logo
317-rps-doroguncov

У розрахунку на одного жителя україни,

  • у 1995—2000 pp., грн

    1. Показники

    1. 1995

    1. 1996

    1. 1997

    1. 1998

    1. 1999

    1. 2000

    1. 2000 до 1995,%

    1. Усі товари

    1. 232

    1. 339

    1. 374

    1. 384

    1. 444

    1. 581

    1. 250

    1. Продовольчі товари

    1. 146

    1. 226

    1. 238

    1. 225

    1. 242

    1. 302

    1. 207

    1. Непродовольчі товари

    1. 86

    1. 113

    1. 136

    1. 159

    1. 202

    1. 279

    1. 324

    1. Товарообіг у:

    2. міських поселеннях

    1. 298

    1. 440

    1. 489

    1. 508

    1. 585

    1. 754

    1. 253

    1. сільській місцевості

    1. 93

    1. 127

    1. 130

    1. 121

    1. 145

    1. 212

    1. 228

  • У 2000 р. у регіональному розрізі найбільшими обсягами то­варообігу на душу населення вирізнялись (крім Києва, де цей по­казник у 2,7 раза перевищував середньоукраїнський) Запорізька, Дніпропетровська, Полтавська, Харківська області. Найнижчим показником характеризувались Луганська, Тернопільська та Хмельницька області. У кожній з них на душу населення роздріб­ний товарообіг був нижче 400 грн. Індекс фізичного обсягу розд­рібного товарообіг за останні 10 років різко знизився. По всіх то­варних фупах у 2000 р. він становив 32 % до рівня 1990 р., у тому числі по продовольчій групі — 30 %, по непродовольчій — 38 %.

  • У першій (продовольчій) групі найглибшого падіння зазнало тваринне масло, обсяг виробництва якого у 2000 р. становив усього лише 7 % до рівня 1990 р., а у непродовольчій групі — ве­лосипеди і мотоцикли — 1 %.

  • 580

  • У структурі ж роздрібного товарообіг провідною є група про­довольчих товарів, на частку якої у 2000 р. припадало 51,9 % всіх товарів (з 1995 р. цей показник має стійку тенденцію до змен­шення. У 1995 р. на цю групу припадало 63,1 %). У структурі роздрібного товарообіг суттєвих змін не відбулось, за винятком окремих товарів. Ними є тютюнові вироби, частка яких за зазна­чений вище період зросла з 1,4 % до 3,9 %. Серед груп непродо­вольчих товарів різко зменшилась частка трикотажних, панчішно-шкарпеткових виробів (з 5,4 % до 0,5), взуття (з 4,3 до 0,8 %).

  • Різко зменшився продаж товарів тривалого користування (табл. 3.94).

  • Таблиця 3,94

  • ДИНАМІКА РЕАЛІЗАЦІЇ ТОВАРІВ ТРИВАЛОГО КОРИСТУВАННЯ У РОЗДРІБНІЙ ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ, 1990 р. — 100 %

    1. Групи товарів

    1. 1995

    1. 1998

    1. 1999

    1. 2000

    1. 1995— 2000,

    1. Годинники

    1. 7,9

    1. 4,1

    1. зд

    1. 2,6

    1. -5,3

    1. Радіоприймальні пристрої

    1. 7,8

    1. 4,9

    1. 3,5

    1. 2,6

    1. -5,2

    1. Телевізори

    1. 7,5

    1. 11,1

    1. 7,3

    1. 9,2

    1. + 1,7

    1. Піаніно

    1. 2,5

    1. 0,6

    1. 1,2

    1. 0,6

    1. -1,9

    1. Холодильники і морозильники

    1. 19,8

    1. 9,2

    1. 8,7

    1. 8,7

    1. -11,2

    1. Легкові автомобілі

    1. 9,2

    1. 10,5

    1. 8,5

    1. 8,5

    1. -0,7

    1. Мотоцикли і моторолери

    1. 2,6

    1. 0,4

    1. 0,2

    1. 1,7

    1. -0,9

  • Як видно із табл. 3.94, по всіх групах товарів тривалого корис­тування має місце різке зниження продажу, адже товарообіг зна­чною мірою відображає соціально-економічні процеси в державі. Його динаміка, з одного боку, тісно пов'язана з розвитком мате­ріального виробництва, а з другого — з реальними доходами на­селення.

