8.1. Складання звіту про ндр

Матеріали дослідження систематизують і оформлюють у вигляді наукового звіту. До нього пред’являються вимоги чіткості побудови і логічної послідовності викладення матеріалу; стислості і точності формулювань; конкретності викладення результатів роботи, переконливості аргументації і доказовості висновків та рекомендацій.

Звіт оформлюється у відповідності з Державним стандартом України ДСТУ 3008 – 95 “Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення”. Він утримує титульний аркуш, список виконавців, реферат, зміст, основну частину звіту, список літератури і додатки. За необхідності у звіт включають перелік скорочень, символів, спеціальних термінів і їх визначень. Основна частина звіту включає вступ; розділи (глави), які відображують методику, зміст і результати виконаної роботи; висновки та рекомендації.

Вступ стисло характеризує сучасний стан питання досліджень, ціль, новизну і актуальність дослідження, необхідність його проведення.

В розділах докладно викладають зміст виконаної НДР, описують результати досліджень, у тому числі негативні. Ця частина звіту містить:

- стисле викладення робіт інших авторів за питанням досліджень; їх аналіз і аргументовану критику;

- матеріали теоретичних досліджень, розробку гіпотези;

- обгрунтування методології, методику експерименту і його результати, оцінку їх точності;

- співставлення теоретичних і експериментальних даних, трактування отриманих результатів і опис їх можливого використання.

Висновки містять оцінку результатів роботи. В ньому позначають шляхи і цілі подальшої роботи у цьому напрямку або мотивують недоцільність її продовження, показують техніко – економічну або іншу ефективність НДР, її наукову цінність, доцільність проведення дослідно – конструкторських робіт.

До додатків включають допоміжний матеріал: проміжні розрахунки; таблиці допоміжних цифрових даних; протоколи та акти випробувань; описи апаратури та приладів, що використовувалися у дослідженнях; інструкції і методики, які розроблені при дослідженнях; ілюстрації і т. д.

Надрукований звіт представляють у вигляді тому або декількох томів. Текст розподіляють на розділи, підрозділи, пункти, підпункти. Їх назви і номери перелічують у змісті з вказівкою номерів сторінок.

Текст звіту повинен викладатися простою, короткою і точною технічною мовою. Не допускається застосування синонімів, техніцизмів і професіоналізмів, тавтологічних словосполучень, наприклад, “промислова індустрія”, “прейскурант цін”, “в грудні місяці” тощо; необхідно ухилятися рід застосування іноземних слів і термінів, якщо це можливо. Опис розділів звіту доцільно супроводжувати рисунками, таблицями, схемами, ескізами, формулами, що розкривають сутність питань, які розглядаються.

Кожна таблиця повинна мати назву, яку вміщують над нею. Назву і слово "Таблиця" по­чинають з прописної літери. Назву не підкреслюють. Таблиці нумерують в межах кожного розділу арабськими цифрами, за винятком таблиць, що наводяться в додатках. Наприклад, таблиця 2.5 – п’ята таблиця другого розділу.

Назви граф таблиць повинні починатися з прописних літер, підзаголовки – із строкових, якщо вони доповнюють назву графи, і з про­писних, якщо вони самостійні. Ділити заголовки таблиць діагоналлю неприпустимо. Висота рядків в таблиці повинна бути не менше 8 мм.

Таблицю розміщують після першої згадки про неї в тексті та­ким чином, щоб її можна було читати без повороту звіту, або ж з поворотом за стрілкою годинника. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш, при цьому назва таблиці не пере­носиться, а на другому аркуші пишуть, наприклад: "Продовження таблиці 3.2” , тобто, таблиці 2 третього розділу.

Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частки і розміщати одну частину під другою в межах однієї сторінки. Якщо в графі таблиці текст являє собою одне й теж слово, тобто, воно повторяється, його можна замінити лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому повторі його заміняють словами "те саме", а далі - лапками. Не допускається ставити лапки замість цифр, знаків, математичних і хімічних символів, що повторюються. У графах таблиці, де даних немає, ставлять прочерк.

Ілюстрації – фотографії, схеми, креслення іменують рисунками нумерують по розділах (наприклад, рис. 1.2 – розділ 1, рис. 2), супроводжують написом під рисунком. Таблиці нумерують аналогічно рисункам. На графіки, які є результатом обробки експериментальних даних, наносять крапками або іншими позначками дані, які були одержані у дослідах. Графіки із сіткою стрілок на координатних осях не мають, а в разі відсутності сітки їх треба позначати. Якщо осі координат мають поділки, то треба указати одиниці значень.

При першому посиланні в тексті на ілюстрацію пишуть повний номер, наприклад, “( рисунок 9.4)”; при повторних посиланнях – скорочений, наприклад, “(див. рис. 9.4)”. Фотографії розміром менше за формат А4 мають бути наклеєні на аркушах білого паперу формату А4.

Формули, рівняння розташовують посередині сторінки. Кожна формула, рівняння відділяються від попереднього і подальшого тексту вільним рядком. Символи у формулах вписують за латинською або грецькою абеткою та розшифровують услід за написаною формулою. Перший рядок розшифровки починають зі слова "де", символи поєднуються з розшифровкою за допомогою тире, наприкінці розшифровки вказують розмірність.

