logo
317-rps-doroguncov

Виробництво азотних добрив на підприємствах україни у 1990, 1995—2000 pp., тис. Т

    1. 1990

    1. 1995

    1. 1996

    1. 1997

    1. 1998

    1. 1999

    1. 2000

    1. Україна, всього

    1. 3021,6

    1. 1870,6

    1. 2083,3

    1. 2021,8

    1. 1674,9

    1. 2059,7

    1. 2201,9

    1. ВАТ «Концерн Стирол», Горлівка, Донецька обл.

    1. 471,9

    1. 362,5

    1. 431,9

    1. 406,3

    1. 440,5

    1. 485,7

    1. 578,7

    1. ВАТ «Дніпроазот», Дніпродзержинськ, Дніпропет­ровська обл.

    1. 191,4

    1. 222,2

    1. 247,6

    1. 244,3

    1. 254,8

    1. 313,5

    1. 309,7

    1. Сєвєродонецьке ДВП «Об'єднання Азот», Лугансь­ка обл.

    1. 505,6

    1. 255,0

    1. 397,4

    1. 284,8

    1. 228,8

    1. 382,2

    1. 377,5

    1. ВАТ «Азот», Черкаси

    1. 794,6

    1. 482,0

    1. 432,3

    1. 518,5

    1. 296,7

    1. 433,3

    1. 461,1

    1. ВАТ «Рівнеазот», Рівне

    1. 332,1

    1. 128,0

    1. 149,8

    1. 168,7

    1. 151,8

    1. 146,1

    1. 90,0

    1. Одеський припортовий завод, порт Южний

    1. 337,1

    1. 329,1

    1. 332,8

    1. 307,3

    1. 227,2

    1. 225,6

    1. 319,5

    1. ВАТ «Сумихімпром», м. Суми

    1. 84,8

    1. 17,0

    1. 16,7

    1. 13,0

    1. 14,5

    1. 3,6

    1. 7,5

    1. Роздільське ДГХП «Сірка», Львівська обл.

    1. 86,8

    1. 12,5

    1. 13,9

    1. 19,3

    1. 9,3

    1. 9,0

    1. 3,1

    1. Кримське ВО «Титан», Красноперекопськ, АР Крим

    1. 24,3

    1. 9,1

    1. 6,6

    1. 6,2

    1. 8,1

    1. 9,6

    1. 2,0

    1. ВО Придніпровський хімічний завод, Дніпропетров­ська обл.

    1. 110,2

    1. 15,5

    1. 13,9

    1. 11,2

    1. 0,8

    1. 4,1

    1. 0,0

    1. Коксохімічні заводи

    1. 82,8

    1. 37,7

    1. 40,4

    1. 42,2

    1. 42,4

    1. 47,0

    1. 52,8

    1. Україна є одним із найбільших у світі виробником азотних добрив. В 1990 р. її частка становила 23% від виробництва в СРСР, 24 % від виробництва в США і майже дорівнювала обся­гам виробництва в Канаді. У той же час вона випереджала всі єв­ропейські та азіатські країни.

    2. Динаміку виробництва азотних добрив на підприємствах України наведено в табл. 3.50. На підприємствах України вироб­ляється близько 10 видів азотних добрив простих і складних форм, з них понад 90 % — карбамід та аміачна селітра. Найбільш висо­коякісним видом азотних добрив є карбамід (сечовина) з високим вмістом азоту (46 % N). Основна частка виробленого в Україні кар­баміду поставляється на експорт у 24 країни світу. Головні екс­портери карбаміду: Горлівський концерн «Стирол», Одеський при­портовий завод, ВАТ «Дніпроазот». Аміачна селітра постача­ється головним чином сільгоспвиробникам на внутрішній ринок. Провідні підприємства: ВАТ «Рівнеазот» і ВАТ «Азот» Черкаси.

    3. В останні роки продукція азотної промисловості — аміак, кар­бамід, аміачна селітра — за своєю собівартістю збиткова. Це приз­водить до поступової втрати Україною світового ринку. Високі ціни на природний газ, електроенергію та залізничні перевезення — головна причина високої собівартості азотних добрив. Для підт­римання конкурентоспроможності аміаку на внутрішньому та зо­внішньому ринку ціна на промисловий газ як технологічної сиро­вини повинна бути не вище 25—33 дол. США / 1000 м3. Зараз се­редня ціна на природний газ для виробництва аміаку в Україні становить: імпортного — 60 дол. / 1000 м3, вітчизняного під держ­замовлення — 28 дол. / 1000 м3. В Росії відповідно — 18—23 дол. / 1000 м3, у країнах Близького та Середнього Сходу — 18—23 дол. США/1000 м3.