  • Роздрібний товарообіг здійснюється через роздрібну торгове­льну мережу. У 2000 р. в Україні мережа об'єктів роздрібної тор­гівлі становила 103,2 тис. одиниць, що майже на 42 тис. менше, ніж їх було в 1990 р. У структурі зазначених вище об'єктів мага­зин становили 77,9 тис. одиниць; 25,3 тис. — кіоски і палатки. За формою власності державних і комунальних магазинів налічує

  • 581

    1. 8,8 тис, приватних — 7,6 тис. Основну ж частину — 61,5 тис. — становили колективні магазини. За місцем розташування основна частина магазинів (48,1 тис.) знаходилась у міських поселеннях. Тут знаходилась і основна частина палаток — 21,7 тис, що ста­новило 85,7 % до загальної кількості.

    2. За 1990—2000 pp. в Україні різко зменшилась кількість об'єктів роздрібної торгівлі у розрахунку на 10 тис. населення і торгова площа магазинів. Якщо у 1990 р. ці показники відповідно становили 28 і 2175 м2, то в 2000 р. — відповідно 21 і 1426 м2. Таким чином, доступність об'єктів торгівлі за останні 10 років різ­ко знизилась. І ця тенденція мала місце практично в усіх регіонах. Лише у Севастополі кількість об'єктів роздрібної торгівлі зросла. Разом з тим в Україні значно розширилась мережа міських ринків. У 2000 р. їх налічувалося 2514 проти 1576 у 1990 р. Це певною мірою компенсувало скорочення кількості підприємств торгівлі, що мало місце практично в усіх регіонах України.

    3. Другим сегментом соціальної сфери є соціально-культурний, тобто той, що об'єднує галузі, які формують людський капітал. Це — освіта, культура, охорона здоров'я. Усі ці галузі є важли­вим чинником соціально-економічного прогресу, вони по терито­рії України розміщені дуже нерівномірно, а тому по-різному впливають і на розвиток економіки. Освіта — це галузь, що за­безпечує підвищення загального рівня знань і культури населен­ня, всі галузі народного господарства — кадрами. А тому вона виступає важливим елементом відтворення робочої сили.

    4. Першою ланкою освіти є дошкільна освіта. Державна полі­тика у цій сфері діяльності спрямована на надання всебічної до­помоги сім'ї у розвитку, вихованні та навчанні дитини; у забез­печенні доступності та безоплатності дошкільної освіти в дер­жавних і комунальних дошкільних навчальних закладах у межах державних вимог до змісту, рівня та обсягу дошкільної освіти (базового компонента дошкільної освіти); збереження та зміц­нення здоров'я, психологічного та фізичного розвитку дітей.

    5. Нині в Україні функціонує 16,3 тис дошкільних закладів. Це в 1,5 раза менше, ніж їх було у 1990 р. Кількість місць зменшилась майже вдвічі, а дітей у них — у 2,5 раза. Суттєво знизився і рі­вень охоплення цими закладами дітей: у 1990 р. цей показник ста­новив 57 %, а у 2000 р. — 40 %. Особливо різке зниження мало місце в сільській місцевості — з 43 % до 18 %. У результаті на початку 2001 р. в Україні майже в 20 тис. сільських населених пунктах були відсутні дитячі дошкільні заклади, тобто в 67,8 % загальної кількості сільських поселень. З них у кожному з 12 992

    6. 582

    7. населених пунктах налічувалось 19 і менше дітей до 6 років, у 4319 — від 20 до 49 осіб, а у 2126 — налічувалось 50 і більше дітей.

