logo
317-rps-doroguncov

4.3. Особливості розміщення найважливіших галузей машинобудування

  • Чинники, що обумовлюють розвиток та розміщення під­приємств машинобудування. Розвиток і розміщення підприємств машинобудівного комплексу залежить від дії низки чинників — технічних, соціальних, економічних, природних та ін. Урахування цих чинників є умовою проектування, будівництва, ефективного функціонування підприємств машинобудування.

  • Технічний прогрес є одним з найважливіших чинників впливу на розвиток і розміщення машинобудівних виробництв. Сучасна науково-технічна революція несе з собою якісні зміни в технології виробництва, знаряддях і предметах праці, в організації управ­ління, в характері трудової діяльності людей.

  • На вдосконалення виробництва та його раціональну територі­альну організацію дедалі більше впливають:

    • динамічні зміни в галузевій і виробничій структурі машино­будування, швидка диференціація галузей, зростання темпів онов­лення номенклатури продукції та розміщення її асортименту;

    • освоєння принципово нових видів машин, устаткування, при­ладів, створення техніки, що має міжгалузевий характер;

    • перехід до створення і широкого впровадження високоефек­тивних, систем машин, устаткування, приладів і технологічних процесів;

    • збільшення одиничної потужності і продуктивності машин і устаткування;

    • ліквідація важкої праці і повна механізація трудових проце­сів, передусім складальних, навантажувально-розвантажувальних і складських робіт;

    • створення повністю автоматизованих дільниць, виробництв, підприємств;

    • впровадження автоматизованих систем управління виробницт­вом на основі програмування та управлінням усім виробничим про­цесом за допомогою електронно-обчислювальної техніки;

    • підвищення якості та інших техніко-економічних характерис­тик продукції, що вимагає створення відповідних науково-дос­лідної і експериментальної баз, розвиток інтеграційних процесів;

    • перетворення науки в безпосередню продуктивну силу сус­пільства: вона виступає як органічний елемент процесу виробницт­ва через робочу силу (діяльність людей, нагромадження їх знань, зростання кваліфікації, досягнення нових рівнів управління, органі-

    1. 362

    2. зації виробництва і праці тощо) і через засоби виробництва (їх удосконалення, розширення, ефективне застосування), це є важли­вим чинником розвитку і розміщення виробництва.

    3. Вплив науково-технічного прогресу проявляється і в зміні рівня комплектності машинобудівних виробництв. У провідних машинобудівних державах (США, Японія, ФРН) майже не за­лишилось машинобудівних підприємств, що випускають кінце­ву продукцію, які б не отримували зі сторони до 35—40 % комп­лектуючих виробів. Це приводить до збільшення загальної кіль­кості підприємств, задіяних у виробництві. На розвиток і роз­міщення виробництва впливає зростання ролі науки, територі­альне зосередження науково-дослідних, проектно-конструктор­ських організацій, вищих навчальних закладів, інтеграція науки і виробництва.

    4. Значний вплив на розвиток і розміщення машинобудування мають трудові ресурси: наявність кваліфікації, ступінь вико­ристання, можливість задоволення потреб у додатковій робо­чій силі. Машинобудування в цілому потребує більше кваліфі­кованих кадрів, ніж інші галузі промисловості. Зокрема, це стосується верстатобудування, електротехніки, приладобудуван­ня та ін.

    5. Наступним чинником, що впливає на розвиток і розміщення машинобудування, є наявність ринків збуту і міжнародний роз­поділ праці.

    6. У сучасних умовах стає вигідним експортувати не тільки то­вари, а й переносити виробництва в ті країни і регіони, де є по­пит на певну продукцію. Так, сьогодні одним з найбільших у світі є ринок продукції машинобудування США. Багато провід­них фірм Японії, ФРН, Республіки Корея та інших країн праг­нуть розмістити там свої підприємства, аби мати більше можли­востей для реалізації своїх товарів. В Україні ж, навпаки, не­достатня місткість внутрішнього ринку не сприяє зацікавлено­сті щодо розвитку тут машинобудування з боку потенційних

    7. інвесторів.

