці спеціалістів, службовців і керівників.

Заробітна плата реальна – кількість товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату.

Засоби виробництва – предмети праці разом із засобами праці.

Засоби праці – все те, за допомогою чого людина діє на предмет праці.

Земля як фактор виробництва – усі види природних ресурсів, які використовуються людьми для створення матеріальних та нематеріальних благ.

Знос моральний – зменшення (втрата) вартості основного капіталу до моменту його повного фізичного зношування внаслідок зростання продуктивності праці у сфері виробництва засобів праці або появи нових, більш продуктивних засобів праці.

Знос фізичний – зменшення (втрата) вартості основного капіталу, обумовлене матеріальним зношуванням засобів праці внаслідок їх використання або зберігання.

Інвестиція – довгострокове вкладення капіталу в галузі національної економіки та за кордоном з метою його зростання або досягнення соціального ефекту.

Інститути – всі розроблені людьми обмеження, що регулюють, координують поведінку економічних агентів та впорядковують взаємодії між ними, а також передбачають механізми контролю за їх дотриманням.

Інтенсифікація виробництва – процес розвитку виробництва, заснований на застосуванні більш ефективних засобів і предметів праці, нових технологій, форм керування та організації праці.

Інфляція – підвищення рівня цін у країні та знецінення паперових грошей.

Інфраструктура ринку – сукупність інститутів, які є основою функціонування ринкових відносин, діють у межах певних ринків і в цілому в ринковій економіці.

Капітал – 1) будь-яка цінність, що дає потік нового доходу; 2) капітальні блага фірми, використання яких сприяє зростанню ефективності людської праці.

Капітал інтелектуальний – інтелектуальні ресурси фірми, використання яких забезпечує створення нової вартості.

Капітал людський – певний запас здоров’я, знань, вмінь, навичок, здібностей, мотивацій працівників фірми, які: 1) сформовані внаслідок інвестицій (витрат на навчання і професійну підготовку); 2) доцільно використовуються у виробничому процесі, сприяючи зростанню продуктивності праці; 3) забезпечують необхідні заробітки їхнім власникам і дохід фірми.

Капітал оборотний – капітал фірми, який повністю переносить свою вартість на вартість новоствореного продукту протягом одного циклу виробництва.

Капітал основний – капітал фірми, що функціонує у виробничому процесі тривалий час (більше року), переносячи свою вартість на вартість новоствореного продукту частинами, в міру зношування.

Капітал позичковий – зосереджується на ринку кредитних ресурсів і надається у позику для підприємницької діяльності з метою отримання відсотка.

Конкуренція – суперництво, боротьба між виробниками товарів та послуг за кращі, економічно вигідні умови виробництва та реалізації продукту.

Конкуренція досконала – ринок чистої конкуренції, де функціонує багато фірм, кожна з яких не має впливу на ціну; доступ до ринку вільний, інформація має необмежений характер.

Конкуренція недосконала – структура ринку, де існують певні обмеження (цінові, інформаційні, технологічні, правові).

Кон’юнктура ринку – економічна ситуація на певному ринку, яка характеризується співвідношенням між попитом, пропозицією та рівнем цін.

Корисність – здатність економічного блага (товару) задовольняти потреби споживачів.

Кредит – позиковий капітал банку у грошовій формі, переданий у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності і цільового характеру використання.

Крива байдужості – крива, яка показує різні комбінації двох товарів, набори яких мають однакову корисність для споживача.

Крива виробничих можливостей – крива, що показує всі можливі комбінації виробництва двох продуктів за умов повного використання всіх наявних ресурсів.

Крива Лоренца – крива, за допомогою якої визначається фактичний розподіл доходів у порівнянні з абсолютно рівним розподілом доходів між усіма членами суспільства.

Криза економічна – фаза економічного циклу, під час якої відбувається різкий спад виробництва, зниження (або зростання) цін, недовантаження виробничих потужностей, зростання безробіття, інфляції та ін.

Кругооборот капіталу – послідовність стадій руху капіталу у сферах обігу та виробництва, в процесі якого капітал функціонує у формі грошей, факторів виробництва і товарів.

Лізинг – сукупність економіко-правових відносин, що виникають у зв’язку з придбанням лізингодавцем (наприклад, банком або лізинговою компанією) у власність капітальних благ і подальшою здачею у тимчасове користування за плату.

Макроекономіка – частина економічної теорії, предметом вивчення якої є національна економіка в цілому.

Міжнародна валютна система – правові норми, інструменти та інститути, за допомогою яких здійснюються платіжно-розрахункові операції між суб’єктами світового господарства.

Міжнародна торгівля – обмін товарами і послугами, внаслідок чого споживачі різних країн мають можливість купувати найкращі товари на світових ринках за оптимальними цінами.

Міжнародні валютні відносини – сукупність грошових відносин між суб’єктами світового господарства.

