7.3.2. Склад заявки на отримання патенту

Заявка включає:

- заяву про видачу патенту України на винахід;

- опис винаходу;

- формулу винаходу;

- креслення та інші ілюстративні матеріали, якщо на них є посилання в описі;

- реферат;

- документи, що додаються до заявки.

Заяву на видачу патенту слід подавати українською мовою за встановленою Держпатентом формою. Всі необхідні розділи повинні бути заповнені. У тому разі, коли відомості не можуть бути повністю розміщені за браком місця у відповідних графах, їх наводять на додатковому аркуші за тою ж формою із зазначенням у відповідній графі заяви –“дів. на окремому аркуші”.

У проханні видати патент України заявник повинен вказати, на який з двох об’єктів промислової власності він просить видати патент – на “винахід” чи на “корисну модель”.

Опис винаходу є основною частиною заявки. Він повинен підтверджувати обсяг правової охорони, який визначений формулою винаходу і настільки ясно і повно розкривати сутність винаходу, щоб його міг здійснити фахівець у зазначеній галузі. Опис включає:

- індекс рубрики діючої редакції Міжнародної патентної класифікації винаходів (МПК), до якої належить винахід;

- назву винаходу;

- галузь техніки, до якої належить винахід;

- рівень техніки;

- суть винаходу;

- перелік фігур, креслень;

- відомості, що підтверджують можливість здійснення винаходу.

Неприпустимою є заміна якогось розділу опису в цілому або його частини посиланням на інформаційне джерело, в якому є необхідні відомості.

За Міжнародною патентною класифікацією (МПК) всі сфери матеріального виробництва, які відносяться до винаходів, поділяються на 8 розділів, які позначені великими літерами латинської абетки:

- А – задоволення життєвих потреб людини;

- В – різноманітні технологічні потреби;

- С – хімія і металургія;

- D – текстиль і папір;

- Е – будівництво;

- F – прикладна механіка, освітлення, опалювання, зброя, боєприпаси, двигуни і робочі машини;

- G – фізика;

- N – електротехніка.

Кожен з розділів включає декілька класів, які позначаються двозначними цифрами – від 01 до 99; підкласи позначають рядковими літерами латинського алфавіту. Далі йдуть рубрики, які мають цифрові індекси з одно – або двозначного числа. Від них косою рискою відділений індекс групи.

Наприклад, клас А 01 – сільське господарство; А 61 – охорона здоров^/я; F 25 ÷ F 28 – холодильні, сушарні, теплообмінні пристрої, печі; С 01 – неорганічна хімія; С 02 – вода, стічні води; С 05 – виробництво добрів; С 07 – органічна хімія.

Підклас С 10 В – це деструктивна перегонка матеріалів, що утримують вуглець, з метою отримання газу, коксу, дьогтю та побічних продуктів. Отримання водню хімічним розкладом води закодовано як С 01 В 1/06.

Назва винаходу характеризує його призначення. Вона не повинна утримувати ознаки, які вказані у відмінній частині формули і, разом з тим, відповідати сутності винаходу. Як правило, вона є близькою до назви відповідної рубрики МПК. Не можна, наприклад, називати об’єкт пристроєм, якщо сутність винаходу міститься в способі. Інколи назва наводиться у відповідності із загальною технічною термінологією, наприклад, “Нагрівальний колодязь”, “Методична піч”.

Назву винаходу слід викладати в однини, наприклад, “Болт”, “Баштовий кран”, “Спосіб монтажу баштового крана”. Однак, якщо використання винаходу полегшує паралельний монтаж кранів, то слід писати: “Спосіб монтажу баштових кранів”. Якщо винахід буде використовуватися у масовому випуску виробів, наприклад, болтів, його слід назвати: “Спосіб виготовлення болтів”. Окрім того, якщо сама назва об’єкта не використовується в однини, наприклад, ножиці, то назва винаходу також пишеться у множинному числі – “Ножиці”, “Окуляри” і т. д.

