69. Центральний банк та його роль у національній економіці. Емісійна політика. Рівень монетизації. Суть монетарної політики Центрального Банку України

Монопольне право емісії готівкових грошей закріплене за центральним банком і підпорядковане певним вимогам: державна гарантія обігу; здатність підтримувати стабільність їх купівельної спроможності тощо.

Купівельна спроможність грошей – це кількість товарів та послуг, які можна придбати за грошову одиницю.

Кредитні, або депозитні гроші – засоби обміну, які є борговими зобов'язаннями депозитних інститутів (безготівкові гроші). Вартість депозитних грошей визначається їх купівельною спроможністю. Депозити – це грошові кошти, вкладені в комерційні банки в готівковій чи безготівковій формі для зберігання на певних умовах.

Державне регулювання ринку грошей здійснює центральний банк за допомогою грошово-кредитної політики. Проведення грошово-кредитної політики передбачає зв'язок між інструментами цієї політики та її цілями. Цілі ділять на кінцеві (економічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін) та проміжні (процентна ставка, грошова маса, валютний курс).

Розглянемо варіанти грошово-кредитної політики.

Гнучка грошово-кредитна політика – політика центрального банку, за якої проміжною ціллю є фіксація процентних ставок на певному рівні.

Пропозиція грошей у моделі грошового ринку в цьому випадку характеризується горизонтальною кривою.

За гнучкої грошово-кредитної політики підвищення попиту на гроші супроводжується зростанням їх пропозиції. І навпаки, скорочення попиту веде до зменшення пропозиції грошей, оскільки центральний банк регулює пропозицію грошей таким чином, щоб підтримати процентну ставку на фіксованому рівні.

Жорстка грошово-кредитна політика спрямована на фіксацію або підтримку стабільного обсягу грошової маси в економіці.

Вибір варіантів грошово-кредитної політики залежить від причин зміни попиту на гроші. Якщо зростання попиту на гроші пов'язане з інфляційним зростанням цін, то найкращою буде жорстка грошово-кредитна політика, яка стримує зростання грошової маси. Якщо зміна попиту на гроші спричинена нестабільною швидкістю обігу грошей, то для стабілізації грошового ринку пропозиція грошей повинна змінюватися обернено до змін швидкості обігу грошей – гнучка грошово-кредитна політика.

Політика, спрямована на обмеження пропозиції грошей і стримування інфляційного тиску в економіці, має назву стримувальної політики, або політики дорогий грошей. Стимулювальна, або політика дешевих грошей – це політика, спрямована на збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних витрат і зайнятості.

У довгостроковому періоді ефективність грошово-кредитної політики визначається її спроможністю підтримувати стале економічне зростання при стабільних цінах і повній зайнятості. Щоб зробити цю політику послідовною, економісти пропонують дотримуватися певних правил. Ці правила грунтуються на визначених номінальних показниках: пропозиції грошей, номінальному ВВП, рівневі цін.

Прихильники монетаризму вважають, що грошово-кредитна політика мусить бути підпорядкована монетарному правилу – в економіці має підтримуватися постійність темпів зростання пропозиції грошей відповідно темпам зростання ВВП. Але монетарне правило не враховує мінливості швидкості обігу грошей та чутливості попиту до зміни процентної ставки.

Альтернативним правилом грошово-кредитної політики є підтримка стабільного рівня цін – регулювання кількості грошей в обігу. Пропозиція грошей повинна зростати, коли рівень цін знижується, і навпаки, пропозиція грошей має зменшуватись, коли ціни починають підвищуватися. Але така політика супроводжується значним падінням реального випуску в економіці, якщо ціни зростають внаслідок шоків пропозиції.

Хоча запропоновані правила дають змогу проводити послідовну грошово-економічну політику, жодне з них не є досконалим.