    8. Особливо багато таких поселень є у Волинській, Дніпропет­ровській, Житомирській, Івано-Франківській, Львівській, Полтав­ській, Рівненській, Сумській, Харківській та Чернігівській облас­тях, де частка їх становить від 73 до 88 % загальної кількості. Тому рівень охоплення дітей дошкільними закладами у сільській місцевості у Волинській області становив у 2000 р. лише 8 %, в Івано-Франківській та Львівській — по 7 %, у Рівненській — 6 %.

    9. Зберігаються розбіжності і в розрізі груп населення з різними прибутками. У більш забезпечених сім'ях рівень охоплення дітей цими закладами у 1,5—3 рази вищий, ніж у менш забезпечених.

    10. Позитивну динаміку, починаючи з 1997 p., має показник, який характеризує чисельність дітей у дошкільних закладах у розрахун­ку на 100 місць. У 2000 р. цей показник становив по Україні 87 осіб, у міських поселеннях — 98, у сільських — 58 осіб. Темпи приросту 2000 р. порівняно з базовим 1997 р. становили відповід­но 29 % по Україні, 32 % — у міських поселеннях та 35 % — у сільських населених пунктах.

    11. Основним видом навчальних закладів в Україні є середня за­гальноосвітня школа трьох ступенів: перший — початкова, дру­гий — основна, третій — школа, які відповідно забезпечують по­чаткову, неповну середню і повну загальну середню освіту.

    12. На початок 2001 р. в Україні функціонувало 21,3 тис. денних загальноосвітніх навчальних закладів (без спеціальних загально­освітніх навчальних закладів), у яких навчалось 6,8 млн учнів. За другу половину 90-х pp. XX ст. учнівський контингент скоротив­ся на 382 тис. чол. При цьому основне скорочення відбулося за рахунок міських поселень — на 7,7 %, тоді як у сільській місце­вості він скоротився лише на 0,9 %. У 2000 р. мало місце значне зростання набору у перший клас (за рахунок прийому до першого класу, крім семирічних, дітей шестирічного віку). Збільшився на­бір і до 10-х класів.

    13. Позитивні зрушення відбулись у мережі загальноосвітніх шкіл як за формою власності, так і за видами. На початок 2000/01 н. р. в Україні налічувалос 229 недержавних загальноосвітніх шкіл, в яких навчалось 20,3 тис. дітей. Лише за 1995—2000 рр. мережа загальноосвітніх навчальних закладів недержавної форми влас­ності зросла у 2,6 раза, а учнів у них — у 2,2 раза. Поступово збіль­шується мережа навчальних закладів нового типу — гімназій, лі­цеїв, коледжів, навчально-виховних комплексів, зокрема шкіль­них дитячих садків.

    14. 583

    1. Разом з тим матеріально-технічна база загальноосвітніх нав­чальних закладів ще є недостатньою. У 2000/01 н. р. у 2—3 зміни проводили заняття 2746 закладів, а кількість учнів, які навчались у другу та третю зміни, становила 8 %. У регіональному аспекті цей показник коливався від 5 % (у Тернопільській, Чернівецькій областях) до 13 % (у Рівненській).

    2. Останнім часом основна частина учнів денних середніх нав­чальних закладів навчається українською мовою — 70 %, а у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Івано-Франківській, Київ­ській, Львівській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій облас­тях цей показник становить 98—99,7 %. Крім українських та ро­сійських, працюють школи та класи, в яких навчання ведеться румунською, угорською, молдавською, кримськотатарською, поль­ською, англійською, словацькою та болгарською мовами.

    3. Для здобуття середньої освіти без відриву від виробництва в Україні в 2000/01 н. р. функціонувало 245 вечірніх (змінних) се­редніх навчальних закладів, в яких навчалося 117 тис. учнів (включаючи тих, які навчались заочно). Інакше кажучи, Україна має широку і різноманітну мережу навчальних закладів для здо­буття середньої освіти.

