30. Земля як економічна категорія і фактор виробництва. Форми власності на землю і форми господарювання у сільському господарстві. Ринок землі. Ціна землі

Земля як економічна категорія і фактор виробництва. Форми власності на землю і форми господарювання у сільському господарстві. Ринок землі. Ціна землі.(

В умовах ринкової економіки земля не лише здається в оренду, а й є об’єктом купівлі – продажу, отже має ціну.Земля є продуктом природи , ціна якого ґрунтується не на вартості товару , а на тому доході , який вона приносить своєму власнику – ренті.

Ціна земці – це дисконтова ний потік її доходу (ренти)

Дисконтування – це метод визначення поточної вартості (ціни) будь-якого капітального ресурсу (в тому числі й землі) з урахуванням надання ним майбутнього прибутку при існуючій ставці банківського %.

Якщо ділянка землі щорічно приносить R доходу (ренти), а ставка позичкового %=S, то поточна ціна Р ділянки визначається за формулою:

Р= *100%

Пропозиція землі залежить від багатьох факторів, які сумарно можна звести до двох:

1. Якість або родючість землі

2. Місцезнаходження ділянки

Пропозиція землі на ринку нееластична, тому що кількість землі придатної для обробки є фіксованою величиною.

Фіксований (у конкретний час) обсяг сукупної пропозиції землі визначає криву пропозиції на землю як абсолютно нееластичну. Отже пропозиція землі не може бути збільшена навіть за умови підвищення ціни на землю.

Q – величина земельних угідь

Р – ціна 1 га

ST – пропозиція землі

Попит на землю навпаки нееластичний і має тенденцію зростати, що зумовлює підвищення ціни на землю.Формування в Україні повноцінного ринку земельних ресурсів зумовлює потребу якнайшвидшої реальної грошової оцінки кожної земельної ділянки

31. Агропромисловий комплекс є одним з найбільш важливих секторів економіки України. Тут формується основна частина продовольчих ресурсів та майже три чверті роздрібного товарообороту. Від рівня розвитку, стабільності його функціонування, особливо сільського господарства, залежать стан економіки і продовольча безпека держави, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, матеріальний рівень життя населення.

Сільське господарство як матеріальна основа існування і поступального розвитку людини і суспільства в цілому для України має винятково важливе значення ще і в силу її природно-кліматичних умов, географічного положення, менталітету народу та стратегічних інтересів відродження державності. Об’єктивною є закономірність що склалася віками: якщо країна хоче бути міцною і незалежною, вона особливо дбає про власне продовольче забезпечення.

На підтвердження пріоритетної ролі цього сектора економіки досить послатися на те, що всі країни після різного роду соціально-політичних змін починали своє відродження, як правило, із сільського господарства.

Агропромислова інтеграція — це форма господарювання, за якої відбувається процес зближення і поєднання галузей сільського господарства та промисловості для стрімкого зростання обсягів виробництва і забезпечення ефективної кооперації праці робітників міста й села.

Переваги агропромислової інтеграції:

1. забезпечується єдиний процес виробництва, закупівлі, зберігання, переробки продукції;

2. створюються умови для поєднання інтересів усіх учасників АПК;

3. створюються більш сприятливі умови для широкого впровадження досягнень НТП;

4. виникає можливість організації виробництва на основі ефективної економії всіх ресурсів;

5. досягається скорочення управлінського апарату;

6. забезпечується оптимальне поєднання територіального та галузевого управління.

Існують різні форми агропромислової інтеграції. У великих регіонах формуються регіональні агропромислові комплекси (АПК), які забезпечують реалізацію міжгалузевих зв'язків, збалансованість сільського господарства і суміжних галузей на цій території. У системі регіональних АПК створюються районні агропромислові комплекси.

Характерною рисою соціально орієнтованої ринкової економіки на прикладі розвинутих країн є функціонування агропромислового комплексу (АПК), або агробізнесу. Це обумовлює суттєві особливості суспільного відтворення в цій надзвичайно важливій сфері економіки.

У сучасних умовах виробництво продовольства (зерно, м'ясо, молоко та ін.) і технічних культур (бавовна, льон тощо) грунтується на міжгалузевій виробничій системі, яка охоплює сільське госпо-дарство і суміжні галузі економіки, що поставляють йому засоби виробництва, переробляють і зберігають сільськогосподарську сировину і доводять продукти харчування, а також іншого застосу-вання, вироблені з сільськогосподарської сировини, до споживача. Їх взаємозв'язок можна виразити схемою: виробництво засобів виробництва - матеріально-технічне постачання і обслуговування - фермерський продукт - його промислова переробка - реалізація в оптовій і роздрібній торгівлі. На всіх стадіях виробництва, постачання і збуту аграрної продукції активна роль належить транспортним фірмам, банкам, страховим компаніям тощо.РЕГУЛЮВАННЯ

Узагальнення досвіду державного регулювання і підтримки сільськогосподарського виробництва в умовах ринку дає змогу виділити такі основні його важелі : регулювання цін на сільськогосподарську продукцію через різні механізми з метою забезпечення сільським товаровиробникам нормальних умов господарювання в роки з несприятливою для них кон'юнктурою ринку, податкове регулювання, спрямоване на стимулювання розвитку аграрних підприємств з урахування їх особливостей (розміру, спеціалізації), широке застосування кредитної форми підтримки шляхом здешевлення процентів відшкодування (відстроченням) платежів основного боргу, економічна підтримка аграрних підприємств, що потрапили в несприятливі природно -кліматичні умови, регулювання експортно –імпортних операцій на сільськогосподарську сировину продовольство, державне фінансування найважливіших програм розвитку аграрного сектора.

Вказані напрями державного регулювання і підтримки сільськогосподарського виробництва розвинутих країн з ринковою економікою мають певний інтерес для розвитку аграрного сектору у нашій країні, але при цьому слід враховувати специфіку та особливості розвитку галузі вітчизняними сільськогосподарськими товаровиробниками. Зокрема, слабка економічна база аграрних підприємств, диспаритет цін на сільськогосподарську і промислову продукцію не загрожує перевиробництву в аграрному секторі і відповідно немає потреби його стримувати з допомогою державних важелів.