    4. За обсягами виробництва фосфатних добрив у 1990 р. Украї­на перевищувала всі європейські країни. Сьогодні діючі вироб­ництва фосфорних добрив за технологічним та технічним рівнем є застарілими та недосконалими. Знос основного обладнання пе­ревищує 75 %. Виробництво фосфатних добрив у 1997 р. стано­вило 18,5 %, а в 2000 р. всього 4,9 % від рівня 1990 р. З 1996 р. припинено випуск простого суперфосфату на Костянтинівському і Сумському підприємствах. Одеський суперфосфатний завод у 1994 р. перепрофільовано на виробництво товарів побутової хімії та мідного купоросу. Залишається виробництво простого супер­фосфату тільки на Вінницькому ДП «Хімпром», інших фосфат­них добрив лише в складних добривах: амофосі, нітрофосці (азо-фосці), нітроамофосці. Головною причиною різкого спаду вироб-

    5. 416

    6. ництва є дефіцит фосфатної сировини. Усі підприємства України працювали на довізній сировині: апатитовий концентрат і фосфо­ритне борошно з Росії, жовтий фосфор з Казахстану, суперфос-форна кислота із США.

    7. З порушенням економічних зв'язків з країнами СНД, нестабіль­ністю фінансового стану як постачальників сировини, так і спо­живачів готової продукції загострилося становище із забезпечен­ням підприємств сировиною та реалізацією готової продукції. Імпорт апатитового концентрату з Росії скоротився з 1,3 млн т у 1990 р. до 250—300 тис. т у 1994—1998 pp. (переважно даваль­ницька сировина). Припинена закупівля в США висококонцент-рованої (71 % Р2О5) і екологічно чистої суперфосфорної кислоти, що призвело до зупинки потужностей (291,6 тис. т на рік) з вироб­ництва рідких комплексних добрив на підприємствах у Рівному, Черкасах, Сумах. Через відсутність коштів не закінчена реконструк­ція цехів із виробництва гранульованого суперфосфату на Костян­тинівському хімзаводі та Сумському ВАТ «Хімпром». Припинення закупівлі жовтого фосфору в Казахстані призвело до повної зупин­ки виробництва термічної кислоти на Черкаському ВАТ «Азот».

    8. Серед розвинутих країн світу фосфатною сировиною забезпе­чені тільки США. Багаті ресурси цієї сировини мають країни Аф­рики і Близького Сходу, Росія та Казахстан. Північно-Афри-канські країни є провідними серед виробників фосфорної кисло­ти, яка експортується або переробляється на фосфатні добрива, що теж експортуються. Країни Західної Європи і Японія не ма­ють фосфатної сировини, тому в них спостерігається тенденція ско­рочення виробництва фосфорної кислоти і добрив, вони все більш орієнтуються на імпорт фосфорних добрив. У такій самій ситуації опинилася Україна. Через відсутність власної сировини промислового значення необхідно вирішувати проблему — заво­зити готові добрива і фосфорну кислоту чи апатитовий або фос­форитовий концентрат, щоб завантажити існуючі потужності своїх підприємств.

    9. Виробництво фосфатних добрив є найбільшим джерелом заб­руднення довкілля рухомими сполуками фтору, фосфогіпсу. На­самперед це стосується виробництва амофосу, нітроамофоски і нітрофосу з екстракційної фосфорної кислоти на основі всіх ви­дів фосфатної сировини.

    10. Для забезпечення потреб сільгоспвиробників фосфатними доб­ривами і вирішення екологічних проблем, пов'язаних з їх вироб­ництвом, доцільно було б завезення в Україну з Марокко чи Ту­нісу суперфосфорної кислоти в розмірі 300 тис. т на рік для ви-

    11. 417

    1. робництва рідких комплексних добрив, або ж закуповувати в цих країнах чи країнах Близького Сходу необхідну кількість готових добрив чи фосфорної кислоти, припинивши її виробництво на віт­чизняних підприємствах. Вирішувати ці питання необхідно на дер­жавному рівні.

    2. Діючі в Україні виробництва фосфатних добрив за собівартістю кінцевої продукції значною мірою залежать від вартості сірчаної кислоти, що є важливим компонентом у сировинній складовій. На 1 т 100% Р2О5 в середньому витрачається від 1,5 до 2,5 т 100 % сірчаної кислоти.

