logo
317-rps-doroguncov

Галузева структура продукції легкої промисловості україни у 2001 р.

    1. Види економічної діяльності (галузі)

    1. Код (підсекція, розділ, група)

    1. Частка в загальному виробництві,

    2. %

    1. Легка промисловість

    1. DB + DC

    1. 100,0

    1. Текстильна промисловість та пошиття одягу

    1. DB

    1. 71,8

    1. Текстильна промисловість

    1. 17(1—7)

    1. 31,6

    1. Виробництво готового одягу та хутра

    1. 18(1—3)

    1. 40,2

    1. Виробництво шкіри, галантерейних виробів із шкіри та дорожніх виробів і взуття

    1. DC

    2. 19(1—3)

    1. 28,2

  • Тривалий час провідне місце серед підгалузей легкої промис­ловості належало текстильній, але за останні 2 роки вона втра­тила свої позиції. До складу текстильної промисловості входять: первинна обробка текстильної сировини, шовкомотальна, бавов­няна, лляна, вовняна, шовкова, виробництво нетканих матеріалів, конопледжутова, сітков'язальна, виробництво текстильної галан­тереї, трикотажна та валяльно-повстяна. Підприємства текстиль­ної промисловості розташовані в усіх областях України. На них зосереджено третина всіх працюючих у галузі, виробляється 26,4 % всієї продукції, вони мають найбільш вагому виробничо-технічну базу — майже 64 % галузевих промислово-виробничих фондів. Продукція, яку виробляють текстильні підприємства, найбільш фондомістка порівняно з продукцією інших підгалузей.

  • Бавовняна промисловість виробляє 55,6 % усіх вироблених тканин. Бавовняна промисловість складається з прядильного, кру­тильно-ниткового, ткацького та фарбувальнообробного вироб­ництв. Підприємства бавовняної промисловості розташовані в 19 з 25 областей. Бавовняна промисловість орієнтована переважно на імпортну сировину. Через порушені зв'язки із регіонами-виробниками бавовни виробництво бавовняної пряжі в Україні у 2000 р. становило 48,5 % від рівня 1995 р. та скоротилося в 18 ра­зів порівняно з 1990 р. Обсяг виробництва бавовняних тканин становив порівняно з 1995 р. — 47,3 %, а порівняно з 1990 р. він

  • 603

    1. скоротився в 15,3 раза. Позитивним як у виробництві пряжі, так і тканин є зростання обсягів виробництва у 2000 р. порівняно з по­переднім роком відповідно на 55,3 % і 41,2 %, що свідчить про деяку стабілізацію в бавовняній промисловості.

    2. Найбільші підприємства бавовняної промисловості розміщені: в Херсоні — ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат», Терно­полі — бавовняно-прядильне ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно», Донецьку — бавовняно-прядильний комбінат ПП «Донтекс-95», Нововолинську — бавовняна фабрика ВАТ «Но-текс», Полтаві — прядильна фабрика ЗАТ «Демітекс», Нікополі — ВАТ «Нікопольський прядильно-нитковий комбінат», в Києві — ватноткацька, ткацькі фабрики в Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві, Радомишлі та ін.

    3. Вовняна промисловість виробляє 9,8 % всіх тканин країни. Вона складається з первинної обробки вовни, виробництва пряжі та тканин. Вовняна сировина використовується в суміші з бавов­ною та хімічними волокнами під час виробництва пряжі, тканин, трикотажних виробів, килимів та килимових виробів. На вироб­ництво вовняних тканин із застосуванням хімічних волокон при­падає 80,6 % усіх вовняних тканин. За період 1991—2000 pp. Підга-лузь зазнала скорочення виробництва в 12 разів, і лише в 2000 р. порівняно з попереднім роком спостерігалося зростання вироб­ництва вовняної пряжі на 27,6 % та вовняних тканин — на 31,6 %.

