13.Світогосподарські пріоритети та система сучасних світогосподарськихзв`язків України.

Світогосподарські пріоритети

Зовнішньоекономічна стратегія України зумовлюється ба­гатьма внутрішніми і зовнішніми чинниками — суперечливою сукупністю економічних, геополітичних, етнічних, історичних, культурних, інституціональних та інших детермінант, що харак­теризуються різноспрямованістю дії. Найбільш повне та всебічне урахування їхнього флуктуаційного впливу в зовнішньоеконо­мічній політиці сприяє розробці адекватних кожній стадії со­ціально-економічного розвитку країни географічно та структурно диференційованих світогосподарських пріоритетів, спрямованих на ефективну реалізацію в зовнішньому середовищі національних економічних інтересів.

Надзвичайно великий, у тому числі експортний, потенціал агропромислового комплексу України. Поглиблення ринкових ре­форм в аграрному секторі, поступове включення в господарський оборот земельних ресурсів, застосування сучасної техніки і вироб­ничих технологій можуть і мають істотно вплинути на диверсифі­кацію експортної потужності України, примноження її реальних переваг у конкурентній боротьбі з виробниками і експортерами сільськогосподарської продукції.

Незаперечною є роль вітчизняної транзитної системи в на; рощуванні експортних можливостей, особливо щодо транспор­тування нафти і газу, електроенергії, інших вантажів територією України. Задіяння нафтопроводу "Одеса — Броди — Гданськ", бу­дівництво нової газової магістралі за фінансового сприяння Німеч­чини забезпечать відчутне збільшення обсягу транспортних по­слуг у зовнішньоторговельному обороті.

Важливі переваги має також рекреаційно-туристичний по­тенціалУкраїни, до якого належать Карпатський регіон, Крим, Південь і Центр. Унікальні історико-культурні та лікувально-оздоровчі комплекси за умов створення необхідної інфраструкту­ри поступової, але неухильної європеїзації цієї сфери, можуть суттєво поповнити валютну скарбницю держави.

Серед зовнішніх чинників варто насамперед виділити зміц­нення геополітичного, геостратегічного положення нашої дер­жави. Наріжним каменем внутрішньої і зовнішньої політики ста­ють фундаментальні цінності Західної цивілізації: свобода, де­мократія, повага до прав людини і громадянина, ринковий еконо­мічний устрій, громадянське суспільство.

Така політика позитивно оцінюється головними акторами між­народних відносин: Європейським Союзом, США, членами НАТО та ін. Усе це створює сприятливі передумови для диверсифікації зовнішньоекономічних відносин, наповнення їх якісно новим змі­стом.

Чіткіше окреслюється парадигмальна основа міжнародних ін­теграційних процесів України і світового, і регіонального масш­табів. У такому ж контексті слід розглядати отримання Україною статусу країни з ринковою економікою, майбутній вступ до Світо­вої організації торгівлі, зняття дискримінаційних обмежень (по­правка Джексона — Веніка), впорядкування антидемпінгових процедур щодо українських товарів тощо. Варто також взяти до уваги процес набуття Україною вагомих ознак регіонального лі­дера на значній території не лише пострадянського, а й постсо-ціалістичного простору.

У геополітичному контексті важливе значення для реалізації ефективної зовнішньоекономічної стратегії має стан світової еко­номічної кон'юнктури. У першу чергу це стосується головних еко­номічних центрів (США, ЄС, Японії, Китаю), що вирішальнопли-вають на міжнародну економічну політику, виробничі витрати яких визначають рівень світових цін, умови торгівлі. Зокрема, ця група країн є головним джерелом інвестиційних і фінансових ре­сурсів, високотехнологічного експорту, об'єктів інтелектуальної власності. Водночас це найбільші у світі ринки збуту продукції, в тому числі українських виробів. Перебіг економічних подій у цих країнах прямо впливає не лише на зовнішньоекономічні зв'язки України, а й на внутрішню систему виробництва і обігу.

При формуванні концептуальних засад зовнішньоекономічної стратегії України за сучасних умов слід враховувати принципові зміни, що відбуваються в діяльності міжнародних фінансових, банківських, торговельних інституцій (Світовий банк, МВФ, ЄБРР, СОТ, ЮНКТАД та ін;). Співпрацюючи з зазначеними та ін­шими міжнародними установами, Україна, з одного боку, залу­чає до економіки додаткові фінансові та інші ресурси, використо­вує технічну допомогу в процесі здійснення ринкових реформ, розробки адекватної перехідному періоду економічної політики; з іншого боку, це дає змогу впроваджувати в національну господар­ську систему загальновизнані норми і стандарти статистичної ін­формації, обліку й аудиту, критерії ефективності й якості продук­ції, її техніко-технологічних параметрів, цінових та інших харак­теристик.