    3. Сірчана кислота в Україні виробляється на підприємствах хі­мічної промисловості (понад 70 %), коксохімічної та інших про­мислових підприємствах. Потужності з виробництва сірчаної ки­слоти на підприємствах хімічної промисловості введені пере­важно в 70-х pp., тобто працюють понад 30 років. Знос основних виробничих фондів у сірчанокислотних цехах становить від 70 % до 90 %. Сірчана кислота споживається переважно (98 %) на внут­рішньому ринку, тому як сировинна складова впливає на собівар­тість та ціну кінцевої продукції — фосфорних добрив, пігментно­го двоокису титану, хімічних волокон тощо. Найбільші обсяги виробництва сірчаної кислоти сконцентровані в Донецькій, Сум­ській областях та Автономній Республіці Крим.

    4. Виробництво калійних добрив як складової промисловості мінеральних добрив з власної сировини розміщується у Калуші (Івано-Франківська область) і Стебнику (Львівська область). У 2000 р. на цих підприємствах виготовлено 20,2 тис. т у вигляді калімагнезії та каїніту. Крім того, на хімічних підприємствах ви­готовляються концентровані складні добрива, що містять калій, на довізній сировині (хлористий калій) з Білорусі та Росії. Це суль­фат калію, нітроамофоска та тукосуміші.

    5. Таким чином, подальший розвиток промисловості мінераль­них добрив в Україні залежатиме від вирішення проблем забезпе­чення її сировиною: виробництво азотних добрив — природним газом, потреба в якому становить 6—7 млрд м /рік; виробництво фосфатних добрив — фосфорною кислотою чи апатитовим кон­центратом, потреба в якому 1,8—2,0 млн т/рік; виробництво ка­лійних добрив потребує розробки і впровадження ефективної технології переробки наявних калійних руд.

    6. Содова промисловість — найстаріша підгалузь хімічної про­мисловості, складова основної хімії, що виробляє кальциновану соду (Na2C03), бікарбонат натрію (NaHC03), каустичну соду (NaOH) та ін.

    7. 418

    8. Основною сировиною для виробництва содової продукції є кухонна сіль і карбонатна сировина (крейда, вапняки), запасів якої достатньо в Україні. Содові підприємства розташовані в Донбасі: ВАТ «Лисичанська сода» (Лисичанськ Луганської області), ВАТ «Содовий завод» (Слов'янськ Донецької області); АР Крим: ВАТ «Кримський содовий завод».

    9. У другій половині 60-х — початку 70-х pp. на підприємствах України введено нові потужності з виробництва каустичної соди: в Калуші в складі «Концерну Оріана», в Дніпродзержинську в складі «Дніпроазот», на Первомайському хімічному комбінаті (Хар­ківська область). Це сприяло значному зростанню обсягів вироб­ництва содової продукції.

    10. Виробництво кальцинованої соди є одним із найскладніших багатостадійних процесів основної хімії. Для одержання 1 т каль­цинованої соди потрібно 1,5 т кухонної солі, 1,25 т вапняку, 80— 120 м3 води, 220—240 кг умовного палива. Содове виробництво не тільки потребує великих матеріальних та енергетичних витрат, а й екологічно небезпечне. На 1 т готового продукту утворюється близько 10 м3 рідких відходів, які скидаються у відстійники-на-копичувачі, так звані «білі моря» на Донбасі та Чорне море в Кри­му. Щорічні відходи у виробництві кальцинованої соди оціню­ються в 15 млн м3. У шламонакопичувачах содових підприємств, які займають 300 га, вже накопичилося близько 25 млн м3 шла-мів. Тільки 30 % поточного виходу відходів до недавнього часу перероблялося з отриманням хлориду кальцію та кухонної солі. Але відсутність споживача на хлорид кальцію довго стримувала реконструкцію діючих підприємств і стала головною причиною гальмування подальшого розвитку галузі та зниження обсягів ви­робництва. За розрахунками потреба України у хлориді кальцію становить всього 150—200 тис. т/рік, що відповідає утилізації лише 15 % відходів, які утворюються на підприємствах галузі.

    11. За 1991—2000 pp. обсяги виробництва содової продукції на під­приємствах України різко знизилися (табл. 3.49). З 1998 р. припине­но виробництво кальцинованої та каустичної соди на Слов'янсь­кому ВАТ «Содовий завод», з 1997 р. — каустичної соди на Київсь­кому ВАТ «Радикал». До перелічених раніше причин зниження об­сягів виробництва, на першому плані серед яких екологічні, слід на­звати також проблему якості та збуту продукції. Сьогодні виробничі потужності з випуску кальцинованої соди використовуються на рів­ні 33,1 %, а каустичної соди — на 22 %, що зумовлено насамперед скороченням внутрішнього ринку через кризовий стан у галузях — споживачах продукції, а також поставок за межі України.

