317-rps-doroguncov

2.5. Рівень життя населення та його регіональні відмінності

Рівень життя є однією з найважливіших соціальних категорій, яка характеризує становище людини у суспільстві. Під рівнем життя традиційно розуміють забезпеченість населення необхідними матеріальними благами та послугами, досягнутий рівень їх споживання і ступінь задоволення раціональних потреб.

Але таке трактування визначає категорію «рівень життя» у вузькому розумінні (як матеріальний добробут). У сучасних дослі-

180

дженнях рамки традиційного визначення розширюються і до нього включаються такі питання, як умови життя (умови праці, побуту тощо), стан здоров'я, рівень освіти, стан навколишнього середовища та інші чинники, що характеризують широке коло проблем життєдіяльності людини. Такий підхід дає можливість всебічно оцінити становище людини в суспільстві, а також порівняти регіональні стандарти рівня життя з середньоукраїнськими показниками.

Підвищення рівня життя населення виступає водночас метою та пріоритетним напрямом суспільного розвитку і ототожнюється із соціальним прогресом суспільства. Але особливої значущості проблема підвищення життєвого рівня набуває в соціально орієнтованій ринковій економіці, де центральною фігурою суспільного розвитку є людина. Динаміка показників рівня життя свідчить (прямо або опосередковано) про результати економічного розвитку країни, а також про ступінь соціалізації економіки.

Рівень життя населення може оцінюватися за трьома аспектами: відносно всього населення країни; за різними соціальними групами; на рівні сімей або домогосподарств.

Одне з центральних місць у вивченні рівня життя населення посідають показники доходів і витрат. Доходи — основне джерело задоволення особистих потреб населення в товарах і послугах та підвищення рівня добробуту. Дійсно, в монетарній економіці саме доходи характеризують економічний статус особи чи домогосподарства. В умовах трансформаційних процесів, що відбуваються в економіці України, збільшуються масштаби тіньових доходів населення.

Таким чином, не тільки задекларовані, а й анонімно повідомлені населенням доходи рідко відображають реальний рівень життя. Підтвердженням цьому можуть бути результати обстеження умов життя домогосподарств, що проводиться Держкомс-татом України з 1999 р. За даними обстеження, сукупні витрати домогосподарства в середньому майже в півтора раза перевищують сукупні доходи. Отже, доходи необхідно вивчати тільки в тісному зв'язку з витратами.

Під час аналізу доходів значна увага приділяється не тільки їх номінальному та реальному наповненню, а й основним джерелам надходження доходів та їх структурі.

Традиційно значна частина доходів населення повинна надходити у грошовій формі. Так, по Україні в цілому грошові доходи становлять 71,8 % сукупних, однак у деяких областях (Волинській, Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій та ін.) майже половина доходів має негрошове походження, що частково може пояснюватися переважно аграрною спрямованістю економіки цих

