logo
317-rps-doroguncov

2.4. Міграція населення та її види

  • Корінним атрибутом населення є здатність до переміщень у просторі, в результаті чого окремі держави та їх територіальні підрозділи спроможні до обміну населенням між собою через міг­раційні процеси. Міграція населення (від лат. migratio — пере­міщення, переселення) — це процес переміщення індивідів у просторі, пов'язаний зі зміною місця проживання назавжди або на певний досить тривалий термін.

  • 173

    1. Для здійснення індивідуального акту переїзду необхідна наяв­ність двох умов — рішення переселитись та можливість здійсни­ти свій намір. Людина має схильність не змінювати місце прожи­вання, доки її не змусить діяти незадоволена потреба або загроза дискомфорту. Однак відмова від зміни місця проживання (стабі­лізація) зовсім не означає, що індивід цілком задоволений своїм становищем. Міграція вимагає реальної альтернативи. Відсут­ність знань та навичок, необхідних для працевлаштування в ін­шій місцевості, неможливість «вжитись» у спільноту потенційно­го регіону вселення з моральних причин можуть змусити індивіда відмовитись від міграції навіть при значному рівні невдоіволення існуючим станом. При цьому багато залежить від психології та во­льових якостей особи, набутого міграційного досвіду — обстави­ни, які є дріб'язковими для одного, здатні унеможливити міграцію іншого.

    2. Формування міграційних потоків відбувається під дією специ­фічних закономірностей, найстійкішими з яких є:

    • пріоритет економічних чинників у формуванні системи пото­ків добровільної міграції — основна маса переміщень у просторі викликана бажанням індивідів покращити свій матеріальний стан;

    • диференціація рівня міграційної мобільності залежно від якісних характеристик індивідів — підвищений ступінь участі в міграційному русі притаманний молодим, добре освіченим осо­бам, які не перебувають у шлюбі, мають кращий стан здоров'я, певні особливості характеру (ініціативність, сміливість);

    • функціонування двох протилежно направлених потоків — досить тривале існування потоку міграції в певному напрямку приводить до формування зворотного потоку внаслідок повер­нення частини мігрантів, яким не вдалося закріпитись на новому місці;

    • інерційність потоків міграції — переміщення населення в усталеному напрямку продовжуються ще деякий час після того, як припиняється дія чинників, що зумовили формування відповід­ного потоку;

    • визначальний вплив на формування обсягу переміщень міг­раційних можливостей регіону виходу та міграційної ємності ре­гіону вселення, показниками яких є чисельність населення, — міг­раційний потік тим масовіший, чим більші за чисельністю насе­лення регіони, між якими він проходить;

    • залежність обсягів міграцій від відстані — чим ближче роз­ташовані регіони, тим, за інших рівних умов, інтенсивніші мігра­ційні зв'язки між ними;

    1. 174

    2. • взаємозв'язок міграційних процесів та ментальних особли­востей населення — чим більший ступінь спорідненості менталі­тету жителів двох регіонів (схожість мов, звичаїв, релігії, пере­важаючих цінностей, репродуктивних установок), тим інтенсив­ніші міграційні контакти, а наявність тривалого та інтенсивного обміну населенням сприяє зближенню соціальних ознак.

    3. Як один із найбільш багатоаспектних соціальних процесів міг­рація пов'язана з усіма сторонами життя суспільства. Міграційні переміщення впливають на природне відтворення населення шля­хом зміни вікової структури регіонів виходу та вселення, транс­формацію репродуктивної поведінки контингентів населення (за-діяних у міграційному русі та осіб, які контактують з мігран­тами), зміни умов життя переселенців, що відбивається на стані їх здоров'я. Відомо, що у міграціях беруть участь переважно молоді люди. Тому в регіонах припливу мігрантів (регіонах-реципієнтах) зростає питома вага молоді, а отже, і формуються передумови до покращання демографічної ситуації (адже саме молодим жінкам притаманні найвищі показники народжуваності). Навпаки, у регіо­нах відпливу населення (регіонах-реципієнтах) частка молоді зме­ншується, а питома вага старших вікових груп відповідно зростає. Це призводить до зниження загального коефіцієнта народжува­ності та підвищення загального коефіцієнта смертності (які, як відомо, суттєво залежать від вікової структури населення), упові­льнення темпів зростання чисельності населення або посилення процесу депопуляції.