    4. Позашкільна освіта. Для задоволення освітньо-культурних потреб, потреб у професійному самовизначенні і творчій саморе-алізації вихованців, учнів і слухачів, які не забезпечуються інши­ми складовими структури освіти, в Україні функціонує мережа позашкільної освіти. Нині останньою охоплено 1,2 млн дітей та підлітків за основними напрямами: туристсько-краєзнавчий, еко-лого-натуралістичний, науково-технічний, художньо-естетичний та ін. У 2000 р. кожна п'ята дитина шкільного віку була вихован­цем позашкільного навчального закладу. Останні, доповнюючи, розширюючи, поглиблюючи вплив сім'ї на школи, задовольня­ють і стимулюють розвиток нахилів і здібностей дітей у різних галузях діяльності: техніці, науці, культурі, мистецтві, туризмі. Головне, що в цих закладах освіти не лише забезпечують дітей уміннями, навичками за їх інтересами та програмами, а й ство­рюють умови для розвитку їх здібностей, інтелекту, сприяють духовному самовдосконаленню, професійному самовизначенню, підготовці до життя.

    5. Професійно-технічна освіта. У молоді навіть у цей непрос­тий час не спадає інтерес до робітничих професій, особливо про­фесій, пов'язаних із самозайнятістю, та професій, які мають по­пит на ринку праці. Тому, незважаючи на кризові явища в еко­номіці, в основному стабільним є набір у профтехучилища. Функ-

    6. 584

    7. ціонування цієї ланки освіти спрямоване на максимальне задово­лення потреб ринку праці та молоді в отриманні професії, в якіс­ному наданні освітніх послуг. Вона задовольняє потреби ринку праці та вимоги державних стандартів у професійному навчанні та перепідготовці незайнятого населення. Система професійно-тех­нічної освіти виконує 3 основні функції: економічну, освітню та соціальну.

    8. У 2000 р. в Україні кількість профтехучилищ становила 966, контингент яких перевищував 523 тис. чол. Основною частиною учнів ПТУ є молодь у віці від 15 до 18 років. Дві третини учнів поряд з професією здобувають загальну середню освіту. У 90-х pp. XX ст. щорічна підготовка (випуск) кваліфікованих робітників становив 265 тис. чол.

    9. Останнім часом у ПТУ проходить професійне навчання не­зайняте населення. Одним із напрямів реалізації економічної функ­ції професійно-технічними училищами є підвищення кваліфікації як незайнятим населенням, так і працівниками підприємств. У 2000 р. чисельність незайнятого населення становила 24,8 тис. чол., працівників підприємств — 2,6 тис. Підвищили свою кваліфікаці-ю 2,8 тис. чол.

    10. Система професійно-технічної освіти разом з тим виконує і функцію спеціального захисту підлітків та молоді. В останні роки простежується тенденція зростання серед контингенту учнів дітей-сиріт, які навчаються у ПТУ, — з 5,4 тис. осіб у 1991 р. до 8,3 тис. — у 2000 р. та дітей, які потребують корекції фізичного та розу­мового розвитку. Професійна освіта для таких дітей є необхідною передумовою їх працевлаштування і самозабезпечення.

    11. Вища освіта. Це практично єдина ланка освіти, яка за останні 10 років досягла позитивних зрушень в інтеграції її у міжнародну систему вищої освіти, в забезпеченні якості вищої освіти та в усуненні бар'єрів щодо визнання й нострифікації дипломів про вищу освіту в Україні.

    12. У 2000/01 н. р. функціонувало 664 вузи І—II та 315 — III— IV рівнів акредитації відповідно з контингентом учнів 528 тис. і 1,4 млн чол. Нині вищі навчальні заклади представлені різними рівнями акредитації та формами власності (державна та недержа­вна), формами навчання (денна, вечірня, заочна, екстернатна), освітньо-кваліфікаційними рівнями (молодший спеціаліст, бака­лавр, спеціаліст, магістр) та галузями знань.

