§ 2. Биди економічної конкуренції

Конкуренція, як відомо з попереднього параграфа, є складною і багатогранною категорією ринкової економіки. Пізнати її без гли­бокого аналізу структури, тобто видів, з яких вона складається і які взаємодіють між собою, дуже важко. Для цього слід розпо­ділити конкуренцію на види за певними критеріями (рис. 9.2). Рис. 9.2. Класифікація видів конкуренції

Внутрішньогалузева конкуренція — це боротьба між то­варовиробниками однієї галузі за вигідніші умови виробниц­тва і реалізації товарів з метою одержання надприбутку.

Функцією внутрішньогалузевої конкуренції є зведення інди­відуальної вартості товарів до їх єдиної суспільної (ринкової) вартості, яка визначається вартістю товарів, що виробляються за середніх умов галузі й утворюють значну частину її продуктів. За такого суперництва перемагають власники тих підприємств, на яких внаслідок використання досконалішої техніки, техно­логії та організації виробництва індивідуальна вартість товарів менша за їх суспільну вартість, що дає змогу одержувати їм над­прибуток. За сучасним неокласичним підходом цей надприбу­ток є економічним прибутком, що виникає як різниця між су­купним доходом фірми від реалізації продукції та вміненими затратами, що включають нормальний середній прибуток. На­слідком внутрішньогалузевої конкуренції є впровадження до­сягнень науки і техніки, зниження витрат виробництва, підви­щення якості продукції.

Однак внутрішньогалузева конкуренція не усуває різниці у величині норм прибутку на однакові капітали, вкладені в різні галузі. Цю проблему вирішує міжгалузева конкуренція.

Міжгалузева конкуренція — це боротьба між товаро­виробниками різних галузей економіки за найвигідніші умо­ви (сфери) застосування капіталу.

Вона здійснюється у формі стихійної міграції капіталів з га­лузей з низькою до галузей з високою нормою прибутку. В ре­зультаті цього формується середня норма прибутку в масшта­бах економіки, яку отримують товаровиробники за принципом: «Рівновеликий прибуток на рівновеликий капітал».

Переміщуючи капітали до більш ефективних галузей і сфер виробництва, міжгалузева конкуренція сприяє оптимальному використанню виробничих ресурсів суспільства. Одночасно вона встановлює необхідні пропорції в економіці.

У сучасній практиці можна зустрітись із ситуацією, коли в окремих галузях висока прибутковість застосування капіталу, порівняно з іншими, зберігається протягом досить тривалого часу. Головною причиною такого явища є перешкоди на шляху проникнення до цих галузей нових капіталів. Тому в сучасних умовах переважна частка міжгалузевого переливання капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломе­ратів.

Економічні суб’єкти — учасники внутрішньогалузевої і міжгалузевої конкуренції, залежно від ринкових умов і завдань, які вони перед собою ставлять, можуть здійснювати такі типи конкурентної поведінки: креативну, пристосувальну, гаранту- вальну.

Креативний тип конкурентної поведінки передбачає забез­печення переваг суперникам шляхом введення нових компо­нентів ринкових відносин (нова продукція, нові технології або нові форми організації виробництва і т. ін.). Суттєвою ознакою креативної конкуренції є прагнення ринкових контрагентів до інновацій, до зміни існуючої структури попиту і пропозиції.

Пристосувальна конкурентна поведінка — це попереджен­ня дій конкурентів у галузі модернізації виробництва. Вона за­стосовується тоді, коли підприємець не впевнений у своїх інно­ваційних можливостях. У цьому випадку він намагається скопію­вати у стислі терміни досягнення своїх суперників.

Гарантувальна конкурентна політика покликана забезпе­чити стабілізацію на тривалу перспективу досягнутих позицій на ринку та підвищення їх за рахунок поліпшення якості про­дукції, зміни її асортименту, надання додаткових послуг, пов’я­заних з гарантійним обслуговуванням. Цей тип конкурентної поведінки має місце, як правило, тоді, коли підприємець не має можливості суттєво змінювати виробничу й комерційну програ­ми і має слабку інноваційну базу.

З утворенням і розвитком світового господарства виникає і міжнародна конкуренція.

Міжнародна конкуренція — це конкуренція національ­них і транснаціональних економічних суб’єктів за най- вигідніші умови виробництва і реалізації товарів та послуг на світовому ринку.

Міжнародна конкуренція поєднує внутрішньогалузеву і міжгалузеву форми конкуренції. Вона сприяє переливанню ка­піталів і товарів між різними державами, забезпечує збалансо­ваний розвиток світового ринку і світового господарства. На сві­товому ринку домінують національні й транснаціональні ком­панії найрозвинутіших країн світу.

Досконала (вільна) конкуренція — це така ринкова си­туація, за якої чисельні, незалежно діючі виробники прода­ють ідентичну продукцію і жоден із них не в змозі контро­лювати ринкову ціну.