    4. Вовняна промисловість розміщена в 14 областях України. Се­ред підприємств з виробництва вовняної пряжі та тканин найбіль­ші розташовані: у Чернігові — концерн ВАТ «Чексіл», Сумах — суконна фабрика ЗАТ «Сумкамволь», Дунаївцях (Хмельницька обл.) — ВАТ «Дунаєвецька суконна фабрика», Богуславі (Київ­ська обл.) — ВАТ «Богуславська суконна фабрика», Луганську — тонкосуконна фабрика, Кривому Розі — вовнопрядильна фабрика, вовняні фабрики у Харкові, Одесі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах.

    5. На шовкову промисловість припадає 2,4 % усіх вироблених тканин України. Шовкова промисловість — це виробництво ни­ток шовку-сирцю та тканин. Виробництво шовкових тканин є ос­новним споживачем хімічних волокон. Із загального обсягу шов­кових тканин 78,3 % вироблено із застосуванням хімічних воло­кон. У 2000 р. обсяг виробництва шовкових тканин збільшився проти попереднього року на 15,7 %. Але порівняно з 1995 р. об­сяг їх виробництва становив 35,7%. Порівняно з 1990 р. вироб­ництво шовкових тканин скоротилося в 41 раз; це більше ніж ви­робництво будь-яких інших видів тканин. У 2000 р. не виробля­лося зовсім ниток шовку-сирцю.

    6. 604

    7. Підприємства шовкової промисловості розташовані в шести областях та Києві. Шовкові тканини виробляє: шовковий комбі­нат ВАТ «Волтекс» у Луцьку, ЗАТ «Черкаський шовковий комбі­нат», ЗАТ «Київський шовковий комбінат», ЗАТ «Дарна» у Києві, ЗАТ «Текстильеластотехніка» у Лисичанську. Для цієї підгалузі характерне розміщення підприємств поряд з підприємствами, які виробляють хімічні волокна та нитки. Наприклад, розміщення поряд Дарницького шовкового комбінату і Київського ВАТ «Хім­волокно», Черкаського шовкового комбінату і Черкаського ВАТ «Хімволокно».

    8. Первинна обробка льону — це промисловість, яка повністю забезпечується вітчизняною сировиною. Наявність природних умов для розвитку льонарства сприяє збільшенню льоноволокна в сиро­винному балансі. Котонізація льоноволокна1 відкриває широкі мож­ливості для використання цієї сировини в суміші з бавовною, вов­ною та хімічними волокнами у виробництві пряжі, тканин та три­котажних виробів. Обсяг виробництва лляного волокна становив у 2000 р. порівняно з попереднім роком 47,7 %, з 1995 р. — 7,0, з 1990 р.—4,3%.

    9. Підприємства з первинної обробки льону наближені до райо­нів вирощування сировини та розташовані у 8 областях України. Більшість підприємств розміщені у Поліському регіоні: Волинсь­кій, Житомирській, Рівненській, Чернігівській областях.

    10. Лляна промисловість повністю орієнтується на вітчизняну си­ровину та складається з виробництва лляної пряжі та тканин. Во­на виготовляє 5 % усіх тканин України. За 1991—2000 pp. лляна промисловість зазнала значного спаду обсягів виробництва, хоча для неї є достатня сировинна база. У 2000 р. обсяг виробництва від рівня попереднього року становив: лляної пряжі -— 61,2%, лля­них тканин — 62,3 %; від рівня 1995 p.: лляної пряжі — 11,9 %, лляних тканин — 16,3 %. Від рівня 1990 р. вироблено лише 6,9 % лляної пряжі та 5,4 % лляних тканин.

    11. Підприємства лляної промисловості розміщені у Волинській, Житомирській, Івано-Франківській, Рівненській областях та у Києві. Переробка льоноволокна на пряжу та тканини зосереджена переважно на підприємствах: льонокомбінаті ВАТ «Рівнельон» у Рівному, льонокомбінаті ВАТ «Льонотекс» у Житомирі, ВАТ Коростишівський льонозавод у Житомирській області.