    12. 419

    1. Світове виробництво кальцинованої соди в 1999 р. досягло 32,9 млн т. Найбільшими виробниками кальцинованої соди є 9 краї­ни — США, Китай, Росія, Індія, Франція, Німеччина, Італія, Поль­ща, Великобританія, частка яких у світовому виробництві стано­вить понад 80 %. З перелічених країн майже третина кальцино­ваної соди (10,2 млн т) виробляється в США, друге місце посідає Китай (7,65 млн т).

    2. Промисловість хімічних волокон і ниток — підгалузь хімічної промисловості, на підприємствах якої з природних речовин і син­тетичних полімерів виробляються штучні та синтетичні волокна. Підгалузь об'єднує 5 спеціалізованих підприємств, розміщення яких в Україні визначалося наявністю водних (чотири підприємст­ва розташовані в басейні Дніпра, в містах Чернігів, Київ, Черкаси, Житомир), паливно-енергетичних і трудових ресурсів, а також були орієнтовані на споживача готової продукції.

    3. Підприємства спеціалізуються на виробництві штучних воло­кон і ниток. Споживачами хімічних волокон і ниток є, головним чи­ном, легка (77 %), шинна та гумо-азбестова промисловість (20 %).

    4. Дуже складне становище в підгалузі було і залишається із за­безпеченням її сировиною. Основними видами сировини є: кап­ролактам, целюлоза, сода каустична, сірчана кислота, сіль АГ, сірководень, сульфат цинку, сульфат натрію. Віскозну целюлозу, сульфат цинку та сульфат натрію Україна повністю, а капролак­там на 30 % від потреби імпортувала з країн СНД чи країн дале­кого зарубіжжя. Відсутність сировини та виробництва прогресив­них видів синтетичних волокон і ниток, зниження попиту легкої промисловості через кризове становище в самій галузі призвело до того, що виробництво хімічних волокон і ниток за 1991— 2000 pp. скоротилося майже у 8 разів. З 1996 р. не випускає про­дукцію (віскозне волокно) Сокальський завод хімволокна, майже припинив роботу ВАТ «Київське хімволокно» та ВАТ «Жито­мирський завод хімволокна». Стабільно працює тільки ВАТ «Чер­каське хімволокно» на давальницькій сировині. Це і стало причи­ною суттєвих змін у структурі виробництва хімічних волокон і ни­ток. Припинено виробництво віскозних волокон, майже все вироб­ництво — це хімічні нитки (99,4 %), серед них нитки текстильні (переважно штучні) — 71,8 % і нитки синтетичні для корду і тех­нічних виробів — 28,2 %.

    5. Для сучасної промисловості хімічних ниток і волокон харак­терно: асортиментна обмеженість, незабезпеченість вітчизняною сировиною і невідповідність потребам внутрішнього ринку. На внутрішньому ринку споживається близько 8 тис. т продукції влас-

    6. 420

    7. ного виробництва, при цьому лише нитки віскозні, а також деякі види джутових ниток відповідають світовим вимогам якості. Щоб відновити цю підгалузь хімічної промисловості, необхідно про­вести докорінну реконструкцію підприємств, з організацією но­вих видів якісних волокон і ниток та модернізацією технологіч­ного обладнання.

    8. Світове виробництво хімічних волокон і ниток у 1990-х pp. становило 20—24 млн т. У світовому балансі текстильної сиро­вини наприкінці 90-х pp. частка хімічних волокон досягла 53 %. Виробництво бавовни у світі стабілізувалося на рівні 43 %, вовни — З %. Наприкінці 90-х pp. частка країн Західної Європи, США, Япо­нії у світовому виробництві хімічних волокон і ниток становила 30 %, а країн Азії досягла 60 %, з них 19 % світового виробницт­ва припадає на Китай, 13,4% — Тайвань. Ця тенденція збере­жеться і в найближчій перспективі.

    9. Промисловість синтетичних барвників, або анілінофарбова про­мисловість, підгалузь хімічної промисловості, підприємства якої ви­робляють синтетичні органічні барвники, хімікати для гумової про­мисловості, спеціальні поверхнево-активні і текстильно-допоміжні речовини, напівпродукти для виробництва пластмас та гуми тощо.

    10. Провідне підприємство підгалузі — Рубіжанський ВАТ «Кра­ситель» — побудоване ще на початку XX ст. У другій половині 80-х pp. встали до ладу Івано-Франківський завод тонкого орга­нічного синтезу (тепер фірма «Барва») та Сиваський анілінофар­бовий завод (АР Крим).

    11. Сьогодні галузь перебуває в дуже скрутному становищі. Ви­робництво скоротилося майже у 70 разів. Вироблена продукція не користується попитом на внутрішньому ринку і залишається нереалізованою на складах.