181

регіонів. У той же час у промислових областях (Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій) цей показник перевищує 80 %, а в місті Києві — навіть досягає 90 %.
У структурі грошових доходів основну роль продовжує відігравати оплата праці, незважаючи на помітне зниження її питомої ваги протягом останніх років (у 2000 р. вона становила 48 % проти 70 % у 1990 р.).
Оплата праці в грошовій і натуральній формах як винагорода за виконану роботу повинна відігравати основну роль у сукупному доході. У 2000 р. оплата праці становила по Україні 41,5 % сукупних доходів і посідала перше місце серед інших складових. Частка оплати праці в сукупному доході помітно вища в промислових областях і змінюється від 68% у Києві до 22 % у Волинській області.
За останні роки різко зросла роль особистого підсобного господарства в забезпеченні сукупного доходу сімей. Так, у 1999 р. частка натурального доходу від особистого підсобного господарства становила майже четверту частину всіх доходів, що висунуло цю статтю бюджету на другу позицію після оплати праці. Та хоча у 2000 р. по Україні в цілому частка доходу від особистого підсобного господарства знизилася до 19,3 %, у деяких областях цей показник перевищує 30 % (Рівненська, Тернопільська, Чернівецька, Чернігівська та Волинська).
Самозабезпечення продуктами харчування, безумовно, зіграло позитивну роль у період гострої кризи в країні, оскільки дало можливість уникнути значних масштабів недоспоживання. Однак поширення натурального господарства сьогодні свідчить про негативні тенденції в економіці і як наслідок цього — загальний низький рівень життя населення.
Істотну роль у доходах населення України відіграють соціальні виплати, які не є винагородою за працю, а належать до системи соціального забезпечення. Основним видом таких виплат традиційно виступають трудові і соціальні пенсії, які посідають третю позицію в структурі сукупного доходу — 12,7 %. Найбільша частка пенсій у доході характерна для регіонів з високою питомою вагою пенсіонерів-пільговиків¹ (Донецька, Дніпропетровська області). При цьому середній розмір пенсії не має значних регіональних відмінностей.
Що стосується інших статей доходу, то вони представлені незначними відсотками: прибутки від підприємницької діяльності
¹ Пенсіонерами-пільговиками вважаються особи, що мають право на одержання пенсії за віком до досягнення ними пенсійного віку (шахтарі, військовослужбовці та ін.).
182
становлять лише 2,9 %, дохід від власності, продажу майна і нерухомості — 1,3 %.
Для оцінки рівня життя населення важливе значення має аналіз різниці між грошовими витратами і грошовими доходами. На думку багатьох українських експертів, цей показник характеризує тіньові доходи населення. Оскільки зазначена різниця становить по Україні 29 % грошових витрат, то можна припустити, що майже третина грошової маси перебуває в тіньовому секторі економіки. По областях України цей показник коливається від 19 до 39 %, при цьому найнижчі рівні тіньових доходів спостерігаються у Волинській, Запорізькій і Черкаській областях, а найвищі — у Рівненській, Одеській та Житомирській областях.
За рівнем середньодушових сукупних витрат спостерігається значна регіональна диференціація — найвищі значення спостерігаються у Києві, Київській та Одеській областях, а найнижчі — у Миколаївській і Волинській.
Якщо аналізувати рівень життя населення, то одним з найважливіших показників виступає частка витрат на харчування в сукупних витратах домогосподарства. Цей показник по Україні перевищує 60 %, що за міжнародними стандартами є свідченням недосконалої структури споживання. Примітно, що по областях України частка витрат на харчування коливається від 52 % у м. Києві до 73 % у Закарпатській і Чернігівській областях. За низької калорійності добового раціону споживання висока питома вага витрат на харчування є свідченням загального низького рівня життя.
У сукупних витратах українських сімей дуже низька питома вага витрат на непродовольчі товари (10,9 %) та послуги (11,8 %). При чому це стосується всіх без винятку областей України. За такої структури споживання у населення відсутні засоби не тільки для створення заощаджень, а й для оплати за послуги культури і відпочинку, медичного обслуговування, навчання та ін. Внаслідок цього значна частина населення стає ізольованою від суспільства і почуває певний дискомфорт.
Харчування населення України характеризується середньодобовим споживанням у межах норм, встановлених МОЗ України (3009,6 кКал), низьким вмістом у раціоні білків (79 г на добу) і підвищеним вмістом жирів (106 г). При цьому існують певні розбіжності в кількісних і якісних характеристиках харчування по регіонах України (рис. 2.7). Загалом середньодобовий раціон харчування населення України можна визначити як незбалансова-ний, оскільки вміст протеїнів є недостатнім, а вміст жирів перевищує норму.
183

Рис. 2.7. Показники харчування населення України по областях: —•— Калорійність ■ Вміст жирів —*~~ Вміст протеїнів
Рис. 2.8. Регіональна диференціація населення за рівнем бідності

Содержание