    4. Міграція впливає і на функціонування та розвиток ринку праці — міграційні процеси сприяють розвитку особи, розширенню круго­зору, підвищенню пристосованості до різноманітних умов життя, а також обміну навиками та досвідом між жителями різних ре­гіонів, поширенню корисних знань; приводять до перерозподілу виробників та споживачів матеріальних благ і платних послуг між регіонами та їх підрозділами; змінюють якісні характе­ристики робочої сили різних регіонів внаслідок нерівномірної участі в міграційних процесах представників різних соціально-демографічних груп. Розвиток міграційних контактів виступає механізмом досягнення відповідності між попитом на робочу си­лу та її пропозицією. Зокрема, імміграція часто приводить до за­повнення робочих місць, що не користуються попитом у корінно­го населення, емігранти ж звільнюють вакансії, якими можуть скористатись особи, котрі за інших умов не могли б реально пре­тендувати на робоче місце. Переїжджаючи до економічно благо­получніших регіонів, індивіди отримують можливість викорис-

    5. 175

    1. тати свою робочу силу з більшою ефективністю. У той же час на­явність певної кількості полишених ними в регіоні виходу віднос­но престижних робочих місць, які потребують від претендентів відповідного кваліфікаційного рівня, є потужним стимулом під­вищення кваліфікації населення, що залишається. Таким чином, міграційні процеси сприяють зростанню кваліфікації робочої си­ли як у регіонах вибуття, так і в регіонах прибуття, приводять до більш ефективного поєднання речового, фінансового та людсько­го чинників виробництва і викликають повсюдне зростання про­дуктивності праці.

    2. Отже, міграційні процеси є свого роду демографічною та де-моекономічною «інвестицією» в регіони-реципієнти і, навпаки, викликають постаріння населення та погіршення трудоресурсно-го потенціалу в регіонах-донорах. Особливо велике економічне значення міграції як чинника урбанізації, яка є невід'ємним дже­релом кількісного та якісного економічного зростання. Тобто, про­цес міграції завжди є географічним за формою прояву та соціаль­но-економічним за змістом.

    3. Диференціація міграційних процесів може проводитись на ос­нові низки ознак, головними з яких є територіальне охоплення, тривалість та причини переїзду. Зрозуміло, що міграційний акт передбачає зміну індивідом не лише географічного місця прожи­вання, а й соціально-економічного середовища. Зміни останнього будуть для індивіда відчутнішими, якщо міграція супроводжу­ється перетином державного кордону. Тому при класифікації міг­рацій першочергового значення набуває виокремлення відносно будь-якої країни зовнішніх та внутрішніх міграційних переміщень. Процес вибуття (сукупність відповідних міграційних актів) за полі­тичні кордони держави дістав назву еміграції, а процес прибуття з-за її меж — імміграції. Як окремий різновид зовнішніх міграцій можна розглядати транзит переселенців через територію країни. Серед внутрішніх міграцій традиційно розрізняють потоки міс­томісто, село—місто, містосело, селосело, серед зовніш­ніх за територіальним охопленням можна виокремити міжкон­тинентальні та внутрішньоконтинентальні переміщення, окре­му різновидність становить міграційний обмін населенням між країнами, які в недалекому минулому становили єдину державу, переміщення всередині стійких міжнародних економічних та по­літичних об'єднань (СНД, Європейський Союз, Ліга арабських держав та ін.), що характеризуються меншим ступенем прояву зовнішньоміграційних рис. Тобто, необхідно розрізняти якісно особливі рівні міждержавних міграцій. Кількість та конкретний

    4. 176

    5. набір цих рівнів є специфічними для кожної держави. В умовах України можна виокремити 4 рівні зовнішніх міграційних контак­тів населення.

    6. 1-й рівень. Обмін населенням з найбільш етнічно та географіч­но близькими державами СНД— Білоруссю, Молдовою та Росією. Ознаки зовнішніх міграцій мінімальні — відмінності соціального середовища та менталітету населення між Україною та цими краї­нами не набагато більші, ніж між різними регіонами нашої держави. 2-й рівень. Міграційні контакти з державами Балтії, Закав­каззя та Центральної Азії. Тривале перебування у складі єдиної держави зумовило наявність національних діаспор та збереження деяких спільних рис умов життя в усіх колишніх республіках СРСР. Однак спостерігається стійка тенденція до посилення роз­біжностей, у результаті чого міграційні потоки, які зв'язують Україну і відповідні держави, затухають і можуть бути охаракте­ризовані як інерційні.

    7. 3-й рівень. Міграційні зв 'язки з рядом країн Центральної Європи — Польщею, Німеччиною, Чехією, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Болгарією, Грецією, а також Ізраїлем. Представники основних етносів перелічених держав проживають в Україні, в більшості з цих країн наявна помітна українська діаспора, тобто з обох сторін існують контингенти населення, для яких відповід­ний переїзд лише за формою є зовнішньою міграцією, тоді як за змістом наближається до внутрішньої.

    8. 4-й рівень. Інші географічні напрямки міждержавних мігра­цій. При цьому як окремий різновид можна виділити еміграцію до так званих переселенських країн (США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, ПАР), які своїм існуванням зобов'язані минулим міг­раціям вихідців з різних країн, і де в результаті тривалого змі­шування народів утворилися сприятливі можливості для адапта­ції будь-якого мігранта.