    13. Високими темпами зростає контингент студентів вищих нав­чальних закладів III—IV рівнів акредитації та призупинено зни­ження контингенту студентів закладів І—II рівнів. Має місце

    14. 585

    1. стала тенденція зростання чисельності студентів вищих навчаль­них закладів у розрахунку на 10 тис. населення України, що по­зитивно вливає на індекс рівня освіти та індекс людського розвит­ку. У 2000/01 н. р. на 10 тис. населення припадало 392 студенти, у тому числі 285 студентів вищих навчальних закладів НІ—IV рів­нів акредитації.

    2. У 2000 р. вищими закладами різних рівнів акредитації було підготовлено 10,6 тис. магістрів, 175,7 тис. спеціалістів, 68,5 тис. бакалаврів і 164,3 тис. молодших спеціалістів.

    3. З кожним роком збільшується питома вага абітурієнтів, зара­хованих до вузів на навчання на платній основі і відповідно змен­шується частка тих, хто навчається за рахунок державного бюдже­ту. Якщо у 1995 р. по вузах І—II рівнів акредитації частка остан­ніх до підсумку становила 71,7 %, то в 2000 р. — 40,1. У той же час різко зростає питома вага учнів, які навчаються за рахунок коштів фізичних і юридичних осіб: з 14,1 % у 1995 р. до 48,5 % — у 2000 р. По вузах III—IV рівнів акредитації ці показники відповід­но становили 73,7 і 38,7 % і 21,9 і 59,9 %.

    4. Протягом останніх років в Україні спостерігається активізація роботи аспірантур. Щорічно збільшується чисельність аспірантів. Однак загальна кількість осіб, які навчалися в усіх навчальних закладах України, має тенденцію до зменшення (табл. 3.95).

    5. Зменшився і відносний показник у розрахунку на 10 тис. населен­ня. Якщо у 1996/97 н. р. їх було 1402, то в 2000/01 — 1372, що нега­тивно позначилось на інтелектуальному потенціалі України в цілому. Зростанню останнього показника сприяє і розвиток культури та мистецтв.

    6. Таблиця 3,95

    7. ДИНАМІКА КІЛЬКОСТІ ОСІБ У НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ у 1996—2001 pp., тис. осіб

      1. Показники

      1. 1996/97

      1. 1997/98

      1. 1998/99

      1. 1999/00

      1. 2000/01

      1. Усього навчались

      1. 9266 7134

      1. 9264 7078

      1. 9253 6987

      1. 9197

      1. 9175

      1. у тому числі у:

      2. середніх навчальних закладах

      1. 6857

      1. 6695

      1. професійно-технічних нав­чальних закладах

      1. 540

      1. 528

      1. 529

      2. 504

      3. 1210

      4. 22

      5. 1

      1. 528

      2. 504

      3. 1285

      4. 22

      5. 1

      1. 525

      2. 528

      3. 1403

      4. 23

      5. 1

      1. вищих навчальних закладах І—II рівнів акредитації III—IV рівнів акредитації аспірантурі докторантурі

      1. 595

      2. 977 19 1

      1. 526

      2. 1110

      3. 21

      4. 1

    8. Культура — це сукупність закладів, установ, підприємств, організацій та органів управління, що здійснюють виробництво, розподіл, збереження та організацію споживання товарів і послуг культурного та інформаційного призначення. До цього комплек­су входять підприємства, що виробляють товари культурного та інформаційного призначення, об'єкти культури та мистецтва, установи та організації засобів масової інформації. Широко роз­галужена мережа закладів культури та мистецтва — характерний показник розвитку культури будь-якої держави.

    9. В Україні галузь представлена клубними та бібліотечними за­кладами, кінотеатрами та залами з кіноустановками, музеями, те­атрами, концертними організаціями. Культура вже не одне деся­тиліття фінансується за так званим залишковим принципом. Бюджетних видатків не вистачає навіть на зарплату персоналу, оплату комунальних послуг, поточний ремонт, придбання найне-обхіднішого обладнання. А тому з кожним роком посилюється проблема ресурсного забезпечення. Наслідком зазначеної фінан­сової політики держави щодо культури є стрімке скорочення ме­режі її масових закладів (табл. 3.96). За 1990—2000 pp. припини­ла існування практично кожна п'ята бібліотека.