    8. За таких умов суттєвим обмежувальним чинником для роз­витку і розміщення машинобудування є також міжнародний розподіл праці. Сьогодні в галузі машинобудування у світі йде глобалізація пропозиції, а не попиту. Великі монополістичні угру­повання, сконцентрувавши фінансові, інтелектуальні, виробничі ресурси, розподіляють ринки збуту машинобудівної продукції. Тож вийти на зовнішній ринок можливо лише по тих напрямках, де є незаперечні досягнення. Для України це — виробницт-

    9. 363

    1. во авіакосмічної техніки, окремі види енергетичної та електро­технічної продукції, суднобудування, деякі види важкого маши­нобудування та ін.

    2. Незважаючи на значення зовнішніх чинників, що впливають на розвиток і розміщення машинобудування, основним все-таки слід вважати наявність внутрішнього ринку в країні. Саме цей ринок здатен сприяти розвитку таких високотехнологічних галу­зей, як приладобудування, електронна промисловість, а також повноцінному розвитку виробництва авіаційної техніки та судно­будування.

    3. На розміщення машинобудівних виробництв певний вплив має транспортний чинник — витрати на транспортування сиро­вини на машинобудівні заводи, а також готових машин до спо­живачів. З розвитком науково-технічного прогресу, появою но­вих конструкційних матеріалів вплив транспортного чинника знижується. Найбільше значення транспортний чинник має для підприємств металомісткого машинобудування. Розміщення не­транспортабельної продукції орієнтується виключно на спожива­ча. Так, на Донбасі розміщені основні виробники гірничошахтно­го і металургійного обладнання, де також розташовані і основні споживачі цієї продукції та постачальники металопрокату — основ­ного конструкційного матеріалу.

    4. На розвиток і розміщення машинобудування здійснюють пев­ний вплив також природні умови і ресурси. Природно-кліматич­ний чинник в умовах України не справляє визначального впливу на розвиток і розміщення машинобудування. Ресурсні обмеження насамперед стосуються водного чинника. Водні ресурси на Україні розміщені вкрай нерівномірно. Враховуючи нестачу водних ре­сурсів у східних і південних регіонах, тут недоцільно розміщу­вати великі автомобільні комплекси, масове виробництво загото­вок тощо.

    5. Особливості розміщення найважливіших галузей машино­будування. Розміщення основних галузей машинобудування та зміни в його територіальній структурі за обсягом товарної продук­ції, вартістю промислово-виробничих фондів, чисельністю пра­цюючих, що відбулися за останні роки, показано в табл. 3.45 та нарис. 3.7.

    6. Як видно з табл. 3.45, переважна частина підприємств маши­нобудування і металообробки сконцентрована в областях з най­більш високим рівнем економічного розвитку розміщення тут науково-дослідної бази та кваліфікованих кадрів, а також у регіо­нах з розвиненою металургійною базою.

    7. 364

    8. Таблиця 3.45

    9. ТЕРИТОРІАЛЬНА СТРУКТУРА МАШИНОБУДІВНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ у 1990—2000 pp., %