Досконало конкурентний ринок характеризується такими рисами:

—   наявність великої кількості продавців і покупців, жодний з яких не має впливу на ринкову ціну, яка формується на основі попиту і пропозиції;

—   кожний виробник випускає однорідний (стандартизова­ний) продукт, що не відрізняється від продукту інших про­давців;

—  бар’єри для входу на ринок мінімальні або взагалі відсутні;

—  немає ніяких штучних обмежень попиту, пропозиції, пе­реміщення ресурсів;

—   кожний продавець і покупець володіє повною інформа­цією про попит, пропозицію і ціну товарів на ринку.

В умовах досконалої конкуренції немає боротьби з конкрет­ним конкурентом. Вона зіштовхує фірму з ринком. Ринок пов­ністю знеособлений. Усі конкуренти незалежні один від одного, дії підприємця залежать не від дій окремого конкурента, а від ринку загалом. Конкурентна поведінка формується таким чи­ном, що виробники повинні оперативно реагувати на зміни за­гальних ринкових умов.

Ринок досконалої конкуренції це, швидше, ідеальна модель ринку, до якої наближалися ринки класичного капіталізму XVIII—XIX ст., коли їх суб’єктами були розпорошені і порівня­но невеликі підприємства. Однак у реальних умовах сучасної практики господарювання конкуренції в чистому вигляді май­же не існує. Більш типовою для переважної кількості сучасних ринків є недосконала конкуренція.

Недосконала конкуренція виникає там, де не виконуються зазначені вище умови вільної конкуренції. Головна ознака не­досконалої конкуренції — здатність окремих учасників ринків певною мірою впливати на ціни і отримувати тим самим додат­ковий прибуток.

Розрізняють три ринкові структури недосконалої конку­ренції: ринок абсолютної монополії, ринок монополістичної конкуренції,ринок олігополістичної конкуренції.

Абсолютна монополія (гр. mono — один і polo — продаю) — це така ситуація, за якої на ринку є лише один продавець і безліч покупців, які не мають вибору, а тому змушені купувати необ­хідний товар за запропонованою ціною.

В умовах абсолютної монополії перешкодою для входження нових фірм до певної галузі є наявність економічних, технічних або юридичних бар’єрів, тому фактично одна фірма представ­ляє всю галузь. Продукція не диференційована і не має близь­ких замінників. Все це забезпечує монополісту отримання мо­нопольного прибутку.

Аналогічна ситуація, але коли в ролі монополіста виступає не продавець, а покупець, визначається як чиста «монопсонія». Тоб­то, це ринок, де безліч продавців пропонує свою продукцію лише одному покупцеві. Ситуація, коли монополіст-продавець стика­ється з монополістом-покупцем називають двобічною, або білатер- ною, монополією. Такий тип монополії виникає на ринках водо-, тепло- та газопостачання, ринках зброї, стратегічних ресурсів тощо.

Однак ринок абсолютної монополії трапляється дуже рідко. Він, як і ринок абсолютної (вільно) конкуренції, є ідеальною моделлю, до якої прагнуть реально існуючі ринки. За даними американських економістів, у США приблизно 6 % валового внутрішнього прибутку (ВВП) здійснюється за умов, близьких до чистої монополії.

У сучасних умовах домінуючими є ринки монополістичної та олігополістичної конкуренції.

Монополістична конкуренція — це така ситуація на ринку, коли велика кількість виробників пропонує подібну, але не ідентичну продукцію, тобто вона базується на ди­ференціації продукції.

Монополістична конкуренція синтезує деякі риси доскона­лої конкуренції та монополізму.

Досконалу конкуренцію вона нагадує двома аспектами:

—  велика кількість продавців і покупців;

—   вхід на ринок і вихід із нього — практично вільний, хоча мають місце деякі перешкоди.

Відмінність полягає у тому, що за досконалої конкуренції продукція є ідентичною (стандартизованою), а за монополістич­ної — диференційованою (гетерогенною).

Диференціація виникає завдяки високій якості товарів, їх формі, дизайну, яскравій упаковці, фірмовим маркам і знакам, кращим умовам продажу і післяпродажного обслуговування, інтенсивності реклами, зручному місцю продажу тощо. Все це надає певні переваги продавцям цих товарів, приваблює по­купців, які платять більш високу ціну за такі товари. У цьому і полягає монопольність виробників на свою диференційовану продукцію.

Концепцію монополістичної конкуренції в першій третині XX ст. одночасно розробили незалежно один від одного Е. Чем- берлін та Дж. Робінсон. Вони звернули увагу, що диференціація товарів призводить до того, що замість єдиного ринку складаєть­ся мережа частково відокремлених один від одного, але взаємо­пов’язаних між собою ринків. При цьому існує розмаїття цін, витрат на виробництво, обсягів випуску певних товарів. Така ди­ференціація спричиняє певну монополістичну поведінку.

Найбільш поширеними ринками монополістичної конку­ренції є ринки одягу, взуття, безалкогольних напоїв, парфумів, сільгосппродукції, послуг підприємств громадського харчуван­ня, шоу-бізнесу тощо. Учасниками монополістичної конкуренції можуть бути, як великі, так і середні та малі підприємства.