Оцінюючи внутрішнє економічне середовище, в якому форму­ються чинники світогосподарської стратегії України, слід відзна­чити загальну тенденцію до поліпшення його якості з погляду прозорості господарських та фінансових трансакцій, розширення коридору економічної свободи для диверсифікації підприємниц­тва, більшого доступу до кредитних ресурсів. Водночас проявля­ються і негативні тенденції, що неминуче супроводжують проце­си впорядкування економічного життя, надання господарським процесам соціальної справедливості та раціональності. Зокрема, протягом 2005 р. була висока інфляція, різко уповільнилися тем­пи економічного зростання, що не могло не вплинути на зовнішньо­економічний сектор, на трансформацію світогосподарської стра­тегії України. Загалом, як зазначають експерти Міжнародного валютного фонду, "українська економіка та її валюта є сильними, інвестори проявляють великий інтерес, а міжнародна спільнота готова сприяти серйозним реформам".

Узагальнювальними характеристиками зовнішнього середо­вища в контексті формування концептуальних засад світогоспо­дарської стратегії України є дві головні тенденції: прогнозні дані щодо світової кон'юнктури на період до 2020 р. свідчать про спри­ятливі загальні умови, пов'язані насамперед із темпами зростан­ня світової економіки та її головних структурних підрозділів.

Прогнозовані дані щодо динаміки світової економічної ко­н'юнктури свідчать, що зовнішні передумови для нарощування ВВП та економічного потенціалу України є сприятливими. Усі го­ловні регіони світу, на які зорієнтовані вітчизняні зовнішньоеко­номічні зв'язки, демонструють тенденцію до усталеного еконо­мічного зростання та збільшення інвестиційних ресурсів, що за умов розробки гнучкої та мобільної зовнішньоекономічної страте­гії сприятиме ефективному використанню світової економічної кон'юнктури для вирішення внутрішніх господарських завдань. Водночас слід враховувати, що в довготерміновому плані у сві­товій економіці можливі кризові явища, як це відбулося в кінці 1990-х рр., що зумовлює необхідність створення сучасної системи антициклічного регулювання та механізмів антикризового управ­ління економікою. Такі застереження випливають також з того, що нинішній стан світового соціально-економічного розвитку збі­гається зі знижувальною фазою довгих хвиль Н. Кондратьєва, під час якої відбувається передислокація виробничої активності і лише окремі складники світового господарства перебувають у ста дії економічного піднесення. Частиною такого регіону цілком обґрунтовано може бути Україна.

Результати аналізу внутрішніх і зовнішніх чинників та необ­хідність ефективної реалізації в міжнародній сфері національних економічних і політичних інтересів зумовлюють вибір головних стратегічних напрямів зовнішньоекономічної стратегії України. Згідно з чинним законодавством суб'єкти вітчизняного підприєм­ництва мають "право вільного маневру по всьому полю світового господарства" залежно від привабливості для них тих чи інших його регіонів чи економічних секторів. Водночас за умов поглиб­лення глобалізаційних та інтеграційних процесів, регіоналізації світової економіки завданням державної політики є чітке форму­лювання інтеграційних прагнень, визначення стратегічних парт­нерів зі співпраці, виходячи з пріоритету національних інтересів. У зв'язку з цим слід нагадати, що Україна знаходиться в сфері тяжіння двох "гравітаційних" полів — Європейського Союзу (ЄС) та Єдиного економічного простору (ЄЕП) (табл. 20.2). Розрахун­ки показують, що ці економічного об'єднання за своїм потенціа­лом суттєво відрізняють одне від одного.

Порівняльний аналіз показує, що економічний потенціал ЄС як за головними кількісними, так і якісними параметрами істотно перевищує відповідні показники країн ЄЕП. З огляду на зазначе­не гравітаційне поле ЄС має потенційно більшу притягальну силу, ніж ЄЕП. Однак економічні, політичні, технологічні, інституціо-нальні та інші "фільтри", що існують в Європейському Союзі, утримують поки що його господарські зв'язки з Україною на до-інтеграційному рівні.

Взаємодія економіки України з ЄС та ЄЕП, на які припадає близько двох третин вітчизняного товарообороту, територіальне, географічне положення країни зумовлює формування таких ме­ханізмів і форм інтеграції країни до ЄС, які за своїм змістом, фор­матом та алгоритмом принципово відрізняються від того типу ін­теграції, який здійснили нові члени ЄС у 2004 р. Подібну біграві-таційну модель використовувала Велика Британія у процесі взає­модії з європейськими економічними структурами — ЄС та ЄАВТ у 1960—1970-х рр. XX ст.