Мікроекономіка – частина економічної теорії, предметом вивчення якої є економічні явища на рівні споживача, сім’ї (домашнього господарства), фірми або підприємства.

Монополія білатеральна (двостороння) – ситуація на ринку, на якому діють тільки один продавець і тільки один покупець.

Монополія чиста – структура ринку, яка характеризується наявністю однієї фірми, що виробляє і реалізує продукт без близького замінника; існує значний контроль над цінами.

Монопсонія – ринкова структура, представлена лише одним покупцем товару (послуги).

Мультиплікатор – коефіцієнт, який показує міру приросту національного доходу при збільшенні витрат макроекономічних суб’єктів (насамперед держави) на стимулювання сукупного попиту.

Національне багатство – сукупність матеріальних та культурних цінностей, накопичених у країні за час її існування.

Національний дохід (НД) – макроекономічний показник, що визначає всі одержані види доходів у суспільстві: зарплату, прибуток, відсоток, рентні платежі. При розрахунку НД необхідно із суми чистого національного продукту відняти непрямі податки і субсидії.

Норма прибутку – показник економічної ефективності, який визначається шляхом ділення річного прибутку фірми на суму витрат, пов’язаних із виготовленням продукції.

Облігація – строковий борговий цінний папір, який засвідчує відносини позики між власником і емітентом. Підтверджує зобов’язання емітента повернути власникові номінальну вартість у передбачений умовами розміщення термін та виплатити дохід.

Обмін – 1) момент виробництва, у ході якого відбувається обмін діяльністю та здібностями між працюючими; 2) стадія руху виготовленого продукту, коли отримана при розподілі частка обмінюється на інші продукти; 3) внутрішній елемент системи виробничих відносин, що є необхідною фазою процесу суспільного відтворення та пов’язує виробництво, розподіл і споживання.

Оборот капіталу – рух капіталу фірми з моменту його авансування до повного повернення підприємцю авансованої вартості.

Олігополія – структура ринку, на якому обмежена кількість фірм продають стандартизований або диференційований товар; доступ на ринок скрутний, інформація носить обмежений характер, існує контроль над цінами.

Підприємництво – господарська діяльність відокремленого суб’єкту ринкової економіки щодо використання обмежених ресурсів для організації, розробки, виробництва і реалізації благ з метою задоволення суспільного попиту та отримання прибутку.

Підприємство – техніко-організаційна ланка фірми, у межах якої безпосередньо здійснюється технологічне сполучення засобів виробництва та робочої сили з метою досягнення цілей фірми.

Податки – обов´язкові платежі державі юридичними та фізичними особами.

Податкова система – закріплена законодавством сукупність податків, а також принципів, форм і засобів їх побудови.

Попит – кількість товарів і послуг, які споживачі спроможні купити за відповідними цінами на певному ринку у певний момент часу.

Послуга – об’єкт продажу у вигляді корисного ефекту діяльності людини.

Потреби – нестача (відсутність) певних благ, необхідних для підтримання життєдіяльності та розвитку людини, фірми та суспільства.

Право власності – санкціоновані норми поведінки, які виникають у зв’язку із привласненням економічних благ.

Праця – доцільна діяльність людини, спрямована на створення матеріальних та нематеріальних благ.

Предмет праці – субстанція (природна або вироблена попередньою працею), на яку спрямована праця людини і з якої вона виробляє майбутній продукт.

Прибуток – надлишок доходу фірми над її витратами; плата за виконання підприємцем функцій підприємницького ресурсу, ризик, конкурентноздатність, ринкові переваги та інноваційність.

Прибуток балансовий – прибуток, обчислений як сума прибутку фірми від реалізації продукції та інших доходів.

Прибуток бухгалтерський – валовий дохід за вирахуванням зовнішніх витрат.

Прибуток економічний – валовий дохід без зовнішніх та внутрішніх витрат з урахуванням нормального прибутку.

Прибуток нормальний (безумовний) – плата за підприємницький ресурс, який підприємець використовує, якщо самостійно керує власним бізнесом.

Прибуток чистий – частина балансового прибутку фірми, що залишається в її розпорядженні після виплат податків та інших першочергових платежів.

Приватизація – перетворення державної (а також колективної) власності на приватну.

Продуктивні сили суспільства – засоби виробництва та робоча сила в їх тісній взаємодії.

Продуктивність праці – показник ефек­тивності використання робочої сили. Розраховується як співвідношення обсягів виробництва та кількості працюючих (або відпрацьованого ними часу у днях чи годинах).

Пропозиція – кількість товарів і послуг, які виробники або продавці готові поставити за відповідними цінами на певний ринок у певний момент часу.

Рента земельна – ціна, що сплачується власникові за використання землі та інших природних ресурсів, пропозиція яких обмежена через їхню невідтворюваність. Основні види земельної ренти: диференційна, абсолютна й монопольна.