Олігополістична конкуренція (гр. о^оз — мало) — це модель ринкової структури, за якої небагато великих фірм монополізують виробництво і реалізацію основної маси то­варів.

Для олігополії характерними є такі риси:

—   мала кількість підприємств у галузі, які можуть контро­лювати основну частину ринку, виробляючи як однорідну, так і диференційовану продукцію;

—  високі бар’єри для входження в галузь;

—  висока взаємозалежність підприємств-олігополістів один від одного як за ціною, так і за випуском продукції;

—  контроль над ціною є істотним у разі узгодження дій кон­куруючих підприємств.

Залежно від кількості суб’єктів розрізняють «жорстку» олі- гополію, коли на ринку головну роль відіграють 3—5 підпри­ємств, і «м’яку» олігополію, коли основну частину продукції галузі випускають і продають 10 і більше підприємств.

Вихідною моделлю олігополістичного ринку є модель дуо- полїі, коли на ринку діють і конкурують між собою тільки дві фірми. Є ще і така форма недосконалої конкуренції, як оліго- псонія. Це такий тип ринкової структури, за якої функціонує невелика кількість покупців певного товару.

Підприємства-олігополісти володіють здатністю реалізову­вати свій надприбуток на основі розуміння своєї взаємообумов- леності та передбачення реакцій конкурентів у процесі прийнят­тя рішень про обсяги виробництва або про рівень цін на свою продукцію. Вони готові іти або за олігополістом — «лідером в цінах», або приєднатися до загального курсу на ринку і узго­джувати свою поведінку з іншими підприємствами. Усвідомлен­ня залежності поведінки кожного підприємства-олігополіста від реакції конкурентів називають «олігополістичною розум­ністю».

Олігополія — провідна ринкова структура сучасної економі­ки, на частку якої у розвинених країнах припадає більша час­тина виробленої продукції.

У західній економічній літературі стверджується, що в су­часних олігополіях основною силою, яка змушує продавців при- слуховуватися до вимог покупців і не підвищувати надмірно ціни порівняно з рівнем затрат, є не конкуренція між ними, а певна протидія з боку сильних покупців-олігополістів.

Показники конкурентності та монопольної влади на ринку

Для визначення ступенів конкурентності та монопольної влади на ринку досконалої та недосконалої конкуренції еко­номічна теорія і практика використовує низку показників. Найбільш відомими з них є коефіцієнт Лернера (L), індекс Херфіндаля —Хіршмана (ННІ), коефіцієнт ринкової концен­трації ( CR ).

Коефіцієнт Лернера (Lerner Index) дає змогу визначити ступінь конкурентності ринку та монопольної влади на ньому окремого суб’єкта господарювання за формулою

т Рт-МС 1 L = -z      =—,

Рт Е

де l — коефіцієнт монопольної влади за Лернером; рт — монополь­на ціна; МС — граничні витрати; Е — цінова еластичність попиту.

Коефіцієнт Лернера набуває значення від 0 (на ринку до­сконалої конкуренції) до 1 (для чистої монополії з нульовими граничними витратами). Величина коефіцієнта Лернера є пря­мо пропорційна монопольній владі та обернено пропорційна конкуренції. Перевагою цього показника є те, що він безпосе­редньо відображає відхилення ціни від граничних витрат, по­в’язаних з неефективним розміщенням ресурсів в умовах мо­нополії.

Важливим показником концентрації галузевого обсягу продаж є індекс Херфіндаля — Хіршмана (Herfindale — Hirsh- тап Index — ННІ), який розраховується як сума квадратів часток суб’єктів господарювання за формулою

нні=±р; = р12+р22…+рї,

У=1

де Pj2, Р22, Рл2 — піднесені до квадрата частки j-го суб’єкта госпо­дарювання на ринку; п — кількість суб’єктів господарювання на ринку.

Індекс Херфіндаля — Хіршмана — є найбільш узагальню­ючим показником стану ринку, який враховує як кількість під­приємств, так і нестабільність їх становища на ринку.

Одиниці виміру індексу Херфіндаля — Хіршмана: у відсот­ках від 0 до 10 000, у частках від 0 до 1. Якщо показник нні набуває значення 10 000, це означає існування абсолютної мо­нополії. Якщо показник ННІ набуває значення 0, то це означає повну деконцентрацію ринку.

Досить наочним показником є коефіцієнт (індекс) ринко­вої концентрації (market concentration ratio — CRn) .

CRn =±Pr

y=i

де Pj — частка j-го суб’єкта господарювання на ринку, %; п — кількість суб’єктів господарювання, частки яких взято до розра­хунків коефіцієнта ринкової концентрації.

Коефіцієнт ринкової концентрації є сумою певної кількості найбільших часток продажу економічними суб’єктами певного товарного ринку. Він визначається як частка (відсоток) від за­гального продажу галузі, що припадає на декілька великих підприємств (фірм), які ранжовані відповідно до частки ринку.

Комплексне використання вказаних індексів дозволяє дати кількісну оцінку стану певного ринку з погляду рівня його кон­центрації та рівня розвитку конкуренції (табл. 9.1).