Якщо формула не укладається в один рядок, можна перенести її частину на наступний рядок на знаках операцій із обов’язковим повторенням цих знаків на початку наступного рядка. Операцію множення при цьому позначають знаком “х”. Формули або рівняння, на котрі здійснюються посилання і котрі згадуються вперше, повинні нумеруватися арабськими цифрами. Їх номер складається з номера розділу та порядкового номеру формули або рівняння, що розподіляються крапкою; його заключають у круглі дужки та розташовують праворуч від формули. Наприклад:

“Силу опору середовища руху сферичної частинки для ламінарного режиму визначають за формулою:

Р = 3 π d μ ω, (2.3)

де d – діаметр частинки, м;

μ – коефіцієнт динамічної в’язкості, Па · с;

ω – швидкість частинки, м/с.”

Обов’язковим є застосування основних та похідних одиниць системи СІ, таких, як метр (m, м), кілограм (kg, кг ), секунда ( s, с ), моль (тоl, моль), ампер (А), радіан (rad, рад), стерадіан (сd, ср), герц (Гц), ньютон (N, Н), паскаль (Ра,Па), джоуль (J , Дж), ват ( W ,Вт). Дозволяється використання таких позасистемних одиниць, як тона, хвилина, година, доба, умовні градуси, секунда, літр, градус Цельсія, електрон-вольт, вольт-ампер, відсотка, мільйонна частка, проміле, або доставки, як 10⁹ - гіга /G, Г/; 10⁶ - мera /М, М/; 10³ – кіло /К, к/; 10 ^-3 – мілі /m, м/; 10^-6 -мікро, /μ, мк /. Неприпустимим є застосування таких одиниць, як дина, ерг, пуаз, стокс, калорія, кілограм-сила, ангстрем, центнер, міліметр ртутного стовпа, мікрон, тепловміст, теплотворна здібність.

В літерних позначеннях відносин одиниць застосовують одну косу риску, заключаючи в дужках позначення одиниць, які знаходяться в знаменнику, наприклад, Вт /(м · К). Позначення одиниць становлять після чисельних значень величин і розташовують в один рядок з ними.

Список літератури складається звичайно у порядку появи посилань у тексті звіту на використані джерела. Можна також розміщувати джерела за алфавітом перших літер прізвищ авторів або за хронологією видання. Необхідно мати на увазі, що в науковому світі за відсутності посилань на запозичення автор публікації може бути обвинува­чений в плагіаті, тобто привласненні чужих результатів наукової праці.

Список літератури оформляється відповідно ГОСТ 71-1-81. Прізвища авторів пишуть в називному відмінку, після чого вказують ініціали. У разі двох або трьох авторів їхні прізвища пишуться у тій послідовності, у який вони вказані у джерелі. Якщо авторів більш трьох, тоді вказують прізвища тільки перших трьох з них, а далі йдуть слова “та ін.”. Бібліографічне описання книги включає прізвище та ініціали автора чи авторів, назву книги, місто та видавництво, рік видання та кількість сторінок. Наприклад:

1. Старк С. Б. Газоочистные аппараты и установки в металлургическом производстве: Учебник для вузов. –М.: Металлургия, 1990. - 400с.

2. Бобылев В.П., Волошин Н.Д., Горбунов А.Д. Расчеты массо- и теплообменных аппаратов эколого – технологических систем. – Днепропетровск: Центр экономического образования, 2002. – 168 с.

3. Комплексное использование сырья и отходов. /Б.М. Равич, П. А. Окладников, В.Н. Лыгач и др. – М.: Химия, 1988.-288с.

Якщо книга видана за редакцією, то після заголовку ставлять скісну риску, вказують “за ред.” та прізвище і ініціали редактора. Наприклад:

1.Основные процессы и аппараты химической технологии. Пособие по проектированию /Под ред. Ю.И. Дитнерского. - М.: Химия, 1983.-272с.

Бібліографічне описання статті включає прізвище та ініціали автора чи авторів, назву її та журналу, рік видання, його номер, назву міста та видавництва, номер сторінок, на яких розташована стаття. Наприклад:

1. Иванов И.И., Полевой Г.А., Смирнов М.А. Опыт внедрения микропроцессорной техники для управления нагревательными колодцами //Сталь. 1996. № 9. с. 48 – 49.

2. Иванов И.И., Карпенко А.А., Толдикова О.Л. Исследование влияния подогрева газо-воздушной смеси на образование оксидов азота в процессе сжигания газообразного топлива.// Проблеми економії енергії: Матеріали міжнарод. наук. - практ. конф. – Львів. – 1998. – с. 124 – 125.

В бібліографічному описанні звіту про науково-дослідну роботу необхідно вказати назву звіту, після чого написати слово "Звіт", потім дати прізвище та ініціали керівника роботи, шифр звіту, номер державної реєстрації, інвентарний номер, місто та рік видання, кількість сторінок і ілюстрацій.