Назва винаходу повинна відповідати об’єму винаходу. Наприклад, не можна давати об’єкту назву “Електрод для зносостійкого наплавлення”, якщо всі відмінні ознаки у формулі стосуються тільки складу речовини для покриття електрода. В даному випадку правильною буде назва “ Речовина для покриття електрода”.

До назви винаходу не можна вводити рекламні ствердження або сполучення літер, слів, які збігаються зі скороченими позначеннями масових виробів. Якщо в заявці два об’єкта, то назва має, наприклад, вигляд: “Спосіб виготовлення деталей і пристрій для його здійснення”.

Галузь техніки. Спочатку вказують галузь, до якої безпосередньо відноситься винахід, а потім, за необхідністю, галузь можливого використання. Якщо таких галузей декілька, то позначають ті з них, які мають приоритет. Наприклад, “Винахід належить до металургії, зокрема, до способів нагрівання металу в нагрівальних колодязях, і може бути використаний в камерних печах машинобудування для нагрівання зливків під ковку”, “Винахід належить до металургійної теплотехніки, зокрема до багатозонних печей з крокуючим подом для нагрівання металу перед обробкою тиском і може бути використаний в методичних нагрівальних печах металургії, машинобудування та інших галузей промисловості”.

Рівень техніки. В цьому розділі наводять дані щодо відомих заявнику аналогічних технічних рішень – аналогів. Аналог винаходу – це засіб того ж призначення, який відомий з джерел, які стали загальновідомі до дати приоритету винаходу і характеризуються сукупністю ознак, подібних сукупності суттєвих ознак винаходу. Звичайно аналоги мають ті ж або близькі назви, що і об’єкт заявки.

При описі кожного з аналогів наводяться:

- бібліографічні відомості щодо джерела інформації, де він розкритий;

- ознаки аналога з виділенням тих з них, які співпадають з суттєвими ознаками об'єкта, що заявляється;

- недоліки аналога, які перешкоджають отриманню очікуваного технічного результату і які частково або повністю усуваються в заявці.

Пошук аналогів при експертизі повинен виконуватися по всіх доступних інформаційних джерелах основного і суміжних індексів класифікації, до яких відноситься об’єкт, у ретроспективі не менш, ніж на 50 років, або з початкового періоду появи інформації, якщо винахід відноситься галузей техніки, що виникли пізніше. Для цього аналізується вітчизняний патентний фонд і патентний фонд провідних промислово розвинених країн у відповідній галузі (звичайно це США, Великобританія, Франція, Японія, Швейцарія, Німеччина (до 1945 р.) і ФРН).

Якщо в патентному фонді не знайдені аналоги, то аналіз виконують за літературними джерелами: фаховою технічною, загальною технічною, учбовою і нормативною (державні стандарти, нормалі, інструкції і т. д.) літературою.

Якщо аналогів декілька , то останнім описують прототип. Прототип – це найбільш близький до об’єкта, що заявляється, аналог за технічною сутністю і за досягнутим результатом при його використанні. Виділення прототипу із аналогів виконується за наступними ознаками:

- за максимальною кількістю схожих суттєвих ознак об’єкта винаходу, що заявляється, і ознак аналога;

- за однією або двом суттєвим ознакам, яка (які) в найбільшому ступіні у порівнянні з іншими впливають на досягнення позитивного ефекту і яка (які) можна виділити з числа схожих з ознаками аналога.

Для виявлення і обгрунтування причин, які перешкоджають отриманню очікуваного технічного результату в прототипі необхідно проаналізувати технічні властивості прототипу і показати його недоліки, які усуваються в винаході, що заявляється, пояснити причини цих недоліків.

Критика при цьому повинна бути коректною. При критиці аналогів і прототипу, як і в інших матеріалах заявки, не повинні використовуватися вирази, які суперечать суспільному порядку і моралі, а також зневажливі висловлювання відносно винаходів і результатів творчої діяльності інших осіб.

