117. Праця як фактор виробництва, її мобільність. Ринкова пропозиція праці на досконало конкурентному ринку.

Праця – це найважливіший з усіх економічних ресурсів, які використовуються у виробництві. Це пояснюється тим, що : суб’єктом ринку праці є практично кожен працездатний член суспільства; заробітна плата – основна складова доходу переважної більшості сімей будь-якої країни; проблеми зайнятості, безробіття, рівня заробітної плати стають об’єктами політичної та економічної боротьби.

Обсяг ринку праці визначається переважно попитом на робочу силу, який, у свою чергу, безпосередньо залежить від кон’юнктури ринку в цілому і фази економічного циклу в країні. Якщо економіка переживає фазу підйому, попит на робочу силу зростає, а якщо суспільне в-во переживає дипресію, попит зменшується.

Ринок праці характеризується досконалою конкуренцією. Попит на працю, який формують на ринку фірми, залежить від двох факторів: граничної продуктивності праці та пропозиції інших факторів виробництва.

W

L

рівноважною ринковою ставкою зарплати, ніяк не впливаючи на її рівень. Це означає, що пропонування праці для фірми абсолютно еластичне, крива пропонування (S^f_L) є горизонтальною прямою на рівні рівноважної ставки зарплати W^*.

W

кривою середніх видатків і кривою пропонування праці. Отже, всі три криві зливаються в одну горизонтальну лінію на рівні рівноважної ставки зарплати: S^f_L= AE_L=ME_L.

Серед західних економістів відсутній єдиний погляд на роль профспілок та їх вплив на економіку. Деякі вважають, що профспілки чинять негативний вплив на економіку. Сприяння підвищенню рівня зарплати членів профспілки має наслідком зниження рівня зайнятості в економіці та оплати праці у не профспілковому секторі. Профспілки негативно впливають на ефективність розподілу трудових ресурсів та їх продуктивність, стримуючи зростання продуктивності протидією впровадженню нових технологій, які скорочують робочі місця і т.п. Негативно впливають на ефективність страйки, що гальмують роботу багатьох виробництв. В результаті мають місце втрати національного продукту. Інші дослідження доводять, що негативний вплив профспілок на ефективність досить незначний.

Ряд економістів вважають вплив профспілок на економіку позитивним: боротьба профспілок за підвищення зарплати змушує фірми вдосконалювати методи виробництва та організації праці і тим самим досягати підвищення ефективності; профспілки сприяють скороченню плинності кадрів. Існують також докази того, що профспілки посилюють економічну рівність в суспільстві, і докази, що вони посилюють економічну нерівність. Також деякі економісти схильні вважати, що підвищення зарплати на вимоги профспілок може спричинити інфляцію витрат. Коли витрати зростають, то обсяги в-ва скорочуються, а ціни підвищуються. Але втрати на одиницю продукції будуть зростати лише у випадку, коли підвищення номінальної зарплати перевищує зростання продуктивності праці.

Є кілька теорій, які пояснюють причини диференціації. По-перше, диференціація виникає з самої природи ринку праці, особливостей його функціонування. Не існує єдиного ринку праці, на який би виходили всі фірми і всі робітники. Інший чинник – неоднорідність робочої сили. Робітники відрізняються один від одного фізичними і розумовими здібностями, рівнем кваліфікації та освіти, професійної підготовки. Існує чинник, котрий пом’якшує диференціацію зарплати – це грошові відміни у видах робіт. В окремих країнах диференціація зарплати викликається специфічними причинами. У деяких країнах існує дискримінація в оплаті праці за ознаками статті (жінкам платять менше за однакову з чоловіками роботу), за расовими ознаками або за членством в профспілці. Чинником, який зумовлює регіональну диференціацію ставок зарплати для однакових видів роботи, є географічна обмеженість мобільності. Як правило більшою мобільністю відзначається молодь. Проте головною причиною диференціації зарплати є різниця в кваліфікації та освіті.

Вигідність конкурентного ринку праці для найманих робітників доводять за допомогою концепції економічної ренти. Економічна рента виникає для фірми, яка володіє унікальним ресурсом, що дозволяє їй випускати продукцію з найвищими витратами. На ринку праці вона представляє собою різницю між рівноважною ставкою зарплати і мінімальними видатками, які могли б забезпечити найом робітників.

Якщо розглянемо криву пропонування праці з точки зору найманих робітників, то вона показує, скільки одиниць праці буде запропоновано за кожного рівня заробітної плати. На рис. показано, що L^* робітників одержують однакову рівноважну ставку зарплати w^*, але всі попередньо найняті робітники згодилися б запропонувати свою працю і за нижчою ставкою, ніж та, яка потрібна для залучення у в-во останнього з найнятих робітників. Мінімальні видатки, необхідні для найму L^* одиниць праці, задані площиною Оw₀E L^*, але в умовах рівноваги видатки на зарплату реально відповідають площі Оw^*EL^*. Різниця між цими видатками і є економічною рентою, їй відповідає заштрихована площа w₀w^*E.

Отже, економічна рента – це різниця між доходом, одержаним від використання фактора в-ва, та мінімальною сумою, яку необхідно витратити, щоб одержати можливість користування цим фактором.