logo
екзамен екон теорія

33. Підприємницький дохід. Доходи від власності та рентні доходи. Сімейні доходи, їх структура та використання. Диференціація доходів населення. Заощадження населення.

Величина доходу підприємця, як і власників інших ресурсів, визначається граничним продуктом ресурсу "здатність до підприємництва".

Винагорода, яку отримує підприємець, набирає форми під­приємницького доходу, або прибутку, нижньою межею якого є нормальний прибуток. Окрім того, підприємницький дохід може включати і економічний прибуток.

Дохід підприємця є платою за організаційну та управлінсь­ку діяльність, новаторство і ризик.

Нормальний прибуток визначається як сума всіх мінімаль­них потенційних доходів, що є втратами від можливих альтер­нативних варіантів використання здібностей підприємця, тоб­то це альтернативні, або неявні, затрати. Отясе, нормальний при­буток є елементом затрат і набуває форми винагороди за вико­ристання підприємцем покладених на нього функцій.

Економічний прибуток — чистий прибуток, який зали­шається після вилучення з виторгу від реалізації всіх затрат, зокрема і нормальний прибуток.

Економічний прибуток — це власність підприємця, але він використовує його не тільки для особистих цілей, а й спрямо­вує на розвиток виробництва, вирішення певних соціальних про­блем тощо.

Дивіденди — виплати акціонеру компанією у формі готівки (cash) або у формі акцій (schare). Грошовий дивіденд — це платіж із прибутку компанії після сплати нею встановленого податку на прибуток корпорації та процентів за борговими зо­бов'язаннями. Зазвичай, дивіденд визначається у процентах від номінальної вартості звичайної акції, а останнім часом дедалі частіше в абсолютному обсязі на одну акцію.

Відсотковий дохід — це дохід, який виплачується власни­кам цінних паперів і банківських депозитів.

Завдяки перерахованим вище видам доходів домогосподар- ства беруть участь у привласненні частини доходу на капітал.

Ринковий механізм визначення винагороди найманого пра­цівника, землевласника і власника капіталу ґрунтується на взає­модії попиту й пропозиції цих факторів.

У зв'язку з тим, що принцип, який лежить в основі формування факторних доходів, ми розглянули в загальному плані, для того щоб зрозуміти механізм розподілу за цим принципом, розглянемо його на прикладі одного ресурсу "праця". Для інших ресурсів цей механізм такий самий і не створює труднощів при застосуванні.

Для цього нам необхідно ретельніше розглянути процес формування попиту і пропозиції на ресурс "праця" та механізм вста­новлення ринкової ціни праці, а також дослідити вплив інституційних чинників (держави та профспілок) на ринок праці.

Сімейний дохід ■— сума доходів свідомо організованої на ос­нові родинних зв'язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціаль­них, економічних та духовних потреб індивідів, сім'ї.Сімейний дохід — економічна основа відтворення сім'ї.Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим прожит­кового мінімуму, який має дві форми прояву: фізіологічний та соціальний.Фізіологічний мінімум враховує витрати на задоволення найнагальніших фізіологічних та фізичних потреб, включаю­чи витрати на оплату основних послуг (комунальних, транспорт­них і т. ін.) практично виключаючи придбання одягу, взуття та інших непродовольчих товарів з розрахунку, що на фізіологічний мінімум сім'я живе короткий час, і вона має необхідне житло, одяг, взуття та інші необхідні в побуті речі.Соціальний мінімум, крім фізіологічного, включає також затрати на задоволення мінімальних духовних і соціальних по­треб, які суспільство визначає (нормує) як такі, що забезпечу­ють прийнятний для суспільства рівень життя. Напрямки їх використання сімейних доходів:

Заощадження населення — сума грошового доходу, яка не використовується на поточне споживання і призначається для задоволення потреб у майбутньому. Є елементом особистої власності населення і надається банкам у вигляді кредиту, який є джерелом інвестицій. Основним заошадником в економіці є домогосподарства, які заощаджують певний відсоток використовуваного доходу. Заощадження домогосподарств називають особистими заощадженнями.

Диференціація доходів населення — важливий елемент внутрішньої політики держави, і тому вона має контролювати цей процес, щоб забезпечити соціально безпечний рівень у суспільстві. Диференціація доходів визначається розвитком продуктивних сил і виробничих відносин і залежить від економічних, демографічних і соціальних чинників. Диференціацію доходів можна наочно показати через співвідношення рівнів матеріальної забезпеченості 10 % найзаможніших і 10 % найменш забезпечених груп населення (доцільний коефіцієнт). В Україні це співвідношення значно зросло. Так, у 1992 р. воно становило 1 : (7,5-8,0), а вже у 1998 р. — 1 : 13,5. За даними Державної податкової адміністрації України, у 2000 р. офіційно зареєстровано 40 мільйонерів. Наприклад, у Німеччині їх чисельність на початок 2000 р. становила 365 тис. осіб.Основною метою державного розподілу і перерозподілу ринкових доходів є зменшення різкої диференціації доходів населення за рівнем доходів і капіталу. Зміни у доходах в умовах перехідної економіки зумовлені стрімким падінням реальних доходів населення, змінами в їх структурі, зростанням диференціації доходів населення.

34. Соціальні аспекти економічних відносин. Рівень та якість життя населення. Система соціального захисту населення. Роль держави у регулюванні розподілу доходів і забезпеченні соціального захисту.

Соціальна політика – це система заходів держави по досягненню соціальної справедливості у розподілі доходів і здійсненню соціального захисту своїх громадян.

Соціальний підхід – передбачає, що суспільство повинно гарантувати кожному своєму членові доходи, які не дозволяють йому опускатись нижче межі бідності.

Ринковий підхід – означає, що держава повинна тільки створювати умови кожному громадянинові для прояву його економічної активності, що й забезпечить його доходи.

Рівень життя залежить від характеру розподілу необхідного і додаткового продукту, від соціальної політики держави, активності профспілок.

Рівень життя залежить від таких показників як прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата, межа бідності та ін.

Прожитковий мінімум – рівень доходів, які роблять можливим придбання набору матеріальних благ і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини за певного рівня соціально-економічного розвитку країни і потреб населення, що склалися. Розраховується на душу населення і розрізняється в залежності від статі та віку. Включає витрати на харчування, найнеобхідніші предмети санітарії та гігієни, комунальні послуги.

Мінімальна заробітна плата – мінімальний рівень оплати праці, який офіційно встановлюється державою, на підприємствах будь-якої власності у вигляді найменшої місячної ставки або погодинної оплати. Мінімальна заробітна плата не завжди співпадає з прожитковим мінімумом і вартістю набору споживчого кошика, що зумовлюється низьким рівнем економічного розвитку або затяжним економічним спадом.

Якість життя характеризує суспільні умови, в яких живе людина, а саме: рівень споживання матеріальних та духовних благ та послуг, розвинутість сфери освіти, культури, медичного обслуговування, рівень оподаткування фізичних осіб, стан навколишнього середовища.

Система соціального захисту – сукупність заходів, що здійснюються в суспільстві для забезпечення нормальних умов матеріального та духовного життя населення.

Формування системи соціального захисту населення здійснюється шляхом встановлення в законодавчому порядку основних соціальних гарантій та нормативного регулювання механізмів їх забезпечення.

Соціальні гарантії – зобов’язання суспільства перед своїми членами щодо нормального рівня задоволення їх основних потреб.