317-rps-doroguncov

2.4. Проблеми і перспективи формування експортного потенціалу

Зовнішньоекономічна стратегія України повинна базуватися на таких концептуальних положеннях:

збереження національного суверенітету України, гарантування її економічної безпеки;
досягнення ефективного господарювання суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на основі їх певної самостійності в цій сфері та дієвого державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
обмеження лібералізації зовнішньої торгівлі та посилення ролі держави в цій сфері;
якісна перебудова всієї системи зовнішніх економічних зв'язків як передумова подальших структурних перетворень в економіці та інтегрування продуктивних сил України в світову економіку.

Державна політика стосовно зовнішньоекономічної діяльності має виходити з таких принципів:
• юридична рівність будь-яких суб'єктів цієї діяльності, вер ховенство закону у регулюванні нею, захист інтересів суб'єктів
968
на території України і за її межами, еквівалентність міжнародного обміну, неприпустимість демпінгу у ході вивезення та ввезення товарів;

системність структурних перетворень з орієнтацією на активний експорт, підвищення конкурентоспроможності української продукції;
варіантність підходу до вирішення проблем зовнішньоекономічної діяльності, еволюційність розвитку і формування цієї політики;
ґрунтування зовнішньоекономічної політики на загальновизнаних нормах і принципах, торгівля з усіма країнами світу на рівноправній, недискримінаційній основі.

Зовнішньоекономічна стратегічна діяльність має такі орієнтири:
S диверсифікація експорту в напрямі досягнення його максимально ефективної та оптимальної структури, розширення асортименту товарів з високим ступенем обробки, підвищення в експорті частки наукомісткої продукції, високих технологій, збереження існуючих і освоєння українськими виробниками та експортерами нових регіональних ринків товарів, технологій, капіталів і послуг, створення потужного експортного потенціалу в складі міжнародно-спеціалізованих галузей і видів виробництв, у тому числі із залученням іноземного капіталу;
■S диверсифікація імпорту, зменшення залежності від імпорту найважливіших чинників виробництва — енергоносіїв та стратегічних видів сировини, створення імпортозамінюючих виробництв;
•S удосконалення системи захисту і підтримки національного товаровиробника, усунення загрози інтервенціоністських імпортних поставок, здійснення вибіркового протекціонізму щодо стратегічно важливих для економіки України галузей, сфер і видів виробництв;
■S визначення виваженої територіальної політики, особливо в прикордонних областях, розширення практики створення вільних економічних зон, транскордонного співробітництва, надання міжнародних транспортно-експедиторських послуг з урахуванням гео-політичних чинників, створення необхідних транспортних коридорів, розвиток відповідної ефективної інфраструктури ЗЕД;
■S активізація участі України в міжнародних організаціях та угрупованнях на основі подальшого розвитку режиму вільної торгівлі з державами СНД і Балтії, укладання угод про вільну торгівлю з європейськими організаціями, створення необхідних умов для приєднання до Світової Організації Торгівлі.
969

