317-rps-doroguncov

2.7. Міське і сільське населення

Важливою характеристикою населення регіону є співвідношення чисельності жителів у поселеннях різного типу. Розміщення міського і сільського населення має суттєвий вплив на раціональне розміщення та оптимальний розвиток продуктивних сил. Між міським та сільським населенням існують значні відмінності в рівнях народжуваності, шлюбності, міграційної активності, способі та умовах життя, що відображається на рівні смертності. Городяни та сільські мешканці мають також різні трудоак-тивні настанови. Все це зумовлює специфіку формування контингенту економічно активного населення в місті та селі.

В Україні міськими вважають населені пункти, затверджені законодавчими актами як міста та селища міського типу. Як правило, до міст зараховують поселення з кількістю мешканців 10 тис. чол. і більше, до селищ міського типу — поселення з кількістю мешканців 2 тис. чол. і більше, якщо основна частина зайнятого населення не пов'язана з сільським господарством. За людністю міста поділяють на малі (з чисельністю населення до 50 тис. чол.), середні (50—100 тис. чол.) та великі (100 тис. чол. і більше). Серед останніх можна виокремити великі міста (понад 500 тис. мешканців) та міста-мільйонери (1 млн і більше).

190

Рис. 2.9. Урбанізація території

Станом на 1 січня 2001 р. в Україні налічувалося 451 місто, 893 селища міського типу та 28 651 сільський населений пункт. У складі держави виокремлюються 27 регіонів, у тому числі 24 області, АР Крим, а також Київська та Севастопольська міськради, які мають статус областей. 47 міст держави належать до великих, тобто мають чисельність населення 100 тис. чол. і більше, в т. ч. налічується 5 міст-мільйонерів — Київ (2629 тис. чол.), Харків (1490 тис), Дніпропетровськ (1094 тис), Донецьк (1042 тис), Одеса (1002 тис.) та ще 4 великі міста — Запоріжжя (840 тис. чол.), Львів (786 тис. чол.), Кривий Ріг (697 тис. чол.) та Миколаїв (503 тис чол.). З 47 великих міст 7 розташовані у Донецькій області (рис 2.9), по 5 — у Луганській та Дніпропетровській, по 3 — в АР Крим та Запорізькій області, по 2 — у Полтавській та Хмельницькій областях і по 1 — у решті регіонів (включаючи Київську та Севастопольську міськради). Найбільша густота міських поселень спостерігається у Донбасі (Донецькій та Луганській областях), де зосереджено близько чверті всіх міст та селищ міського типу держави.
Однією з основних глобальних тенденцій демографічного розвитку в XX—XXI ст. є випереджуюче зростання міст, особливо великих і найбільших, порівняно з сільськими поселеннями, яке супроводжується підвищенням ролі міст у житті націй, поширенням міського способу життя і в сільській місцевості. Цей процес отримав назву урбанізації, а його результатом є формування агломерацій. Під агломерацією розуміють територіально-економічне утворення на базі великого міста або кількох компактно розташованих міст, що характеризуються високою густотою населення, значною концентрацією міських поселень, широким розвитком транспортної мережі, становленням маятникової мобільності населення (щоденних поїздок до місця роботи або навчання в інший населений пункт, не пов'язані зі зміною місця проживання).
В Україні за період 1940—2001 pp. питома вага міського населення (яка є показником рівня урбанізації) зросла з 34 до 68 %. Особливо високий рівень урбанізації в Донецькій (90 %), Луганській (86 %) та Дніпропетровській (84 %) областях. Низький ступінь урбанізації (менше 50 %) притаманний населенню Вінницької, Рівненської, Тернопільської, Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей. В останній питома вага міського населення не сягає і 40 %.
Урбанізація — невід'ємне джерело кількісного і якісного економічного зростання. Збільшення питомої ваги городян, зокрема частки жителів великих міст, у чисельності населення є необхід-
192
ною умовою зростання ролі «міських» галузей — на ранніх стадіях урбанізації головним чином промисловості, згодом сфери обслуговування, а нині інформаційної індустрії, в структурі зайнятості. З іншого боку, невідповідність між темпами демографічного та економічного зростання в сільській місцевості зумовлює виникнення надлишків трудових ресурсів, що можуть бути усунені тільки шляхом відпливу сільських жителів до міських поселень, у першу чергу великих. Тому характерним атрибутом ранніх стадій урбанізації є різке зростання міграційної мобільності населення, зокрема утворення потужних потоків, направлених із сільської місцевості до великих міст. З розвитком урбанізації роль міграції в динаміці чисельності населення великого міста поступово знижується, і відповідно значення природного приросту зростає.
Зростання антропогенного навантаження на територію ядра агломерації, викликане механічним припливом населення, зумовлює поступову зміну направленості міграційних потоків. їх кінцевими пунктами все частіше стають міста-супутники ядра агломерації, широкий розвиток яких супроводжує зростання чисельності населення великого міста. У жителів перенаселеного міста, в якому все гострішими стають екологічні, житлові та інші проблеми, виникає бажання бути ближче до природи і використовувати переваги приватних будинків та присадибних ділянок, причому цей потяг практично не вступає у суперечність з потребою прикладання праці — за сучасного розвитку приміського транспорту витрати часу на поїздку на роботу в місто з приміської зони не набагато більші, а іноді навіть менші, ніж всередині міста. Поступово за темпами зростання чисельності населення міста-супутники (і навколишні села) випереджають ядро агломерації, в результаті чого місто немов би «розпливається» в пригороди. Цей процес отримав назву суб-
урбанізації.
На жаль, урбанізація має не лише позитивні сторони. Одним із її наслідків є підвищення рівня забруднення навколишнього середовища. В останні роки особливо гостро постала проблема збереження сприятливих природних умов проживання. Особливо гострою є ця проблема у високоурбанізованих регіонах (Донбас, Придніпров'я та ін.). У таких регіонах рівень забруднення повітря, поверхневих вод і землі перевищує можливості їх самоочищення, що негативно впливає на здоров'я населення. Несприятливі екологічні умови є причиною близько 20 % прямих захворювань.
Україна належить до країн, що мають високі показники забруднення навколишнього середовища. Так, питома вага забруднених
193

Содержание