    10. Таблиця 3.96

    11. ДИНАМІКА РОЗВИТКУ МАСОВИХ ТА УНІВЕРСАЛЬНИХ БІБЛІОТЕК В УКРАЇНІ у 1990—2000 pp.

    1. Роки

    1. Усього

    1. У тому числі у

    1. кількість

    2. бібліотек,

    3. тис.

    1. у них

    2. книжок і

    3. журналів,

    4. млн пр.

    1. міських поселеннях

    1. сільській місцевості

    1. кількість бібліотек

    1. у них

    2. книжок і

    3. журналів,

    4. млн пр.

    1. кількість бібліотек

    1. у них

    2. книжок і

    3. журналів,

    4. млн пр.

    1. 1990

    1. 25,6

    1. 419

    1. 7

    1. 231

    1. 18,7

    1. 188

    1. 1995

    1. 23,8

    1. 370

    1. 5,8

    1. 201

    1. 18,0

    1. 168

    1. 1996

    1. 23,3

    1. 364

    1. 5,6

    1. 198

    1. 17,7

    1. 165

    1. 1997

    1. 21,5

    1. 356

    1. 5,4

    1. 195

    1. 16,1

    1. 161

    1. 1998

    1. 21,1

    1. 350

    1. 5,3

    1. 192

    1. 15,7

    1. 158

    1. 1999

    1. 20,9

    1. 347

    1. 5,2

    1. 191

    1. 15,7

    1. 156

    1. 2000

    1. 20,7

    1. 343

    1. 5

    1. 192

    1. 15,7

    1. 151

    1. 2000 до 1990

    1. 80,9

    1. 81,9

    1. 71,4

    1. 83,1

    1. 84

    1. 80,3

    1. 2000 до 1995

    1. 87

    1. 92,7

    1. 86,2

    1. 95,5

    1. 87,2

    1. 89,9

    1. Мах

    1. 25,6

    1. 419

    1. 7

    1. 231

    1. 18,7

    1. 188

    1. Міп

    1. 20,7

    1. 343

    1. 5

    1. 191

    1. 15,7

    1. 151

    1. мах-міп

    1. 4,9

    1. 76

    1. 2

    1. 40

    1. 3,0

    1. 37

    1. 586

    2. 587

    1. Така сама картина характерна і для клубних закладів. Суттєво погіршилась матеріально-технічна база культури. Ступінь зносу основних фондів галузі становить 60 %. Внаслідок інтенсивного старіння основних фондів витрати на капітальний ремонт пере­вищують вартість основних фондів, що вибувають.

    2. Усе це негативно позначається на рівні обслуговування насе­лення. Останнім часом різко скоротилося споживання послуг куль­тури, відвідування закладів (табл. 3.97). Погіршилась культурно-дозвіллєва поведінка населення. Найбільш істотно показник від­відування кіносеансів упав у Харківській, Донецькій областях та в АР Крим, концертів — у Луганській та Київській, театральних вистав — у Запорізькій, Київській та Чернівецькій областях, му­зеїв — в АР Крим, Київській та Волинській областях. Цьому сприяло, з одного боку, зниження реальних доходів населення, а з другого — зростання високооплачуваних видів культурного відпочинку. Майнове розшарування суспільства зумовило різке звуження кола споживачів цього виду послуг.

    3. Усі культурно-освітні установи функціонально пов'язані з ви­робництвом музичних інструментів та інших предметів культур­ного призначення, поліграфічною промисловістю, кіностудіями, студіями звукозапису, фотолабораторіями, книжковою торгів­лею, торгівлею художніми виробами і товарами тощо. А тому ефективною має бути система територіальних комплексів куль­турного обслуговування населення, об'єднаних єдністю зони об­слуговування і спільністю наявних ресурсів.

    4. Охорона здоров'я. Розвиток охорони здоров'я забезпечує суттє­ві соціально-економічні вигоди. Розрахунки свідчать, що кожна гривня, вкладена в профілактику та надання медичної допомоги, зберігає 2—3 грн потенційних збитків від невиходу на роботу.