Диверсифікація зовнішньої торгівлі передбачає як диверсифікацію експорту з України, так і її імпорту. Диверсифікація експорту полягає у досягненні його максимально ефективної та оптимальної структури; розширенні асортименту товарів, поступовому підвищенні в експорті частки високих технологій та товарів з високим ступенем обробки, а також освоєнні українськими виробниками та експортерами нових ринків товарів, технологій, капіталів і послуг. Диверсифікація імпорту передбачає різке зменшення залежності від імпорту важливих чинників виробництва (енергоносіїв та стратегічних видів сировини) і урізноманітнення джерел постачання цих компонентів, а також створення в Україні імпор-тозаміщуючих виробництв на основі найновіших передових технологій.
Необхідність диверсифікації зовнішньоекономічної діяльності пов'язана:
по-перше, з незбалансованістю структури економіки та її повільною в минулі роки структурною перебудовою, надмірною енер-го- і ресурсомісткістю галузей народного господарства; низькою конкурентоспроможністю національного виробництва та гострою потребою в пошуку ринків збуту вітчизняних товарів;
по-друге, з надмірною (від 20 до 90 %) залежністю економіки України від монопольних імпортних ринків постачання стратегічно важливих товарних позицій (енергоносіїв, сировинних та інших матеріальних ресурсів) для життєво важливих галузей виробництва; залежністю тисяч українських підприємств, задіяних у виробничих циклах, кінцева продукція яких виробляється за межами країни; високою залежністю процесу структурного та технологічного реформування економіки України від різних форм зовнішніх джерел фінансування, відсутністю розвинутої зовнішньоторговельної інфраструктури (інформаційної, законодавчої, організаційної, біржової, виставкової, рекламної тощо); зберіганням Україною статусу торговельного аутсайдера у світовій торгівлі через відсутність членства у Світовій Організації Торгівлі (СОТ), Європейському Союзі, Центрально-Європейській асоціації вільної торгівлі (ЦЕФТА) та інших торговельно-інтеграційних угрупованнях, як наслідок, слабкою захищеністю економіки країни в умовах жорсткої конкурентної боротьби на міжнародних ринках; тиском з боку східних і західних країн на економіку України шляхом застосування різноманітних обмежень у торгівлі.
Від подальшого вирішення проблеми диверсифікації зовнішньоекономічної діяльності безпосередньо буде залежати майбутнє України як незалежної держави, рівноправного учасника сві-
970
тогосподарських зв'язків. На етапах здійснення процесу диверсифікації (2000, 2005, 2010 pp.) триватиме входження України в систему міжнародного поділу праці, що забезпечить підтримку на належному рівні зовнішньоторговельного обороту, матеріальних та фінансових ресурсів для здійснення структурних перетворень в експортно орієнтованих галузях.
У найближчі роки розраховувати на кардинальні зрушення в розвитку експортоспроможного виробництва, істотне збільшення обсягів експорту і досягнення ефективного імпорту достатніх підстав немає. Проте вже в найближчі роки мають бути передбачені заходи, які б забезпечили заміну експорту металу експортом машин, обладнання, металовиробів і суттєве збільшення виробництва продукції машинобудування для експорту та заміни імпорту.
Передусім потрібно зосередити зусилля на відновленні потужностей експортного спрямування в усіх галузях промисловості та сільського господарства. Насамперед це стосується тих, які зможуть швидко налагодити випуск продукції, що користується попитом на ринках країн СНД та світових за державної підтримки (пільгові податки та кредити, субсидії, сприяння придбанню сировини, матеріалів та комплектувальних виробів тощо); поновити устаткування і обладнання; відновити виробничі колективи, перш за все кваліфікованих робітників та інженерно-технічних працівників, гарантуючи їм пристойну зарплату і своєчасну її виплату, нормальні умови праці.
Необхідно відновити та розширити виробничі зв'язки з підприємствами країн СНД та колишніх членів РЕВ, у кооперації з якими вироблялась значна номенклатура експортоспроможних виробів і продукції (якщо це можливо і економічно вигідно), а також налагодити випуск комплектувальних на вітчизняних підприємствах. Одночасно з цим треба вирішувати питання створення нових експортних потужностей для випуску новітньої високотехнічної продукції, виходячи з вивченого попиту на світових ринках.
Першочергову увагу необхідно приділити підприємствам машинобудівного комплексу як найбільш прогресивному в науково-технічному відношенні. Пріоритети повинні надаватись не лише розвитку експортних потужностей сучасного літако- і суднобудування, аерокосмічної техніки, автомобілебудування та випуску військової техніки і озброєння, а й іншим галузям, що не зможуть вивести країну на позитивні результати зовнішньоекономічної діяльності.
971