Новизна об’єкта, що заявляється, визначається при експертизі на основі порівняння його ознак з ознаками відомих об’єктів – аналогів і прототипу.

Ознака об’єкта винаходу, що заявляється, вважається новою, якщо в прототипі відсутня ідентична або еквівалентна їй ознака. Ідентична ознака – це ознака, яка співпадає за виконуваною функцією і за формою виконання, тобто, за конструкцією, за матеріалом, за технологією і т. д. Еквівалентна ознака – це ознака, яка співпадає з тою, що заявляється, за виконуваною функцією і результатом, що досягається. Технічне рішення задачі, яке заявлено, не визнається винаходом, якщо в результаті експертизи встановлено, що воно є технічним рішенням відомої задачі відомими способами за допомогою відомих засобів.

Приклад. “Відомий спосіб нагрівання металу, що реалізується в нагрівальній печі з подачею високошвидкісних струменів продуктів згоряння на поверхню металу, що нагрівається, із сопел швидкісних газопальникових пристроїв, які встановлені у склепінні печі (Авторське свідоцтво СРСР № 64571, кл. С 21 D 3/00, 1977).

Недоліком даного способу нагрівання є низька ефективність використання тепла палива у печі (ККД складає 26 ÷ 31%), великі втрати тепла з димовими газами, що відходять, температура яких складає 1150 ÷ 1200⁰С, низька якість нагрівання металу через місцеве перегрівання.

Найбільш близьким за технічною сутністю і за результатом, що досягається, до способу, який заявляється, є спосіб нагрівання заготовок, що реалізується у печі з пристроєм, який підвищує тиск продуктів згоряння, що включає розміщення металу на піду, подачу палива у пальники з подальшим його спалюванням, подачу струменів теплоносія через ряди сопел склепіння і продуктів згоряння із високотемпературних зон до методичної зони, відбір відпрацьованих продуктів згоряння на початку методичної зони, нагрівання повітря за рахунок тепла відпрацьованих продуктів згоряння, подачу підігрітого повітря в пальники, до того ж проводять відбір продуктів згоряння, що відходять, перед димовою трубою, димососом створюють необхідний тиск, відбирають інжектором продукти згоряння із високотемпературних зон у трубопроводи і подають по них продукти згоряння в якості теплоносія у сопла на склепінні методичної зони (Патент США №3801267, кл. 432 – 171 (F 27 В 9/02), 1974).

Недоліком відомого способу нагрівання є підвищена питома витрата палива, втрати металу з окалиною, брак під час прокатки, низька експлуатаційна стійкість піду печі.

Це пояснюється наступним. Продукти згоряння, які відбирають у трубопроводи із високотемпературних зон (зварювальних і томильних), повністю виключаються із процесу теплопередачі до металу у цих зонах. Пропорційно кількості відібраних із цих зон продуктів згоряння знижується швидкість руху у протитечії газів і металу, падає конвекційна тепловіддача. Зниження інтенсивності руху газів призводить до підвищення градієнта температур в робочому просторі, появи застійних зон, нерівномірності нагрівання металу і видавання у прокат заготовок з різницею температур по довжині, яка є вищою за припустиму за технологією.

Окрім того, відбір продуктів згоряння із зварювальних і томильних зон інжектором в трубопроводи знижує тиск у цих зонах. Зі зміщенням лінії нульового тиску вище рівня піду у печі з крокуючим подом через зазори між рухомими і нерухомими частинами піду починається інтенсивне підсмоктування атмосферного повітря, остуджування нижніх граней заготовок, їх жолоблення і довільне кантування, що спричиняє швидке зношування і руйнування піду. Прокатка деформованих остуджених заготовок ускладнена і супроводжується великим відсотком браку.

Через високу температуру поверхні заготовок у цих зонах зростання концентрації кисню в газовій атмосфері біля піду різко підсилює процеси утворення окалини, збільшуються втрати металу з окалиною.