    5. Згідно з К. Уінсноу, до досягнення людиною 20-річного віку витрати на його здоров'я становлять приблизно 20 тис. дол., до 40-річного він їх компенсує, а до 60-років він дає прибуток бли­зько 20 тис. дол. Така середня величина дивідендів від трудової діяльності здорової людини.

    6. Охорона здоров'я включає лікувальні, лікувально-профілак­тичні, санітарно-протиепідемічні та інші медичні установи, різні види соціального забезпечення, відпочинку і фізичної культури. Матеріальні умови функціонування комплексу забезпечують ме­дична промисловість, матеріально-технічне постачання і збут. Охорона здоров'я включає також освітянські заклади (медичні училища, коледжі, медичні інститути та університети, курси пе­репідготовки кадрів), комплексні та галузеві наукові інститути й організації, систему управління ними.

    7. 588

    8. Таблиця 3.97

    9. ДИНАМІКА ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ РОЗВИТКУ ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ у 1990—2000 pp.

      1. Показники

      1. 1990

      1. 1995

      1. 1996

      1. 1997

      1. 1998

      1. 1999

      1. 2000

      1. 2000 до 1990,%

      1. Кількість професій­них театрів (включа­ючи театри-студії)

      1. 125

      1. 136

      1. 130

      1. 130

      1. 132

      1. 131

      1. 131

      1. 104,8

      1. утому числі: опери та балету

      1. 7

      1. 7

      1. 7

      1. 7

      1. 6

      1. 6

      1. 6

      1. 85,7

      1. драми та музич­ної комедії

      1. 82

      1. 89

      1. 83

      1. 85

      1. 88

      1. 87

      1. 87

      1. 106,1

      1. дитячих та юно­го глядача

      1. 36

      1. 40

      1. 40

      1. 38

      1. 38

      1. 38

      1. 38

      1. 105,6

      1. Кількість відвідувань театрів за рік, млн

      1. 17,6

      1. 8,3

      1. 6,9

      1. 5,6

      1. 5,6

      1. 5,6

      1. 5,7

      1. 32,4

      1. Кількість концерт­них організацій

      1. 44

      1. 53

      1. 53

      1. 55

      1. 57

      1. 57

      1. 61

      1. 138,6

      1. Кількість відвідувань концертних органі­зацій за рік, млн

      1. 15,0

      1. 7,3

      1. 4,8

      1. 4,2

      1. 3,5

      1. 3,9

      1. 3,8

      1. 25,3

      1. Кількість музеїв (включаючи філіали)

      1. 214

      1. 314

      1. 324

      1. 358

      1. 367

      1. 369

      1. 378*

      1. 176,6

      1. Кількість відвіду­вану музеїв за рік, млн

      1. 31,8

      1. 17,4

      1. 165,5

      1. 14,9

      1. 14,8

      1. 15,0

      1. 16,0

      1. 50,3

    10. * Із загальної кількості музеїв, які діяли у 2000 p., 120 — краєзнавчих, 120 — історії та археології, 62 — мистецтвознавчих, 45 — літературних.

    11. ** До числа відвідувачів музеїв, театрів, концертних організацій входять не тільки жителі України, а й гості, туристи з інших країн.

    12. В Україні налічується 3,3 тис. лікарняних закладів, які, у свою чергу, поділяються на спеціалізовані — туберкульозні, інфекцій­ні, для інвалідів Великої Вітчизняної війни та територіально-дільничі — районні, міські, обласні, республіканські. Лікувально-профілактичні заклади, що використовуються медичними інсти­тутами для підготовки лікарів або медичними науково-дослідними інститутами (НДІ) — з науковою метою (але не мен­ше ніж на 90 %), називають клініками. Ці ж заклади можуть вхо­дити до складу медичних вузів або науково-дослідних інститутів. У 2000 р. в них було розгорнуто 465 970 ліжок.

    13. 589