      1. Регіони

      1. Товарна продукція

      1. Промислово-виробничі фонди

      1. Промислово-виробничий персонал

      1. 1990

      1. 2000

      1. 1990

      1. 1999

      1. 1990

      1. 2000

      1. Україна

      1. 100

      1. 100

      1. 100

      1. 100

      1. 100

      1. 100

      1. АР Крим

      1. 3,4

      1. 4,3

      1. 3,4

      1. 2,8

      1. 3,5

      1. 2,7

      1. Вінницька

      1. 2,5

      1. 1,8

      1. 2,3

      1. 1,9

      1. 2,6

      1. 2,7

      1. Волинська

      1. ІД

      1. 0,8

      1. 1,4

      1. 1,2

      1. 1,0

      1. 1,2

      1. Дніпропетровська

      1. 7,8

      1. 9,8

      1. 8,9

      1. 9,5

      1. 7,4

      1. 8,3

      1. Донецька

      1. 7,1

      1. 13,2

      1. 9,4

      1. 10,7

      1. 8,7

      1. 10,3

      1. Житомирська

      1. 1,8

      1. 1,1

      1. 1,4

      1. 1,6

      1. 2,1

      1. 2,0

      1. Закарпатська

      1. 1,8

      1. 0,3

      1. 1,4

      1. 1,3

      1. 1,7

      1. 1,4

      1. Запорізька

      1. 7,6

      1. 10,0

      1. 8,2

      1. 8,1

      1. 7,0

      1. 9,1

      1. Івано-Франківська

      1. 1,4

      1. 0,6

      1. 1,4

      1. 1,6

      1. 1,5

      1. 1,4

      1. Київська (без м. Києва)

      1. 2,5

      1. 2,7

      1. 2,3

      1. 2,4

      1. 2,4

      1. 2,2

      1. Кіровоградська

      1. 2,1

      1. 1,4

      1. 2,8

      1. 2,2

      1. 2,2

      1. 1,6

      1. Луганська

      1. 5,5

      1. 3,8

      1. 5,5

      1. 4,9

      1. 5,8

      1. 5,4

      1. Львівська

      1. 7,1

      1. 3,2

      1. 4,9

      1. 3,9

      1. 6,4

      1. 5,0

      1. Миколаївська

      1. 2,9

      1. 3,6

      1. 3,5

      1. 3,5

      1. 3,0

      1. 3,7

      1. Одеська

      1. 3,6

      1. зд

      1. 3,5

      1. 3,7

      1. 3,7

      1. 2,8

      1. Полтавська

      1. 3,7

      1. 5,2

      1. 3,5

      1. 3,5

      1. 3,5

      1. 4,2

      1. Рівненська

      1. 1,0

      1. 0,7

      1. 1,3

      1. 1,4

      1. 1,3

      1. 1,0

      1. Сумська

      1. 2,8

      1. 4,8

      1. 3,6

      1. 4,5

      1. 2,9

      1. 4,7

      1. Тернопільська

      1. ІД

      1. 0,6

      1. 1,2

      1. 1,3

      1. 1,2

      1. 1,1

      1. Харківська

      1. 12,7

      1. 12,3

      1. 13,0

      1. 12,8

      1. 12,2

      1. 12,1

      1. Херсонська

      1. 2,5

      1. 1,3

      1. 2,5

      1. 2,5

      1. 2,5

      1. 2,3

      1. Хмельницька

      1. 3,0

      1. 1,8

      1. 2,6

      1. 2,4

      1. 3,0

      1. 2,5

      1. Черкаська

      1. 2,3

      1. 1,3

      1. 2,5

      1. 2,6

      1. 2,6

      1. 2,4

      1. Чернівецька

      1. 0,9

      1. 0,5

      1. 1,0

      1. 0,9

      1. 1,0

      1. 0,8

      1. Чернігівська

      1. 1,7

      1. 1,5

      1. 1,6

      1. 1,5

      1. 1,8

      1. 1,8

      1. м. Київ

      1. 10,1

      1. 10,3

      1. 7,6

      1. 7,3

      1. 9,0

      1. 7,3

    11. 365

    2. Рис. 3.7. Машинобудування та металообробка

    3. Зокрема, найбільші основні промислово-виробничі фонди та промислово-виробничий потенціал машинобудівного комплексу зосереджено в Харківській, Донецькій, Дніпропетровській, Запо­різькій, Луганській, Львівській областях, та в столиці України — Києві. За обсягом виробництва товарної продукції в 2000 р. виді­лялись Донецька та Харківська області, Київ, а також Дніпропет­ровська, Запорізька, Полтавська, Сумська області та АР Крим, в яких сконцентровано майже 70 % виробництва товарної продук­ції. На дещо нижчих позиціях були Миколаївська, Львівська та Одеська області, де за останні роки значно скоротилися обсяги виробництва продукції машинобудівного комплексу. Питома ва­га інших областей за всіма вище названими показниками була не­значною. Особливо низькою питомою вагою виділяються західні області України (крім Львівської), що підтверджує депресивний рівень їх розвитку.