    9. В економічному аналізі міграції передусім виокремлюють такі її форми, як міграція, пов 'язана зі зміною місця проживання (ста­ціонарна міграція) та трудова міграція, яка має переважно зворот­ний характер. Щоправда, такий розподіл має скоріше теоретич­ний характер. На практиці, як правило, розділити акти переїзду за ознакою зворотності можна лише умовно. Мігрант, що вибуває до нового місця проживання з наміром оселитись назавжди може через певний проміжок часу повернутись у місцевість виходу і навпаки, тимчасовий виїзд іноді завершується закріпленням на новому місці. До того ж реальні цілі осіб, які беруть участь у міг­раційному русі, можуть істотно відрізнятися від декларованих.

    10. 177

    1. За причинами всі міграційні переїзди можна об'єднати у дві великі групи: добровільні (трудова, навчальна, етнічна, шлюбна, кліматична міграція тощо) та вимушені (екологічні міграції, на­сильницький вивіз, втеча населення в результаті воєнних дій та міграції з політичних мотивів). За способом реалізації міграції поділяють на організовані та індивідуальні.

    2. Зовнішні міграції класифікують також за принципом легаль­ності (легальні та нелегальні) і за статусом мігрантів. Як окремі категорії учасників міграційного процесу вирізняються: особи, що переїжджають на постійне проживання; трудові мігранти, які приїжджають на роботу за контрактом (на строк дії контракту); висококваліфіковані спеціалісти — працівники транснаціональ­них компаній та спільних підприємств, які за характером діяль­ності переїздять з країни в країну; нелегальні трудові мігранти; особи, що шукають політичного притулку; біженці.

    3. Існування Радянського Союзу як єдиної держави зумовило широкий розвиток міграційних контактів населення України. Згід­но з переписом населення колишнього СРСР 1989 р. 44,4 % по­стійних жителів України хоча б один раз протягом життя змінили місце проживання. При цьому майже 14 % мешканців нашої дер­жави народилися за її межами. У свою чергу уродженці України брали участь в освоєнні Сибіру та цілинних земель.

    4. Характерними рисами сучасної міграційної ситуації в Україні є: «виправлення» помилок міграційної політики радянського пе­ріоду, зокрема, репатріація представників депортованих народів та етнічних українців — жертв політичних репресій; поступове згасання міграційних контактів з державами Балтії, Закавказзя та Центральної Азії разом з поглибленням зв'язків з країнами, що не входили до складу колишнього СРСР; зменшення інтенсивності стаціонарних міграцій (які пов'язані зі зміною місця проживання і реєструються державною статистикою) разом із становленням і розвитком нового для України виду міждержавного руху насе­лення — трудової міграції.

    5. Протягом періоду переходу до ринкових відносин в Україні спостерігаються різкі зміни тенденцій міграцій населення. Загаль­ний міграційний приріст населення нашої держави був майже нульовим протягом міжпереписного періоду (1979—1988 рр.), з коливаннями в окремі роки в межах ± 90 тис. чол. (або ±1,7 %о). Ця сама тенденція зберігалась протягом перших двох років після перепису. У 1991—1992 рр. спостерігалося різке зростання міг­раційного приросту до найбільшого значення — +288,1 тис. чол. (+ 5,5 %о), у наступні два роки відбувся надзвичайно різкий спад —

    6. 178

    7. до - 140 тис. чол. (- 2,8 %о) у 1994 р. (рис. 2.6). Після помітного зменшення модуля від'ємної величини міграційного сальдо у 1995 р. відбувся новий сплеск міграційних втрат у 1996 р. — до - 131,1 тис. чол. Подальше помітне зниження показника зафі­ксовано у 1999—2000 pp. — більш як удвічі порівняно з 1998 р. Це було викликано насамперед зменшенням обсягів вибуття до Росій­ської Федерації, спричиненого війною в Чечні.

    8. Рис. 2.6. Динаміка сальдо міграцій населення України, 1989—2000 рр.

    9. Широкомасштабні коливання міграційного приросту відбува­ються на тлі стабільного зниження інтенсивності стаціонарних міг­рацій населення. В Україні міграційний оборот (сумарна кількість прибулих та вибулих) зменшився з 3,5 млн чол. у 1988—1989 pp. до 1,6 млн у 1999—2000 pp. Особливо різко впав за цей період зовніш­ній міграційний оборот — з близько 1,5 млн чол. до 154 тис. чол.

    10. В абсолютному виразі головним міграційним партнером, як з прибуття, так і з вибуття, є Росія; на неї припадає близько 55% загального зовнішньоміграційного обороту. За відносною інтен­сивністю вибуття з України перше місце зі значним відривом по­сідає Ізраїль (у 1999—2000 pp. близько 300 вибулих в розрахунку на 100 000 мешканців цієї країни в середньому за рік), далі йдуть Молдова, Росія, Білорусь (30—50 чол. на 100 000 населення), Ні­меччина та більшість країн СНД. Основними міграційними парт-

    11. 179