317-rps-doroguncov

1.1. Сутність і складові елементи продуктивних сил

Продуктивні сили — це система особистих (людина, людський капітал) і речових (відтворювальний і природний капітал) елементів, у процесі поєднання яких здійснюється виробництво. Продуктивні сили розкривають і характеризують взаємодію між суспільством і природою на різних етапах розвитку людства і виражають потенціал функціонуючої економіки.

У структурі продуктивних сил вирізняють суспільні продуктивні сили, які виникли в результаті історичних процесів інтеграції і поділу праці; природні продуктивні сили, що виражають природні багатства засобами життя і праці; всезагальні продуктивні сили, в яких відображається рівень панування над силами природи за допомогою науково-технічного процесу.

Структурними елементами продуктивних сил є: люди з їх здатністю до праці; людський капітал з духовними і соціально-економічними потенціями; трудова кваліфікація; відтворювальний капітал, який включає основний (активний і пасивний) і оборотний капітал; організація праці, яку виражають кооперація праці, внутрішньовиробничий поділ праці і суспільний поділ праці; фінанси; природне середовище; земля, у тому числі оброблювана;

ліси; корисні копалини; наука; інформація; технологія; підприємництво; управління (менеджмент); національна інфраструктура.

До суспільних продуктивних сил належать люди, людський капітал, трудова кваліфікація, відтворювальний капітал, організація праці, фінанси. Основною продуктивною силою є люди, які мають духовні і фізичні здібності до праці. Належність людини до продуктивних сил визначає функція людини економічної, де вона виступає як людина-працівник. Але рівень розвитку продуктивних сил людини визначають не взагалі, а рівнем людського капіталу, який обумовлюється людським розвитком, під яким розуміють не тільки доходи людей, а й їх здоров'я, освіту, збереження навколишнього середовища, забезпечення свободи дій і слова. Рівень розвитку людського потенціалу вимірюється індексом, який включає оцінку тривалості життя, освітнього рівня дорослого населення і його доходів. Трудова кваліфікація — ступінь професійної підготовки працівника, наявність у нього знань, уміння й навичок, необхідних для виконання ним певного виду роботи.

Складовою продуктивних сил є відтворювальний капітал. Класики політичної економії вважали, що капітал — це сукупність засобів виробництва і грошей. Так, А. Сміт розглядав капітал як запас, що використовується для господарських потреб і приносить прибуток; Д. Рікардо — як частину багатства країни, що потрібна у виробництві й необхідна для приведення в дію праці.

Переважна частина сучасних західних економістів (П. Самуель-сон, К. Р. Макконнелл, С. Л. Брю та ін.) визначає сутність поняття «капітал» так само, як А. Сміт і Д. Рікардо. Різниця між класиками політекономії і сучасними західними економістами полягає, по-перше, у тому, що останні значно розширили діапазон запасів, видів нагромадженої праці. Сюди включають шляхи, мости, комп'ютери, споруди тощо. По-друге, отримання доходу пов'язується не лише з названими речовими чинниками виробництва, а й з людським фактором виробництва. Якщо перші отримали при цьому назву «фізичного капіталу», то другі — «людського». До складу останнього належать надбані знання, звички, енергія людей тощо, які визначають якість населення.

Категорію «капітал» у радянській економічній літературі розглядали як категорію, притаманну виключно капіталістичному способу виробництва. Для протиставлення цій категорії у радянській економічній літературі обґрунтовувалася категорія «фонди». Вважалося, що категорія «фонди» властива лише такій економічній системі, де існує загальнодержавна власність на засоби

виробництва. Якщо зняти ідеологічну оболонку, то між категоріями «капітал» і «фонди» не існує різниці.

У ринковій економічній системі вступають в дію такі важливі елементи конкурентного середовища, як приватна власність, вільне підприємництво, ринкова конкуренція, попит і пропозиція, ринкове ціноутворення, товарна форма первинних чинників виробництва та інші, що надають засобам виробництва такої суспільної форми, як капітал. Ця категорія в умовах реформування економіки приходить на зміну категорії «фонди». Що стосується засобів праці, то вони набувають форми «основного капіталу» і відтворюються в цій соціально-економічній формі.

Категорія «капітал» функціонує як система конкретних форм капіталу, де основний капітал посідає особливе місце, оскільки він являє собою основний виробничий потенціал суспільства. В основі поділу капіталу на основний і оборотний лежить різний характер обороту окремих його частин і різні способи перенесення їх вартості на вироблений товар.

