§ 3. Криза і розпад командно-адміністративної системи та необхідність переходу економіки постсоціалістичних країн до ринкових відносин

Усі досоціалістичні економічні системи спочатку виникали в процесі еволюційного розвитку, і лише потім наука вдавалась до спроб теоретично осмислити їх.

Відмінністю соціалізму є те, що він спочатку виник як тео­рія (рис. 4.3), і лише згодом була зроблена спроба реалізувати цю теорію на практиці шляхом революційних перетворень.

Теоретичною основою реалізованої моделі соціалізму вва­жається марксистська економічна концепція.

Її головні засади такі:

— капіталізм неспроможний вирішити внутрішньо прита­манні йому суперечності й мусить поступитись місцем наступній економічній формації — комуністичній, яка є антиподом капі­талістичної форми суспільного устрою; Рис. 4.3. Теоретичні концепції (моделі) соціалізму

—  комунізм передбачає дві фази суспільного розвитку: І — соціалізм; II — комунізм.

Соціалізм — перехідна форма від капіталізму до комунізму, оскільки, на відміну від попередніх економічних систем, які мали єдину економічну основу — приватну власність, елементи комунізму не можуть зародитися у надрах капіталізму (через відмінність економічної основи).

Особливості комуністичної системи:

—  економічною основою нової системи є суспільна власність;

—  всезагальність праці;

—  безкласовість;

—  колективізм, що усуває індивідуальний егоїзм;

—  нетоварні (безпосередньо суспільні) зв’язки;

—  розподіл здійснюється на І фазі суспільного розвитку — за працею, на II — за потребами;

— самоуправління як антипод державної форми управління;

—   повне відмирання держави як апарату насильства на II фазі суспільного розвитку.

Реалізація марксистської концепції економічного розвитку супроводжувалася значними теоретичними змінами і модифі­кувалася у марксистсько-ленінську теорію побудови соціаліз­му, яка мала такі етапи.

1. Політика «воєнного комунізму» (В.І. Ленін згодом визнав її політикою не тільки вимушеною, а й помилковою) була спря­мована на ліквідацію ринкових відносин, приватної власності та класів, на перехід до безпосереднього продуктообміну через державні органи влади.

2. Нова економічна політика (НЕП), яка внесла в теоре­тичну концепцію суттєві корективи і насамперед визнання:

—  ринкових форм (товар, гроші, ціна, кредит, фінанси тощо);

—  двох форм власності (державної та кооперативної);

—  двох класів (робітників і селян, інтелігенції як прошарку);

—  державної форми управління за участю народу.

Реалізована модель соціалізму дістала назву командно-адмі­ністративного соціалізму.

Риси командно-адміністративного соціалізму:

—   тотальне панування державної власності (навіть колго- спно-кооперативна власність, проголошена конституцією, втра­тила риси кооперативної і була одержавлена);

?— централізоване регулювання всіх зв’язків державою (ди­рективне централізоване планування від досягнутого);

—   спотворені ринкові відносини (ціни, відсоток за кредит, ренту тощо встановлювала держава);

—  прямий розподіл ресурсів;

—   державне тотальне управління за принципом жорсткої ієрархії; вершину ієрархічної піраміди займає партійна бюрок­ратія;

—   розподіл за волею держави, яка об’єктивно не може ви­значити частку індивіда у суспільному результаті економічної діяльності (хоч зарплата видається за форму розподілу відповід­но до кількості та якості праці).

Як наслідок, у процесі революційних змін відбулося тоталь­не одержавлення економіки, політики, ідеології та інших форм суспільного буття.

Криза адміністративно-командної системи стала проявом загострення суперечностей, породжених та нагромаджених нею, які система виявилася не здатною вирішити.

Суперечності адміністративно-командної системи

Головна суперечність — суперечність між проголошеними та реалізованими цілями.

Форми вияву головної суперечності:

—   між вивільненням трудящих від поневолення (експлуа­тації) з боку капіталу і поневоленням їх державою;

—   між проголошеною метою побудови суспільства все- загального добробуту і сформованою економікою тотального де­фіциту, який є не лише наслідком, а й передумовою відтворення бюрократичної системи адміністративного соціалізму;

—   між проголошеною метою побудови суспільства, де, всі блага «поллються повним потоком» і здійсниться великий прин­цип: «від кожного — за здібностями, кожному — за потребами» і деформованою структурою економіки, зорієнтованою на ви­робництво заради виробництва;

—   між проголошеною метою високопродуктивного вироб­ництва (трудящі працюють на себе й на суспільство в цілому) і спадною ефективністю реального виробництва через відсутність конкуренції і тотальне панування державної монополії;

—   між проголошеною метою побудови суспільства, засно­ваного на самоуправлінні (самоуправління як антипод держав­ного управління), і реальною системою управління у формі дик­татури держави, яка виявляється через диктатуру пролетаріа­ту, диктатуру партії та ін.

Причини глибокої кризи командно-адміністративної систе­ми не вичерпуються тільки нагромадженими нею внутрішньо притаманними їй суперечностями. Вони пояснюються існуючою структурою влади та запроваджуваною нею політикою. Значною мірою ця криза зумовлена об’єктивними законами нерівномір­ності та циклічності економічного розвитку.