317-rps-doroguncov

2.6. Етнічний1 склад населення та його територіальні особливості

Етнічна структура є важливою якісною характеристикою населення. Належність особи до того чи іншого етносу відбивається на всіх сферах життєдіяльності індивіда — окремі етнічні групи мають специфічну репродуктивну поведінку, різний ступінь схильності до зміни місця проживання, неоднакові трудоактивні настанови. Хоча несприйняття окремими прошарками населення способу життя сусідів нерідко породжує напруження в суспільстві і навіть етнічні конфлікти, за умови виваженої національної політики поліетнічність може розглядатись як багатство країни. Обмін виробничими навиками та життєвим досвідом між представниками різних народів є важливим чинником економічного та культурного розвитку. Важко переоцінити і значення так званої «етнічної» спеціалізації виробництва — досить згадати лише два окремі факти з історії України. Так, поселення на Житомирщині ще за царизму невеликої групи вихідців із Чехії викликало бурхливий розвиток хмільництва (свого часу Житомирська область давала більше половини загальносоюзного врожаю хміля).

Основним джерелом інформації про розподіл населення за етнічною належністю є перепис. Відомості про етнічну структуру населення в міжпереписні роки отримують шляхом соціологічних обстежень та експертних оцінок. За даними перепису населення України (2001 р.), в країні постійно проживало 37,5 млн (77,8 % населення) українців. Серед представників національних меншин своєю чисельністю вирізнялися росіяни — 8,3 млн чол. (17,3 % населення); крім того, ще 15 народів мали чисельність від 30 до 300 тис. чол. кожний. Це — євреї, білоруси, молдовани, болгари, поляки, угорці, румуни, греки, татари, вірмени, цигани, кримські татари, німці, азербайджанці, гагаузи. Таким чином, Україна є поліетнічною державою, але в структурі її населення спостерігається яскраво виражена перевага представників двох етносів.

¹ Замість поняття «національність», що використовувалося статистикою колишнього СРСР, нині вживаються терміни «етнічна належність» та «етнічна група».

187

Етнічна структура населення України (співвідношення кількості представників різних національностей) постійно змінюється. Рівні народжуваності, смертності та міграції відмінні для різних етнічних груп, а отже не однакова і динаміка їх чисельності. Зокрема, у сім'ях кримських татар, вірмен, циган, азербайджанців дітей більше, ніж, скажімо, в українських або російських сім'ях. Не однаковим є і співвідношення представників різних вікових груп у структурі окремих етносів, що відбивається на етнічній диференціації рівня смертності (смертність серед осіб старшого віку завжди вища, ніж серед молодих вікових груп, тому чим більша питома вага перших у структурі етносу, тим більшим буде рівень смертності етнічної групи).
Ще більше впливають на етнічний склад населення міграційні процеси. З розпадом СРСР та проголошенням незалежності України почалося повернення до нашої держави етнічних українців — колишніх учасників освоєння Сибіру і цілинних земель, а також жертв політичних репресій та їх нащадків. Паралельно відбувається репатріація народів, які свого часу були депортовані з районів їх історичного проживання на Півдні України до Центральної Азії — кримських татар, німців, греків, вірмен та болгар (хоча більшість азіатських німців та греків віддають перевагу еміграції на історичну батьківщину, частина з них осідає в Україні). Натомість, чимало осіб російської, білоруської та низки інших національностей, що прибули до України протягом періоду існування Радянського Союзу, повертаються до країн походження. Крім того, зі зняттям «залізної завіси» різко зросли масштаби еміграції з України за межі колишнього СРСР, спочатку переважно євреїв, німців та греків, а нині — представників практично всіх етносів.
Нарешті, ще одним процесом, який привів до трансформацій етнічної структури населення, є зміни самосвідомості окремих індивідів та прошарків населення. Протягом радянського періоду досить поширеним явищем було приховування свого національного походження, яке, зокрема, могло стати перешкодою для кар'єри. Тому певна частина українців (як і багатьох інших народів) відносила себе до росіян — неофіційно привілейованого народу СРСР. Нині ці особи усвідомлюють себе представниками основного етносу незалежної України.
Протягом 1990-х pp. питома вага українців у загальній чисельності населення держави зросла, а частка етнічних росіян зменшилася. За цей період кількість кримських татар в Україні зросла більш як у п'ять разів, вірмен — як мінімум на 40 %, азербайджан-
188
ців — не менш як на 1/5, тоді як чисельність євреїв та німців суттєво зменшилася.
Деякі народи протягом не одного століття живуть у межах нашої країни в основному на невеликих компактних територіях, що охоплюють від кількох сіл до двох-трьох адміністративних районів, і часто становлять абсолютну більшість населення в місцях свого історично компактного проживання. Такі ареали розселення молдован є в Одеській, Чернівецькій та Миколаївській областях, болгар — в Одеській та Запорізькій, угорців та словаків — у Закарпатській, гагаузів та албанців — в Одеській, румун — у Чернівецькій та Закарпатській областях, на наших очах відтворюється ареал компактного розселення кримських татар у Криму та південних районах Херсонщини. У Херсонській області існують два шведських села, у Криму — кілька невеликих естонських селищ. Свої етнічні території мають також поляки (на Житомирщині, Хмельниччині та Львівщині), греки (у Донецькій області), чехи (на Житомирщині) та караїми (у Криму). Однак нині представники цих етносів поступово переміщуються у великі та середні міста, які в результаті багаторічного втілення принципів радянської національної політики втратили національний колорит і перетворилися на космополітичне середовище. Білоруси, євреї, татари, вірмени, цигани, німці, азербайджанці та представники всіх неназваних народів України — переважно жителі великих та середніх міст. Щоправда, німці та вірмени в минулому мали ареали компактного проживання, однак вони, очевидно, втрачені назавжди. Найбільш міським етносом України є євреї, найбільш сільським — гагаузи.
Українці є більшістю населення в усіх регіонах, крім Автономної Республіки Крим та Севастопольської міськради. Росіяни є найчисленнішою етнічною групою Криму (близько 60 % населення), третьою за чисельністю — у Закарпатті (після українців та угорців), четвертою — у Чернівецькій області (після українців, румун та молдован) та другою — в усіх інших регіонах. Крім Криму, висока питома вага росіян спостерігається в областях Донбасу (понад 40 %); ареали історично компактного розселення цього етносу є також в Сумській області (Путивльський район) та на Півдні України. Найбільш етнічно строкаті регіони України — Чернівецька, Одеська, Закарпатська області та АР Крим. Сумарна питома вага всіх етносів, крім росіян та українців, у цих чотирьох регіонах становить 15—25 %, тоді як в усіх інших не перевищує 8 %. Найближча до однонаціональної — Тернопільська область, де з кожних 50 мешканців лише 1 неукраїнець.
189

Содержание