    12. В Україні склалося становище, коли, маючи значні потужності з випуску барвників і напівпродуктів для їх виробництва, країна не може забезпечити свою текстильну промисловість барвника­ми. Тому підгалузь потребує структурної перебудови зі створен­ням умов для виготовлення майже всього асортименту барвників, текстильно-допоміжних речовин, відбілювачів, поверхнево-актив­них речовин тощо для текстильної, поліграфічної, шкіряної, лако­фарбової галузей промисловості. Структурна перебудова перед­бачає створення власної потужної сировинної бази.

    13. Промисловість синтетичних смол і пластичних мас, пласт­масових виробів — підгалузі хімічної промисловості, підприємст­ва (чи виробництва) яких у результаті синтезу штучних чи при­родних матеріалів виготовляють високомолекулярні сполуки —

    14. 421

    1. різні смоли, пластичні маси та матеріали з них. Як сировину для одержання пластичних мас і синтетичних смол використовують в основному продукти переробки природного газу, нафти, кам'я­ного вугілля, деревини та кухонної солі (хлор).

    2. Виробництво пластичних мас і синтетичних смол в Україні створено переважно в складі великих комбінатів азотної і хлорної промисловості з використанням переваг внутрішньогалузевого комбінування на основі комплексного використання сировини. У складі азотних підприємств у Дніпродзержинську (ВАТ «Дніпро-азот») і Горлівці (ВАТ «Концерн Стирол») введені потужності з виробництва полістиролу і сополімерів стиролу, в тому числі зі спеціальними властивостями — ABC пластик («Дніпроазот»); у Сєвєродонецьку («Об'єднання Азот») — поліетилену високої щіль­ності, капролактаму, похідних вінілацетату; в Черкасах (ВАТ «Азот») — капролактаму та іонообмінних смол; у Рівному (ВАТ «Рівнеазот») — сіль АГ. У Калуському ВАТ «Оріана», Первомай-ському ДП «Хімпром», Дніпродзержинському ВАТ «Дніпроазот» створені потужності з виробництва полівінілхлориду та сополі­мерів вінілхлориду, а також карбамідних смол і поліетилену ни­зької щільності на ВАТ «Оріана». Виробництво алкідних смол розміщено в складі підприємств лакофарбової промисловості в Дніпропетровську, Одесі, Бориславі (Львівська область) та ін.

    3. На основі міжгалузевого комбінування створені виробничі по­тужності з випуску поліпропілену в нафтопереробній промисло­вості (Луганська область), карбамідних смол у лісохімічній про­мисловості (Закарпатська, Львівська, Рівненська області); феноло-формальдегідних (Донецька, Запорізька області) та епоксидних (Донецька область) смол — у машинобудівній промисловості. Спе­ціалізованим підприємством з виробництва кремній-органічних сполук є Запорізьке ДП «Кремнійполімер».

    4. До 1990 р. виробництво пластмас і синтетичних смол розвива­лося прискореними темпами. У період 1991—2000 рр. виробницт­во пластичних мас і синтетичних смол в Україні скоротилося у 5 ра­зів. Зупинено виробництво поліетилену високої щільності у зв'яз­ку з відсутністю сировини, капролактаму і солі АГ у Сєвєродоне­цьку («Об'єднання Азот»), полістиролу та полівінілхлоридної смо­ли в Дніпродзержинську (ВАТ «Дніпроазот»), алкідних смол в Одесі (фірма Елакс). У той же час уведені нові потужності з ви­робництва поліпропілену (100 тис. т/рік) у Лисичанську(ВАТ «ЛиНОС»), поліетилену низької щільності (250 тис. т/рік) у Ка­луші (ВАТ «Оріана»). У цілому на початок 2000 р. виробничі по­тужності використовувалися всього на 15,2 %.

    5. 422

    6. Головні причини такого становища у підгалузі: відсутність внутрішнього ринку через кризу в галузях — споживачах продук­ції — машинобудуванні, будівництві, нафтопереробній промис­ловості; скорочення експорту в країни СНД, а також відсутність або нестача напівпродуктів, проміжних чи кінцевих продуктів. Крім того, продукція неконкурентоспроможна на зовнішньому ринку через низьку якість та високу ціну.

    7. Провідні підприємства промисловості пластмасових виробів: Сєвєродонецьке ВАТ «Об'єднання склопластик», Бердянський завод скловолокна, ВАТ «Луцькпластмас», Броварський завод пластмас, ВАТ «Харпластмас», ЗАТ Київський завод полімерних матеріалів, ВАТ «Пластмасприлуки», ВАТ «Сімферопольський за­вод пластмас», Одеське ВАТ «Пласта» та ін.