Ті елементи продуктивного капіталу, які повною мірою беруть участь у виробничому процесі, але переносять свою вартість на виготовлені товари частинами, в міру зносу, називаються основним капіталом. Матеріальними носіями основного капіталу є засоби праці — виробничі будівлі, споруди, машини, устаткування, прилади тощо.

У складі основного капіталу розрізняють активні і пасивні елементи, що має дуже важливе значення для ефективності його функціонування. Активні елементи — машини, верстати — безпосередньо діють на предмети праці, визначають рівень продуктивності останньої. Пасивні елементи основного капіталу створюють лише загальні умови для нормального функціонування виробництва. Це — виробничі будівлі, споруди, передавальні пристрої. Капітал тим ефективніший, чим вища в його структурі частка активних елементів.

Оборотний капітал становить другу частину продуктивного капіталу, вартість якого в процесі виробництва повністю переноситься на товари й відразу ж повертається на підприємство після реалізації товарів, тобто із завершенням кожного кругообороту. До оборотного капіталу належать витрати на придбання сировини, матеріалів, палива, заробітну плату. Вони повністю споживаються у виробництві, втрачаючи свою натуральну форму.

Основний капітал зумовлює рівень капіталоозброєності та продуктивності праці, загальну ефективність виробництва, а також конкурентоспроможність підприємства. Тому постійне онов-

лення основного капіталу, насамперед його активних елементів, є першочерговим завданням підприємців, які не бажають програти в конкурентній боротьбі.

З усієї сукупності речових елементів продуктивних сил вирізняють засоби праці, особливо знаряддя праці. Засоби праці — сукупність засобів, за допомогою яких люди впливають на предмети праці. До засобів праці, і насамперед до знарядь виробництва, належать машини, верстати, інструменти, за допомогою яких людина здійснює вплив на природу. Засобами праці є також виробничі будівлі, земля, засоби сполучення і зв'язку, шляхи тощо.

Знаряддя праці — найголовніший елемент засобів праці — включають машини, верстати, прилади, двигуни, інструмент тощо, які людина використовує в процесі виробництва для перетворення предметів праці на засоби виробництва або особистого споживання.

Кооперація праці — форма об'єднання людей для спільної праці. Вона являє собою форму організації праці, що базується на єдності, узгодженості спільних дій працівників, окремих колективів або національних господарств у процесі відтворення матеріальних і духовних благ. За складністю організації праці вирізняють просту і складну кооперацію. Проста кооперація праці — форма організації конкретної праці, коли робітники виконують однорідні функції (ручне прополювання, вантаження тощо) або якщо потрібна одночасність дій для того, щоб результат був досягнутий за певний проміжок часу. Складна кооперація виникає внаслідок поділу праці, коли різні види конкурентної праці поєднуються в єдиний виробничий процес; вона повніше визначає сутність кооперації.

Внутрішньовиробничий поділ праці — поділ праці всередині виробництва, тобто поділ родів виробництва на види і підвиди (наприклад, промисловість на окремі галузі) і поділ праці всередині підприємства. Цей термін вживається для позначення спеціалізації виробництва у межах країни і між країнами.

Суспільний поділ праці — історична форма організації суспільної праці, за якої окремі групи виробництв закріплюються на тривалий період за певними видами виробничої діяльності. Один із чинників підвищення продуктивності суспільної праці і є формою прояву розвитку продуктивних сил і водночас умовою цього розвитку.

Фінанси — сукупність економічних відносин, які виникають у процесі формування та використання централізованих і децентралізованих грошових фондів. За їх допомогою відбувається функ-

цюнування і розвиток продуктивних сил на основі з'єднання живої праці, засобів і предметів праці в єдиний виробничий механізм, завдяки якому реалізуються економічні стимули та інтереси людини. Саме завдяки фінансовій системі економіка функціонує як єдиний господарський механізм.

Природні продуктивні сили включають природне середовище, землю, і насамперед родючість ґрунту, ліси, корисні копалини.

Природне середовище — природна складова середовища проживання і виробничої діяльності людства — частина навколишнього середовища. Включає всю сукупність оточуючих людину об'єктів живої і неживої природи, як такі, які не підлягають впливу людської діяльності, так і такі, в яких різною мірою торкнулися антропогенні перетворення, однак частково або повністю зберегли здатність до саморозвитку (наприклад, лісові вирубки тощо). Деякі елементи штучного (техногенного) середовища — докорінно перетвореної людиною природи — з часом також можуть стати частиною продуктивних сил, якщо їх подальший розвиток здійснюватиметься без втручання людини (наприклад, закинуті канали і парки, гірничо-промислові розробки тощо).