    4. Розглянемо розміщення основних галузей та зміни в територі­альній структурі.

    5. Енергетичне машинобудування. У 1990 р. 52,5 % випуску про­дукції галузі припадало на Харківську область; 21,3 — Черкаську; 11,1 — Полтавську; 8,1 — Закарпатську; 4,1 — Дніпропетров­ську, 0,6 % — на Донецьку область.

    6. У 2000 р. найбільшими виробниками енергетичного машино­будування стали: Миколаївська (53,5 %), Харківська (22,0), Дніп­ропетровська (11,7) і Сумська (9,7 %) області.

    7. Підйомно-транспортне машинобудування. У 1990 р. найбіль­ша частка виробництва галузі припадала на Львівську область — 44,8 %. Виробниками цієї продукції були також Дніпропетровсь­ка (10,9 %), Луганська (7,4), Запорізька (6,5), Одеська (10,5), До­нецька ( 5,1) та Кіровоградська області (4,7 %).

    8. У 2000 р. частка Львівської області зменшилась у 2,9 раза, Оде­ської — 4,2 раза, проте різко збільшив свою питому вагу Київ — у 7,8 раза.

    9. Електротехнічна промисловість певною мірою представлена в усіх областях України. У 1990 р. найбільша частка продукції вироблялась у Харківській і Запорізькій областях: відповідно 19,4 і 16,7 %. Виробниками продукції були також Донецька область — 7,3 %, Хмельницька і Херсонська та Київ — по 6,0, Луганська — 4,4, Полтавська — 4,2, Львівська — 4, Дніпропетровська — 3,2, Київська — 3,0 %. Сьогодні лідерами у виробництві електротех­нічної продукції є Запорізька і Харківська області — 17,3 і 23,0 %. Помітно збільшила свою частку Одеська і Дніпропетровсь­ка області.

    10. 367

    1. Зменшилась питома вага Полтавської, Волинської, Івано-Фран­ківської областей. У цілому електротехнічна промисловість харак­теризується збереженням набутої територіальної спеціалізації.

    2. Хімічне і нафтове машинобудування. Найбільшим виробником цього виду обладнання в Україні є Сумська область: у 1990 р. на неї припадало 32,8 % всього випуску. Великі обсяги продукції виго­товлялись у Львівській (9,3 %), Запорізькій (8,8) області, Києві (7,9) та Дніпропетровській області (6,8 %). За період 1990—2000 pp. ще більше зміцнила свої позиції лідера у виробництві хімічного і нафтового обладнання Сумська область, де випускається 50,3 % продукції цієї підгалузі. Помітно знизилася питома вага Одеської області, Києва, Житомирської області. Поряд з Сумською зросла також частка Донецької та Чернівецької областей.

    3. Верстатобудівна та інструментальна промисловість. Під­приємства галузі розміщені майже в усіх регіонах України (крім трьох областей). Головними щодо розвитку цієї галузі були Оде­ська (15%), Запорізька (11,2), Хмельницька (9,4), Житомирська (9,8), Харківська (8,8), Львівська (7,2) області, Київ (7,1) і Полтав­ська область (5,1 %), частка яких становила 73,6 % загального випуску. За період 1990—2000 pp. відбулися істотні зміни в тери­торіальній структурі галузі. Зросла частка Дніпропетровської, До­нецької, Запорізької областей. І, навпаки, суттєво знизилася част­ка Одеської, Хмельницької, Львівської, Житомирської, Харківсь­кої областей. У 2000 р. на чотири області (Дніпропетровську, До­нецьку, Запорізьку і Полтавську) та Київ припадало 73,0 % загаль­ного випуску продукції верстато-інструментальної промисловості.