Пропозиція грошей регулюється центральним банком за допомогою інструментів прямого та непрямого впливу. До прямих інструментів грошово-кредитної політики належать: ліміти кредитування для окремих банків; пряме регулювання процентної ставки; ліміти на обсяг кредитів. До непрямих інструментів належать: операції на ринку цінних паперів; зміна облікової процентної ставки; зміна вимог до рівня обов'язкових резервів.

Прямі інструменти грошово-кредитної політики використовуються в країнах, що розвиваються, інструменти непрямого регулювання – в індустріальне розвинених країнах.

Інструменти прямого впливу є ефективними в короткостроковому плані, як засіб запобігання кредитній емісії. Застосування непрямих інструментів дає можливість банкам вільно розподіляти кредити відповідно до ринкової ситуації. Непрямі інструменти грошово-кредитної політики коригують розмір грошової маси, впливаючи або на грошову базу, або на грошовий мультиплікатор.

Операції на відкритому ринку – це купівля центральним банком державних цінних паперів на фінансових ринках і продаж їх комерційним банкам, фірмам та населенню. Купівля цінних паперів збільшує пропозицію грошей за рахунок збільшення резервів комерційних банків. Створені банківські резерви становлять основу подальшої кредитної мультиплікації грошей. Продаж цінних паперів вилучає ліквідні кошти з економіки. Операції на відкритому ринку бувають динамічними і захисними.

Динамічні операції спрямовані на зміну банківських резервів з метою впливу на розвиток економічної системи. Захисні операції направлені на компенсацію небажаних змін у структурі банківських резервів, динаміці грошового мультиплікатора тощо.

Використання операцій на відкритому ринку цінних паперів має такі переваги порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики:

– ініціатива з проведення операцій належить центральному банкові;

– забезпечують центральному банкові гнучкість обсягів і часу втручання у грошовий ринок;

– комерційні банки здійснюють угоди з цінними паперами добровільно.

Тому операції на відкритому ринку є основним інструментом грошово-кредитної політики.

Облікова процентна ставка – це ставка процента, під яку центральний банк кредитує комерційні банки. Ринок, на якому центральний банк надає позики комер¬ційним банкам, має назву «дисконтне вікно». Позики центрального банку відіграють захисну роль – надаються для підтримки обов'язкових резервів комерційних банків та підтримки ліквідності банків в умовах кризи.

При отриманні комерційними банками позикових резервів у центральному банку зростає грошова база. Центральний банк контролює її через облікову процентну ставку.

Наслідки зміни облікових ставок невизначені для фінансово-економічної системи, оскільки центральний банк не може точно передбачити обсяг кредитів, які візьмуть комерційні банки.

Резервні вимоги впливають на здатність комерційних банків змінювати пропозицію грошей двома шляхами: 1) змінюючи обсяг надлишкових резервів комерцій¬них банків; 2) змінюючи розмір грошового мультиплікатора. Зменшення резервних вимог переводить обов'язкові резерви в надлишкові й збільшує можливість банків створювати нові гроші. Водночас при зменшенні резервних вимог відбувається зростання грошового мультиплікатора. Обов'язкові резерви не дають прибутку, тому їх скорочення дає змогу банкам підвищити процентну ставку по депозитах, а також залучати додаткові депозити. Це все призводить до збільшення пропозиції грошей в економіці. І навпаки, збільшення резервних вимог скорочує пропозицію грошей за рахунок зменшення грошового мультиплікатора і скорочення надлишкових резервів.

Завдяки багатосторонній дії, норма обов'язкових резервів є потужним засобом впливу на пропозицію грошей. Але часта зміна норми обов'язкового резервування вимагає від комерційних банків підтримувати значний рівень надлишкових резервів, щоб мати змогу в будь-який момент виконати підвищені резервні вимоги. Тому резервні вимоги не використовуються для поточного контролю за розміром грошової маси в економіці. Вони є інструментом довгострокової дії і застосовуються найрідше.