Земля в економіці — засіб виробництва, необхідна матеріальна передумова процесу праці та один з його найважливіших речових чинників. Земля — основний засіб виробництва в ряді галузей економіки, і в першу чергу в сільському і лісовому господарствах. Основною властивістю, що створює споживчу вартість землі як засобу виробництва, насамперед сільського господарства, є її родючість.

Ліси як продуктивна сила являють собою ресурси деревини, використовувані у виробництві. До корисних природних властивостей лісу, які сприяють розвитку продуктивних сил, належать водоохоронні, захисні, кліматорегулюючі, санітарно-гігієнічні, рекреаційні тощо.

Родючість ґрунту — здатність ґрунту задовольнять потреби рослин в елементах живлення, воді, забезпечити їх кореневу систему достатньою кількістю повітря, тепла і сприятливим фізико-хімічним середовищем для нормальної діяльності. Родючість визначає загальну продуктивність біоценозів і урожайність сільськогосподарських культур.

Корисні копалини — природні мінеральні утворення земної кори, які можуть бути ефективно використані у сфері матеріального виробництва. Вирізняють тверді (вугілля, руди, неметалеві корисні копалини), рідинні (нафта, підземні води) і газоподібні (гази природні горючі) корисні копалини. За складом і особливо-

стями використання розрізняють також горючі, металеві і неметалеві (нерудні) корисні копалини. Нагромадження корисних копалин утворюють родовища, а за великих площ поширення — райони, провінції і басейни.

До всезагальних продуктивних сил належать наука, інформація, технологія виробництва, управління (менеджмент), підприємництво і національна інфраструктура.

Наука — сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення й використання теоретично систематизованих знань про дійсність. Поняття «наука» включає в себе як діяльність зі здобування нового знання, так і результат цієї діяльності — суму набутих на даний момент наукових знань.

Інформація — відомості про навколишній світ, одержувані в результаті взаємодії з ним. Забезпечення суспільства і виробництва необхідною інформацією, її структура, створення, перетворення, передача і використання в різних сферах людської діяльності відіграє всезростаючу роль у розвитку продуктивних сил. Відбувається становлення інформаційного суспільства, яке в основному ґрунтується на мікроелектронній технології і телекомунікаційних засобах. Зростаюча кількість людей втягується в інформаційно орієнтовані типи робіт. Процес «інформатизації» не залишає недоторканною жодну сферу соціально-економічного життя.

Технологія — сукупність прийомів і способів одержання, обробки або переробки сировини, матеріалів, напівфабрикатів чи виробів у різних галузях господарства. Вона тісно пов'язана з НТП, науковою організацією праці, і її розвиток зумовлюється ширшим застосуванням малоопераційних, маловідходних і безвідходних технологічних процесів, досконалих методик, систем матаналізу і прогнозування, засобів електронної техніки.

Підприємництво — це діяльність, метою якої є одержання прибутку. Воно здійснюється в певному середовищі, яке визначає його позиції. Його структурними елементами є адекватна економічна ситуація, правове, соціально-культурне, технологічне, географічне, інституційно-технічне середовище.

Важливою складовою продуктивних сил є управління (менеджмент), якому в умовах еволюційної економіки належить значна роль. Відомо, що однією з причин економічної кризи в Україні, яка за експертними оцінками зарубіжних спеціалістів мала одні з кращих показників для самостійного розвитку, було невміле керівництво економікою.

Класична політекономія виокремлює три джерела ВВП — праця, капітал і земля. Але всі ці чинники не в змозі зараз вичерп-

но пояснити й описати зростання ВВП, насамперед в індустріально розвинутих країнах. Залишається досить значна його частка, іноді більше половини всього ВВП, що створюється на основі якогось іншого, четвертого чинника. В економічній літературі останніх років цей чинник отримав назву загального чинника виробництва {total factor productivity). Його внесок у результат економічної діяльності досить високий, але лише в індустріально розвинутих країнах. У країнах же, що розвиваються, його роль помітно знижена. Цей четвертий чинник — національна інфраструктура, тобто комплексне середовище, що оточує виробництво. Це — не виробництво, а розподіл і перерозподіл ресурсів, доходів, прибутків.

Національна інфраструктура забезпечує високий рівень соціально-політичної та економічної безпеки від різного роду ризиків. Розвинута виробнича і соціальна інфраструктура, чудова комунікація, ефективна підтримка національного виробника, а також сприяння держави в просуванні товарів, захисту виробництва від демпінгу та інших неприємностей, зріла індустрія послуг, легкий доступ до різного роду допоміжних виробництв та послуг — все це складає специфіку північноатлантичного геоекономічного ареалу.

Содержание