    12. ' Котонізація льоноволокна — це низка технологічних процесів, що максимально наближають властивості лляних волокон до бавовняних.

    13. 605

    1. На виробництво нетканих матеріалів припадає 19,4% усіх вироблених тканин країни. В процесі виробництва нетканих ма­теріалів використовують різну сировину — бавовняну, вовняну, лляну та хімічні волокна. У 2000 р. спостерігалося зростання ви­робництва нетканих матеріалів типу тканин на 62,7 % порівняно з попереднім роком, порівняно з 1995 р. їх обсяг становив 59 %, а з 1990 p. —4,9%.

    2. Підприємства з виробництва нетканих матеріалів розташовані в 16 областях та Києві, найбільше — ВАТ «Рівненська фабрика нетканих матеріалів» у Рівному.

    3. Конопледжутова промисловість орієнтується як на імпортну (джут), так і на вітчизняну сировину (конопляне волокно). В про­цесі виробництві використовують також лляне волокно та бавовня­ну пряжу. Починаючи з 1999 p., конопледжутові тканини в Украї­ні не вироблялися.

    4. Підприємства конопледжутової промисловості розташовані в Житомирській, Київський, Кіровоградській, Одеській, Харківсь­кій, Херсонській областях та Києві. Найбільші серед них: канат­ний завод у Харкові та джутова фабрика в Одесі.

    5. Трикотажна промисловість випускає товари народного спо­живання переважно у вигляді готових виробів. Це такі товари, як панчішно-шкарпеткові вироби, білизняний та верхній трикотаж, рукавичкові трикотажні вироби. Для розміщення трикотажної промисловості характерне наближення виробництва до споживачів. В 2000 р. панчішно-шкарпеткових виробів було вироблено на 9,1 % більше, ніж в попередньому році, але за 1991—2000 рр. Вироб­ництво скоротилося в 11 разів.

    6. Підприємства трикотажної промисловості розташовані в усіх областях України, крім Волинської. Найбільші підприємства, які виробляють панчішно-шкарпеткові вироби, розташовані: у Жи­томирі — АТЗТ «Україна», Чернівцях — ЗАТ «Мальва», Черво-нограді (Львівська обл.) — ВАТ «Веста», Харкові — ЗАТ «Дер-жавінська мануфактура», Нікополі (Дніпропетровська обл.) — цех з виробництва трикотажу ВАТ «Нікопольський завод феросплавів» (торгова марка «Ніка»).

    7. Виробництво білизняних трикотажних виробів в 2000 р. порів­няно з попереднім роком збільшилося на 29,6 %, але від рівня 1995 р. становило — 35,6 %, а 1990 р. — 2,1 %. Обсяг виробницт­ва верхнього трикотажу в 2000 р. зріс у 2,15 раза порівняно з по­переднім роком та перевищив рівень 1995 р. на 17,7%. В Україні налічується велика кількість підприємств, які випускають і біли­зняний, і верхній трикотаж. Найбільші підприємства розташова-

    8. 606

    9. ні: у Львові — ЗАТ «Промінь», Луганську — ЗАТ «Лутрі», Му-качеві — ВАТ «Мрія», Миколаєві — ВАТ «Аура», Києві — АТЗТ «Роза», Дніпропетровську — КП «Дніпрянка», у Київській області — АТЗТ «Тіко». Характерно те, що трикотажні виробницт­ва розміщені не тільки у великих промислових центрах, а майже у кожному обласному центрі, а також у малих містах та сільських населених пунктах.

    10. Швейна промисловість у сучасній галузевій структурі легкої промисловості посідає домінуюче місце — 38,3 % всієї продукції галузі. Вона виробляє пальта та напівпальта, плащі, костюми, су­кні, брюки, спідниці, блузки, куртки, сорочки та інші вироби. Це найбільш трудомістка підгалузь легкої промисловості. Швейне виробництво орієнтується на споживача. Обсяг виробництва швей­них виробів у грошовому вимірі в 2000 р. порівняно з попереднім збільшився на 36 %, від рівня 1995 р. становив 73,7 %, порівняно з 1990 р. виробництво скоротилося майже в 5 разів. Багато під­приємств працюють на давальницькій сировині.