Канали, через які зміни в пропозиції грошей впливають на реальний сектор: економіки, мають назву передатного механізму грошово-кредитної політики.

У кейнсіанській моделі механізм грошової трансмісії діє через прийняття підприємницьких рішень щодо інвестиційних витрат, а основною ланкою є вплив процентних ставок на інвестиції. Зростання пропозиції грошей (М) зменшує процентні ставки (г), знижуючи тим самим вартість капіталу і підвищуючи рівень інвестиційних видатків (і). Оскільки економіка не перебуває в умовах повної зайнятості ресурсів зростає реальний обсяг виробництва (Y) при незмінних цінах. Схематично традиційний кейнсіанський передатний механізм виглядає таким чином:

Монетаристський передатний механізм містить інші засоби впливу грошово-кредитної політики на зміну рівня економічної активності. Згідно з цим підходом, зростання пропозиції грошей (М) безпосередньо підвищує сукупний попит (АD) і таким чином впливає на зростання номінального обсягу виробництва (Р*Y). Оскільки економіка перебуває в умовах повної зайнятості ресурсів (Y=Y*), зростання номінального обсягу виробництва відбувається за рахунок підвищення рівня цін (Р).

Сучасне розуміння механізму грошової трансмісії містить широкий діапазон каналів впливу грошово-кредитної політики на економічну систему. Найважливіші з них: ефект процентних ставок, ефект валютного курсу, ефект багатства.

Ефект процентних ставок. Зміна процентних ставок впливає на всі планові компоненти витрат, як інвестиційні (інвестиції фірм, інвестиції в житлове будівництво), так і неінвестиційні (купівля у кредит споживчих товарів довготривалого користування, державні закупки). Збільшення цих витрат призводить до підвищення інвестиційного та споживчого попиту і отже, до зростання сукупного попиту і сукупної пропозиції в економіці.

Ефект валютного курсу. Зміна пропозиції грошей і процентних ставок впливають на динаміку обмінного курсу національної валюти. Зростання пропозиції грошей і відповідне падіння процентних ставок зменшують попит на національні гроші. У результаті відбувається падіння їх валютного курсу. Зниження валютного курсу сприяє зростанню експорту і зменшенню імпорту, що збільшує попит з боку чистого експорту і стимулює, зростання обсягу виробництва.

Ефект багатства. Цей ефект пов'язаний із впливом процентної ставки на ціну акцій та облігацій. Зменшення ставки проценту збільшує вартість цінних паперів. Наслідком цього є:

а) зростання багатства власників цінних паперів, що підвищує автономне споживання;

б) зростання вартості акцій полегшує фірмам фінансування інвестиційних проектів.

В кінцевому підсумку зростання споживчого та інвестиційного попиту призводить до зростання реального обсягу виробництва.

70. Грошово-кредитна політика (ГКП) та її інструменти. Передавальний механізм грошово-кредитної політики.

ГКП – це сукупність форм і засобів державного впливу на пропозицію грошей з метою забезпечення рівноваги між пропозицією грошей і попитом на них. У ГКП держави MS визначається Національним банком, тому пошуковою величиною стає грошова база Н. на грошову базу Національний банк впливає через такі інструменти: 1. Операції з державними цінними паперами на відкритому ринку ОВДП; 2. Визначення рівня облікової ставки; 3. Зміна рівня мінімальної резервної норми. Політика дорогих грошей – підвищення норми резервування веде до скорочення грошової пропозиції і росту відсоткової ставки. (графік) Політика дешевих грошей – зниження норми резервування, підвищення пропозиції і зниження процентної ставки. ГКП, яка спрямована на розширення грошової пропозиції називається експансіоністською (стимулюючою). Така політика в короткостроковому періоді приводить до: 1. Зниження процентної ставки; 2. Збільшення обсягу виробництва; 3. Росту рівня цін. ГКП, спрямована на зменшення грошової маси в обігу, приводить відповідно, до протилежного результату, а саме: 1. Процентна ставка підвищується; 2. Обсяг в-ва знижується; 3. Рівень цін падає.