Сутність і зміст цієї концепції визначаються геополітичним та геоекономічним місцем України у світовому економічному про­сторі, реальною залученістю її господарства у регіональні угрупо­вання ЄС та ЄЕП. Такий формат інтеграції економіки України передбачає її одночасну взаємодію з обома названими об'єднан­нями. Нині багато учасників таких міжнародних економічних уг­руповань, як АТЕС, НАФТА, ОЧЕС, СНД та ін. є членами декіль­кох регіональних об'єднань. Такий статус не суперечить нормам і правилам ГАТТ/СОТ, іншим міжнародно-правовим документам.

Головним нормативним актом, згідно з яким здійснюється су­часна співпраця України з ЄС, визначає її зміст і структуру є Уго­да про партнерство і співробітництво (УПС), яка має бути до­повнена у зв'язку з розширенням СС у 2004 р. Другим важливим документом у системі "Україна — ЄС" є Декларація Європейської комісії "Ширша Європа —сусідство: нові рамки відносин зі схід­ними та південними сусідами" (2003), у якій закладено вагомий потенціал диверсифікації взаємної співпраці, більшої присутно­сті України на ринках ЄС. КонкретизаціяположеньзазначенихдокументівздійсненауПланідій "Україна — ЄС", прийнятому на найближчі 3 роки. Наступниметапоммає стати підготовка угоди про вільнуторгівлю та наданняУкраїні статусу асоційованого члена ЄС.

У 1990-х рр. значно змінилася географія зовнішньої торгівлі внаслідок переорієнтації з країн колишнього СРСР на інші дер­жави і регіони світу.

Станом на початок 2005 р. ця тенденція ще більше поглиби­лась і на країни далекого зарубіжжя припадає приблизно дві третини зовнішньоторговельного обороту. У першому кварталі 2005 р. географія експорту та імпорту України виглядала таким чином.

Найбільшу частку в експорті України становлять країни Євро­пи, насамперед члени Європейського Союзу; на другому місці краї­ни СНД; майже стільки ж припадає на азійські дерлсави. Головни­ми імпортерами продукції українських підприємств є Російська Федерація, Німеччина, Туреччина, Італія, США, Польща, Китай, Угорщина.

'У географічній структурі вітчизняного імпорту першу сходин­ку займають європейські країни, левова частка якого належить країнам ЄС, далі йдуть країни СНД та держави азійської частини континенту. Відповідні позиції в поставках товарів і послуг до України займають Російська Федерація, Німеччина, Туркмени­стан, Польща, Італія, Китай, Франція, США.

Товарна структура зовнішньої торгівлі відображає переважан­ня II та III технологічних укладів в економіці України,

тоді як у розвинутих країн провідними є IV та V уклади та за­початковується VI технологічний цикл на основі розвитку біо-, нано- та інформаційних технологійГенеральним напрямом удосконалення структури експорту є збільшення частки готових виробів, машин та устаткування за ра­хунок зменшення в його складі чорних і кольорових металів та виробів з них, мінеральних продуктів, продовольчої сировини. Поліпшення якісних характеристик імпортного складника зна­ходиться в площині залучення критично важливих мінеральних продуктів (нафти і природного газу) за одночасного запроваджен­ня системи енергозбереження, та збільшення частини машин і ус­таткування, сучасних технологій з метою технічного переозброєн­ня виробництва, його модернізації та реконструкції, здійснення прогресивних структурних зрушень в економіці.

Динамічнорозвиваєтьсяторгівляпослугами, в якійпротягомостанньогоперіодузберігаєтьсяпозитивне для України сальдо (1,1 млрд дол. США у 2004 р.).Найбільшимитор­говими партнерами України у сферіпослуг є РосійськаФедера­ція, Велика Британія, США, Угорщина, Швейцарія, Німеччина, Кіпр

Домінуючою статтею в експорті є транспортні послуги, що ста­новлять більше трьох чвертей загального обсягу. Другу позицію займають ділові, професійні технічні послуги, за ними слідують послуги з ремонту. Важливими є послуги зв'язку та будівельні ро­боти. У імпорті України лідирують державні транспортні послу­ги, ділові, професійні та технічні послуги. Зростає значення фі­нансових, послуг зв'язку, страхових, будівельних і ліцензійних послуг.

Станом на 1 грудня 2005 р. іноземними інвесторами спрямова­но в економіку України 9,5 млрд дол. США прямих інвестицій, що надійшли з 117 країн світу. Найпривабливішими сферами вкладення іноземного капіталу є оптова торгівля і посередництво в торгівлі (15,9 % від загального обсягу), харчова промисловість та перероблення сільськогосподарської продукції (12,8 %), фі­нансова діяльність (7,9 %).

У останні роки найбільше прямих іноземних інвестицій спря­мовується у промисловість (у 2004 р. — 45,8 %).