Бібліографічне описання патенту включає номер його, назву країни, яка його видала, назву патенту, прізвище та ініціали авторів, дати реєстрації та публікації, індекс міжнародної класифікації винаходів.

Кожний додаток починається з нової сторінки, має назву, яку пишуть вгорі з першої прописної літери. Над назвою пишуть слово “Додаток  ” і велику літеру української абетки, що позначає додаток. Не використовують для позначень літери Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь.

Ілюстрації, таблиці, формули , рівняння у тексті нумерують у межах кожного додатку, наприклад, рисунок Г.3 – третій рисунок додатку Г; формула

(А .1) – перша формула додатку А . За необхідності додатки можуть поділятися на розділи, підрозділи, пункти і підпункти із відповідною нумерацією. Наприклад, Н.4.2 – другий підрозділ четвертого розділу додатку Н і т. д.

Аналогічними за структурою до звіту з НДР є також дисертації, дипломні роботи і проекти. До звіту може додаватися анотація, стисла його характеристика з точки зору змісту, призначення, форми і інших особливостей. Вона носить сигнальну функцію, тобто утримує інформацію, про що йдеться у звіті.

Зміст наукових звітів рецензують і доповідають в наукових колективах. Рецензія – це робота, в який критично оцінюють основні положення і результати дослідження. В ній особливу увагу приділяють актуальності, доцільності і оригінальності дослідження, новизні і достовірності отриманих результатів, їх наукової і практичної цінності. Оцінюється також мова, стиль, логічність і послідовність викладення результатів дослідження, обсяг роботи. В кінці наводяться загальні висновки і підсумкова оцінка дослідження.

Важливою формою науково-дослідної роботи є дисертація. Вона має кваліфікаційний характер, підготовлена для публічного захисту задля отримання вченого звання і за своєю сутністю відображує результати індивідуального наукового пошуку фахівця. Дисертація вміщує наукову інформацію, яка у найбільш повному обсязі розкриває результати пошуку із детальним описом методики дослідження, утримує фактичний матеріал, гіпотетичні теорії, методи їх розкриття. Основою її має бути принципово новий матеріал, що включає нові факти; опис нових явищ, властивостей, закономірностей; узагальнення та систематизацію відомих відомостей з точки зору дослідника. Тобто, матеріали дисертації повинні у певному розумінні бути оригінальними, унікальними та неповторними.

Дисертація за формою викладу повинна відрізняється високим ступенем абстрагування, логікою мислення, аргументацією суджень, широким застосуванням апарату наукових досліджень, точністю формулювань, науковим стилем мови. Основні результати дисертаційного дослідження повинні бути обов’язково опубліковані у фахових виданнях; на автореферат дисертації отримують відзиви фахівців. Захист дисертації виконується у окремій фаховій Раді за наявності внутрішніх та зовнішніх опонентів.

Важливою складовою представлення результатів наукової роботи є мова та стиль викладення матеріалу. У цій сфері є певні традиції, правила та вимоги. Використання наукової термінології дозволяє зберегти логічність думки, запобігти хибним повторам, уникати висловів, що не стосуються наукового дослідження. Тому найбільш раціональним та об’єктивним вважається формально-логічним виклад. Його невід’ємною частиною є система мовних зворотів, що відображує послідовність розвитку думки, причинно-наслідковий зв’язок, наприклад, такі вислови:

- тому, відповідно до чого;

- внаслідок того, що;

- у зв’язку з тим, що;

- крім цього.

При переході до іншої думки доцільно використовувати, наприклад, такі вислови:

- перш ніж вказати на;

- слід розглянути;

- зупинимося і т.д.

Формулювання висновків з результатів досліджень можна зі слів:

- таким чином;

- на завершення;

- вищенаведене дозволяє зробити таки висновки;

- узагальнюючи, слід зазначити і т.д.

Наукова мова має чітку послідовність, всі компоненти у ній тісно пов’язані один з одним. Тому для викладення результатів наукового дослідження, що потребує звичайно складної аргументації, виявлення різноманітних зв’язків, корисними можуть бути такі синтаксичні вирази, як, наприклад:

- між тим;

- замість того, щоби;

- в той час, як;

- після того, як;

- поряд з тим;

- в результаті;

- відповідно до.

Як вже зазначалося, основною особливістю наукової мови є об’єктивність викладу і однією з ознак її є посилання на авторів чи джерела, де викладена та чи інша думка. Для цього використовують, наприклад, такі словосполучення:

- за такими даними;

- на думку такого автора.

Мова, стиль викладання матеріалу, ясність, лаконічність та чіткість змісту роботи виявляє не тільки науковий, а і загальнокультурний рівень дослідника. Ясність, доступність, зрозумілість однак не означає популяризації. Наукова мова визначається відсутністю експресії, основною формою оцінки результатів є констатація фактів. При описанні фактів, явищ, процесів звичайно використовуються безособові речення. Застосовуються пасивні конструкції, наприклад:

- у даній статті розглянуто;

- виокремлено такі функції;

- з’ясовано такі умови.

Тобто, до визначальних характеристик наукового тексту слід віднести цілеспрямованість, відсутність емоційно забарвлених елементів мови, точність висловлювань, наявність спеціальної термінології.