Монетарна політика передбачає: - вплив на ставку процента через мультиплікаційні збільшення або скорочення грошової пропозиції; - зв'язок ставки процента та інвестицій; - мультиплікаційний вплив інвестицій на обсяг національного продукту. Ці складові пов’язані між собою передавальним механізмом, який показує вплив монетарної політики на ВНП, зайнятість, рівень цін.

I – інвестиції, S –заощадження r – процент MS – пропозиція грошей, MD – попит на гроші,

М – грошова маса .Модель трансляційного механізму пов'язаний з грошовим ринком, ринком капіталу або інвестицій, грошовою функцією або заощадженнями, відповідно визначаються зв’язки між зниженням процентної ставки, зміною грошової пропозиції на грошовому ринку, впливом зниження ставки процента на зміну величини інвестицій на ринку капіталів, встановлюються через функцію заощаджень та відповідні мультиплікаційні зв’язки між зміною інвестицій та зміною ВНП.

71. Циклічність економічного розвитку, суть та причини. Типи економічних циклів. Економічний цикл та його фази. Економічна криза. Теорія “довгих хвиль” в економіці. Нециклічні коливання економіки.

Економічний цикл характеризується періодичним зро­станням та падінням ділової активності, що виявляють­ся у невідповідності сукупного попиту та сукупної пропозиції.

Свідченням циклічних коливань економіки є коливан­ня таких показників ділової (економічної) активності: змін у темпах приросту ВВП; змін у темпах зростання обсягів продажу; змін загального рівня цін; змін рівня безробіття та інфляції; змін у рівнях завантаження виробничих потужностей.

Класичний цикл ділової актив­ності має чотири фази. Він починається із падіння ділової активності й закінчується фазою піднесення (рис. 10.2.)

Із рис. 10.2 зрозуміло, що цикл — це період між дво­ма падіннями обсягів національного виробництва, або це період між двома кризами. Цикл має 4 фази: криза, депресія, пожвавлення та про­мислове піднесення. Схарактеризуємо кожну фазу.

Ознаки економічної кризи: перевиробництво товарів порівняно з платоспромож­ним попитом на них; різке падіння цін, зумовлене перевищенням пропо­зиції над попитом; падіння обсягів виробництва і, як наслідок, падіння норми прибутковості; зростання запасів; збільшення кількості банкрутств; зростання рівня безробіття; падіння рівня доходів; потрясіння кредитної системи (різке зростання нор­ми процента у зв’язку з тим, що попит на гроші зростає, а пропозиція зменшується внаслідок відпливу грошових ка­піталів із банків, різке скорочення комерційних і банківсь­ких кредитів, падіння курсу акцій і облігацій і т. ін.).

Характерні ознаки депресії: зменшення запасів; призупинення різкого падіння цін; призупинення падіння виробництва; зменшення позикового процента.

Ознаки пожвавлення та піднесення: зростання виробництва; зростання загального рівня цін; зменшення рівня безробіття; зменшення запасів; зростання рівня доходів; розширення кредиту (кредитна експансія).

Потрібно зазначити, що і пожвавлення, і піднесення мають спільні характеристики. Відмінність між ними по­лягає в тому, що у фазі пожвавлення економіка досягає рівня докризового стану, а у фазі піднесення — перевищує докризовий розвиток економіки.

Схематично сучасний діловий цикл можна зобразити таким чином, як на рис. 10.3.

Як видно із рисунка, у сучасному циклі економіки відсутні чотири чітко визначені фази, а е лише дві: спад і піднесення.

Точки В, F, М — пікові точки;

Точки D, K, Р — нижчі точки (дно).

Спад в економіці ще називають рецесією, якщо період скорочення обсягів виробництва триває не менше 6 місяців. Рецесія починається від пікової точки і закін­чується крайньою нижньою точкою (дном).