    4. Приладобудування. Центром галузі в Україні можна вважати Київ, де в 1990 р. вироблялося 35,2 % загального випуску її про­дукції. Другою за масштабами розвитку приладобудування була Запорізька область — 11,6 %, великими центрами — Вінницька (7,7 %), Черкаська (6,3), Львівська (5,4), Харківська (5,0 %) обла­сті. У 2000 р. територіальна структура галузі дещо змінилася. Київ залишився лідером, збільшивши свою частку до 41,0%. Збіль­шилася частка Харківської, Дніпропетровської і Донецької облас­тей. Значно скоротилося приладобудування в Закарпатській, Жито­мирській, Київській, Вінницькій областях.

    5. Автомобільна промисловість. Головними центрами автомобі­лебудування у 1990 р. були Запорізька, Полтавська і Львівська області: на них припадало відповідно 24,3, 23,1 і 13,0 % (60,4 % загального обсягу продукції галузі). Помітного розвитку галузь досягла в Луганській області — 5,8 %; Києві — 5,9, в областях Одеській — 4,2, Херсонській — 4,1, Волинській — 2,4 % загаль-

    6. 368

    7. ного випуску. За період 1990—2000 pp. суттєво зменшилась пи­тома вага Волинської та Львівської областей. У загальному обсязі випуску найбільше зросла частка АР Крим, Сумської та Чернігів­ської областей.

    8. Підшипникова промисловість. Виробництво підшипників в Україні сконцентроване переважно в трьох областях: Харківській, Вінницькій, Волинській, де в 1990 р. вироблялося відповідно 43,6, 32,3 і 24,1 % продукції галузі. У 2000 р. лідерство зберегла Харків­ська область, частка якої досягла 58,7 %. Дещо зменшилась част­ка Вінницької області. З'явились нові, хоча й незначні за обсяга­ми, виробники підшипників у Донецькій і Чернігівській областях.

    9. Тракторне і сільськогосподарське машинобудування. Найбіль­шим регіоном розвитку галузі є Харківська область, частка якої в 1990 р. становила 35,1 % загального випуску цього виду техніки. Підприємства галузі розміщені в усіх областях України. Значні обсяги виробництва сільськогосподарської техніки мали також За­порізька (7,4 %), Кіровоградська (6,3), Херсонська (4,6), Волинсь­ка (3,4), Рівненська (3,6), Тернопільська (3,9) та Дніпропетровсь­ка (3,1%) області.

    10. У 2000 р. зі значним відривом лідером тракторного і сільськогос­подарського машинобудування залишилась Харківська область — 41,0% загального випуску. Зберегли свої позиції Запорізька, Кіро­воградська, Вінницька області. Зросла частка Полтавської області і Києва. Зменшилася питома вага Дніпропетровської і Сумської

    11. областей.

    12. Будівельно-шляхове і комунальне машинобудування. Найбіль­шими центрами розвитку галузі в 1990 р. були Київ — 17,2 %, Запо­різька область — 16,7, Київська — 10,5, Чернігівська — 12,4, Пол­тавська — 7,8, Донецька — 6,7, Харківська — 5,5, Вінницька та Жи­томирська області — по 4,4 % загального обсягу випуску про­дукції. У 2000 р. збільшилась частка Полтавської області. Разом з тим зменшилась питома вага Житомирської та Вінницької областей.

    13. Машинобудування для легкої і харчової промисловості та по­бутових приладів. Підприємства галузі розміщені в усіх областях України. Значними за обсягами виробництва були області в Цент­ральному, Східному і Причорноморському регіонах держави. Так, у 1990 р. на Київську (разом з Києвом) припадало 13 %, Донецьку область — 10,3 % загального обсягу продукції галузі, Харківську, Одеську і Полтавську — по 10,2, Запорізьку — 7,7, Вінницьку — 7,0, Хмельницьку — 5,2 %. У 2000 р. існуюча структура в основ­ному збереглася, проте найбільші за обсягами виробництва галузі стали Донецька і Вінницька області: відповідно 43,9 і 11,4 %.

    14. 369