    8. Таблиця 3.51

    9. ВИРОБНИЦТВО ТОВАРІВ ПОБУТОВОЇ ХІМІЇ ТА МИЛА В УКРАЇНІ у 1990,1995—2000 pp., тис. т

      1. 1990

      1. 1995

      1. 1996

      1. 1997

      1. 1998

      1. 1999

      1. 2000

      1. Товари побутової хімії (у дріб­ній розфасовці)

      1. 974,0

      1. 177,0

      1. 144,0

      1. 132,0

      1. 119,0

      1. 146,0

      1. 148,0

      1. у тому числі: Миючі засоби

      1. 251,0

      1. 71,0

      1. 37,0

      1. 30,9

      1. 29,5

      1. 55,8

      1. 62,7

      1. з них: синтетичні

      1. 242,0

      1. 68,3

      1. 35,3

      1. 29,2

      1. 29,2

      1. 55,1

      1. 60,9

      1. Засоби для відбілювання, під­синювання, підкрохмалюван­ня виробів з тканин

      1. 41,6

      1. 21,4

      1. 20,9

      1. 21,5

      1. 13,7

      1. 10,8

      1. 16,1

      1. Засоби чистки

      1. 27,5

      1. 10,3

      1. 8,9

      1. 6,6

      1. 6,4

      1. 5,7

      1. 6,8

      1. Поліруючі засоби

      1. 0,8

      1. 0,6

      1. 0,5

      1. 0,6

      1. 0,4

      1. 0,5

      1. 0,6

      1. Засоби догляду за автомобі­лями, мотоциклами, велоси­педами

      1. 9,8

      1. 5,8

      1. 5,8

      1. 4,9

      1. 3,9

      1. 4,0

      1. зд

      1. Клейові засоби

      1. 18,1

      1. 8,9

      1. 6,0

      1. 3,3

      1. 2,2

      1. 3,8

      1. 3,4

      1. Засоби для захисту рослин, садів і городів

      1. 2,4

      1. 0,4

      1. 0,3

      1. 0,2

      1. 0,1

      1. 0,05

      1. 0,03

      1. Лакофарбові матеріали

      1. 294

      1. 42,0

      1. 43,1

      1. 48,3

      1. 49,6

      1. 48,5

      1. 47,7

      1. Господарське мило

      1. 131

      1. 43,9

      1. 35,1

      1. 20,3

      1. 15,4

      1. 18,1

      1. 31,3

      1. Туалетне мило

      1. 47,3

      1. 9,4

      1. 4,8

      1. 3,2

      1. 3,4

      1. 7,0

      1. 12,1

    10. 423

    1. Світове виробництво пластичних мас і синтетичних смол в наприкінці 90-х pp. досягло 120 млн т. Головними виробниками є країни Північної Америки (США) та Західної Європи. На їх част­ку припадає 2/3 світового виробництва.

    2. Промисловість побутової хімії підгалузь хімічної промис­ловості, підприємства якої виготовляють різноманітні хімічні то­вари побутового призначення, у тому числі в дрібній упаковці для безпосереднього використання населенням у побуті. Динамі­ку виробництва товарів побутової хімії наведено в табл. 3.51.

    3. Серед товарів побутової хімії провідне місце займають син­тетичні миючі засоби (СМЗ) побутового і технічного призна­чення. Із загального обсягу виробництва СМЗ понад 80 % — про­дукція для побутових потреб у дрібній розфасовці. Виробництво СМЗ у 2000 р. становило всього 15,2 % від їх випуску у 1990 р. Провідною товарною формою СМЗ є порошок близько 90 %, решта пасти, рідини і піномиючі засоби.

    4. Виробляються СМЗ головним чином на хімічних підприємствах, незначна кількість на малих підприємствах місцевого підпоряд­кування. За умови повного використання потужностей три великі підприємства могли б повністю задовольняти внутрішню потребу країни в СМЗ. Це ЗАТ «Вінницяпобутхім», яке засноване на базі двох цехів Вінницького ВО «Хімпром» (потужність 90 тис. т/рік), ВАТ «Время», створене на базі Первомайського ДП «Хімпром» (потужність 60 тис. т/рік), та ЗАТ «Реактив», що створено на базі Слов'янського ВАТ «Содовий завод» (потужність 37 тис. т/рік).

    5. Усього в Україні налічується понад 20 підприємств, на яких є обладнання для виробництва СМЗ. Серед них зовсім нові: спіль­не підприємство «Супермаш» (Київ), засновниками якого є три американські компанії, одна турецька та одна українська. Разом із СМЗ тут виробляються інші товари побутової хімії, в тому чис­лі парфюмерно-косметична продукція. На початку 2000 р. ство­рено україно-турецьке СП «Ольвія-Beta» в Орджонікідзе Дніпро­петровської області, що випускає засоби чистки під торговими марками Gala і Dana, Львівське підприємство «Крокпром», що виробляє якісний миючий порошок SCANMAX.