Відрізки ВD,FК та МP на рис. 10.3 відображають ре­цесію, а відрізки АВ. DЕ, КМ — розширення виробництва. Для дослідження різних аспектів економічних циклів у СПІА було створено національне бюро економічних дослі­джень (NВЕК).

За визначенням цього бюро, рецесія — це період зни­ження рівня сукупного випуску, доходу, зайнятості та торгівлі, який продовжується від б місяців до 1 року та характеризується значним занепадом багатьох сек­торів економіки.

Особливості сучасного економічного циклу:- зміна чотирифазної моделі циклу на двофазну;- повні цикли (відстань між піком і дном) суттєво відрізняються між собою за тривалістю;- починаючи з другою половини XX ст., відбувається скорочення фази економічного падіння, тоді - як фаза роз­ширення виробництва стала тривалішою;- повторюваність криз стала частішою, але менш гли­бокою.

Бізнес-цикл (економічний цикл) — це тимчасове відхилення від довгострокової тенденції економічно­го зростання. Тобто діловий цикл — це коливання ділової активності навколо тренда.

Тренд — це результат дії факторів, що зумовлюють дов­гострокове економічне зростання таких показників, як рівень заощаджень, наявність механізму перетворен­ня заощаджень у інвестиції, приріст трудових ресурсів та зростання продуктивності їх праці, технологічні зру­шення і т. ін.

У сучасній економічній теорії існує альтернативний підхід до теорії циклів. Так, Олівер Бланхард і Стенлі Фішер стверджують, що коливання ділової активності мо­жуть бути спричинені як тимчасовими відхиленнями від зростаючого тренда, так і впливом постійних шоків на сам тренд. Саме остання причина зумовлює суттєві випад­кові зміщення тренда (рис. 10.4).

Як зрозуміло із рис. 10.4, в економіці є два типи коли­вань ділової активності: перший тип зумовлений тимча­совими шоками, які мають тенденцію до згасання; дру­гий тип коливань зумовлений постійними шоками, які на певний період зміщують сам тренд уверх або вниз.

Невизначеність у результаті взаємодії цих двох типів ко­ливань посилюється, що вимагає необхідності ретельнішого їх вивчення для можливості впливу на них з боку держаки.

Коливання ділової активності не завжди зумовлені еко­номічними циклами. З одного боку, існують сезонні коли­вання ділової активності, пов’язані з пожвавленням роз­дрібної торгівлі перед Новим роком, Різдвом Христовим, святом 8 березня. Такі галузі, як сільське господарство, будівництво, теж підлягають сезонним коливанням.Прикладом нециклічних коливань є структурні кри­зи, які, в свою чергу, мають складну будову і набувають форм: енергетичної, сировинної, фінансової, екологічної, продовольчої тощо.

Структурні кризи мають такі ознаки:вони породжуються диспропорціями між розвитком окремих сфер та галузей економіки;мають (як правило) затяжний характер;як правило, не збігаються з початком циклічних ко­ливань;вносять алогічність у динаміку макроекономічних змінних.

Екологічні кризи пов’язані з тим, що суперечність між невпинно зростаючими економічними потребами суспіль­ства та можливостями довкілля компенсувати збитки, зав­дані йому втручанням людини в природу, набуває усе біль­шої гостроти.

Фінансові кризи становлять розлад у фінансовій системі країни, який супроводжується зростанням рівня інфляції, кризою неплатежів, різким коливанням валютних курсів та курсів цінних паперів, відпливом із країни іноземного капі­талу і т. ін. Ці кризи виявляються через стрімке зростан­ня дефіцитів державних бюджетів та надмірні обсяги зов­нішніх боргів.

Системні кризиСам термін “системна криза” свідчить про те, що йдеть­ся про кризу системи. Залежно від підходу стосовно ево­люції економічної системи (цивілізаційний чи формацій­ний) можемо спостерігати різні вияви системної кризи.