П'ять провідних іноземних інвесторів забезпечують надхо­дження більше половини накопичених іноземних інвестицій (США, Кіпр, Велика Британія, Росія, Німеччина).

Експорт прямих іноземних інвестицій з України поки що ста­новить невеликі обсяги і досяг у 2004 р. 176 млн дол. США, з них 36 % скеровано до країн СНД.

Портфельних інвестицій залучено в 2004 р. на суму в 1,1 млрд дол. США шляхом розміщення на міжнародних ринках капіталу облігацій зовнішніх державних позик. Зокрема нерезидентами було придбано на фінансовому ринку України облігацій внутріш­ньої державної позики України (ОВДП) на суму 407 млн дол. США. Зовнішні залучення здійснюють також органи місцевого самовря­дування, вітчизняні підприємства, фірми, банківські установи.

Україна розвиває співпрацю з міжнародними фінансовими ін­ституціями. З 1992 р. вона є членом Міжнародного валютного фонду, до якого входять 184 держави світу, і Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Членом Міяшародної фінансової кор­порації Україна стала в 1993 p., а в 1995 р. приєдналась до Бага­тосторонньої агенції з гарантування інвестицій. Фінансові ресур­си з МВФ Україна отримує в межах таких програм, як Системна трансформаційна позика (STF—SystematicTransformationFaci­lity), Механізм розширеного фінансування (EFF—ExtendedFundFacility) та кредитні підтримки (Stand-by) Кредити МВФ використовувались в Україні для створення системи управління за умов ринкової трансформації економіки, здійснення структурних зрушень галузевого характеру, зокрема енергетичного сектору, розвитку ракетно-космічних технологій тощо.

З 1992 р. Україна є членом Європейського банку реконструк­ції та розвитку, за фінансового сприяння якого реалізовано понад ЗО інвестиційних проектів у нафтогазовій, енергетичній, хар­човій, транспортній та інших галузях економіки.

Україна бере участь у міжнародних регіональних економічних об'єднаннях. З 1992 р. є учасницею² Співдружності Незалежних Держав, утвореної після розпаду СРСР. У 1993 р. між членами СНД підписано Угоду про Зону вільної торгівлі. Верховною Радою України було ратифіковано угоду про формування Єдиного еконо­мічного простору України, Росії, Білорусі та Казахстану (2004). Однак між країнами СНД існують серйозні протиріччя і розбіж­ності інтересів, що не вписується у класичну концепцію міжна­родної економічної інтеграції та ставить під сумнів майбутнє цієї організації в її нинішньому вигляді.

У регіональному економічному об'єднанні Організація чорно­морського економічного співробітництва³ Україна перебуває з дня його заснування, тобто з 1992 р. Країни ОЧЕС розробляють спіль­ні проекти у промисловості, сільському господарстві, в енергетич­них і транспортних галузях, у сфері науки і технологій, в інфор­маційній і соціальній інфраструктурах. З 1993 р. діє Чорно­морський банк співробітництва, торгівлі і розвитку, розташова­ний у м. Салоніки (Греція).

Стратегічним напрямом міжнародної економічної інтеграції України є наближення і поступовий. вступ до Європейського Союзу. Нині Україна співпрацює з ЄЄ на основі Угоди про партнерство і співробітництво, підписаної в 1994 р. У 2005 р. прийнято План дій "Україна — ЄЄ" на найближчі три роки, яким перед бачено поглиблення взаємодії в економічній, політичній сферах.

Європейський Союз надавУкраїні статус країни з ринковоюекономікою. Післярозширення ЄС у травні 2004 р. він став найбільшимторговельним партнером України.

Наша держава бере активну участь у діяльності економічних організацій системи ООН: Організації ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Організації ООН з промислового розвитку (ЮНІДО), Європейської економічної комісії ООН, Програми розвитку ООН (ПРООН) та ін.

Отже, економіка України є органічним складником сучасного світового господарства, системи міжнародного поділу праці. Це дає змогу використовувати додаткові можливості та ресурси для поглиблення ринкових реформ, прискорення соціально-еконо­мічного розвитку, реалізувати в міжнародному середовищі націо­нальні економічні інтереси.

ЗовнішньоекономічнастратегіяУкраїни на цьомуетапімає бути підпорядкованавирішеннюважливихзавдань, спрямованих на поглибленнясистемнихринкових реформ, наданняїмцілісно­го, збалансованого, завершеного характеру. Ценадастьможли­вістьзабезпечитинеобхіднітемпиекономічногозростання, здій­снити давно назріліструктурнізрушення, створитисучаснурин­ковуінфраструктуру, підвищитиефективністьекспортно-імпорт­нихоперацій та збільшитивнесокзовнішньоекономічного комп­лексу в приріст валового національного продукту країни