Підсмоктування холодного повітря і остуджування заготовок у сукупності з погіршенням теплообмінних процесів у робочому просторі обумовлює необхідність підвищення теплової потужності зварювальних і томильних зон, що супроводжується підвищенням витрати палива на нагрівання металу. Форсування роботи високотемпературних зон збільшує небезпеку перегрівання і оплавлення верхніх граней заготовок, які повернені до факелів, що є додатковою причиною втрат металу і одержання браку при прокатці.”

Суть винаходу і суттєві ознаки. Суть винаходу визначається сукупністю суттєвих ознак, достатніх для досягнення технічного результату, який забезпечує винахід.

Ознаки належать до суттєвих, якщо вони впливають на технічний результат, тобто знаходяться з ним у причинно – наслідковому зв’язку. Тобто, суттєва ознака - це така ознака із загальної маси ознак об’єкта, наявність якої у сукупності з іншими забезпечує отримання технічного результату, а відсутність не дає змоги його отримати.

У цьому розділі детально розкривається задача, на рішення якої спрямований винахід, і вказується технічний результат від реалізації винаходу.

Розкриття задачі включає:

- визначення об’єкта, що удосконалюється;

- вказівки на характер удосконалення в загальному вигляді;

- вказівки на технічний результат від здійснення винаходу.

Задача формулюється у наступній редакції:

“ В основу винаходу поставлена задача (найменування об’єкта, який підлягає удосконаленню) шляхом (вказується характер удосконалення в загальному вигляді) забезпечити (вказується технічний результат, який досягається при використанні винаходу)”.

Приклад. “В основу винаходу поставлена задача зміною конструкції нагрівального колодязя шляхом установки відбивної стінки раціональної конфігурації в центрі димовідвідного каналу забезпечити підвищення рівномірності нагрівання зливків у робочій камері, зменшення питомої витрати палива, втрат металу з окалиною, зниження браку при прокатуванні і підвищення експлуатаційної стійкості елементів колодязя”.

В цьому розділі відзначають всі суттєві ознаки, які характеризують винахід, із виділенням ознак, які є відмінними від прототипу. При цьому останні розподіляються на ознаки, які є достатніми у всіх випадках, і на ознаки, які характеризують винахід в окремих випадках (в конкретних формах виконання, у визначених умовах використання тощо).

Окрім основного технічного результату, наводяться також і інші відомі заявнику види технічного результату від здійснення винаходу, якщо вони є.

Під технічним результатом розуміють виявлення нових технічних можливостей об’єкта винаходу, які обумовлені введенням в нього нових суттєвих ознак. Технічний результат може виявлятися, наприклад, у зменшенні або збільшенні обертаючого моменту, у зниженні або підвищенні коефіцієнту тертя, зменшенні або збільшенні амплітуди або частоти коливань, у поліпшенні або погіршенні контакту робочого органу з середовищем, підвищенні або зниженні тепловіддачі і т. д.

При розкритті причинно – наслідкового зв’язку між сукупністю ознак винаходу і технічним результатом необхідно показати, яким чином нові відмінні ознаки у взаємодії з відомими ознаками забезпечують виявлення нових технічних можливостей об’єкта, розкрити характер виявлення цих властивостей і вказати технічний результат, як наслідок виявлення цих властивостей.

При описі винаходу, що стосується відомої речовини за новим призначенням, наводять характеристику відомого об’єкта із зазначенням бібліографічних даних джерела інформації, в якому він описаний, а також відомості стосовно його відомого призначення і виявлення властивостей, що обумовлюють можливість його застосування за новим призначенням.

Перелік фігур, креслень. В цьому розділі опису, крім фігур, наводять стисло пояснення того, що зображено на кожній з них.

Якщо суть винаходу пояснюють інші ілюстративні матеріали (наприклад, фотографії), то слід дати стисле пояснення їхнього змісту. Таблиці нумерують окремо.

Відомості, що підтверджують можливість здійснення винаходу. В цьому розділі розкривають можливість одержання зазначеного технічного результату і він утримує описи варіантів здійснення винаходу. Кількість прикладів залежить від виду об’єкта, що заявляється - пристрій, спосіб або речовина, а також від виду формули винаходу.