    6. У 1999 р. у виробництво СМЗ України прийшли перші ве­ликі іноземні інвестиції. Серед перших інвесторів авст­рійський підрозділ німецького концерну Henkel. Іноземні фір­ми виробляють порошки під відомими торговими марками Gala, Dana, Apple, тому що мито на імпорт миючих засобів ста­новить 30 %, а на більшу частину хімічних компонентів на їх виготовлення до 2 %.

    7. 424

    8. Для забезпечення високої якості продукції в Україну необхідно імпортувати 30—40 % сировини (за кількістю). Насамперед це — поверхнево-активні речовини перборат натрію (для порошків з ви­білюючим ефектом) тощо.

    9. Із загальної кількості вироблених в Україні СМЗ близько 10 % експортуються за межі України, з них понад 90 % — у країни СНД. Переважна кількість СМЗ імпортується з Польщі та Туреч­чини. Вже зараз миючі порошки вітчизняного виробництва ста­новлять практично половину СМЗ, що продаються на українсь­кому ринку. За оцінкою експертів, у найближчі роки вітчизняна продукція буде домінувати не тільки через низькі ціни, орієнто­вані на споживача з мінімальними доходами, а й високу якість миючих засобів.

    10. Шинна промисловість — головна складова нафтохімічної промисловості. До шинної промисловості входять підприємства, які випускають усі типи пневматичних шин та шиноремонтне ви­робництво. Галузь відзначається високим рівнем концентрації та спеціалізації. Шинні заводи розміщено в Дніпропетровську — ВАТ «Дніпрошина», НВО «Шина» та в Білій Церкві (Київська область) — ВО «Білоцерковшина», яке розділилося на два під­приємства: ВАТ «Росава» і ВАТ «Валса», обидва стали акціонерни­ми товариствами.

    11. Шинне виробництво споживає значну кількість різноманітної сировини, серед якої слід виокремити: синтетичні каучуки (понад 20 найменувань), хімічні волокна і нитки технічного призначен­ня, кордна тканина, технічний вуглець (10 найменувань), метало-корд (понад 10 найменувань), хімічні домішки, арміруючі матеріа­ли, прискорювачі вулканізації гум, стабілізатори, активатори, тобто основні компоненти гумових сумішей тощо. Значна частина пе­релічених видів сировини поставляється з Росії, а також з країн далекого зарубіжжя, тому що в Україні не виробляються.

    12. Як і інші підгалузі хімічного комплексу, шинна промисловість у 90-ті pp. зазнала значних втрат. У цілому по Україні виробницт­во шин у 2000 р. скоротилося порівняно з 1990 р. на 39 %. Найбіль­ше зниження відбулося у виробництві шин для сільськогосподар­ських машин (у 6—7 разів), мотошин (у 20 разів), для вантажних автомобілів (у 6 разів) і тільки випуск шин для легкових автомо­білів збільшився у 2000 р. на 17,1 %. Залежно від коливання по­питу на ринках обсяги виробництва шин в Україні теж суттєво змінюються (див. табл. 3.49).

    13. ВАТ «Дніпрошина» виробляє радіальні безкамерні шини і є монополістом у виробництві радіальних шин з цільнометалевим

    14. 425

    1. кордом. Понад 50 % своєї продукції «Дніпрошина» експортує у 30 країн світу, найбільшим покупцем шин є Росія — близько 80 % загального обсягу експорту. Сьогодні найбільшим шинним заводом в Україні та другим у СНД (після «Ніжнекамшини») є ВАТ «Росава». З 1999 р. ВАТ «Росава» працює у режимі спільно­го підприємства з іноземними інвестиціями. Понад 50 % продук­ції «Росава» поставляє за межі України. Основний обсяг експорту шин припадає на Росію (65 %), близько 10 % шин відправляється у країни Прибалтики, решта — у країни далекого зарубіжжя: Бол­гарію, Угорщину, Румунію, Австрію, Великобританію, Голландію, Фінляндію, США тощо.

    2. ВАТ «Валса» — наймолодше шинне підприємство в Україні. Зорієнтовано переважно на внутрішнього споживача: виробників сільськогосподарської техніки, шляхобудівної техніки, мотошин, для малогабаритної техніки, грузовиків, легкових автомобілів.

