19) Розвиток нових організаційних форм підприємств і забезпечення ефективності їх функціонування.

Як тільки економічні одиниці перестають бути простими виробничими функц­іями, як тільки вони усвідомлюють своє існування і можуть розроб­ляти свої стратегії, вони починають розвивати політику складних відносин з зовнішнім середовищем у вигляді спільних підприємств, угод, участі тощо. Угоди про міжфірмову кооперацію приводять до формування мереж, тобто більш стабільних організаційних форм, в межах яких учасники координують свою діяльність з метою досягнення тих чи інших переваг

В основі рішення про екстерналізацію завжди присутнє бажання зменшити витрати завдяки зовнішнім постачальникам, які або, спе­ціалізуючись, забезпечують економію від масштабу, або володіють специфічними компетенціями, які будуть дорого обходитись при їх самостійному забезпеченні і вимагатимуть постійної адаптації до тех­нологічного розвитку, або мають можливість використовувати де­шеву робочу силу.

Міжфірмова кооперація набирає дуже різноманітні форми: верти­кальні союзи, координація технічної політики, взяття участі, фран- чайзінг, спільні підприємства, субпідрядні контракти, єдині інфор­маційні системи тощо.

Вертикальні союзи нерідко зв’язані з франчайзінговими схема­ми, коли головну роль відіграють нематеріальні активи підприєм­ства: створення та просування торгових марок (брендів) і специфіч­них типів розподілу.

Кооперація між виробниками і дистриб’юторами, закріплена відповідними контрактами (селективний розподіл, франшиза), роз­глядається зараз як одна з важливих форм захисту нематеріальних активів, ретельно нагромаджуваних виробниками, і одночасно як спосіб стимулювання міжмаркової конкуренції. Особливу роль відіграє практика франчайзингу,що базується на ідеї взаєм­ного зобов’язання двох сторін. Кожен з партнерів зобов’язується постачати активи, вартість яких при розриві контракту втрачається. Практика таких угод має своєю ме­тою поліпшення вертикального переміщення інформації від франчайзі до франчайзера щодо реакції споживачів на товар. Вони поєднують елементи оренди, купівлі-продажу, підряду, представництва, алезалишаються формою договірних відносин господарюючих суб’єктів, не змінюючи їх статус юридичної особи.

Технологічна кооперація : підприємства вимушені використовувати існуючу на рин­ку технологію, змінюючись лише під впливом наукового прогресу і обираючи з врахуванням цін на ресурси та продукти найбільш опти­мальні, тобто максимізуючі прибуток, рішення. Тому фірми вступають в кооперативні зв’язки, навіть з конкурентами, з метою освоєння но­вої технології завдяки координації досліджень та доведенні розро­бок до промислових взірців. Міжфірмова кооперація, таким чином, вимагає від фірми чіткого визна­чення своїх компетенцій в тих чи інших сферах діяльності і виділення головних, де вони можуть стати лідерами. Інші види діяльності і функцій можна, за інших рівних умов, екстерналізувати.

Статистичні дані, які свідчать про зниження доданої вартості, підтверджують посилен­ня тенденції до все більшого використання зовнішніх партнерів Дані організаційні нововведення забезпечили такі форми коопе­рації, як “нульові запаси” і “точно в строк”.

Концепція “точно в строк” описує підприємства, які підтримують високу якість продукції, виробництво “точно в строк” і одночасно ведуть нові розробки. Така модель підприємства вперше була застосована в компанії Тоуtа.Дане підприємство не може існувати ізольовано. Воно спонукає своїх клієнтів та постачальників іти за ним. Спочатку змінюються зв’язки такого підприємства зі своєю мережею постачальників та клієнтами. Підприємство намагається найтісніше зв’язати структуру виробництва з клієнтом. Підприємство “au plus juste ” переводить свою мережу на подібну структуру управління, тобто висока якість і виробництво “точно в строк” без накопичення товару на складах. Однак, вибір структури підприємства “точно встрок’' не є пана­цеєю для всіх ситуацій на ринку. Багато американських та європейсь­ких підприємств, які застосовули цю модель, збанкрутіли.

Ясно, що підприємство “ au plus juste ” стало моделлю, яка розпов­сюджується на велике число галузей, вона тримається на трьох постулатах (висока якість, виробництво “точно в строк”, введення одночасно нових розробок) і проникає на багато інших підприємств, таких як підрядники та по­ста чальники.

Базова ідея мережних підприємств полягає в тому, щоб обмежи­ти внутрішню активність, зосереджуючи зусилля на ключовій стра­тегії, а інші функції вивести за межі підприємства, або віддати зовнішнім партнерам, тобто доручити їх постачальникам та підряд­чикам. Друга перевага пов’язана зі швидким ростом з малими капіталов­кладеннями і скороченою структурою менеджменту. І, нарешті, в пев­них випадках це дозволяє швидко випускати продукцію з викорис­танням компетенції і здатностей, що знаходяться безпосередньо у розпоряженні інших підприємств.

Організаційною формою нового модульного підприємства є альянси (союзи).

Стратегічні альянси є ефективними, якщо зв’язані з ринковим об­міном трансакційні витрати недосить високі, щоб стимулювати пе­рехід до вертикальної інтеграції, або є обмеження, які стримують кон­солідацію (наприклад, антимонопольне законодавство).

Розвиток процесу екстерналізації діяльності підприємств приво­дить до появи “віртуального” підприємства, яке базується на серії нових технологій управління. Ідея “віртуального” підприємства базується на тому відомому всім факті, що великим підприємствам на різноманітні зміни важко реа­гувати достатньо швидко, тоді як у рухливих малих підприємствах є можливість, але недостатньо ресурсів на швидку реакцію. Вихід знайшовся у появі нового підрозділу, який є тимчасовою організацією і з самого початку формується в рамках стратегічних альянсів або партнерств, що можуть реформуватися після закінчення проекту. Прикладом “віртуального підприємства” може бути підприємство пані Т. Едмарк, яка мала семирічний досвід в маркетинговій системі ІВМ. Після звільнення вона створила своє підприємство з двома клю­човими ідеями:спрямування на успіх продукції; уникнення втрати часу, що відведений на управління людьми при екстерналізації будь-яких функцій.

Партнери “віртуального підприємства” застосовують свої ком­петенції та ресурси, щоб завоювати ринки. Кожний вносить те, в чому він переважає інших, тобто в момент свого формування, вірту­альне підприємство повинне бути найкращим серед конкурентів. Нові можливості інформаційних технологій дозволяють встанови­ти партнерські відносини на базах або в банках даних і дуже швид­ко сформувати інформаційну систему, зв’язуючи підприємців і відда­лених партнерів обміном електронних даних та електронних кон­трактів.

При цьому альянси менш постійні, менш формальні, але більш опортуністичні. Вони формуються для експлуатації ринку і розпадаються, коли в них зникає необхідність. Нова модель підприємства таким чином зв’язана з ломкою традиційних меж. Більш тісне співробітництво з клієнтами, постачальниками, а також наявність конкурентів утруднює розмежування і визначення меж, де починається або закінчується підприємство.