Якщо для характеристики винаходу використовуються кількісні ознаки у вигляді інтервалу значень, то в прикладах здійснення винаходу наводять дані, що підтверджують можливість отримання технічного результату в межах цього інтервалу. Тобто, в даному випадку наводять приклади виконання за межами діапазону, на його границях і при оптимальному значенні параметра (5 прикладів). Для забезпечення максимального обсягу прав інтервал цих значень доцільно вибирати за умови відсутності за його межами можливості одержання зазначеного технічного результату.

Для підтвердження можливості здійснення пристрою наводять спочатку опис пристрою в статичному стані із посиланням на графічний матеріал. При цьому конструктивні елементи наводять по мірі їх згадування у порядку збільшення, починаючи з одиниці. Після розкриття зв’язків елементів одного з одним описується робота пристрою в динаміці. Якщо пристрій містить елемент, охарактеризований на функціональному рівні, і форма його реалізації передбачає використання багатофункціонального засобу, що програмується, наводять відомості, які підтверджують можливість здійснення таким засобом конкретної в складі даного пристрою його функції. Якщо в числі таких відомостей наводять алгоритм, наприклад, обчислювальний, його переважно подають у вигляді блок – схеми, або, якщо це можливо, у вигляді відповідного математичного виразу.

Для речовини наводять докази можливості використання її за певним призначенням.

Для індивідуальної сполуки з визначеною структурою наводять визначену відомими методами структурну формулу, фізико – хімічні константи і описують спосіб, яким вона вперше була отримана. Для біологічно активної сполуки наводять показники кількісних характеристик активності та токсичності і, при необхідності, вибірність дії та інші показники.

Якщо винахід стосується композиції (суміші, розчину, сплаву тощо) приклади мають містити вказівки відносно інгредієнтів, що входять до складу композиції, їхню характеристику і кількісне співвідношення, а також опис способу її одержання.

У всіх прикладах вміст кожного інгредієнта зазначають в такому одиничному значенні, яке відповідає зазначеному у формулі винаходу інтервалу значень. При визначенні кількісного співвідношення інгредієнтів в формулі винаходу у відсотках (за масою або за об’ємом) сумарний вміст усіх інгредієнтів, що зазначені в прикладі, має дорівнювати 100%.

Для способу описують послідовність дій або операцій над матеріальними об’єктами, умови проведення цих дій (конкретні режимні параметри, температура, тиск, вологість, концентрація і т. д.); якщо це необхідно – наводять опис пристроїв, речовин, які використовуються.

При використанні в способі нових речовин треба розкрити спосіб їхнього одержання. Якщо використовуються відомі засоби (пристрої, речовини), надають посилання на ці засоби в літературі; при використанні невідомих засобів треба навести їхню характеристику, опис і, при необхідності, додати графічне зображення.

В кінці опису винаходу можуть бути наведені відомості щодо техніко – економічної або іншої ефективності винаходу. Вони повинні показати переваги заявленого технічного рішення перед відомим шляхом порівняння їх технічних, експлуатаційних, економічних показників, даних з охорони праці, оточуючого середовища і т. д. При цьому треба вказати, якім шляхом отримані ці дані - розрахунковим, лабораторними дослідами, промисловими випробуваннями.

Опис винаходу повинен суворо відповідати формулі; неприпустимим є тлумачення формули як у бік розширення об’єму винаходу, так і в бік його звуження.

Терміни, які використовуються в заявці, повинні відповідати термінам, які прийняті в науково – технічній літературі за даною спеціальністю, в термінологічних довідниках або в МПК. Якщо використовується термін, який не знайшов широкого використання в літературі, то його значення повинно бути роз’яснено в тексті при першому ж згадуванні. Крім того, повинна дотримуватися єдність термінології, тобто, одні і ті ж деталі, вузли, прийоми, інгредієнти, позначення у всьому тексті повинні іменуватися однаково.