Слід відновити експортні потужності підприємств важкого, енергетичного, електротехнічного машинобудування, верстато- і приладобудування, з випуску продукції для нафтовидобувної та нафтохімічної промисловості. Вони можуть суттєво поповнити експортний потенціал країни продукцією, що відповідає світовому або близькому до нього науково-технічному рівню.
Основним засобом збільшення випуску та експорту машинобудівної продукції буде виробництво машин і обладнання для потреб самої галузі, вивезення машин і технологій разом з послугами для об'єктів так званого технічного сприяння — енергетики, металургії, нафтогазовидобувної і нафтопереробної промисловості в різні країни світу, з якими мав зовнішні зв'язки колишній СРСР. Зокрема, необхідно налагодити і досягти домовленості щодо забезпечення устаткуванням енергетичних об'єктів Східної Європи, східної частини Російської Федерації та середньоазіатських теплових, гідравлічних та частково атомних електростанцій.
Зовнішня торгівля поступово повинна орієнтуватися на зменшення експорту окремих видів продукції хімічної промисловості і чорної металургії шляхом здійснення заходів, спрямованих на відновлення попиту внутрішнього ринку. Зважаючи на збереження визначальної ролі чорної металургії в експорті, у металургійній галузі відбуватиметься перехід від експорту низькосортних видів прокату чорних металів до високоякісних профільних виробів з них, особливо з високоякісної легованої сталі.
Очікується збільшення експорту продукції металургійної промисловості з 5,8 млрд дол. США у 1998 р. до 6,6 у 2010-му, але зменшення питомої ваги в експорті за цей період з 46,0 до 34,7 %, хімічної та нафтохімічної промисловості відповідно з 1,5 до 2,3 млрд дол. США без зміни питомої ваги.
Розширення експортних можливостей у хімічній промисловості слід передбачати за рахунок виробництв, які працюють на власній сировині: кальцинована сода, сірчана кислота, пігментний двоокис титану, шини для різних класів автомобілів, синтетичні смоли, пластмаси тощо.
Експорт виробів легкої і харчової промисловості доцільно здійснювати лише в обсягах, які перевищують потреби внутрішнього ринку (шкірсировина та вироби з неї, взуття, синтетичні, льняні та шовкові тканини і вироби з них, кондвироби, продукти переробки м'яса, овочів і фруктів, цукор, олія та ін.), за сучасними технологіями та високої якості.
Одним з найважливіших завдань на перспективу буде відновлення економічних зв'язків, диверсифікація експорту на раніше
972
освоєних ринках та вихід на нові міжнародні ринки, для чого потрібно надавати активну допомогу суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності. Незважаючи на те що зараз декларується розвиток зовнішньоекономічних зв'язків з орієнтацією на економічно розвинуті західні країни, важливим напрямом надалі все більше буде торгівля з країнами СНД і Балтії, перш за все з Росією.
Українські підприємства в кооперації з російськими можуть виробляти комплектне устаткування для реконструкції побудованих за кордоном підприємств, головним чином в країнах Близького Сходу, Північної Африки, Індії і Китаю, а також країнах Прикаспійського регіону, для будівництва нових підприємств нафтогазовидобувної та нафтопереробної промисловості і об'єктів транспортування нафти та газу. Це вигідно, тому що в деяких з цих країн Україна розраховує отримувати з імпорту значні обсяги енергоносіїв, насамперед нафти.
У співробітництві з іншими країнами пріоритет слід надавати розширенню та поглибленню двосторонніх зв'язків, зокрема: інтенсифікації прикордонної торгівлі; активізації різнобічних відносин з Республікою Білорусь, особливо в галузі економіки та в гуманітарній сфері; транспортуванню енергоносіїв в Україну та через територію України в Європу; забезпеченню широкого співробітництва України з країнами Центральноазіатського регіону та Республікою Казахстан, розширенню обсягів послуг промислового характеру, що надаватимуться будівельними організаціями. У співробітництві з країнами Центрально-Східної Європи доцільно цілеспрямовано поглиблювати політичне, економічне, науково-технічне і культурне співробітництво України з усіма державами цього регіону.
Важливим завданням на віддалену перспективу є поглиблення інтеграції з європейськими і трансатлантичними структурами. Визначальним при цьому є забезпечення всебічного динамічного розвитку відносин між Україною та Європейським Союзом (ЄС). Виважена державна регіональна зовнішньоекономічна стратегія на довгостроковий період сприятиме прискоренню ринкових перетворень та подальшому розвитку економіки України, реалізації пріоритетних завдань, раціональному територіальному розподілу праці, розвитку міжрегіональних і зовнішньоекономічних зв'язків, вирівнюванню соціально-економічного розвитку регіонів.
973

Содержание