    3. У світовій шинній промисловості спостерігається тенденція скорочення кількості компаній та закриття зайвих заводів. Зараз частка великих компаній, що входять у першу десятку, дає 80 % усієї світової шинної продукції і розподіляється на світовому ринку шин таким чином: «Мішлєн» (Франція) — 19,6 %; «Бріджстоун» (Японія) — 17,0; «Гудьїр» (США) — 15,0; «Континенталь» (Німеч­чина) — 7,0; «Піреллі» (Італія) — 6,0; «Сумітомо» (Японія) — 6,0; «Йокогама» (Японія) — 4,5; «Тойо» (Японія) — 2,0; «Купер» (США) — 1,6; «Ханкук» (Південна Корея) — 1,4 %.

    4. Для шинної промисловості всього світу важливою залишаєть­ся проблема утилізації зношених шин, особливо великогабарит­них та з металокордом.

    5. Підприємства гумоазбестової промисловості розташовані: у Лисичанську (завод гумотехнічних виробів), Білій Церкві (завод гумотехнічних виробів та азбестотехнічних виробів ВАТ «Трі-бо»), Сумах (ВАТ «Гумотехніка»), Києві (ВАТ «Київгума» та за­вод гумових і латексних виробів), Чернівцях (ВАТ «Розма»), Гор-лівці (ВАТ «Еластомер»), а також заводи гумотехнічних виробів у Львові, Одесі, Дніпропетровську, Стаханові, Запоріжжі, Бердян­ську, Донецьку та ін.

    6. Найважливішою сировинною складовою гумотехнічних виро­бів є каучуки (потреба близько 100 тис. т/рік). Синтетичний кау­чук Україна імпортує з Росії, натуральний — з країн Південно-Східної Азії. Інші види сировини, що виробляються в Україні: технічний вуглець (сажа) — Кременчуцький завод технічного вуг­лецю (Полтавська область) і Стаханівський завод технічного вуг­лецю (Луганська область), сірка мелена — ДГХП «Сірка» у Яворо-

    7. 426

    8. ві і Роздолі, хімічні волокна (корд) — заводи хімволокна в Черні­гові і Житомирі. Необхідною складовою у виробництві гумотех­нічних виробів є хімікати-добавки, у тому числі прискорювачі вул­канізації і вулканізуючі агенти, активатори вулканізації, модифіка­тори, стабілізатори (антиоксиданти), які в Україні не виробляють­ся або виробляються в недостатній кількості і тому імпортуються.

    9. Для відродження підгалузі необхідно провести реконструкцію та модернізацію діючих підприємств з метою оновлення асорти­менту виробів, створення виробів із заданими властивостями, орієн­тованих переважно на вітчизняну сировинну базу.

    10. Хіміко-фармацевтична промисловість — складова хімічного комплексу, підприємства якої виробляють синтетичні лікарські засоби, медикаменти з рослинної та тваринної сировини, вітамі­ни, ендокринні та бактеріальні препарати, ферменти і кофермен­те медичного призначення, антибіотики, кровозамінники, готові ліки, галенові препарати, перев'язувальні та шовні матеріали, де-зинфекційні засоби тощо. Територіальне розміщення продукції хіміко-фармацевтичної промисловості наведено в табл. 3.48.

    11. Асортимент продукції галузі містить 1250 найменувань ліків. Понад 80 % з них виготовляється з імпортної сировини, яка заво­зиться з Німеччини, Швейцарії, Іспанії, Китаю (до 60 %) та країн СНД (до 20 %). На внутрішній ринок постачається 60 % виробле­ної продукції, 40 % експортується в основному в країни СНД та Східної Європи.

    12. Найбільші підприємства галузі розміщені в Києві (ВАТ «Дар­ниця», ВАТ «Фармак», ВАТ «Київмедпрепарати», НВЦ «Борща-гівський хімфармзавод», «Біофарма», ЗАТ «Київський вітамінний завод»), Харкові (ВАТ «Біолік», ФФ «Здоров'я», хімфармзавод «Червона зірка»), Львові (AT «Галичфарм», «Львівлікарпрепара-ти»), Одесі («Біостимулятор»), Умані («Вітаміни»), Лубнах («Луб-нифарм»), Дніпропетровську («Дніпрофарм»), Луганську («Хім­фармзавод»), у Монастирищі («Хімфармзавод») та ін. Повний то­варний асортимент їх продукції налічує від 80 до 100 наймену­вань лікарських засобів різноманітної дії.

    13. Розробки щодо пошуку і впровадження нових лікарських пре­паратів проводяться в межах програм, що фінансуються з держав­ного бюджету. Передбачається в перспективі впровадження у ви­робництво 228 готових лікарських засобів на діючих потужностях, організація виробництва власних субстанцій, що дозволить суттєво завантажити потужності вітчизняних заводів з випуску готових лі­карських засобів, створити експортний потенціал, забезпечити краї­ну більш широким асортиментом продукції медичного призначення.

    14. 427