    11. Підприємства швейної промисловості розміщені по всій терито­рії країни та переважно у великих населених пунктах. Основними центрами є Київ, Львівська, Харківська, Донецька, Вінницька та Лу­ганська області. Найбільші швейні підприємства розташовані: у Львові — ВАТ «Маяк», спільне українсько-швейцарське AT «Вес­на», Харкові — АТВТ ім. Тінякова, Луганську — фірма «Стиль», Дніпропетровську — ЗАТ «Дніпро» та КП ВТФ «Славутич», Черні­вцях — АТВТ «Трембіта», Києві — ВАТ «Ластівка», Вознесенську (Миколаївська обл.) — ВАТ ПТФ «Вікторія», Вінниці — ВАТ «Во­лодарка», Запоріжжі — ЗАТ «Селена». У Києві є підприємства, що спеціалізуються на пошитті певних видів готових виробів: Київське АТЗТ «Каштан», що спеціалізоване на виготовленні сорочок та блуз, швейна фабрика ВАТ «Желань» — на виготовленні чоловічих костюмів, АТЗТ «Україна» та ЗАТ ВТФ «Дана» на пошиття верх­нього одягу, а саме пальт, плащів, курток.

    12. Шкіряно-хутрово-взуттєва промисловість — це одна з найваж­ливіших підгалузей легкої промисловості. До неї належить вироб­ництво натуральних шкір, штучних шкір і плівок, штучного хутра, шкіряно-галантерейна, хутрова, взуттєва, щетинно-щіткова промис­ловості. Підприємства цієї підгалузі розміщені в усіх областях Україні. Частка продукції, яка ними виробляється, становить 34,6 % від загального обсягу виробництва легкої промисловості.

    13. Шкіряна промисловість цілком орієнтується на вітчизняну сировину. Основною сировиною для неї є натуральні шкіри (до­машніх, диких та морських тварин). Проте останнім часом широ-

    14. 607

    1. кого використання у виробництві набули штучні та синтетичні шкіри. Зі шкіри виготовляють взуття, одяг, різні галантерейні ви­роби, деталі для машин та станків. Підприємства шкіряної про­мисловості виробляють жорсткі, юхтові, хромові шкіртовари та штучні м'які шкіри. У 2000 р. порівняно з попереднім роком ви­робництво жорстких та хромових шкіртоварів зросло на 9,3 % та 3,6 % відповідно, але порівняно з 1995 р. та 1990 р. обсяг їх вироб­ництва скоротився в декілька разів. Значного скорочення зазнали юхтові шкіртовари. Рівень виробництва 2000 р. порівняно з по­переднім становив 71,0 %, з 1995 р. — 29,7 %, з 1990 р. — 4,9 %. За 1991—2000 pp. обсяг виробництва штучних м'яких шкір скоро­тився в 33,8 раза.

    2. Шкіряні підприємства розташовані як у великих, так і в малих містах. Найбільші: ЗАТ «Возко» у Вознесенську (Миколаївська обл.), ЗАТ «Чинбар» у Києві, ВАТ «Світанок» у Львові, КП «Ва­сильківська шкіряна фірма», ВАТ «Плай» в Івано-Франківську. Штучну шкіру виготовляють ЗАТ «Искож-2000» у Запоріжжі, а також у Луцьку, Тернополі, шкірозамінники — ТОВ «Искож» в Одесі.

    3. Взуттєва промисловість орієнтована на споживача. Вона ви­пускає валяне, фетрове, гумове взуття, з верхом із натуральної шкіри чи текстилю, штучної шкіри та інше взуття різних видів та призначення. У 2000 р. було вироблено 13,5 млн пар взуття, що становило лише 6,1% від рівня 1990 р. та 65,5% від рівня 1995 p., але більше рівня попереднього року на 13,4 %.