Рентабельність – рівень прибутковості фірми у певний період часу.

Ресурси – сукупність природних, трудових, соціальних сил, які можуть бути залучені до виробничого процесу.

Ринок – 1) будь-який інститут або механізм, який зводить разом покупців (пред’явників попиту) і продавців (постачальників) конкретного товару або послуги в процесі їхньої купівлі-продажу; 2) сукупність економічних відносин між продавцями і покупцями у процесі обміну виробленими благами (послугами).

Ринок валютний – розгалужена система механізмів, призначених забезпечити купівлю і продаж національних грошових одиниць та іноземної валюти з метою їх використання для обслуговування міжнародних платежів.

Ринок грошей – ринок кредитів, що надаються терміном від декількох тижнів до одного року.

Ринок землі – сукупність ринкових відносин з приводу купівлі-продажу або оренди земельних ресурсів.

Ринок кредитних ресурсів – сфера формування попиту і пропозиції на позичковий капітал.

Ринок послуг капіталу – сегмент ринку капіталу, на якому капітальні блага не набуваються у власність, а надаються у тимчасове користування (лізинг).

Ринок праці – сукупність економічних відносин, форм і методів погодження і регулювання інтересів безпосередніх виробників і роботодавців, пов’язаних з організацією, використанням і оплатою найманої праці.

Ринок цінних паперів – сукупність економічних відносин між учасниками з приводу випуску, розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних від них.

Рівень монетизації економіки (коефіцієнт Маршалла) – відношення наявної грошової маси (М3) до обсягу номінального ВВП.

Рівновага макроекономічна – збалансованість і пропорціональність економічних процесів у масштабі всього народного господарства країни.

Рівновага ринкова – стан ринкової економіки, за якого спостерігається рівність між попитом і пропозицією.

Робоча сила – здатність людини до праці, сукупність її фізичних та інтелектуальних здібностей.

Розподіл – 1) момент виробництва, у ході якого відбувається розподіл факторів виробництва між його галузями та сферами; 2) визначення і надання учасникам виробництва їхньої частки у виробленому продукті після завершення процесу виробництва.

Світове господарство – сукупність національних господарств окремих країн, об’єднаних участю в міжнародному поділі праці і системою міжнародних економічних відносин.

Система національних рахунків (СНР) – інформаційна система показників і класифікацій, що використовується для аналізу розвитку кінцевих результатів макроекономіки.

Система фінансова – сукупність централізованих і децентралізованих фінансів.

Собівартість продукції – вартісна оцінка витрат фірми на виробництво та реалізацію продукції.

Специфікація прав власності – закріплення певних правомочностей за певним суб’єктом на певний об’єкт із визначенням способів дії з ним.

Споживання – придбання домогосподарствами товарів короткострокового та довгострокового користування та витрати на побутові й соціально-культурні послуги.

Споживач – громадянин, який має наміри замовити (купити) і використати економічні блага суто для особистих потреб, які не пов’язані із здобуттям прибутку.

Ставка процента – 1) дохід на капітал; 2) ціна, яка сплачується за використання позикових коштів.

Сукупна пропозиція (АS) – загальна кількість кінцевих товарів та послуг, існуючих в економіці і представлених на ринок за означеним рівнем цін.

Сукупний попит (АD) – кількість товарів та послуг, які споживачі готові придбати за існуючим можливим рівнем цін.

Товар – річ, яка задовольняє потреби людей, обмінюється на іншу річ або на гроші та є предметом купівлі-продажу.

Трансакція – обмін повноважень, який відбувається разом із обміном економічних благ.

Фактори виробництва – всі необхідні елемен­ти, які використовуються для виробництва матері­альних і нематеріальних благ.

Фінанси – цільові грошові фонди (кошти) загального призначення, які формуються, створюються і перерозподіляються державою, її органами, підприємствами та іншими структурами на основі принципів нееквівалентності і безвідплатності.

Фірма – відокремлена господарська одиниця ринкової економіки, що здійснює підприємницьку діяльність.

Цикл економічний – періодичні коливання в суспільному виробництві (ринковій економіці) з постійним повторюванням фаз: кризи, депресії, пожвавлення і піднесення.

Ціна – кількість грошей, що виплачуються споживачами та отримуються продавцями за одиницю товару чи послуги.

Ціна рівноваги – ціна товару, за якої встановлюється рівність попиту та пропозиції.

Цінний папір – документ, що посвідчує грошові або інші майнові права, визначає взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Цінність товару – здатність товару задовольнити потреби споживачів і обмінятися в певній пропорції на інші товари або гроші. Визначається граничною або найменшою корисністю товару в конкретному його запасі.

Чистий національний продукт – ВНП без суми амортизації.

Швидкість обігу грошей – кількість оборотів за рік, що в середньому здійснює одна грошова одиниця загальної грошової маси на придбання товарів і послуг.