    4. Підприємства з виробництва взуття розміщені в кожній облас­ті України. Найбільшими виробниками є: Київ, Сумська, Жито­мирська, Львівська та Дніпропетровська області. У Києві функціо­нує AT «Київ», що спеціалізується на виробництві взуття з тек­стильних матеріалів та взуття військового призначення, AT «Сла­вутич», яке виробляє жіноче та дитяче взуття, ВАТ «Кияни», яке ви­робляє взуття різних видів; у Дніпропетровську — AT «Орель», у Донецьку — ТОВ ВТФ «Контур», у Миколаєві — ВАТ «Ніко», у Ромнах — КВТО «Талан», у Чернігові — ЗАТ «Берегиня».

    5. Хутряна промисловість складається з виробництва натураль­ного та штучного хутра, а також виробництва хутряних виробів. Вона обробляє хутро лисиці, видри, норки, кроля, ховраха та нут­рії, овечі шкури. У 2000 pp. обсяг виробництва натурального хут­ра та хутряних виробів з нього скоротився і порівняно з поперед­нім роком становив 93,4 %, з 1995 р. — 43,3, з 1990 р. — 22,7 %. За 1991—2000 р. в хутряній промисловості набуло поширення трикотажне штучне хутро, яке імітує натуральне хутро норки,

    6. 608

    7. ондатри, куниці, єнота, ягнят каракулевої породи, овець тощо. У 2000 р. обсяг виробництва штучного хутра зріс порівняно з попе­реднім роком на 31,2 %, а за весь період більш ніж в 5 разів.

    8. Підприємства хутряної промисловості розташовані в усіх об­ластях України, крім Луганської та Сумської. Відомі хутряні під­приємства України: ЗАТ «Тисмениця» (Закарпатська обл.), ВАТ «Балтська хутрова фабрика» (Одеська обл.), ЗАТ «Українське хут­ро» у Харкові; з обробки штучного хутра: ВАТ «Фабрика штуч­ного хутра» у Жовтих Водах (Дніпропетровська обл.) та «Хутро» у Ясині (Закарпатська обл.).

    9. Розміщення підприємств легкої промисловості по регіонах, і відповідно випуск продукції, вкрай неоднорідне і переважно за­лежить від наявності сировини в регіоні, а також від рівня розвит­ку господарської діяльності та профілю господарств. До уваги беруться природні, економічні, соціально-демографічні та істо-рико-етнічні умови і чинники, які так чи інакше випливають на виробництво різних товарів. Потреби населення регіону є найва­жливішим чинником при виробництві тих чи інших товарів. Сут­тєве значення має можливість найбільш повного використання природних, матеріальних і трудових ресурсів окремих регіонів. Виробництво найважливіших видів продукції легкої промислово­сті по регіонах України наведено у табл. 3.104.

    10. Здебільшого підприємства легкої промисловості розміщують­ся поблизу підприємств хімічної галузі, яка постачає сировину для виробництв легкої промисловості, зокрема, для текстильної, швейної та взуттєвої. Також доцільне розташування підприємств легкої промисловості, на яких працюють переважно жінки, поруч з підприємствами важкої промисловості, де працюють переважно чоловіки. Зміни в розміщенні продукції легкої промисловості зу­мовлені ліквідацією розриву між сировинними районами та ра­йонами виробництва, а також наближення виробництва до спо­живача і трудових ресурсів.

    11. Для найбільш повного забезпечення товарами населення регі­онів доцільно розміщувати підприємства не тільки у великих міс­тах, а й у селах, малих містах, віддалених від промислових центрів районах. Це дасть змогу залучити у виробництво якомога більше місцевого населення, а також нарівні з привізною сирови­ною використовувати для випуску продукції місцеву сировину сільськогосподарського і промислового виробництв. У цьому на­прямку велике значення має створення нових і підтримка вже ді­ючих малих підприємств, орієнтованих на випуск товарів народ­ного споживання.

    12. 609